Вивчення пізнавальних інтересів та формування творчої активності на уроках фізики

В даний час дослідження учених переконливо довели, що можливості людей, яких зазвичай називають талановитими або геніальними – не аномалія, а норма. Як правило, звичайна людина використовує всього 10 – 15% потенціалу свого мозку. Проблема полягає лише в тому, щоб розвинути мислення людини, підвищити коефіцієнт його корисної дії, використати ті величезні можливості, які подарувала Природа, і про існування яких багато з нас часом і не підозрюють. Тому особливо гостро останніми роками стало питання про формування загальних прийомів активізації пізнавальної розумової діяльності.

Пізнавальний інтерес – виборча спрямованість особи на предмети і явища, що оточують дійсність. Ця спрямованість характеризується постійним прагненням до пізнання, до нових, повніших і глибших знань. Систематично зміцнюючись і розвиваючись, пізнавальний інтерес стає основою позитивного відношення до навчання. Пізнавальний інтерес має також і пошуковий характер. Під його впливом у людини постійно виникають питання, відповіді на які вона сама постійно і активно шукає. При цьому пошукова діяльність здійснюється із захопленням, людина відчуває емоційний підйом, радість від успіху. Пізнавальний інтерес позитивно впливає не тільки на процес і результат діяльності, але і на протікання психічних процесів — мислення, уяви, пам'яті, уваги, які під впливом пізнавального інтересу набувають особливої активності і спрямованості.

Пізнавальний інтерес виступає перед нами і як сильний засіб навчання. Активізація пізнавальної діяльності учня без розвитку його пізнавального інтересу не тільки важка, але й практично неможлива. От чому в процесі навчання необхідно систематично збуджувати, розвивати і укріплювати пізнавальний інтерес учнів і як важливий мотив навчання, і як стійку рису особистості, і як могутній засіб виховуючого навчання, підвищення його якості.

Основна мета моєї роботи по активізації пізнавальної діяльності учнів — розвиток їх творчих здібностей. Досягнення цієї мети дозволяє вирішити багато завдань навчання:

  • забезпечити міцні і усвідомлені знання навчального матеріалу;
  • підготувати учнів до активної участі у виробничій діяльності;
  • формувати вміння самостійно поповнювати знання;
  • втілювати в життя науково-технічні ідеї;
  • освоювати нові спеціальності;

Всі здібності людини розвиваються в процесі діяльності. Не може бути іншого шляху розвитку пізнавальних здібностей учнів, окрім організації їх активної діяльності. Уміле застосування прийомів і методів, що забезпечують високу активність учнів в навчанні, їх самостійність в пізнавальній діяльності, є засобом розвитку пізнавальних здібностей дітей.

Отже, розвиток творчих пізнавальних здібностей учнів — мета діяльності вчителя, а застосування різних прийомів активізації є засобом досягнення цієї мети.

Застосовуючи різні методи і прийоми активізації, необхідно завжди враховувати наявний рівень розвитку пізнавальних здібностей учнів. Складні пізнавальні завдання можна пред'являти лише учням, які володіють високим рівнем розвитку пізнавальних здібностей. Завдання, які не співпадають з рівнем розвитку дитини, перевищують можливості учня, вимоги, що пред'являють до нього, не можуть зіграти позитивну роль в навчанні. Вони підривають в учнів віру в свої сили і здібності.

Це дозволяє зробити висновок, що розвиток пізнавальних здібностей учнів — досить тривалий процес. Тому система роботи вчителя по активізації учбової діяльності школярів повинна будуватися з урахуванням поступового, планомірного і цілеспрямованого досягнення бажаної мети — розвитку творчих пізнавальних здібностей учнів.

Крім того, розвивати пізнавальні здібності учнів — це означає формувати у них мотиви навчання. Учні повинні не тільки навчитися вирішувати пізнавальні завдання, у них потрібно розвинути бажання вирішувати ці завдання.

Серед всіх мотивів навчання найдієвішим є інтерес до предмету. Інтерес до предмету усвідомлюється учнями раніше, ніж інші мотиви навчання, ним вони частіше керуються в своїй діяльності, він для них більш значущий (має особову цінність) і тому є дієвим, реальним мотивом навчання.

