Заняття 4. Київські «неокласики» / Заняття 4. Київські «неокласики».

Заняття 4. Київські «неокласики».

Заняття 4. Київські «неокласики».

Тема.

Київські «неокласики». Загальна характеристика поезії «неокласиків», її особливості. Різногранний творчий шлях М. Зерова — лідера «нео¬класиків».  Вірш «Київ — традиція»

Цілі заняття:

ознайомити учнів із творчим кредо «неокласиків», життям і творчістю письменника, його внеском у розвиток української літератури; розвивати навички визначення осно¬вних ознак індивідуального почерку, провідних мотивів і настроїв поезій; поглиблювати вміння висловлювати власні думки з приводу поетичної майстерності, філософічності са¬мовираження письменника; виховувати любов до поетичного слова, естетичний смак.

Алгоритм роботи:

I. Мотивація навчальної діяльності школярів, оголошення теми й мети уроку.
II. Актуалізація опорних знань
III. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу
IV. Закріплення знань, умінь та навичок
V. Підбиття підсумків уроку

Словник термінів

• Неокласики - це творча група митців, які свою творчість орієнтували на класичне мистецтво, тяжіли до строгих віршованих форм, засвоювали в поезії здобутки світової культури.
• Традиція (від лат. traditio — передача) — це елементи культури, що передаються від покоління до покоління і зберігаються протягом тривалого часу. Традиції тією чи іншою мірою і в тих чи інших формах присутні в будь-якому суспільстві і практично в усіх сферах культури. Традицію можуть утілювати певні суспільні інституції, норми поведінки, цінності, ідеї, звичаї, обряди і т.д. Поняття стилю і традиції іноді вживаються щодо формально (зовнішньо) схожих феноменів.
• Сонет - ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти віршів, побудованих і розташованих в особливому порядку. Сувора форма, яка вимагає виконання багатьох умов. Пишеться сонет переважно ямбом - п'ятистопним або шестистопним; рідше вживається чотиристопний ямб. 14 віршів сонета групуються в два чотиривірші і в два тривірші (Терцет). У двох чотиривірші, - в першій половині сонета, - як загальне правило, повинні бути дві рими: одна жіноча, інша чоловіча. У двох тривіршах другої половини сонета інші рими, яких може бути і дві, і три.
• Неокласицизм — течія в літературі І й мистецтві, що з'явилася значно пізніше занепаду класицизму як літературного напряму і зна-1 йшла свій вияв у використанні античних тем та сюжетів, міфологічних образів і мотивів, проголошенні гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, 1 в оспівуванні земних насолод. Неокласицизм виник у західноєвропейській літературі в середині І    ХіХ ст.

Теоретичний матеріал

Творчий, літературознавчий доробок поетів-«неокласиків», тала¬новитих дослідників літератури, яким судилося поповнити трагічний список жертв сталінського геноциду,— яскрава сторінка історії україн¬ської літератури, в якій знайдуть моральні та естетичні уроки не лише сучасні, а й прийдешні покоління.
У світ високої поезії кличе нас один із найяскравіших представ¬ників «неокласиків» — М. Зеров:
Тепера інший час.
Виходь з нори,
Шукай стежок — од Лисої гори
На верховини і шпилі Парнасу.


Про поетів-«неокласиків» та М. Зерова ми й будемо говорити на сьогоднішньому уроці.
До групи українських неокласиків у 20-х роках XX ст. належали М. Зеров, М. Драй-Хмара, М. Рильський, П. Филипович, Ю. Клен (Бургарт). Вони відмежовувалися від «пролетарської куль¬тури», прагнули наслідувати мистецтво минулих епох, віддавали перевагу історико-культурній та морально-психологічній проблематиці. Те, що «неокласики» брали за взірець античне мистецтво, представникам влади здалося неви¬знанням радянської дійсності, тому майже всі вони були репресовані, покарані тією чи іншою     мірою.
«Неокласики» не були організаційно оформлені й не виступали зі своїми ідейно-естетичними    маніфестами.
Щедра полтавська земля, така щедра, що могла зродити по двоє великих людей навіть в одному класі маленької школи.
Микола Костьович (Костянтинович) Зеров народився 26 квітня 1890 року в містечку Зінькові на Полтавщині в сім'ї вчителя. Закін¬чивши Зіньківську школу, в якій разом із ним навчався Павло Губенко, майбутній Остап Вишня, М. Зеров вступив до Охтирської гімназії, а потім, у зв'язку з переїздом батьків, до Першої Київської гімназії, де перебував до 1908 року. Саме тут заклалися його літературні та пере¬кладацькі інтереси.


Майбутній поет і літературознавець уже тут виступає ініціато¬ром створення культурницького кролевецького земляцтва, що згодом перенесеться і в університет, до якого вступив М. Зеров. Таланови¬тий студент серйозно займається дослідницькою роботою, вивчає лі¬тописи, починає друкуватися в українському педагогічному журналі «Світло», газеті «Рада». Зеров стає активним членом студентської громади, виступає з доповідями, дискутує з літературних та політичних Проблем.
Саме через це його й не залишили в університеті, а послали вчите лювати у глуху провінцію, до Златопільської гімназії. Тільки в 1917 році МЗерову вдається звідти вирватися. Він очолює секретаріат педагогіч¬ної ради Київської 2-ї української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства, викладає латину. Стає постійним автором журналу «Книгар», пише вірші, дарує друзям саморобні збірки. У 1919-1920 роках пра¬цює редактором журналу, одночасно викладаючи в гімназії, у Київсько¬му архітектурному інституті та інших навчальних закладах, пишучи мітературно-критичні статті та вірші, у яких виявляються його високі патріотичні почуття, сподівання на відродження свого народу:
Зникнуть, зникнуть агаряни...
Вся потуга їх розтане,
Як весною тане сніг.
А над нашим краєм рідним
Задзвенить ключем побідним
Вернигорин дивний ріг.


