Педагогіка партнерства під час карантину.


Педагогіка партнерства під час карантину

Коли ми говоримо про педагогіку партнерства, то насамперед згадуємо В.О. Сухомлинського, видатного педагога радянської та української школи. 

  «Якщо вчитель став другом дитини, якщо ця дружба осяяна  благородним захопленням, поривом до чогось світлого, розумного, у серці дитини ніколи не з’явиться зло», – писав    Василь Сухомлинський.

Під час радянської влади  було непросто говорити про співробітництво та партнерство між учителями, батьками та учнями. Цілі и завдання,  які ставила  радянська школа в значної мірі відрізнялися від цілей НУШ, але вже тоді найбільш прогресивні педагоги про це говорили. Це й Сухомлинський , й Амонашвілі, й Шаталов. Разом з цим радянські педагоги говорили про величезну роль вчителя в процесі освіти. Тобто УЧИТЕЛЬ був головним у процесі навчання. Таким чином сформувалась авторитарна модель відносин – вчитель, учень, батьки. Разом з тим сама влада зневажала вчителя. Якщо ми пригадаємо фільм «Іронія долі…» там є такі слова – «судя по зарплате этого не скажешь…».

Час не стоїть на місці, змінився державний уклад, Україна стала самостійною державою, а засади на яких  ми працюємо залишилися. Треба робити перші кроки на шляху створення НУШ. І починати треба із себе.

Отже що передбачає педагогіка партнерства? 

В основі педагогіки партнерства – спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками. Міносвіти заявляє про намір вивести учнів з ролі пасивних спостерігачів на уроці, поширювати і пропагувати методи викладання, засновані на співпраці: ігри, проекти, експерименти, групові завдання.

Головні принципи:

  • повага до особистості;
  • доброзичливість і позитивне ставлення;
  • довіра у відносинах, стосунках;
  • діалог – взаємодія – взаємоповага;
  • розподілене лідерство (проактивність- здатність самим обирати свою реакцію на зовнішні подразники), право вибору та відповідальність за нього, горизонтальність зв’язків); вертикальні зв’язки – це ієрархія та підпорядкування; горизонтальні зв’язки – це зв’язки між рівними за статусом членами організації, тобто всі три ланки є рівнозначними – вчитель, батьки, учні.
  • принципи соціального партнерства (рівність сторін, добровільність прийняття зобов’язань, обов’язковість виконання домовленостей).

   В основі педагогіки партнерства спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками. Учні, батьки та вчителі, об’єднані  спільними  цілями та прагненнями, є добровільними  й   зацікавленими спільниками, рівноправними учасниками освітнього процесу, відповідальними за результат.

Дуже часто батьки перекладають відповідальність за  всі невдачі в навчанні дітей на школу. Вони вважають що дали нам дітей в 1 клас, а по закінченні школі одержать освічених, розумних, вихованих, а головне успішних молодих людей. При цьому батьки не усвідомлюють, що найбільший вплив на дітей мають саме вони – батьки. Ми приймаємо дітей в школу у віці 7-8 років, коли вони вже мають сімейне виховання і дуже важко подолати ті проколи, які батьки допускали протягом 7-8 років. Зараз такий час, коли батьки мають змогу показати своїм дітям, що вони зацікавлені в тому, щоб діти навчалися.

 Адже карантин – це не канікули і відпочивати від навчання тепер не на часі. Вчителі підбирають тренувальні вправи для учнів, створюють презентації та інструкції з виконання завдань, підбирають відповідні ролики на інтернет-ресурсах, проводять онлайн-консультації для учнів та їх батьків, постійно спілкуються з родинами телефоном. Повірте, провести уроки в школі легше, але… карантин. В той же час батьки висловлюють своє незадоволення в соціальних мережах тим, що вчителі надсилають завдання у Viber, або на сайт школи, говорять про те, що вчителі зараз відпочивають, а їм (батькам) треба виконувати «їх» роботу, за яку вчителі одержують заробітну платню, інколи виходять з групи у Viber, тим самим вони демонструють, що навчання їх дітей не є першочерговою задачею. А діти все помічають та роблять висновки.

Будь-яке зневажливе ставлення до вчителя починається вдома – зазначала Л.Гриневич. Якщо батьки не поважають вчителя своєї дитини та дозволяють собі висловлюватися про це. Дитина має зелене світло на хамство, знущання…. тролинг, як зараз модно говорити. Навіть в початковій школі батьки часто руйнують авторитет вчителя в очах своїх дітей. Тому завдання НУШ ще й зміна атмосфери в стосунках – вчитель, батьки, учні.

