Классы: 


зарубіжна література 7 класс

Частина 1. опрацювати

Переглянути док фільм про життя О. Генрі (посилання на вайбері), створити хмарку слів.Прочитати новели О. Генрі «Дари волхвів», «Останній листок» (с. 230 – 240), дати усні відповіді на запитання після творів.Твір-роздум «Чи здійснилася мрія старого Бермана?» (за новелою О. Генрі «Останній листок»).Переглянути док фільм про Айзека Азімова, створити хмарку слів.Прочитати оповідання Г. Уеллса «Чарівна крамниця» (див. ДОДАТОК)Прочитати оповідання Р. Окутагава «Павутинка» с. 250 – 251, усні відповіді на запитання після твору.Прочитати повість Айзека Азімова «Фах» (див. ДОДАТОК).Переглянути фільм за мотивами роману Корнелії Функе «Чорнильне серце» (посилання на вайбері).Переглянути мультфільм за мотивами повісті Діани Вінн Джонс «Мандрівний Замок Хаула» (посилання на вайбері).Прочитати повість «35 кіло надії» (Анна Гавальда), бажано разом з батьками, переглянути фільм (посилання на вайбері)ДОДАТОК Герберт Уеллс народився в сім'ї небагатого лондонського комерсанта, який швидко розорився й загинув. Щоб підтримати родину, яка після батькової смерті залишилася без годувальника, Герберт дуже рано почав працювати. Бажання вирватися зі злиднів приводить його на навчання в університет. Талановитого юнака чекає блискуча кар'єра фізіолога. Проте Уеллс віддає перевагу літературі й починає писати художні твори.Герберт Уеллс - автор великої кількості романів (найвідоміші - «Машина часу», «Людина-невидимка», «Війна світів», «Перші люди на Місяці»), оповідань - загалом близько 110, а ще - наукових праць з хімії, біології, педагогіки - їх близько 500. Як бачимо, це була надзвичайно активна й багатогранна творча людина, яка вміла організовувати свій час і в усьому досягати відчутних результатів. Герберт Уеллс увійшов у літературу як автор науково-фантастичних творів на соціальні теми. Залюблений у науку, Уеллс розповідає про дивовижні пригоди, які трапляються з людьми на Землі або на інших планетах у близькому чи далекому майбутньому. Він широко використовує популярні на початку XX ст. наукові гіпотези. Деякі з них справдилися, реалізацію інших, можливо, спостерігатимуть покоління, які прийдуть після нас. Разом з тим, Герберт Уеллс пише оповідання, які не спираються на науку, а дозволяють розквітнути людській уяві та фантазіям. В результаті в оповіді стирається тонка межа, що відокремлює реальний світ та людське уявлення про нього.Ту чарівну крамницю я бачив здалеку кілька разів; а раз чи двічі навіть проходив повз її вітрину, де лежало багато привабливих дрібничок: чарівні кульки, чарівні кури, чудодійні ковпаки, ляльки для черевомовців, кошики з причандаллям для фокусників, колоди звичайнісіньких на вигляд карт і таке інше. Але мені й на думку не спадало завернути туди, поки одного дня Джіп, не кажучи ні слова, взяв мене за палець і потяг до вітрини. І поводився він так, що мені не залишалося нічого іншого, як зайти з ним до крамниці. Сказати правду, я й не здогадувався, що ця скромна з вигляду крамничка міститься саме тут, на Ріджент-стрит, між художнім салоном і закладом, де в патентованих інкубаторах виводять курчат. І все ж вона була саме тут. Я гадав, вона десь ближче до цирку або за рогом на Оксфорд-стрит чи навіть у Голборні; до того ж я завжди бачив її на другому боці вулиці, і щоразу вона здавалася недосяжною, схожою на міраж. Але тепер крамниця стояла просто переді мною, сумніву не було, і пухкенький Джіпів пальчик стукав по її вітрині.