Зінфіракі Геннадій Леонідович

Модуль

Тема семінару: «Ефективне педагогічне спілкування як основа

сучасного навчально-виховного процесу»

 1.Роль педагогічного спілкування серед інших компонентів процесу виховання з часом стрімко зростає. Це пов”язано з тим ,що суспільні відносини постійно розвивають почуття власної гідності та чутливість до міжособистісних стосунків кожної людини ,а тому авторитарний стиль сприймається учнями як прояв зневажливого ставлення до них, як відхилення від норми. У педагогічній практиці це прояв характеру минулого.

На сьогоднішній день, мовлення – є складовою частиною педагогічної майстерності вчителя, інструментом професійної діяльності, за допомогою якого можна створити щиру, добросердну атмосферу у роботі з учнями, а процес вивчення предмету – цікавим і привабливим.

Мовлення вчителя є показником його педагогічної культури, засобом його особистісного самовираження. Тому,  я вважаю, що вчитель має нести відповідальність за свою навчальну і виховну діяльність, бути комунікабельною особистістю з умінням забезпечувати емоційний настрій у педагогічній взаємодії з учнями, колективом, батьками.

2.Спілкування – це складний, багатоплановий процес встановлення контактів між людьми, який породжений потребами у спільній діяльності. Спілкування може виступати одночасно як: процес взаємодії особистостей; процес обміну інформацією; відношення людей один до одного; взаємовплив людей один на одного; процес їх співпереживання і взаєморозуміння.

Педагогічне спілкування - система соціально-психологічної взаємодії між учителем та учнем, спрямована на створення оптимальних соціально - психологічних умов для спільної діяльності.

Для цього педагогові потрібно уміти: оперативно і правильно орієнтуватись в постійно змінюваних умовах спілкування, знаходити відповідні комунікативні засоби, які відповідали б його індивідуальності. Відомо, що не професійне педагогічне спілкування породжує страх, невпевненість, спричинює зниження працездатності, порушення динаміки мовлення, небажання думати і діяти самостійно, відчуженість, стійке негативне ставлення до вчителя, навчання. Почуття пригніченості від вивчення певного предмета (а не рідко від спілкування з учителем) у деяких учнів триває впродовж багатьох років. Професійне педагогічне спілкування передбачає високу його культуру, яка засвідчує вміння педагога реалізувати свої можливості у виборі певного стилю педагогічного спілкування.

Стиль педагогічного спілкування - це усталена система способів та прийомів, які використовує вчитель під час взаємодії з учнями, їх батьками, колегами по роботі.  Залежить він від особистісних якостей педагога та комунікативної ситуації. До особистісних якостей належать ставлення вчителя до дітей (активно-позитивне, пасивно-позитивне, ситуативно-негативне, стійке негативне) та володіння організаторською технікою.

У стилі спілкування знаходять своє вираження:

•   особливості комунікативних можливостей учителя;

•   характер взаємовідносин педагога і вихованців, що склався;

•   творча індивідуальність педагога;

•   особливості учнівського колективу.

Стиль значною мірою впливає на систему та ефективність викладання: забезпечує готовність учнів до сприймання знань, допомагає зняти психологічний бар'єр віку і досвіду, наближає учнів до вчителя

Спілкування, що ґрунтується на дружньому ставленні, базується на особистому позитивному сприйнятті учнями вчителя, який виявляє приязнь, повагу до дітей. Педагоги і керівництво не повинні припускати із свого боку тону фривольного, а також не повинні бути похмурими, дражливими, крикливими.

Також можна визначити стилі ставлення педагога до учнівського колективу: стійко-позитивний, пасивно-позитивний, нестійкий, ситуаційно-негативний, стійко-негативний.

На основі стилю роботи і ставлення педагога до колективу виокремлюють такі стилі педагогічного спілкування:

- спілкування на основі захоплення спільною творчою діяльністю. Це  найбільш продуктивний стиль спілкування, який поєднує високий професіоналізм учителя та гуманістичну спрямованість його особистості.

-  спілкування на основі дружнього ставлення. Це теж досить продуктивний  стиль спілкуванні.

Стилі дружності та захопленості спільною справою тісно пов'язані між собою. Дружність повинна бути педагогічно доцільною, не суперечити загальній системі стосунків педагога, з дітьми. Молоді вчителі часто перетворюють дружність у панібратство.