У формуванні пізнавального інтересу школярів можна виділити декілька етапів.

Цікавість, викликана несподіваним результатом досліду, цікавим фактом, привертає увагу учнів до даного уроку, до даного матеріалу, але не переноситься на інші уроки. Це нестійкий, ситуативний інтерес.

Вищим ступенем інтересу є допитливість, коли учень проявляє бажання глибше розібратися, зрозуміти явище, що вивчається. В цьому випадку учень зазвичай активний на уроці, ставить вчителеві питання, бере участь в обговоренні результатів демонстрацій, наводить свої приклади, читає додаткову літературу, конструює прилади, самостійно проводить досліди. Проте допитливість учня часто не розповсюджується на вивчення всього предмету. Матеріал іншої теми, розділу може опинитися для нього нудним, і інтерес до предмету зникне.

Тому завдання полягає в тому, щоб підтримувати допитливість і прагнути сформувати у учнів стійкий інтерес до предмету, при якому учень розуміє структуру, логіку курсу, використовувані в нім методи пошуку нових знань, в навчанні його захоплює сам процес отримання нових знань, а самостійне вирішення проблем, нестандартних завдань приносить задоволення.

Загальновідомо, що на формування інтересів школярів впливають форми організації навчальної діяльності. Чітка постановка пізнавальних завдань уроку, доказове пояснення матеріалу, логічно побудована структура уроку, використання в процесі навчання різноманітних самостійних робіт, творчих завдань — все це є могутнім засобом розвитку пізнавального інтересу. Учні при такій організації навчального процесу переживають цілий ряд позитивних емоцій (радість при оволодінні досконалішими способами діяльності, відчуття успіху при глибшому пізнанні світу, відчуття власної гідності і т. д.), які сприяють підтримці і розвитку їх інтересу до предмету.

Важливою умовою розвитку інтересу до предмету є відносини між учнями і вчителем, які складаються в процесі навчання. Виховання пізнавального інтересу до предмету у школярів багато в чому залежить і від особи вчителя.

Якими ж якостями повинен володіти вчитель, щоб його відносини з учнями сприяли появі цікавості до предмету? Як показують дослідження, ними перш за все є:

1) ерудиція вчителя, уміння пред'являти учням необхідні вимоги і послідовно ускладнювати пізнавальні завдання. Такі вчителі забезпечують в класі інтелектуальний настрій, залучають учнів до радості пізнання;

2) захопленість предметом і любов до роботи, уміння спонукати до пошуку різних рішень пізнавальних завдань;

3) доброзичливе відношення до учнів, що створює атмосферу повної довіри, щирості. Все це сприяє тому, що можна спокійно подумати, знайти причину помилки, порадіти своєму успіху і успіху товариша і т. д.;

4) педагогічний оптимізм — віра в учня, в його пізнавальні сили, уміння своєчасне побачити і підтримати слабкі, ледве помітні паростки пізнавального інтересу і тим спонукати бажання дізнаватися, вчитися.

Знижений рівень вимог до пізнавальної діяльності учнів, формальний підхід вчителя до своєї роботи, дратівливість вчителя ведуть до втрати в учнів інтересу до предмету, до конфлікту з вчителем, до руйнування взаємного розуміння між ними.

Отже, формування інтересу школярів до предмету — складний процес, що припускає використання різних прийомів в системі засобів навчання і правильного стилю відносин між вчителем і учнями.

Знання особливостей інтересів учнів дає можливість визначити, яким методам та прийомам слід віддати перевагу в тому чи іншому випадку. Цьому сприяють:

  • читання додаткової літератури,
  • евристичні бесіди,
  • проблемний виклад матеріалу,
  • організація дискусій,
  • виконання лабораторних робіт творчого характеру,
  • розв'язування творчих задач.

Розглянемо моє застосування цих методів.