- Якби я був багатий,- сказав Джіп, тикаючи пальчиком на «Яйце є - яйця нема», - то купив би собі он те. І оте. - Він показав на «Ляльку, що плаче, як жива». - І оце. - То був загадковий предмет, і називався він, як значилося на привабливому ярличку, «Купи й дивуй друзів».- А під отим ковпаком,- промовив Джіп, - зникає все, що покладеш. Я в книжці читав... Ой, тату, а он «Монета є - монети нема!» Тільки вона лежить так, що не видно, як це робиться.Джіп, милив мій хлопчик, успадкував материну вихованість і не просив повести його в крамницю, не набридав мені благаннями. Він просто тяг мене зовсім несвідомо за палець до дверей, і я добре розумів, що йому хочеться.- Ось! - мовив він і показав на «Чарівну пляшку».- А якби ти її мав? - запитав я. І Джіп, почувши в цьому запитанні обіцянку, враз просіяв.- Я показав би її Джіссі! - відповів він, не забуваючи, як завжди, про інших.- До твого дня народження залишилося менше ста днів, - сказав я і взявся за дверну ручку.Джіп нічого не відповів, тільки ще дужче стис мій палець, і ми ввійшли до крамниці.Це була не проста крамниця; це була чарівна крамниця, і тому Джіп не поспішив відразу до прилавка, як бувало, коли ми заходили кудись купити йому звичайні іграшки. Весь тягар розмови з продавцем він переклав тут на мене.Крамниця була невеличка, тісна і досить темна. Коли ми причинили за собою двері, дзвоник на них жалібно теленькнув. Хвилину чи дві в крамниці, крім нас, нікого не було, і ми мали час роззирнутися. Ось тигр із пап'є-маше на скляній вітрині, що стоїть на невисокому прилавку, - поважний, добродушний тигр, який розмірено киває головою; ось найрізноманітніші кришталеві кульки, порцелянова рука з колодою чарівних карт, цілий набір різних завбільшки чарівних акваріумів; ось нескромний чарівний капелюх безсоромно виставив напоказ свої пружини. На підлозі стояло кілька чарівних дзеркал; одне нас звужувало й видовжувало, друге приплющувало нам голови й скрадало ноги, третє робило нас низенькими й товстими, як бочки. І поки ми сміялися, дивлячись у ті дзеркала, з'явився якийсь чоловік - певно, продавець.Одне слово, він стояв за прилавком - якийсь дивний, блідий, темноволосий чоловік. Одне вухо в нього було більше від другого, а підборіддя - як носак черевика.- Чим можемо прислужитися? - сказав він і розчепірив на скляному прилавку свої чарівні довгі пальці.Від несподіванки ми обидва здригнулись і обернулися.- Я хотів би купити своєму хлопчикові кілька простеньких іграшок, - сказав я.- Фокуси? - запитав він. - Механічні? Для дому?- Щось смішненьке, - відповів я.- Гм... - мовив продавець і, ніби замислившись, почухав потилицю. А тоді просто на очах у нас дістав у себе з голови скляну кульку.- Щось таке? - сказав він і простяг кульку мені.Такого ми не сподівалися. Багато разів мені випадало бачити цей фокус на сцені - без нього не обходився найзвичайнісінький фокусник, - але тут, у крамниці, я цього не чекав.- Непогано! - кинув я, сміючись.- Правда ж? - мовив продавець.Джіп відпустив мій палець і потягся рукою до скляної кульки. Але долоня в продавця була порожня.- Вона у тебе в кишені, - сказав чоловік. І справді, кулька виявилась у Джіпа в кишені!- Скільки вона коштує? - спитав я.- За скляні кульки ми нічого не беремо, - привітно відповів продавець. - Вони дістаються нам... - він піймав іще одну кульку - в себе на лікті, - задарма.