Сучасна школа - школа виховання

Школа виховання — це школа духовності

Здавалось би, ще за часів Княжої доби були визначені критерії буття людини: «Головний зміст життя — творити добро» (Літопис Руський); «Головне ~ бути мудрим і чесним,, і не лише з іншими, а й з собою, відпо­відати природній сутності (бо всі, створені Богом люди й народи - не­повторні), служити добру й віт­чизні» (Володимир Мономах).

У сучасних умовах руйнації базо­вих цінностей проблема духовного виховання є особливо актуальною. «У переломні періоди розвитку су­спільства найчастіше виникає екзистеиційний вакуум - глибинне почут­тя втрати смислу, яке поєднано з від­чуттям порожнечі» (Віктор Франкл).

Перший крок до розвитку духов­ності - самопізнання. Скільки живе людина, стільки намагається пізнати себе. Для чого вона на цій Землі? Чому буває так, що душа болить, хоча тіло не хворіє? Як в такий важкий час мати душевну рівновагу? Чому відбувається «роздвоєння душі»: ми любимо, але й зраджуємо; поважаємо, але й ображаємо, бережемо й знищуємо…?

Нам необхідно, шановні колеги, через живе спілкування допомогти дитині розкрити свій внутрішній ду­ховний світ, знайти свою духовну точ­ку опори в житті.

Науково забезпечити діяльність на­вчального закладу в контексті духов­ного виховання може смислова, ціннісна педагогіка, важливі завдан­ня якої - формувати рефлексію (са­моаналіз), філософську культуру дитини, навчити її розмірковувати над сенсом життя.

Питання про сенс життя не може бути розв'язаним без аналізу духов­них, моральних питань зростання лю­дини, адже «не можна жити, не осмислюючи духовно життя. Без філо­софії (своєї, особистої, життєвої) людиною опановує нігілізм, цинізм. Філософія є в кожного. Потрібно пле­кати її в собі, тому що вона підтри­мує життя» (Л.С. Виготський).

Головний інструмент в усвідомленні сенсу життя - рефлексія, яка сприяє духовному становленню особистості. Важливо, щоб дитина постійно вела діа­лог з ровесниками, а наодинці - зі своєю совістю. Відсутність рефлексії-духов­на трагедія. Бездушність - завжди ре­зультат бездумності, у кінцевому ра­хунку - бездуховності.

Потрібні нові підходи до форму­вання в учнів філософської культу­ри. Як підкреслював М. Мамар-дашвілі, - філософські проблеми ста­ють такими, якщо вони ставляться під промінь однієї проблеми - кінце­вої суті. Для чого взагалі все це? Для чого Всесвіт? Для чого «Я» і мої пе­реживання? Щоб бути громадяна­ми, тобто жити соціально грамот­но, маємо розуміти якісь загальні істини щодо самих себе, меж: своїх можливостей.

Тому найголовнішим в організації духовного виховання є усвідомлення того, що душа дитини тільки тоді відкрита для духовного зростання, коли вона виховується в любові, в ра­дості та вдячності. У любові один до одного всіх у школі, у творенні радості і у вдячності людям і Богу навіть за умов печалі і життєвих труд­нощів, що зміцнюють душу людини. Форми виховання _ духовних потреб учнів: і уроки «Основи християнської етики»; виховні години: «Без лю­бові немає життя», «Роби добро людям. Добром врятується зем­ля»; тренінги духовного зростан­ня «Промені духовності»; конкурс рефератів «Духовні скарби наро­ду»; учнівські конференції: «Через духовність - до мого майбуття», «Духовність - універсальний твор­чий ресурс XXI століття».

Орієнтовні теми годин духов­ності, філософських роздумів, студій, спілкування, тренінгів особистісного зростання, творчих діалогів:

.* Захист творчого портрету осо­бистості.

* Що мене хвилює? Життєві драми на початку XXI століття.

* Філософія особистого щастя.

* Сенс життя. Діалоги з Григорієм Сковоро­дою про сенс життя.

* Життєвий шлях особистості в історії.

