Вступ до курсу / «Особливості навчальної діяльності сучасних дітей дошкільного віку»

«Особливості навчальної діяльності сучасних дітей дошкільного віку»

 вміти визначати особливості організації навчального процесу в сучасному ДНЗ з урахуванням потреб кожної дитини вчитись узгоджувати форми роботи з базовими потребами дітей вправляти у набутті професійних навичок засобами самостійної та практичної діяльності

 

Давайте  спочатку поглянемо в минуле, на те, як складався навчальний процес в нашій освіті раніше та звернемося до сучасної практики освіти й інновацій.

Як виглядає навчання сьогодні?

Частіше ми можемо спостерігати наступне:

Є педагог і група дітей. Зазвичай у групі/групі столі й стільці стоять парами та рядами. Педагог володіє знанням, а дитина вважається порожньою посудиною, куди ці знання потрібно погружати. Знання дає педагог. Усім дітям одночасно дається однаковий матеріал. Сам процес чітко регламентований розкладом, і педагог підтримує однаковий темп викладання. Педагог  для дитини є єдиним джерелом знань. Діти, які не встигають, отримують додаткову підтримку.  В таких умовах мало уваги приділяється здатності до навчання, яка властива дітям від природи.

«Що таке навчання?»

Розглядаючи цю ситуацію, спродуємо дати відповідь на запитання: «Що ми маємо на увазі під навчанням?»

Візьмемо лише кілька слів, що стосуються навчання:

  • “дитина” – особа, яка отримує освіту (отже не той, хто навчається чомусь самостійно);
  • “педагог” – особа, яка навчає (отже не той, хто організовує інтенсивну навчальну практику, спрямовує, спостерігає і створює навчальне середовище);
  • “навчальний час” – час, впродовж якого особа отримує освіту (отже, не враховується час, коли діти граються, досліджують, експериментують);
  • “навчальний метод” – спосіб викладання або надання освіти (отже, не спосіб, у який ви навчаєтеся).

Ці визначення задають чіткий і однозначний курс, створюють просту картину навчання, оскільки навчальна діяльність прирівнюється до викладання і в цьому закладена та пасивність, яку відчувають діти.

  Новітні підходи до навчання тісно пов’язані з природним характером навчальної діяльності.

Діти вчаться багатьом речам, яких їх не навчають. У перші чотири роки свого життя діти вчаться природним шляхом. Вони знайомляться з чимось, тримають його в руках, маніпулюють, відчувають, пробують, отримують зворотній зв’язок, чують заохочення, досліджують матеріали, навчаються в інших дітей, навчаються у процесі спостереження. Всі ці форми виявляються успішними. Діти чудово опановують ходьбу без спеціальних занять. Так само без занять вони вчаться говорити, бо в них було середовище, в якому це було можливо.

У навчанні ми великою мірою залежимо від здібностей до навчання, які має кожна дитина. Здібність до навчання можна описати як здатність заново впорядковувати уявлення і пристосовувати поведінку, виходячи з особистого досвіду. Навчання – це активний і циклічний процес, під час якого ви впорядковуєте світ, намагаєтеся здобути знання про нього, знову обговорюєте те, що вам вже відомо, заново організовуєте існуючі знання і встановлюєте інші, нові зв’язки.

Ви навчаєтеся зсередини. Ви навчаєтеся в процесі залученості. Ви посилаєте сигнал, що ви відкриті для навчання. Для того, щоб розпочався власне процес навчання, необхідна взаємодія з підготовленим навколишнім середовищем (тобто, середовищем, яке організоване певним чином, щоб дати змогу навчатися увесь час).

По суті, педагог є частиною такого середовища. Крім того, сюди слід віднести одногрупників, книжки, фільми, комп’ютери, Інтернет та різні конкретні матеріали, які слугують джерелами, що ними можна користуватися.

Але пам’ятайте, навчання часто плутають із виконанням якоїсь роботи та зайнятістю. У багатьох випадках такі види діяльності як переписування, заповнення пропусків і вивчення напам’ять безпідставно відносять до категорії „навчання”.

Приклад 1 – П’ятирічна Ганна і комп’ютер

Ви відразу помічаєте, що вона не знає, що робити з усіма цими кнопками. Вона пробує, дивиться на результат, звертається по допомогу до когось із дорослих поблизу, коли це потрібно, і не припиняє спроб, поки їй цікаво.

Кожній дитині властива допитливість і бажання пізнавати. Кожна дитина хоче навчатися і може відкривати для себе нове в безпечному середовищі.

Дитина звертається до інших (дітей або дорослих) із запитаннями, коли це їй потрібно. Перепон немає, є лише мета  – чогось навчитися. Навчання відбувається у взаємодії з навколишнім середовищем. Середовище дає посилає дітям сигнали й заохочує їх до пізнання. Як це зробити – залежить від самої дитини. Більшість дітей хочуть спробувати всі кнопки, вони натискають на них, дивляться, що станеться, яка кнопка що відкриває, чи є при цьому якийсь звук, і обдумують свої дії.

А якщо коротко: примусити навчатися неможливо. „Всі діти, як троянди, розквітають у найбільш сприятливий для них час”. Дитина не може не вчитися. Важливо навчатися тому, що необхідно для задоволення потреб розвитку. Мається на увазі істинна потребу, а не нав’язана. Не останнє значення має належним чином організоване навчальне середовище із широким вибором можливостей для навчання. Подорожі у ваше безпосереднє оточення можуть виявитися доволі захопливими.

Багато методик, які застосовуються в точних науках, передбачають використання експериментів. Але складається враження, що цією важливою складовою нехтують, оскільки вона вимагає багато часу. Діти, які мають змогу дізнаватися і проводити досліди, розуміють, що наука відкриває для них багато цікавого. Тоді в них виникає безліч запитань.

Дітям складно наочно уявити те, чого вони навчаються. Не можна зазирнути в розум дитини, аби побачити, що для неї означає та або інша варіація. Деякі педагоги помилково вважають, що за допомогою тесту можуть визначити, чого навчилися діти. Найчастіше, результати тесту свідчать про те, що діти вивчили або які знання вони запам’ятали. 

Деякі діти навчаються, спостерігаючи, інші – в дії

Про саме навчання ми знаємо дуже мало. Можна спробувати простежити потенційні способи навчання дітей. Деякі діти вчаться, спостерігаючи за кимось, інші – в безпосередній діяльності. Дорослі несправедливо називають це байдикуванням. Але скільки людей навчилися чомусь, спостерігаючи за діяльністю інших? Є діти, які залучаються до активної діяльності, і в своїх вчинках виходять з власного досвіду.

Інші ж діти приходять до такої дії або формують таке бачення, яке їм дійсно потрібно.

Але для деяких дітей цей процес не припиняється. Вони хочуть вигадувати інші варіанти. Є діти, які справді можуть переносити свої уявлення і використовувати їх в абсолютно різних ситуаціях.