Третю кульку він схопив у себе на потилиці й поклав її на прилавок поруч із другою. Джіп уважно роздивився свою кульку, потім дві ті, що лежали на прилавку, і зрештою підвів запитливий погляд на продавця, який стояв і всміхався.- Можеш узяти собі й ці, - сказав той. - А як не боїшся, то й іще одну, з рота. Ось!Джіп якусь мить мовчки дивився на мене, так само не кажучи ні слова, потім згріб усі чотири кульки, знов узявся про всяк випадок за мій палець і приготувався дивитись, що ж буде далі.- Отак ми дістаємо всі наші товари - ті, що дрібніші, - пояснив продавець.Я засміявсь і, підхопивши його жарт, сказав:- Замість того, щоб брати їх на складі. Так воно, звісно, дешевше!- До певної міри, - відповів продавець. - Хоча, зрештою, платити доводиться і нам. Тільки не так багато, як думають люди... Товари більших розмірів, а також харчі й усе, що нам треба, ми дістаємо з цього ось капелюха... І знаєте, що я вам скажу, сер? На світі немає жодного складу справжніх чарівних товарів! Ви, мабуть, помітили нашу вивіску: «Справжня чарівна крамниця»? - Він дістав із-за щоки прейскурант і подав його мені. - Справжня! - повторив він, показав пальцем на це слово й додав: - Тут аніякісінького шахрайства, сер!Мені здалося, що його жарти не позбавлені серйозних підстав.А продавець обернувся до Джіпа, підкреслено привітно всміхнувся й мовив:- А знаєш, ти славний хлопчик!Я здивувався. Звідки, думаю, він знає? Адже задля дисципліни ми тримаємо це від Джіпа в таємниці, навіть удома.Та малий вислухав цю похвалу спокійно, мовчки, не зводячи з продавця погляду.- Бо тільки славні хлопці можуть увійти в ці двері.І ту ж мить, ніби на підтвердження цих слів, пролунав стук у двері й почувся слабенький писклявий голосок:- У-у! Я хочу ввійти сюди, тату! Хочу ввійти!У-у-у!А вслід за цим утішання та вмовляння змученого батька:- Тут же зачинено, Едварде!- І зовсім не зачинено! - озвався я.- Зачинено, сер! - сказав продавець. - Для таких дітей у нас завжди зачинено.І тут ми побачили хлопчика: маленьке біле личко, бліде від ласощів та всіляких смачнющих-пресмачнющих страв і перекривлене від повсякденних примх - одне слово, личко жорстокого маленького егоїста, який шкріб нігтем зачаровану шибку.- Так не годиться, сер, - сказав продавець, коли я з властивою мені готовністю допомогти рушив був до дверей.За хвилину розбещеного хлопчика, що пхикав перед дверима, повели далі.- Як це ви так робите? - запитав я, з полегкістю зітхнувши.- Чари! - відповів продавець, недбало махнувши рукою, і з-під його пальців - уявляєте! - порснули різнобарвні іскри й погасли в сутінках крамниці.- Там, за дверима, - звернувся продавець до Джіпа, - ти казав, що хотів би мати наш набір «Купи й дивуй друзів»?Після героїчної внутрішньої боротьби Джіп нарешті відповів:- Так.- Він у тебе в кишені.І, перехилившись через прилавок - тіло в нього виявилося надзвичайно довгим, - цей чудернацький чоловік з манерами справжнього фокусника дістав у Джіпа з кишені коробку.- Папір! - сказав він і взяв із порожнього капелюха з пружинами аркуш паперу. - Шворка! - їв роті в нього виявився клубок, від якого він відмотав довжелезну шворку, зв'язав нею згорток, а тоді перекусив її зубами. А клубок, як мені здалося, проковтнув! Потім чиркнув об ніс однієї з черевомовних ляльок сірника, потримав над вогнем свого пальця (він одразу обернувся на паличку червоного сургучу) й запечатав покупку. - Ти ще казав про «Яйце є - яйця нема», - зауважив він, дістав його зі спідньої кишені мого пальта й загорнув у папір разом із «Лялькою, що плаче, як жива».