* Мій етичний кодекс.

* Дай Боже!

* Мій кодекс сер­ця.

* Листи до себе. Самосповідь.

* «У всякого своя доля і свій шлях широкий» (Тарас Шевченко).

* Центр усього - любов. * Кроки до мого духовного становлення.

Школа виховання - це запровад­ження у виховний процес технологій духовності.

На часі гостра потреба у розробці «технологій духовності», коли у ви­ховний процес вводяться не лише за­соби та інструменти, а й змістовна духовна «пожива». В таких техноло­гіях важлива педагогіка відносин, ро­зуміння складного внутрішнього світу, прийняття почуттів, думок дитини, емпатія педагога.

Використовуючи ту чи іншу методику: дебати, проекти, конкурси, ми, в першу чергу, повинні ініціювати духовну енергію дитини. Підвести її до гармоні її розуму і почуттів, до радості співчуття і творчості, до відкриття свого Я і щастя існування в цьому світі.

Справжній педагог, розуміючи це, свою місію бачить у тому, щоб протягом довгих і складних років шкільного на­вчання зберегти живу душу дитини. Він знаходить у своєму серці слова добра, миру, натхнення для кожного учня. У такого педагога є готовність до найбільш неочікуваних поворотів у всіх його турботах - до ролі «вогнегасни­ка» і «подушки безпеки», а ще до ролі того, кому сповідаються, хто може аку­мулювати дитячі радощі, позбавляти від образ і прикрощів.

Технології духовності — це ство­рення для кожного учня морально-психологічного комфорту.

В сучасних умовах, коли багатьом дітям бракує позитивного виховного впливу сім'ї та найближчого оточен­ня, особливої ваги набуває духовно-творча функція класного керівника. Його педагогічна компетентність, пси­хологічна культура, людські якості є важливими чинниками особистісного розвитку учнів. Саме від класного керівника, від його хисту любові та співчуття безпосередньо залежать такі взаємовідносини між дітьми, за яких кожній дитині затишно або навпаки - важко й безвихідно.

Наведемо деякі принципи психолого-педагогічного супроводу особис­тісного розвитку учнів з боку клас­ного керівника;

підтримувати в дитині гідність, позитивний «Я» - образ;

вести мову про ситуацію, вчин­ки та їхні наслідки, а не про особистість дитини та її характер;

відзначати позитивні зрушення в особистісному розвитку дитини шляхом порівняння її із самою собою, а не з іншими дітьми;

підкреслювати такі унікальні людські якості учня як творчість, са­мооцінка, самоактуалізація, індивіду­альні здібності.

Духовно-творча позиція педагога сприяє особистісному розвитку кожної дитини.

Діяльність класного керівника багатоаспектна. Особливу роль в ста­новленні його професійної компетент­ності повинна відігравати шкільна система методичної роботи.

Методичний інструментарій підтримки виховної діяльності класного керівника

(семінари, практичні заняття, ділові ігри)

·        Супровід і підтримка в умо­вах модернізації освітньо-виховного процесу.

·        Методика проведення «Тренін­гу особистісного розвитку учнів».

·        Діагностична програма вивчення рівнів особистісного розвитку учнів.

·        Педагогічний всеобуч батьків: активні форми та оновлений зміст.

·        Конфліктологія — класному ке­рівнику. Основи конструктивного спілкування.

·        Закономірності розвитку учнів у різні вікові періоди.

·        Агресивні діти: соціально-педагогічна проблема.

·        Духовне здоровя наших вихованців.

·        «Кардіограма» душі учня

 

 

   Школа виховання - це залучен­ня учнів до творчої діяльності

Виховання неможливе без залу­чення учнів до творчої, продуктив­ної діяльності. З цього приводу хочу зазначити негативні, на мій погляд, тенденції в організації виховного про­цесу в сучасних умовах. І Нині дуже популярними є розвивальні психологічні тренінги, прийоми. На зміну діалогу, душевній роз­мові прийшли консультації; на зміну колективним творчим справам - тре­нінги; на зміну продуктивній діяль­ності - словесно-інформаційні мето­ди тощо. Ми, на жаль, підмінили прак­тику виховання практикою психоло­гічного розвитку. А отже - не даємо розвитку дитини визначити духовно-моральні орієнтири, етичні грані.