- спілкування-дистанція. У стосунках педагога та учнів обмежувальним чинником є дистанція. Вона є показником провідної ролі вчителя, будується на його авторитеті. "Дистанція" в педагогічному спілкуванні різко знижує загальний творчий рівень спільної роботи педагога й учнів. У класах, де викладають учителі з переважанням авторитарних методів керівництва, зазвичай, буває непогана дисципліна та успішність, однак за загальним благополуччям можуть ховатися значні хиби роботи вчителя у вихованні школярів. Авторитет повинен завойовуватись не через встановлення дистанції, а через взаєморозуміння в процесі спільної діяльності. Спілкування-дистанція  обмежується формальними взаєминами. Певна дистанція між учителем та учнем необхідна, але вона не може бути головним критерієм у стосунках. Вона має випливати із загальної логіки відносин учителя і учнів, а не диктуватися вчителем. Перетворення “дистанції” на домінанту педагогічного спілкування різко знижує загальний творчий рівень спільної діяльності педагога та учнів. Це веде до формування між ними авторитарних стосунків, що зрештою негативно позначається на результатах виховання. До спілкування-дистанції нерідко вдаються вчителі-початківці, які бояться учнів і намагаються таким чином утвердити свій авторитет. Проте такий стиль спілкування, як правило, не досягає мети, оскільки дистанція не може бути підставою педагогічного авторитету.

3. Специфіка педагогічного спілкування насамперед проявляється в його поліоб'єктній спрямованості: не тільки на саму взаємодію учасників з метою їх особистісного розвитку, але й, що є основним для самої педагогічної системи, на організацію виховного процесу. У силу цього педагогічне спілкування характеризується, щонайменше, потрійною спрямованістю: на саму навчально-виховну взаємодію, на учнів (їхній актуальний стан, перспективні лінії розвитку) і на предмет освоєння (засвоєння). У той же час педагогічне спілкування визначається й потрійною орієнтованістю його суб'єктів: особистісною, соціальною й предметною. Учитель (викладач), працюючи з учнями, завжди орієнтує їх на результат усіх присутніх у класі, і навпаки, працюючи із класом, тобто фронтально, впливає на кожного окремого учня. Тому можна вважати, що своєрідність педагогічного спілкування, будучи всією сукупністю названих характеристик, виражається в органічному сполученні елементів особистісно орієнтованого, соціально орієнтованого й предметно орієнтованого навчання. Специфіка педагогічного спілкування обумовлюється також і тим, що воно одночасно містить у собі навчальну й виховну функції, оскільки освітній процес має ще виховний і розвивальний характер.

Мова вчителя – основний засіб, що дозволяє прилучити учнів до культурної спадщини, навчити їх як способам мислення, так і його змісту. Педагогічне спілкування за своїми функціями й умовам здійснення може бути контактним і дистанційним, інформаційним, спонукальним, координаційним, що встановлює відносини взаємодії всіх суб'єктів освітнього процесу.

Педагогічне спілкування передбачає взаємодію вчених-педагогів та учнів. Така взаємодія має базуватися на їхньому співробітництві, психологічному контакті, особистісно-рівноправних взаєминах, що формують конструкти самосвідомості та сприяють розвиткові гуманітарної сутності особистості як суб’єкта творчої праці.

4.Спілкування грає величезну роль життя суспільства. Без нього немислимі процес виховання, формування, розвитку особистості, міжособистісні контакти, і навіть управління, обслуговування, наукові праці й інша діяльність в усіх галузях, де необхідні передача, засвоєння інформації та обмін нею.

Спілкування відіграє в оволодінні людиною культурними і загальнолюдськими цінностями, громадськими досвідом. У процесі спілкування, цієї специфічної форми взаємодії людини коїться з іншими людьми, здійснюється обопільний обмін уявленнями, ідеями, інтересами, настроями, настановами й т.п.

Підвищення значимості спілкування в світі вимагає вміння спілкуватися. Отже, спілкування потрібно вчити, спілкуванню потрібно вчитися, що передбачає необхідність глибокого знання цього явища, його закономірностей і особливості, які з діяльності людей.

У основу теорії культури мови, як особливої лінгвістичної дисципліни пропонується покласти таке визначення цієї дисципліни. Культура промови - це таке набір і такі організація мовних коштів, які у певної ситуації спілкування за дотримання сучасних мовних і етики спілкування дозволяють забезпечити максимальний ефект у досягненні поставленої комунікативних завдань.