Я віддавав кожен готовий пакунок Джіпові, а той міцно притискав його до себе.Хлопчик говорив дуже мало, але очі його були красномовні. Красномовні були і його руки, що тримали біля грудей покупки. Джіп стояв невимовно схвильований. Так, це були справжні чари.І раптом я аж здригнувся: під капелюхом у мене щось заворушилося - таке м'якеньке, трепетне! Я схопився за капелюх, і з-під нього випурхнув скуйовджений голуб - їй-богу, то був продавців спільник! - побіг по прилавку і чкурнув, як мені здалося, до картонної коробки за тигром із пап'є-маше.- Отакої! - сказав чоловік і спритно вихопив у мене з руки капелюха. - От дурний птах - де влаштував собі гніздо!Він заходився стріпувати мого капелюха й витрусив із нього собі в руку двоє чи троє яєць, чималу мармурову кульку, годинник, з півдесятка неодмінних скляних кульок, зіжмаканий папір, потім ще папір, і ще, й усе говорив про те, що люди не мають звички чистити свої капелюхи зсередини... Розмовляв він, звичайно, дуже чемно і не без певних особистих натяків.- Помалу збирається стільки всякої всячини, сер... Звісно, не тільки у вас... Мало не в кожного покупця... Чого тільки люди з собою не носять!А зіжмаканий папір на прилавку ріс, підіймався вище й вище і вже майже затулив собою продавця. Тепер ми чули тільки ще його голос:- Ніхто не знає, сер, що ховається в людини за її добропристойною подобою... Всі ми - всього лиш прилизана зовнішність, одне слово, лицеміри...Голос його завмер - точнісінько як у ваших сусідів завмер би грамофон1, коли б ви влучно запустили в нього цеглиною. І така сама раптова мовчанка. Папір перестав шурхотіти, зробилося зовсім тихо.- Вам уже не потрібен мій капелюх? - озвався нарешті я.Відповіді не було.Я подивився на Джіпа, Джіп подивився на мене, і в чарівних дзеркалах відбилися наші спотворені обличчя - чудернацькі, серйозні, принишклі...- Нам, мабуть, пора, - зітхнув я. - Скажіть, скільки з нас за все це?.. - запитав я, раптом підвищивши голос. - Я хочу заплатити. І мій капелюх, будь ласка...Із-за купи паперу ніби почулося якесь сопіння.- Давай заглянемо за прилавок, Джіпе,- сказав я.- Він з нас кепкує!..Ми з Джіпом обійшли тигра, що покивував головою. І що, ви думаєте, було за прилавком? Там не було нічого! На підлозі лежав тільки мій капелюх, а поруч сидів у глибокій задумі кролик - звичайнісінький капловухий білий кролик, дурнуватий на вигляд, одне слово, саме такий, які бувають тільки у фокусників. Я нахилився, щоб узяти капелюха, і кролик відскочив від мене.- Тату! - якось винувато шепнув Джіп.- Що таке, Джіпе?- Тату, а мені ця крамниця подобається] «Вона подобалася б і мені, - подумав я, - якби прилавок раптом не витягся й не загородив нам дорогу до дверей». Але я не прохопився Джіпові про це жодним словом.- Трусь-трусь! - покликав Джіп і простяг руку до кролика, коли той пострибав повз нас. - Трусь-трусь, покажи Джіпові фокус!Кролик чкурнув у двері, яких доти я там, звичайно, не помічав. Потім двері розчахнулися ширше, і з них знову вийшов чоловік, у якого одне вухо було більше за друге. Він так само всміхався, та коли наші погляди зустрілися, я побачив у його очах чи то глузування, чи то виклик.- Чи не бажаєте оглянути нашу виставку, сер? - так само люб'язно запитав він.Джіп потяг мене за палець. Я подивився на прилавок, тоді на продавця, і знов наші погляди зустрілися. Мені вже починало здаватися, що чари тут аж надто справжні.- У нас обмаль часу...- відповів я.