Безперечно, в тренінгах, психоло­гічних методах є великий виховний потенціал, але його треба розкрити, розгорнути, вказати дітям моральні орієнтири, етичні перестороги. На­приклад, якщо у тренінгу для стар­шокласників щодо профілактики СНІДу головна думка: найстрашні­ше - це секс без протизаплідного за­собу, то у виховному методі - най­страшніше - секс без любові.

Для розвитку дитини важливі ду­ховно-моральні орієнтири, етичні перестороги.

Все, що відбувається з учнем у школі - на уроці і поза уроком, має бути наповненим особистісним став­ленням до цього, виводити учня на вибір, позицію, вчинок.

Обираючи технологію, ми повинні чітко уявляти, чи є вона виховною технологією. Тобто чи буде її викори­стання впливати на саморозвиток учня, набуття ним якостей, ціннісних орієнтирів, які роблять людину пе­редбачуваною, послідовно мораль­ною в соціально значущих ситуаціях!

Останнім часом в організації ви­ховної роботи у школі ми інколи ви­користовуємо нігілістичні засоби ви­ховання, відступаючи відгуманістичних підходів.

Мета гуманістичного виховання - підтримати саморозвиток людини, сприяти її особистісному зростанню, залучаючи до активної діяльності. Нігілістичне виховані людині у самоповазі, перетворює особистість у «соціальний гвинтик».

Особливо продуктивною для педагогічної реальності є трактування понять гуманістичної та нігілістичної психології М. Мамардашвілі. Вчений вважає, що гуманістична позиція базується  на установці: «Я-можу» (можу відповідати за себе, можу діяти, мислити, бути моральним), а сутність нігілізму – в  установці: «Я не можу»  

( можуть інші: суспільство, сім'я, друзі; і всі-за мене).

Засіб нігілістичного виховання: піідміна реальної діяльності учнів  симулякрами. Симулякри – це нівелювання форми змістом. Це копія відсутнього оригіналу! Наприклад, проведення  вербально-повчальних форм (Уроку мужності, Уроку    турботи, Уроку здоров'я тощо – замість  ініціювання відповідальності, дій, вчинків; замість заохочення дітей до активної творчої діяльності.\

Педагогічна теорія та передовий педагогічний досвід переконують, що найбільш адаптованими для умов навчальних закладів області є такі технології ігрові (інтелектуальні, еко­номічні ігри тощо); проектні (розроб­ка соціальних проектів); колективних творчих справ (КТС); професійні (му­зейні, театральні); клубні; групові дис­кусії; тренінги спілкування.

Забезпечити духовний розвиток дітей можна лише тоді, коли вони в творчій діяльності використовують свої емоційні, інтелектуальні й фізичні сили.

У системі діяльнішого підходу серед форм і методів духовного формування одне із провідних місць належить актив­ним формам і методам (ситуаційно-рольові ігри, метод аналізу морально-етичних ситуацій, ігри-драматизації тощо), які дають дітям можливість предметно, безпосередньо й емоційно перебувати в ситуації морального ви­бору та морального пошуку. Особливе місце посідають форми й методи, які залучають дітей до художньо-музично­го, мистецького світу, світу христи­янських цінностей, де поєднуються тра­диційні методи з художньою діяльністю самих дітей - живописом, декоративно-ужитковим мистецтвом, музичною твор­чістю тощо. Крім цих методів, доцільно використовувати й традиційні - бесіди, лекції, семінари та інше.

Краєзнавча та екскурсійно-пошу­кова робота, знайомить дітей з досві­дом і традиціями адаптації христи­янських моральних цінностей до куль­тури рідного краю.

Найважливіше місце в системі діяльнісного підходу посідає учнівсь­ка діяльність героїко-патріотично-го напрямку. Бути патріотом - зна­чить духовно піднестись, усвідомити в історії Батьківщини безперечну цінність.