Ефективність спілкування - що це "кінцевий продукт", створення якої повинна полегшити теорія культури промови у її практичне застосування. Під ефективністю спілкування ми розуміємо оптимальний спосіб досягнення поставлених комунікативних цілей.Коммуникативние мети спілкування дуже тісно пов'язані з основними функціями мови.

Технології ефективного спілкування – це такі способи, прийоми і кошти спілкування, які у повною мірою забезпечують взаємне розуміння й взаємну емпатію (емпатія - здатність себе цього разу місце іншу людину (чи предмета), спроможність до співпереживання) партнерів у спілкуванню.

Саме спілкування як складний соціально-психологічний процес характеризується трьома основними змістовними аспектами: комунікативним, інтерактивним іперцептивним. Усі вони має відносної самостійністю і відданість забезпечує певні цілі суб'єктів спілкування:

•комунікативний аспект відбиває прагнення партнерів у спілкуванню до обміну інформацією;

•інтерактивний аспект проявляється у необхідності дотримання ними встановлених доз спілкування, соціальній та прагнення їхніх до активної впливу друг на друга у напрямі;

•>перцептивним аспект висловлює потреба суб'єктів спілкування у взаємній емпатії,сочувствовании, співпереживанні.

Особливе місце у змісті технологій ефективного спілкування в конфлікті займають цільові установкиконфликтантов. Насамперед, це пов'язано з істотним протиріччям у процесі такого спілкування. З одного боку, суперники особливо потребують, щоб правильно зрозуміти одне одного. З іншого боку, такому порозумінню заважає відсутність належного довіри з-поміж них, їх «закритість» стосовно друг до друга, обумовлена усвідомленої чи неусвідомленої самозахистом в конфлікті. Тож забезпечення конструктивного спілкування в конфлікті бажано (наскільки можна) створити атмосферу взаємної довіри у цьому, сформувати в собі цільову установку про співробітництво.

Основне ж зміст технологій ефективного спілкування зрештою зводиться до дотриманню певних правив і норм спілкування.

Основні правила ефективного спілкування:

·Концентрируйте увагу до котра говорить, його повідомленні.

·Уточняйте, правильно ви зрозуміли, як загальний вміст прийнятої інформації, і її деталі.

· Повідомляйте боці в перефразованої формі сенс прийнятої інформації.

· У процесі прийому інформації не перебивайте говорить, не давайте поради, не критикуйте, не підводите підсумок, не відволікайтеся підготовка відповіді. Це можна після отримання інформації і її уточнення.

·Добивайтесь, щоб почули і зрозуміли.Соблюдайте послідовність повідомлення інформації. Не заручившись точності прийнятої партнером інформації, не переходите до нових повідомленням.

·Поддерживайте атмосферу довіри, взаємного поваги, виявляйте емпатію до співрозмовника.

· Використовуйте невербальні кошти комунікації: частий контакт очей; кивання голови у знак розуміння та інші, які спонукають до конструктивного діалогу прийоми.

Для ефективного спілкування треба зазначити деякі прийоми,т.к. чимало їх діють лише на рівні підсвідомості.

Кілька прийомів для ефективного спілкування:

- " Правило трьох двадцяти ":

· 20 сек. вас оцінюють.

· 20 сек. як що ви почали казати.

· 20 див усмішки і чарівності.

- 6 правил Гліба Жеглова:

· Виявляти щира цікавість до співрозмовника.

· Посміхатися.

· Запам'ятати ім'я чоловіки й не забувати раз у раз повторювати їх у розмові.

· Вміти слухати.

· Вести розмова була колу інтересів вашого співрозмовника.

· Ставитися до нього зі повагою.

- Як збільшити корисність контакту:

· Бути спостережною;

· Зробити комплімент;

· Говорити про проблеми співрозмовника.

Правила ефективного спілкування поБлеку:

· Завжди наполягати на правді.

· Будувати повідомлення це й зрозуміло.

· Не прикрашати, не набивати ціну.

· Пам'ятати, що 1/2 аудиторії – жінки.

· Робити спілкування захоплюючим, недопущення нудьги і буденності.

· Контролювати форму спілкування, недопущення екстравагантності.

· Не жаліти часу на з'ясування спільної думки.

· Пам'ятати необхідність безперервного спілкування, і з'ясування спільної думки.

· Намагатися бути переконливим кожному етапі спілкування.

Як наслідок ви отримаєте:

· Формальний контакт переростає в нормальне людське спілкування.