Та не встиг я доказати цих слів, як ми вже стояли в іншій кімнаті, де були виставлені зразки.- Всі товари в нас одного ґатунку, - заявив продавець, потираючи свої гнучкі руки, - а саме:найвищого! Нічого, крім справжньої магії! З гарантією! О, даруйте, сер!Цієї миті я відчув, ніби чоловік щось відриває від мого рукава. Повернувши голову, я побачив, що він тримає за хвіст невеличке червоне чортеня, а воно смикається, звивається і все хоче вкусити його за руку. Ще хвиля - і продавець байдуже жбурнув його під прилавок. Чортеня було гумове, безперечно, і все ж на якусь мить мені здалося... І тримав він його так, як тримають у руках кусючу гадину... Я перевів погляд на Джіпа, але той не зводив погляду з чарівного коника-гойдалки. Я був радий, що малий не бачив того чортеняти.- Послухайте, - мовив я, стишивши голос і показуючи очима то на Джіпа, то на червоне чортеня, - гадаю, у вас таких речей не багато, правда ж?- І сліду немає! Це, видко, ви занесли його з вулиці,- відповів продавець, так само стишивши голос і ще ширше всміхаючись. - Аж дивно: чого тільки люди не носять з собою, самі про це не знаючи! - Потім до Джіпа: - Тобі тут щось припало до вподоби?Джіпові припало тут до вподоби багато чого. І він довірливо й чемно звернувся до дивовижного продавця:- А цей меч також чарівний?- Це чарівний іграшковий меч. Не гнеться, не ламається, не ріже пальці. Хто має такого меча, той вийде цілий-цілісінький з двобою з будь-яким ворогом, не старшим за вісімнадцять років. Коштує від півкрони до семи шилінгів і шести пенсів - залежно від того, який завбільшки. Ці картонні обладунки призначені для юних лицарів, у мандрах вони просто незамінні. Чарівний щит, чоботи-скороходи, шапка-невидимка...- Ой, татусю! - вигукнув Джіп.Я хотів запитати, скільки ж усе це коштує, але продавець не звертав на мене уваги. Тепер він цілком заволодів Джіпом. Він відірвав малого від мого пальця й заходився докладно розповідати йому про свої кляті товари. Спинити його було вже годі. Невдовзі я з невиразною тривогою і почуттям, дуже схожим на ревнощі, завважив, що Джіп ухопився за його палець - достоту, як звичайно хапався за мій. «Безперечно, він чоловік цікавий, - міркував я, - і в нього сила-силенна всіляких справді цікавих підробок. І все ж таки...»Я рушив за ними, нічого не кажучи й не спускаючи з ока того спритного фокусника. Зрештою,Джіпові тут подобається... А коли нам треба буде піти, ми зробимо це дуже просто, тут сумніву нема.Виставка займала довгу, безладно забудовану галерею, втикану всілякими колонами, підпорами та стояками; арки вели до бічних ніш, де знічев'я тинялися й продавали витрішки якісь дивні на вигляд доглядачі. І на кожному кроці траплялися, збиваючи нас із пантелику, дзеркала та портьєри. їх було так багато, що дуже скоро я згубив з очей двері, в які ми ввійшли. іА продавець показував Джіпові чарівні поїзди, що рухалися без пари й пружини - їм досить було тільки дати команду, а також оті надзвичайно дорогоцінні коробки з олов'яними солдатиками, що оживали відразу, щойно він підіймав кришку і промовляв... Переказати ту скоромовку я не можу - в мене не дуже гостре вухо, а от Джіп успадкував слух від матері й повторив скоромовку вмить.- Браво! - вигукнув продавець, безцеремонно згріб солдатиків знов до коробки й віддав її Джіпу. - Ану, ще раз!І Джіп за мить оживив солдатиків знов.- Берете коробку? - запитав продавець.- Ми б узяли, - відповів я, - якби ви продали її трохи дешевше. Бо мені треба бути мільйонером...