Школа виховання - це співпра­ця вчителів і батьків.

Батьківська громадськість - най­перший і найголовніший союзник школи у вихованні учнів. У цьому творчому тандемі важливу роль відіграють батьківські збори.

Функції, які протипоказані на бать­ківських зборах:

·        обговорювати інформацію про невдачі учнів у навчанні;

·        порівнювати дітей одного з іншим;

·        обговорювати внутрішні пробле­ми сімей учнів;

·        з'ясовувати особисті, інтимні подробиці життя учнів;

·        влаштовувати «суд» над учнями та їхніми батьками.

Основні напрямки взаємодії сім'ї та школи:

·        розвиток виховного середовища класу, яке має бути миролюбним, пробуджувати творчість і повагу до гідності кожної дитини, створювати можливості для задоволення її потреб у пізнанні, спілкуванні, забезпечува­ти вільний саморозвиток в різно­манітній діяльності;

·        поглиблення мотивації навчаль­но-пізнавальної діяльності учнів;

·        контроль за дотриманням прав і свобод дитини у школі та сім'ї, не­припустимість використання будь-якого морального й фізичного на­сильства над дитиною;

·        створення умов для розумного і культурно-ціннісного дозвілля дітей;

·        зміцнення здоров'я дітей, конт­роль за впровадженням здоров'язберігаючих технологій у школі.

Орієнтовна тематика батьківсь­ких зборів,

психолого-педагогічних занять

·        Дискусії: «Про щирий та фальши­вий патріотизм в дитячо-юнагіькому середовищі» «Мовленнєва агресія учнів: як їй протидіяти», «Батьківський авторитет. Як його здобувати?»

·        Зустрічі поколінь: «Толе­рантність — частина моральної куль­тури людини». «Взаємовідносини поколінь у сій ї Приклад для насліду­вання», * Моральна культура людини.У чому її витоки?

·        Психологічні практикуми: «Роль самооцінки у формуванні особис­тості», «Алкоголізм і наркоманія -привід, причини...наслідки», «Харак­тер дитини і форми його виявлення»

·        Вечори запитань та відповідей: «Молодіжна субкультура... Міфи і ре­альність», «Ваша дитина у віртуаль­ному світі комп 'ютера». «Наркома­нія. Що необхідно знати про цю біду?»

·        Батьківські «вогники»: «День народження нашої сім’і. Як ми його святкуємо», «Фотографії нашого дитинства», «Можна» й «не мож­на» в нашій родині»

·        Семінари-практикуми: «Як вихову­вати самостійність і відповідальність дитини», «Як уникнути сексуальних проблем дитини, що дорослішає»

·        Батьківські ринги: «Шкільна форма: за і проти», «Яким чином боротися з грубощами дітей», «По­гані звички. Спадковість чи вплив соціуму?», «Проблеми дисципліни - як їх вирішувати»

·        Бесіди: «Професії, які обирають наші діти», «Роль батька у вихо­ванні», «Комп 'ютер - друг чи ворог? Культура освоєння інформаційного простору»

·        Батьківські читання «Василь Сухомлинський про виховання хлоп­чиків та дівчаток», «Закони сімей­ного життя». «Януш Корчак і його теорія виховання дітей»

•  Тренінги безконфліктного спілкування з дітьми в сім’і.

Школа виховання - це створен­ня Життєвого простору для дитячої душі! Школа, яка ігнорує вихов­ну роботу, яка не живе після уроків, не може гарантувати духовно-мо­ральний розвиток дітей!
я.    

Хороша школа - центр оргаізованого спілкування дітей та їхньої успішної діяльності, спільного на­копичення морального досвіду. Видатний педагог Шалва Амонашвілі відзначає, що       «виховання як    процес живлення духовної осі вимагає у    своїх живильних ферментів. Такими духовними ферментами можуть стати: образи любові, доброти, відданості, радості, співчуття; знання, осяяні сер­цем і духом; образи людського спілкування  ; образи добромислення, пород­жені світоглядом і вірою...».

Нравится