· Ви завоюєте співрозмовника.

· Ви підвищите вашу самооцінку.

Розглянемо що з прийомів ефективного спілкування, і важливість їх застосування докладніше.

Перше враження (перші 20 сек.)

Перше враження про людину на 38% залежить від звучання голоси, на 55% від візуальних відчуттів (від мови жестів) і лише з 7% від вербального компонента. Звісно, перше враження – який завжди остаточний вирок, але важливо, що від початку саме у його основі будується спілкування. Тому важливо вміти зробити хороше вразити оточуючих.

Щоб благополучно пройти через «мінного поля» перших 20 секунд, необхідно використовувати «Правило трьох «плюсів»».

Спеціалісти помічено: щоб із початку знайомства чи розмови заручитися підтримкою співрозмовника, потрібно, принаймні три психологічних «плюси», інакше кажучи, тричі зробити приємні «подарунки» його Дитині (Те саме стосується і закінчення розмови чи зустрічі).

Існує, звісно, безліч можливих «плюсів», але це найбільш універсальні їх: комплімент, усмішка, ім'я співрозмовника і підняття його значимості.

>Комплимент

На погляд, комплімент – найпростіше зі спілкуванням. Але зробити його майстерно - вище мистецтво.

Компліменти бувають трьох типів:

1.Косвенний комплімент. Ми хвалимо не самої людини, бо, що він дорого: мисливцю – рушницю, «помішаному» на собак – його улюбленця, батькові чи матері – дитину і т.д. Досить, зайшовши доженщине-начальнице до кабінету, між іншим помітити, з якою смаком підібрана обстановка як і затишно себе тут відчуваєш, щоб заробити цим деяку прихильність себе.

2.Комплимент «>минус-плюс». Ми надаємо співрозмовнику спочатку маленький «мінус». Наприклад, «Мабуть, не можу сказати, що ви хороший працівник… Ви незамінний нам фахівець!» Після «мінуса» людина розгубився й готовий вже обуритися, і потім на контрасті говориться дуже йому приємне. Психологічний стан нагадує відчуття людини, балансуючого над прірвою: спочатку – жах від думку про смерті, і потім – неймовірна радість: «Живий!» Психологи вважають такий комплімент найбільш емоційним та пам'ятним, але, як і всі сильнодіюче, він ризикований. Якщо "мінус" виявиться сильніше "плюси" наслідки може бути нам плачевними.

3. Людина порівнюється зі чимось найдорожчим у тому, хто робить комплімент. «Я хотів би мати такої ж відповідального сина, як Ви!» Цей комплімент найтонший і найбільш приємний співрозмовника. Але його застосування обмежені:

· Щоб виглядав штучним, необхідно існування близькі й довірчих відносин між співрозмовниками.

· Партнер повинен знати, яким важливим є нам те з чому ми порівнюємо.

Найважче в компліменті – це гідно нею відповісти. Це неможливо зробити відразу, інакше людина, якщо і образиться, то не захоче іншим разом нам зробити комплімент. Загальна схема то, можливо наступній: «Це завдяки Вам!» Усі мистецтво полягає у умінні вишукано її варіювати. Інакше кажучи, повинен повернути психологічний «плюс» тієї людини, що дало його нам. У цьому важливо похвалити співрозмовника над його позитивні властивості, а чи не через те, що він такий гарний: похвалив нас, зауважив хороше в нас.

Усмішка

Усмішка – цей вислів доброго ставлення до співрозмовника, психологічний «плюс», у відповідь який – розташування співрозмовника до нас. Щира, доброзичлива усмішка неспроможна зіпсувати жодної особи, а переважна більшість їх робить привабливішими.

Бажано привчити себе на тому, щоб звичайним вираженням Вашого особи стала тепла, доброзичлива усмішка чи навіть готовність до неї. Саме такою мусить бути Ваша усмішка – відкритими і щирою.

Пам'ятати ім'я співрозмовника

Саме звучання імені надає велике вплив на людини. Під час конфліктів, бажаючи зняти їх гостроту, люди підсвідомо починають частіше використовувати імена своїх співрозмовників. Часто ми мусимо й не так наполягти своєму, скільки побачити, що до нас прислухаються, почути у своїй своє ім'я. Найчастіше ім'я буває вирішальної краплею, щоб закрити справу обернулося наша користь. Керівник, бажаючий виробляти хороше враження, може використовувати наступний прийом: завести блокнот і записувати імена всіх своїх діловими партнерами і підлеглих і часом переглядати його, щоб матимуть можливість під час зустрічі звернутися під назвою. На людей виробляє незабутні враження, що людина, стоїть значно вища службовими східцями, пам'ятає .