 Будь який успіх в навчанні  чи вихованні дитини батьки приписують собі. Вважають, що саме вони навчили дитину читати, писати, рахувати. Якщо  дитині не вдається засвоїти якусь тему, то винен вчитель – не змогла пояснити, не знайшла підхід до учня, не приділила увагу.

Мабуть  не дуже важливо хто навчив дитину. Добре те, що дитина навчилася. Якщо батьки дослухалися до наших порад и навчили. Тому що наші цілі мають бути СПІЛЬНИМИ.

  Школа має ініціювати нову, глибшу залученість родини до побудови освітньої траєкторії  дитини. Освітня траєкторія - це персональний шлях реалізації особистісного потенціалу  кожного учня в освіті. Простіше – це ті предмети які учень буде вивчати та рівень їх засвоєння.

Батьки часто не розуміють що саме потрібно їх дитині, тому вчителі мають роз’яснювати батькам що треба робити, а головне як це робити. Батьки несуть відповідальність за вибір освітньої траєкторії своєї дитини.

Діалог і багатостороння комунікація між учнями, учителями та  батьками має змінити односторонню авторитарну комунікацію   вчитель – учень.

Вчителі  як авангард НУШ мають шукати нові форми роботи з батьками. Це може бути не тільки традиційні батьківські збори, або дзвінок по телефону. Це можуть бути найрізноманітніші форми роботи з батьками, головне сформувати довіру до себе як до педагога, до школи, до освіти в цілому.

Ні для кого не є таємницею, що рівень знань батьків про розвиток дітей є низьким, особливо це стосується спеціальної освіти. Батьки часто ідеалізують своїх дітей, не розуміють їх нагальних потреб, не усвідомлюють фізіологічних особливостей дітей певного віку. Для подолання цих проблем виникає потреба вести роз’яснювальну та просвітницьку роботу серед батьків. Це можуть бути, як індивідуальні бесіди, колективні зустрічі (наприклад зі спеціалістами), так і рекомендації де знайти потрібну інформацію.

Задля чого ці зусилля? Щоб зробити батьків своїми партнерами.

Співпраця між батьками і школами – запорука кращої успішності учнів, переконаний відомий освітянин та автор книги “Школа майбутнього” Кен Робінсон. Він наводить приклади шкіл, які налагодили зв’язок із батьками, та організаціями, що допомагають школам. Тож, у чому секрет вдалої співпраці з батьками?

 В своїй книзі « Школа майбутнього» Кен Робінсон надає поради батькам. Ці поради він сформулював на основі  досліджень та спостережень. Отже які це поради:

  • Батьки мають бачити в своїй дитині особистість. Та допомагати школі краще зрозуміти своїх дітей.
  • Розвивати загальні навички уміння вчитися – креативність, здатність приймати рішення.
  • Застерігає батьків від надмірної опіки. Він вважає, що діти мають одержувати й негативний досвід від поразок.

Чому школі вигідна співпраця з батьками?

Батьки – це джерело інформації для вчителів. Саме батьки найкраще знають своїх дітей і можуть допомогти вчителям краще зрозуміти характери та інтереси школярів. Вони також – джерело для удосконалення школи. Якщо навчальні заклади дослухаються до думок та зауважень щодо навчального процесу, то створять кращу освіту.

Окрім того, батьків можна залучати до викладання на додаткових заняттях або запрошувати на уроки як представників певних професій. Це урізноманітнює методи навчання та робить їх цікавішими.

Останнім часом багато хорошого говорять про систему польської освіти. Порівнюють її з кращими освітніми системами світу. Польські Виші вже кілька років є бажаними для навчання студентів багатьох європейських країн. Одним з чинників успіху поляки вважають педагогіку партнерства.

На інтернет –ресурсах можна знайти, що про педагогіку партнерства говорить Пшемислав Вантух. В інтерв’ю української журналістці він говорить, що батьки мають знати не тільки свої права, але й обов’язки та розуміти свою відповідальність за навчання своїх дітей. Пшемислав Вантух говорить, що досягти цього можна якщо вести постійний діалог між педагогами та батьками. Він пропонує обирати Раду школи, яка має приймати рішення про навчання дітей в закладі.

В нашому Центрі така рада є. Вона була створена за ініціативи директора Шевченко Н.П. Таким чином в нашому Центрі вже запроваджується педагогіка партнерства.

Зараз в наший українській школі почалися суттєві зміни. Багато хто з вчителів візьме активну участь в побудові НУШ. Будь які зміни важко впроваджувати в життя, але дорогу подолає той хто йде. Отже  зробимо ці перші кроки разом і саме зараз. А ми – батьки та вчителі станемо  авангардом задля дітей та їх майбутнього . 

 

Нравится