Формування пізнавального інтересу молодших школярів

     На сучасному етапі реформування освіти одне з головних завдань –  створення необхідних умов для повноцінного розвитку і самореалізації кожного громадянина України. Запорукою ефективності навчальної діяльності й процесу учіння молодших школярів є результативність пізнавальної діяльності, від якої залежить цілеспрямованість розумової активності, розвиток інтелектуальної рефлексії та природжених задатків учнів тощо.

      Л.В. Артемова справедливо зазначає: «Щоб навчання було легким і бажаним, важливо пропонувати такий зміст знань, який дитина на даному етапі розвитку своєї психіки може сприйняти найбільш оптимально  – зацікавлено, з найменшими труднощами» [1, с.7]. Тобто важливим є вплив пізнавального інтересу на результативність навчання в початкових класах.

Про важливість пізнавального інтересу в процесі навчання учнів вказували Я. Коменський, І. Песталоці, А. Дістервег, К. Ушинський та ін.

       Дослідники підкреслюють, що виховання активного ставлення до знань, науки взагалі й до навчальної діяльності зокрема неможливе без розвитку допитливості, потягу до знань, інтересу до пізнання. Суворі, категоричні вимоги, покарання, адміністративні заходи безсилі, якщо в дитини немає потреби навчатися, якщо пізнавальна діяльність для неї позбавлена життєвого змісту.

        Важлива роль інтересу в становленні особистості молодшого школяра. Дитина реалізує свій інтерес у процесі основної діяльності, тому що найсильнішим мотивом у навчанні є саме пізнавальний інтерес, котрий активно взаємодіє із системою ціннісних орієнтацій, цілями, результатами діяльності, відображає всі складові особистості: інтелект, волю, почуття.

       Що ж розуміють під поняттям «пізнавальний інтерес»?

Пізнавальний інтерес розглядають як основний мотив навчальної діяльності, як індивідуальну цінність кожного учня, пов’язану з його особистісним смислом. Школяру цікаво «пізнавати нове», «бачити свій рух в пізнанні», «проникати в науку».

      О. Савченко зазначає, що пізнавальний інтерес – це прагнення до знань, що виявляється в активному ставленні учня до пізнання сутнісних властивостей предметів і явищ дійсності [48, 407].

       Таким чином, пізнавальний інтерес –   це емоційно усвідомлена, вибіркова спрямованість особистості, яка звернена до предмета й діяльності, пов'язаної з ним, що супроводжується внутрішнім задоволенням від результатів цієї діяльності.

     У дослідженнях В. Лозової підкреслюється, що пізнавальні інтереси лежать в основі активності, самостійності школяра в навчанні [35]. Серед пізнавальних мотивів він є керованим і найзначнішим. Інтерес виникає і зміцнюється лише в ситуації пошуку нових знань, інтелектуальної напруги, самостійної діяльності. Тому, якщо перед учнями ставляться лише готові цілі, а знання лише повідомляються і закріплюються, активність згортається, інтерес згасає.

      Таким чином, значення пізнавального інтересу в житті дитини важко переоцінити. Інтерес виступає як самий енергійний активатор, стимулятор діяльності, реальних предметних, учбових, творчих дій і життєдіяльності загалом. Вибіркова направленість пізнавального інтересу на предмети і явища навколишнього світу підносить пізнання, особливо виділяючи з нього те, що лежить в сфері духовних потреб індивіда. Наявність в учнів стійких пізнавальних інтересів забезпечує систематичну ефективну діяльність учнів при оволодінні знаннями і способами діяльності.

       Мета сучасної початкової школи  –  не просто давати знання, а формувати особистість, яка вміє і хоче вчитися, займає позицію активного суб'єкта діяльності. Учитель має виступати в ролі помічника, організатора педагогічної взаємодії з учнем, спрямованої на розвиток активності, самостійності, пізнавальних, творчих здібностей, формування пізнавального інтересу, який характеризується ініціативністю пошуків, самостійністю учнів у здобутті знань. Розвиток пізнавальних здібностей і навичок передбачає зміну не лише загальної спрямованості активної особистості, а й її емоційної сфери: виробляється позитивне ставлення до критики та бажання ділитися ідеями з іншими, зароджується схильність до самоаналізу, виховується впевненість і наполегливість, формується вміння застосовувати ідеї на практиці тощо. Сформована пізнавальна активність стає фундаментом для творчого ставлення учнів до явищ навколишнього світу (сприйняття, пізнання, практичного перетворення).