  СЕМІНАР ТЕМА:

«Перспектива розвитку України: нові виклики та бачення»

1. Системна криза сучасного неоліберального глобалізму пов’язана із синергетичною взаємодією цілої низки структурних криз практично у всіх «локальних» сферах, які складають світову систему забезпечення людської життєдіяльності, – природно-екологічній, демографічній, технологічній, ринково-економічній, соціальній, політичній, культурній. У найбільш агрегованій формі до ключових глобальних викликів сучасності слід віднести:

 1. Швидке наростання екологічної кризи. Зростаюче забруднення довкілля, яке не лише дедалі більше обмежуватиме можливості швидкого економічного розвитку і нарощування споживання матеріальних благ, але й стимулюватиме посилення суміжної глобальної проблеми – охорони здоров’я в умовах зростаючих екологічних навантажень. Новим виміром цієї проблеми стала поява виразних ефектів глобальних кліматичних змін, що ставить під загрозу насамперед стабільність світового продовольчого забезпечення, і не тільки це.

 2. Дефіцит традиційних природних ресурсів. Прискорене вичерпання природних, сировинних та традиційних енергетичних ресурсів зумовлює тенденцію до завищення цін на них, а також необхідність вкладення колосальних ресурсів на пошук нових джерел енергії та сировини. Найбільш небезпечним із цих дефіцитів може бути наростаючий дефіцит прісної води, який може стати важливим чинником глобальної нестабільності вже у близькій перспективі.

3. Посилення демографічного дисбалансу, пов’язаного з прискореним старінням населення. Це створює зростаюче навантаження на системи соціального забезпечення за віком і стало самостійним фактором посилення нестабільності державних фінансів у зростаючій кількості розвинених країн світу, насамперед в Європі. За оцінками, на порозі поширення цього негативного явища можуть опинитися невдовзі й країни, що розвиваються, зокрема Китай.

4. Наростання проблем з продовольчим забезпеченням в умовах, коли істотно збільшується попит на продовольство в менш розвинених країнах у міру їх економічного зростання, а з іншого боку – для забезпечення найменш розвинених країн, які мають надзвичайно слабкий потенціал розвитку. 5. Поширення ризиків для здоров’я, пов’язані із зростаючим забрудненням довкілля, мутацією небезпечних вірусів та збудників небезпечних захворювань із потенційно глобальним поширенням, поширенням психічних і психологічних розладів в умовах зростаючого темпу життя та недостатньо досліджених негативних впливів новітніх інформаційнокомунікаційних технологій, і насамперед синдрому інтернет-залежності.

 6. Істотне зростання соціальної нерівності у світі, яке досягло неприпустимо високих рівнів. Це створює значні структурні бар’єри для стабільного розвитку світової економіки та забезпечення глобальної політичної стабільності, зумовлює соціальну дезінтеграцію світу, провокує поширення радикальних ідеологій та релігійних течій. Крім того, це є фактором наростання стихійних міжнародних міграційних процесів, у т.ч. нелегальної міграції, яка тісно пов’язана з організованою злочинністю.

 7. Поширення транскордонної злочинності є одним з найбільш негативних наслідків неоліберальної глобалізації: після досягнення піку глобалізації на початку 2000-х рр. незаконні обороти досягли фантастичних розмірів.

2.Закону України «Про основи національної безпеки» стосовно загроз національним інтересам і національній безпеці України та статті 8 щодо основних напрямів державної політики з питань національної безпеки [1] виділяються наступні 9 сфер: 1) зовнішньополітична, 2) державна безпека, 3) воєнна та безпека державного кордону України, 4) внутрішньополітична, 5) економічна, 6) науково-технологічна, 7) екологічна, 8) соціальна та гуманітарна, 9) інформаційна. До речі, наказ Міністерства економіки України від 02.03.2007 р. №60 [6] визначає соціальну безпеку як складову економічної безпеки. 12 Виходячи з неоднозначності трактування складових, елементів і сфер національної безпеки та спираючись на думку вчених [10, с. 12] і статей 7 і 8 Закону України «Про основи національної безпеки», пропонується наступний перелік складових національної безпеки: політична, державна, економічна, воєнна, науково-технологічна, екологічна, соціальна, інформаційна безпека та безпека державного кордону України й інші. При цьому зовнішньополітична і внутрішньополітична сфери відносяться до політичної безпеки, воєнна безпека і безпека державного кордону України розглядаються окремо з точки зору різних державних силових структур їх забезпечення, а гуманітарна складова входить до соціальної безпеки. Таким чином, соціальна та екологічна безпека є важливими складовими національної безпеки, які тісно взаємопов’язані між собою та іншими складовими.