- З дорогою душею! - І продавець знову змів солдатиків у коробку, накрив її кришкою, помахав коробкою в повітрі - і вона вже була загорнена в бурий папір і перев'язана шворкою. А на папері стояла повна адреса й ім'я Джіпа!Помітивши мій подив, продавець засміявся.- Це - справжні чари! - сказав він.- У нас без шахрайства.- А як на мене, то вони аж надто справжні! - промовив я.І Після цього продавець заходився показувати Джіпові фокуси, незвичайні вже самі собою, а ще незвичайніші тим, як він їх виконував. Чоловік пояснював, як влаштовані іграшки, показував їх навиворіт, а любий мій хлопчик поважно дивився й дуже глибокодумно кивав головою. Я за ними просто не встигав.- Агов, хутчіш! - гукав продавець-чародій, а вслід за ним чистий дитячий голосок повторював:- Агов, хутчіш!Але мою увагу відвертало інше. Ця крамниця вже починала викликати в мене підозру й побоювання. Мене насторожувало тут усе, навіть стіни, стеля,підлога, кожен стілець, що траплявся дорогою. У мене було таке дивне враження, ніби, як тільки я відвернуся, все це відразу закружляє, почне пересуватися, гратись у мене за спиною в «своїх сусідів». Карниз звивався, мов змія, а ліпні маски на стінах були, правду кажучи, аж надто виразні як для простого гіпсу.Потім в око мені раптом упав один із тих чудних доглядачів. Він стояв трохи збоку і, мабуть, не бачив мене, - мені й самому було видно його за купою іграшок та ще й через арку тільки, сказати б, на три чверті. Прихилившись до стовпа, він виробляв з своїм обличчям таке, що в мене аж сироти на тілі повиступали! Особливо страшно було дивитися на його ніс. А вигляд чоловік мав такий, ніби йому нудно й він просто вирішив розважитись. Спершу ніс у нього був коротенький і сплющений, потім на очах витягся, як підзорна труба, а тоді почав робитися все тоншим і тоншим, поки став схожим на довгий, гнучкий червоний батіг. Немов у страшному сні! Чоловік розмахував тим носом з боку в бік і закидав його вперед, як рибалка закидає вудку.І тут я похопився - адже таке видовище не для Джіпа! Та, озирнувшись, я побачив, що всю його увагу полонив продавець і малий не підозрює нічого поганого. Вони саме про щось шепотілися, поглядаючи на мене. Джіп стояв на табуреті, а продавець тримав у руках щось схоже на великий барабан.- Тату, пограймося в піжмурки! - вигукнув Джіп.- Тобі жмуритися!І не встиг я й слова сказати, як продавець накрив його отим великим барабаном! Я зразу збагнув, у чому річ.- Скиньте барабан! - закричав я. - Зараз же! Ви перелякаєте хлопчика! Скиньте!Чоловік із неоднаковими вухами мовчки послухався і простяг мені той величезний циліндр, щоб я побачив, що він порожній. На табуреті теж нікого не було! Невже за одну мить мій хлопчик міг безслідно зникнути?..Вам, мабуть, знайоме лиховісне передчуття, що заполонює душу й невидимою рукою стискує серце. Це передчуття ніби змітає геть ваше власне «я», і весь ви насторожуєтесь, напружуєтесь, ви не зволікаєте, але й не гарячкуєте, а гнів і страх десь зникають. Так було й зі мною.Я ступив до ошкіреного продавця й люто перекинув ногою табурет.- Годі цих дурниць! - гримнув я. - Де мій хлопчик?- Ви ж бачите, - сказав продавець, усе ще показуючи мені порожній барабан. - У нас без шахрайства...Я простяг руку, щоб схопити його, але він спритно крутнувся й вислизнув від мене. Я знов метнувся до нього, та він ухилився вдруге й штовхнув якісь двері, щоб утекти.- Стій! - крикнув я.