      Умовами формування пізнавального інтересу є:

  – створення можливостей для учнів проявити розумову самостійність і ініціативність;

  – використання активних методів навчання, проблемних запитань, ситуацій і завдань;

  – ведення навчання на високому, але посильному рівні труднощів; наявність різноманітного навчального матеріалу і прийомів навчальної роботи;

  – використання емоційно забарвленого, живого слова педагога. Для підтримки пізнавальних інтересів надзвичайно важливо стимулювати емоції, інтелектуальні почуття. Їх потужним джерелом є емоційність навчального змісту [5].

        Аналіз психолого-педагогічної літератури дає можливість встановити, що формуванню пізнавальних інтересів сприяють захопленість викладанням, досліди, незвичайна форма подачі матеріалу, що викликає здивування в учнів, емоційність мови вчителя, пізнавальні ігри, ситуації суперечки і дискусії.

        Сучасний  педагог у навчально – виховному процесі повинен намагатися вдосконалювати свою роботу, використовувати нові форми, методи, засоби, прийоми на уроках. Ілюструє думку народна мудрість: «Не навчайте дітей так, як навчали нас. Вони народилися в інший час». Тому вчитель має розглядати кожного учня як окрему особистість з її поглядами, переконаннями, почуттями. Саме інноваційні технології, зокрема інтерактивні, передбачають розв’язання цього питання. Звичайно, що впровадження даних технологій не є легкою справою навіть для досвідченого педагога і потребує ґрунтовної підготовки (підбір матеріалів, складання плану, ретельне вивчення індивідуальних особливостей учнів класу та ін.). Але той вчитель, який прагне розкрити всі здібності і таланти своїх учнів, навчити їх вчитися, знаходити істину, обов’язково буде шукати шляхи вдосконалення своєї методики.

        На сучасному етапі розвитку освіти діти дійсно навчаються завдяки тому, що можуть повністю себе реалізувати. Вони не бояться висловити свою думку, критику, не бояться бути почутими. На таких уроках учитель повинен стати невидимим диригентом, який вміє вчасно почути, помітити, підтримати кожного учня. Коли діти працюють разом, вони формують навички, необхідні для самостійного життя: розв’язувати конфлікти; активно слухати; критикувати думку, а не того, хто її висловив; аналізувати; приймати рішення.

        Школа має бути не підготовкою до життя, школа має бути життям. Досягнути цього можна, створюючи інтерактивне середовище навчання, використовуючи парні, групові, колективні форми діяльності. Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроків. Урок складається з п’яти елементів: мотивація, оголошення, представлення теми та очікуваних результатів, надання необхідної інформації, інтерактивна вправа  – центральна частина заняття, підбиття підсумків, оцінювання результатів  уроку.

         Розробку елементів інтерактивного навчання знаходимо у працях В. О. Сухомлинського, учителів – новаторів 70-80-х років (Ш.Амонашвілі, В. Шаталова, Є. Ільїна, С. Лисенкової та ін..).

       Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що взаємодія вчителя і учня  розуміється як безпосередня міжособистісна комунікація, найважливішою особливістю якої є здатність людини «брати на себе роль іншого», уявляти, як її сприймає партнер у спілкуванні або група, і відповідно інтерпретувати ситуацію та конструювати власні дії.

        Застосування цих технологій у навчанні дає змогу учням:  ґрунтовно аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння навчального матеріалу; навчитися слухати іншу людину, поважати альтернативну думку; моделювати і розв’язувати пізнавальні, життєві та соціальні ситуації, таким чином збагачуючи власний пізнавальний і соціальний досвід;  учитися будувати конструктивні відносини в групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів, розв’язувати їх, шукати компроміси, прагнути до діалогу, знаходити спільне розв’язання проблеми; розвивати навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт тощо.

       В початкових класах закладається основа для формування поняття про число, виробляються вміння лічити, зіставляти число з об'єктами лічби, формуються уявлення про послідовність натуральних чисел. І тут, дидактичні ігри допомагають дітям усвідомити, що результат лічби не залежить від порядку, в якому лічать предмети, головне  – не пропустити жодного предмета і не лічити його двічі.