3. Соціальна безпека у традиційному розумінні ( соціальна безпека для соціуму) – це відсутність загроз здоров’ю та життю людини. Інші сутності, яким зазвичай приділяють увагу дослідники (рівень та якість життя, безробіття, соціальні інтереси, соціальні потреби тощо) поза контекстом життя та здоров’я людини, логічно віднести до сфери гуманітарної безпеки. Соціальна безпека в альтернативному розумінні (соціальна безпека з боку соціуму) – це відсутність загроз національній безпеці з боку власних громадян. Обидва види соціальних загроз тісно пов’язані одна з одною, при цьому одна породжує іншу, утворюючи замкнене коло. Але при цьому первинною слід вважати соціальну безпеку для соціуму. З традиційної точки зору: • доцільно виділити як три рівня соціальної безпеки (особа, соціальна група, суспільство в цілому), так і три рівня відповідальності за її підтримання (держава, соціальна група, особа); • на кожному рівні соціальної безпеки; ü відповідальність нижнього рівня не знімає відповідальності з верхнього; ü відповідальність верхнього рівня знімає відповідальність з нижнього; • джерела загроз є надзвичайно різноплановими, можуть мати як зовнішню, так і внутрішню дислокацію по відношенню до держави. З альтернативної точки зору: • існує лише один рівень соціальної безпеки – суспільство в цілому; • відповідальність за неї несе держава; • джерелом загроз для нього може бути як сама держава, так і певна соціальна група та навіть окрема особа. Набір індикаторів для оцінки кількісного рівня соціальної безпеки здебільшого залежить від авторського трактування її сутності. Наразі відсутня система індикаторів, які могли б використовуватися для адекватної й ефективної оцінки рівня соціальної безпеки як у традиційному, так й в альтернативному розумінні цього терміна, хоча потреба в них є очевидною та беззаперечною з огляду на забезпечення сталого розвитку вітчизняного суспільства. Виходячи з традиційного розуміння сутності соціальної безпеки як відсутності загроз для здоров’я та життя людини, для її кількісного виміру доцільно використати індикатори, які характеризують п’ять компонент, а саме: соціально-економічна, соціальноекологічна, безпека для здоров’я, соціально-особиста та соціально-демографічна. Для обчислення значень індикаторів доцільно використовувати такі показники: • для соціально-економічної компоненти – кількість громадян з доходом нижче прожиткового мінімуму; • для соціально-екологічної компоненти – кількість захворювань та смертей внаслідок дії п’яти видів загроз (радіаційне та хімічне забруднення, геомагнітне та електромагнітне випромінювання, застосування біотехнологій); • для безпеки для здоров’я – кількість захворювань та смертей внаслідок «звичайних причин» (за винятком складових, що обліковуються у складі соціально-екологічної та соціально-особистої компонент); • для соціально-особистої компоненти – кількість захворювань та смертей внаслідок дії чотирьох видів загроз (природні та техногенні аварії та катастрофи, нещасні випадки на виробництві, в побуті, та дорожньо-транспортні пригоди, насильницькі злочини та інші види насильства); • для соціально-демографічної компоненти – кількість народжених, вмерлих, емігрантів та іммігрантів. Залежно від завдання дослідження кількість індикаторів може бути об’єднана до чотирьох (відсоток населення за межею бідності, узагальнені індикатори захворюваності, 32 смертності, відношення приросту населення до його вибуття) або навпаки – майже необмежено розширена задля виокремлення окремих складових захворюваності та смертності. Виходячи з альтернативного розуміння сутності соціальної безпеки як відсутності загроз національній безпеці з боку власних громадян, для її кількісного виміру доцільно використати один-єдиний індикатор, який враховує кількість протестних акцій з поправкою на вагові коефіцієнти, що віддзеркалюють їх (акцій) масовість, тривалість та ступень небезпеки для суспільства.

Вопросов нет.