Оскільки додаткове читання є одним із засобів формування інтересу учнів до фізики, я проводжу відповідну роботу для залучення учнів до читання додаткових параграфів підручника і науково популярної літератури. Для цього я систематично пропоную учням підготувати повідомлення, реферат, а інколи і презентацію на цікаву тему згідно навчального матеріалу (біографічні нариси видатних фізиків, цікаві факти, історії створення і будова різних приладів,» аномальні» явища та їх пояснення). Написання рефератів має великий виховний потенціал. Це є творча робота, яка розвиває самостійність учнів, залучає їх до тривалої роботи з науковою, мемуарною та художньою літературою, вчить точному та образному висловлюванню думок. На наступному уроці обов’язково заслуховуємо ці доповіді, учні доповнюють один одного набуваючи додаткових знань, порівнюють та аналізують отриману інформацію.

Метод евристичної бесіди. Для розвитку логічного мислення учнів їх треба поставити в такі умови, щоб вони самі аналізували, проводили порівняння і синтез, робили висновки. Це можна зробити при проведенні уроку методом бесіди. Питання повинні ставитись не на відтворення учнями раніше засвоєних знань, а мають бути розраховані на мислення учнів. Отже, головне не просто сама бесіда, а які питання будуть ставитися учням.

Проблемне навчання. Доведено, що найактивніше учень залучається в процес пізнання, якщо виникають протиріччя, тобто, якщо його особисті уявлення різняться з деякими поглядами, положеннями, що виникають під час уроку. Тоді проявляється його внутрішнє «Я», виникає природне бажання з'ясувати, в чому полягає сутність питання. Створення проблемної ситуації передбачає залучення учня до такої діяльності, в результаті якої виявляються факти, що суперечать життєвому досвіду учня або системі знань, яка в нього створилася. Невідповідність, яка при цьому виникає, спонукає учня з'ясувати суть питання, виявити причину невідповідності. Ввести учня в проблемну ситуацію - означає наштовхнути його на суперечності.

На уроках фізики для створення проблемних ситуацій використовують три типи суперечностей:

  • суперечності між життєвим досвідом учня і науковими знаннями;
  • суперечності процесу пізнання, вони виникають між засвоєною системою знань і новими знаннями;
  • суперечності самої об'єктивної реальності.

У процесі проблемного викладу нового навчального матеріалу я звертаюсь до аналізу існуючих в історії фізики концепцій і теорій, наче повторюю історичний шлях пізнання, яким ішли вчені у відкритті нового. Наприклад, під час вивчення будови атома у 9-му класі пояснення та інтерпретація досліду Резерфорда можуть відбуватися як ланцюг заперечень моделі неподільного атома Демокріта, «пудингової» моделі атома Томсона і пропозиція планетарної моделі атома в її класичному уявленні.

Створення проблемних ситуацій використовую на різних етапах уроку: під час розв’язування задач (Як за допомогою барометра-анероїда визначити висоту багатоповерхового будинку?), при проведенні фізичного експерименту (Чому під час взаємодії різні тіла неоднаково змінюють свої швидкості? Чому тіла, однакові за об’ємом, але виготовлені з різних речовин, мають різні маси? Тіла під дією сили тяжіння падають на Землю. Чому ж тіла, які мають опору або підвіс, не падають, а перебувають у спокої? тощо).

Для підвищення зацікавленості предметом використовую:

  • домашній експеримент (найбільш дієвим це є у 7-9 класах, тобто на першому етапі вивчення фізики). Наприклад «Дослідження явища дифузії в рідинах», «Дослідження залежності розмірів тіл від температури», «Створення примітивного електроскопа», «Вивчення властивостей звуку».
  • на окремих уроках, або їх частинах розв’язання кросвордів, або задач на розвиток логічного мислення.
  • Захист рефератів.
  • Створення презентацій на задану тему.
  • залучення учнів до олімпіад та конкурсів. Найбільшою перешкодою в цій діяльності є те, що конкурси не безкоштовні і проходять з різних предметів одночасно (Бобреня, Кенгуру, Колосок, Левеня проходять восени та навесні).

Формуючи в учнів пізнавальний інтерес та творчу активність на уроках фізики, вчитель повинен мати на увазі його складний зміст, чітко з’ясувати його особливості і, виходячи з цього, планувати свою роботу.

Подобається