      В першому класі, при вивченні нумерації, проводила ігри:

«Жива лічба» –  кожен учень має картку із числом. По моїй команді: «Числа, станьте по порядку!», учні повинні стати в шеренгу і перелічитися.

       Ці вправи розвивають увагу, спостережливість, миттєву реакцію, урізноманітнюють діяльність учнів, сприймають формуванню навичок лічби та закріплюють поняття про місце цифри у числовому ряду.

      Ці ігри я проводжу на початку уроку, щоб збудити думку учня, допомогти йому зосередитися, виділити основне найважливіше, спрямувати увагу на самостійну діяльність.

      Так для повторення та закріплення нумерації чисел в межах 10 усну лічбу проводжу за технологією «карусель», використовуючи такі завдання:

задумати і назвати число;

  – назвати задумане число і його сусідів;

  – задумане число зменшити на 1. Скласти приклад, назвати результат обчислень;

– порівняти своє задумане число з задуманим числом товариша.

        Таким чином контролюємо швидкість та правильність виконання завдань, за допомогою учнів підбиваємо підсумки.

     Інтерактивне навчання дозволяє розв’язати одразу кілька завдань: розвиває комунікативні вміння й навички, допомагає встановленню емоційних контактів між учасниками процесу, забезпечує виховне завдання, оскільки змушує працювати в команді, прислухатися до думки кожного.          Використання інтерактивну знімає нервове напруження, дає можливість змінювати форми діяльності, переключати свою увагу на основні питання.

Деякі інтерактивні технології застосовую під час своїх уроків вже не перший рік. Так під час усних обчислень у 4 класі застосовувала прийом «світлофор». Я учням називала результат обчислень, при цьому інколи навмисно допускала помилку, учні тримали кружечки червоного і зеленого кольорів.  Якщо погоджуються з відповіддю, показують зелений колір, не погоджуються – червоний. До цього ж етапу уроку застосовую прийом «так»-«ні». На дошці записую правильні і неправильні відповіді до прикладів, а учні показують картки з написом «так» або «ні». При закріпленні, відпрацюванні знань, умінь і навичок зверталась до прийому «Спіймай помилку». Учні, виконавши розв’язання прикладів, порівнюють із записом на дошці. Такі прийоми, що створюють проблемні ситуації викликають у дітей здивування, подив, інтерес до знань та процесу їх отримання.

            Активізувати учнів допомагає така форма роботи, як «Мозковий штурм». Діти не бояться висловлюватися. Саме цю форму роботи використовую для узагальнення вивченого матеріалу, для активізації опорних знань під час підготовки до вивчення нової теми.

         Наприклад, при вивченні у 3 класі теми «Будова слова», можна пропонувати такі питання:

–  Що таке основа?

 – З яких частин вона може складатися?

 – Що ви дізналися про кожну з них?

 – Як розібрати слово за будовою?

          Наприклад: урок «Основи здоров’я». Проблема. Що, на вашу думку, означає вислів «Здоровий спосіб життя?»
Ідеї:

– загартовування;

– дотримання режиму дня;

 –правильне харчування;

– заняття спортом;

– відсутність шкідливих звичок;

– побутові умови та ін.

        Іншим ефективним видом діяльності є метод, який допомагає провести дискусію зі спірної, суперечливої теми, «Займи позицію».  Він дає можливість висловитися кожному учневі, продемонструвати різні думки, обґрунтувати свою позицію або перейти на іншу в будь-який час, якщо вас переконали, та назвати більш вагомі аргументи. Наприклад, об’єднуємо клас у 3 групи. Кожній подаємо початок легенди і пропонуємо її закінчити. Потім представник кожної групи зачитує складену легенду. Всім учням дозволяємо встати і підійти до того, чия легенда найбільше сподобалась. Тоді, виступаючи у ролі журналіста,  беремо у цих дітей інтерв’ю, чому вони перейшли в іншу групу.

          Наступний метод, який я використовує – це технологія «Робота в малих групах». Роботу в групах варто використовувати для вирішення складних проблем, що потребують застосування колективної думки: обговорення, дискусії. Якщо витрачені зусилля не принесли бажаного результату, варто повернутися до цього питання,  але в контексті парної роботи, або вибрати одну з технологій швидкої взаємодії , що наведені вище.