У 1920 році М. Зеров одружується із Софією Лободою. Виходять друком підготовлені ним книжки «Антологія римських поезії» та «Нова українська поезія», що стали помітним явищем у тогочасному літера¬турному житті.
Прийнявши запрошення, Зеров їде з голодного Києва працювати и Баришівську соціально-економічну школу. Та провінція пригнічувала вченого. Нарешті в 1923 році він отримує посаду професора української літератури в Київському інституті народної освіти. Лекції Зерова мали величезний успіх. Саме цього року «неокласики» й познайомилися, ак¬тивно включилися в літературний процес — проводили вечори, дискусії, зібрання. У 1924 році виходить омріяна Зеровим збірка поезій «Камена» (за античною міфологією, камена — покровителька поезії, муза). Сам автор досить скептично ставився до своїх творів, називав їх «сухарями» на розкішному бенкеті поетичної фантазії.
Але сучасники вже тоді відчули могутню силу карбованого по¬етичного слова М. Зерова, дух класичної простоти, по-парнаськи під¬несене почуття, глибоке проникнення у філософську сутність буття, вишуканість мови й високу версифікаторську майстерність (він писав переважно сонети й олександрійські вірші — це данина захоплення дав¬ньоримською поезією і творами французьких «парнасців»). Данпарштадт — остготська столиця ІІІ-ІУ ст.


Ляссота — австрійський дипломат і мемуарист XVI ст., посол до запорожців.
М. Зеров, утомившись від дискусій, береться до праці з історії літератури, готує разом з іншими антологію французької поезії, друку¬ється в журналах.
Але з 1 вересня 1934 року його усувають від викладання в Ки¬ївському університеті, звільняють без пояснення причин. Удари долі  сипляться один за одним — захворів і помер син. У 1935 році Зеров виїздить до Москви, сподіваючись хоча б на тимчасову роботу. «Всевидяще око» знаходить його під Москвою. Поета заарештовують і «вибивають» І зізнання в теоретичній діяльності в складі банди літераторів. Як доказ — вилучені дві книжки — Г. Косинки та П. Куліша («Чорна рада»).
Суд відбувся 1936 року. Зерову нічого не залишалося, як погодити-1 ся зі звинуваченням у контрреволюційній діяльності та підготовці зама-1 ху на партійних діячів й отримати десять років ув'язнення на Соловках. І У 1937 році М. Зерова, П. Филиповича, М. Вороного та Б. Пилипенка розстріляли. Вони розділили трагічну долю всього «розстріляного відродження», і тільки тепер їхні чесні імена, їхні твори повернено народові.
У 20-30-ті роки XX ст. в українській поезії нерідко з'являлися твори-агітки, твори-одноденки, плакати, далекі від художності. АМ. Зе¬ров захоплювався взірцями високими, був «прихильником мистецтва рівноваги». Шукаючи теми й мотиви в античності, він іронічно зауважу¬вав: «Я знаю: ми тугі бібліофаги, і мудрість наша — шафа книжкова». Але саме ота мудрість, перевірена століттями, часто підказувала поетові паралелі, аналогії з тією страшною і складною епохою, в яку він жив.

Практичні завдання

Виразне читання поезії М. Зерова «Київ — традиція». Обмін враженнями щодо прочитаного, евристична бесіда.
- Визначте історичні віхи в становленні Києва як центру, столи¬ці України, що їх автор називає у вірші.
- На які реалії тогочасної дійсності вказує поет?
- На вашу думку, чому вірш має таку назву?
- У якій формі написано вірш? Визначте його змістові та фор¬мальні ознаки.
- Чим незвичний твір, як він характеризує автора?Словникова робота.
Виразне читання й коментування віршів М. Зерова «Саломея», «Київ з лівого берега», «Сон Святослава», «Іпсодпіїо».
- Визначте «творче кредо» поетів-«неокласиків» за уривком із поезії М. Зерова.
Класична пластина і контур строгий
І логіки залізна течія —
Оце твоя, поезіє, дорога.
Леконт де Ліль, Жозе Ередіа,
Парнаських зір незахідне сузір'я
Зведуть тебе на справжні верхогір'я.

Комп`ютерні презентації, матеріали Інтернету

1. http://ua-referat.com/Письменники_неокласики
2. http://eureka.ucoz.ua/publ/149-1-0-366 - КИЇВСЬКА ШКОЛА НЕОКЛАСИКІВ.
3. http://osvita.ua/vnz/reports/ukr_lit/15094/ - Лідер київських неокласиків Микола Зеров
4. http://www.poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=1396 - Зеров Микола «Київ-традиція»
5. http://www.parta.com.ua/ukr/school_program/view/36/ - Поезія Максима Рильського