Чоловік засміявся й вибіг. Я кинувся за ним і опинився в... непроглядній темряві! Бах!- О Господи! Я вас і не помітив, сер!Я стояв на Ріджент-стрит і щойно зіткнувся з якимсь порядним на вигляд робітником. А за кілька кроків від мене стояв трохи розгублений Джіп. Ми з тим чоловіком вибачилися один перед одним, Джіп крутнувсь і з ясною усмішкою підбіг, так ніби тільки на хвилинку згубив мене з очей.У руках він тримав чотири пакунки!І ту ж мить узявся за мій палець.Спершу я не знав, що й думати. Я роззирнувся, шукаючи поглядом дверей чарівної крамниці. Але їхніде не було! Ні дверей, ні крамниці, нічого! Лише звичайнісінький пілястр між салоном, де продають картини, і вітриною з курчатами!..І я зробив єдине, що міг зробити в такому розгубленому стані: став край тротуару й помахав парасолькою, підкликаючи кеб.- В екіпажі! - не тямлячи себе від радощів, вигукнув Джіп.Я допоміг йому сісти в кеб, насилу згадав свою адресу й сів сам. Потім відчув у себе в кишені щось незвичайне і знайшов там скляну кульку. Я обурено викинув її на бруківку.Джіп нічого не сказав.Якийсь час ми обидва мовчали. Нарешті Джіп промовив:- Оце була крамниця, тату!І тут я подумав собі: а як сприйняв усе це він? На вигляд Джіп був цілий, здоровий, і це головне. Він не був наляканий, не був розгублений; його просто страшенно тішило те, як минув день, до того ж на колінах він тримав чотири пакунки.Чорт, що ж там усе-таки було?- Гм! - озвався я.- Малим дітям не можна ходити до таких крамниць щодня.Джіп вислухав мої слова з властивою йому стриманістю, і на якусь мить мені стало навіть шкода, що я його батько, а не мати, й не можу тут-таки, в екіпажі, coram publico1, поцілувати його. «Зрештою, - подумав я, - не так уже все це й страшно!»Але остаточно я заспокоївся аж тоді, як удома ми розпакували ті чотири згортки. У трьох із них виявилися коробки із звичайнісінькими, але такими гарними олов'яними солдатиками, що Джіп зовсім забув про тих «Справжніх чарівних солдатиків», яких бачив у крамниці. А в четвертому пакунку було кошеня - невеличке, біле живе кошеня, дуже жваве, славне на вдачу і з добрим апетитом.Я розглядав усе це з полегкістю, хоч і не без остороги. І просидів у дитячій кімнаті хтозна й скільки часу...Було це півроку тому. І тепер я починаю думати, що нічого поганого, власне, й не сталося. У кошеняті виявилося не більше чарів, ніж буває в усіх інших кошенятах. А солдатики трималися так стійко, що ними був би задоволений найсуворіший полковник. Ну, а Джіп?..Розважливі батьки погодяться, що з ним я мав поводитись особливо обачно.Але одного дня я таки не стримався й запитав:- Джіпе, а що, якби твої солдатики раптом ожили й пішли марширувати?- А вони й так живі, - відповів він. - Я знаю одне слово, і досить мені тільки відкрити коробку й сказати його...- І вони марширують?- Ну звісно, тату! Якби вони не марширували, я б їх і не любив!Я не висловив подиву - це було б недоречно.Відтоді я не раз пробував, коли Джіп грався з солдатиками, зненацька увійти до нього в кімнату. Але нічого чарівного в них я так і не помітив...Отож важко сказати щось напевно.І ще одне: щодо грошей. У мене непоправна звичка завжди платити по рахунку. Кілька разів я проходив туди й назад по Ріджент-стрит, шукаючи ту крамницю, але не знайшов. І все ж таки я схильний гадати, що в цій справі повівся чесно: коли вже ті люди, хоч би хто вони були, знають Джіпове ім'я і адресу, то нехай коли завгодно надішлють мені рахунок, я оплачу його залюбки. © Diodor, 2005