Особливо цінним у роботі групи вважаємо те, що учні мають можливість виконувати різні ролі, а саме:

 – партнерів, що вчаться співробітництва;

 – учасників, які шукають альтернативного вирішення проблеми;

– мислителів, що аналізують взаємозв’язки між явищами;

– співрозмовників, які вміють активно слухати, підтримувати розмову; досягати згоди, домовлятися;

– експертів, що аналізують проблему;

–  друзів, які піклуються один про одного, допомагають, довіряють.

         Всі ці та інші вправи, які використовуються на уроках під час навчання дають змогу вчиться і творчо мислити, а на думку В.О. Сухомлинського, «…без творчого життя особистість не може бути вихованою, без творчості немислимі духовні, інтелектуальні, емоційні, естетичні взаємини».

        Наведу як приклад у системі такої педагогічної діяльності фрагмент уроку з довкілля:

Урок . Яку будову мають рослини

Мета: формувати поняття «будова рослини», «орган рослини»; дати уявлення про життя рослини, про значення рослин у довкіллі; формувати вміння ло­гічно міркувати, правильно висловлювати свою думку, здійснювати взаємоконтроль;  прищеплювати інтерес до пізнання таємниць живої природи, ба­жання збагачувати світ рослин і охороняти його.

Обладнання: таблиця «Будова рослини», роздатковий мате­ріал (гербарій, малюнки, роздавальні картки).

                                    Хід уроку

I.  Організація класу.

    Хвилинка спостереження. Вправа «Мозовий штурм»

  • Яка пора року настала?
  • Як змінилися рослини? Чому?
  • Які птахи відлетіли?
  • Яка сьогодні погода?...

IV. Вивчення нового матеріалу.

1.Фронтальна бесіда.

2. Хвилинка уяви.

Робота в групах «Ліс», «Луг», «Поле», «Город», «Водойми».

Заплющте очі. (Запросити групи дітей відповідно до їх назви в ліс, луг, поле, город, водойму.) Спробуйте уявити рослини, які там ростуть, хто їх вирощує.

Учні обговорюють питання в групах, а доповідач висловлює думку групи. Експерти фіксують спільні погляди і пропонують узагальнену відповідь.

У природі є багато видів рослин. Одні з них вирощують люди. Це культурні рослини. Інші ростуть самі. Це дикорослі рослини.

— Так, діти, у природі є багато видів рослин. Але у них є щось спільне.

3. «Мозковий штурм»

— Що є спільного у всіх рослин? (Відповіді учнів.)

Обговорюючи відповіді учнів, учитель підводить дітей до вис­новку: щоб описати рослину, треба знати її будову.

 Розповідь учителя. Будь-яка рослина складається з частин. Ці частини називаються органами. Отже, орган — це частина рослини. Починати розглядати і називати органи рослини треба з кореня.

Учні розглядають таблицю «Будова рослини» (або малюнок у під­ручнику). Учитель називає і показує на таблиці органи рослини, за­писує на дошці терміни: корінь, стебло, листки, квіти, плоди, кора.

4. Робота в групах.

     Учні на гербарних зразках знаходять органи і називають їх. Щоб учні переконалися самостійно, що всі рослини мають корінь, стеб­ло, листки, квіти і плоди з насінням, їм дається для порівняння де­кілька гербарних зразків з різними рослинами.

        Інтерактивність у навчанні легко пояснити такою словесною конструкцією, виведеною досвідом педагогів і психологів ще в античні часи:

Те, що я чую, я забуваю;

Те, що я бачу й чую,  – я трохи пам'ятаю;

Те, що я чую, бачу й обговорюю,  – я починаю розуміти;

Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю  – я набуваю навичок;

Коли я передаю знання іншим   – стаю майстром.

          Така систематична робота дає змогу виробити у школярів уміння використовувати раніше одержані знання під час вивчення нового, розширювати і поповнювати свій кругозір, виконувати з великим бажання завдання які вимагають активного мислення, цілеспрямованого переборення труднощів. Розв'язування нестандартних завдань, організованих у певну систему має бути нормою педагогічної практики, бо цей вид навчальної праці найкраще розвиває розумові можливості школярів, їхні пізнавальні інтереси.

Нравится