Салій Зоя Олександрівна

останнє відвідування 14.11.2017 22:56
Школа № 10, Червонозаводський район, Харків
Учитель
Дата народження: 12 березня
Контактні дані
Електронна адреса: Salii.zoya@gmail.com

Стіна

4
Салій Зоя Олександрівна

Методичний посібник

05 січ. 2017, 23:51
Салій Зоя Олександрівна

http://Методичний посібник Провідні тенденції сучасного літературного процесу «Молода» українська література з досвіду роботи вчителя української мови та літератури вищої кваліфікаційної категорії ХЗОШ№ 10 Салій З.О. ХАРКІВ 2016 Рекомендовано методичною радою управління освіти адміністрації Червонозаводського району Харківської міської ради Протокол № ________ від ___________ р. Рецензенти: Надточій О.І., завідувач методичним кабінетом управління Червонозаводської районної адміністрації Харківської міської ради. Автор-упорядник: Салій Зоя Олександрівна, вчитель української мови та літератури ХЗОШ № 10, спеціаліст вищої категорії. Провідні тенденції сучасного літературного процесу «Молода» українська література.-Харків, 2016.-31 с. Зміст анотації 1. Реєстраційний номер ____________________________________ 2. Напрям ________________________________________________ 3. Розділ __________________________________________________ Експерти П.І.Б. Дата Загальний бал Підпис Середній бал Голова комісії __________________________________________________ П.І.Б. підпис Дата _________________________________________________________ Зміст 1. Вступ. Актуальні питання методичного посібника, організаційно-методичні вказівки…………………………………………………………………...7 2. Урок 1. Провідні тенденції сучасного літературного процесу «Молода « українська література… ……………….…………...….15 3. Художньо - стильові напрями в художній літературі…………………………………………………….………...17 визначальні риси модернізму, постмодернізму……………………..19 4. Урок 2. Літературні угрупування 1985-1991………………………..21 5. Літературні угрупування 1991- 1994……………………..…….......….27 6 . Нова генерація українських митців слова……………………………29 7.Висновки та узагальнення………………………………………………30 8.Література………………………………………………………………..31 Додатки ВСТУП Актуальні питання методичного посібника Згідно зі ст.10 Конституції України, державною мовою є на всій її території українська мова. З метою захисту підтримки державної мови України здійснюється розробка багатопланових підходів до її вдосконалення. Оволодіння мистецтвом живого слова не можливе без методичних підходів у навчально – пізнавальному процесі. Особливості навчального мовно – мовленнєвого процесу є продумане організаційно – методичне забезпечення, де передбачається загальні відомості з основ української літератури, художнього слова, виконавсько – орфоепічної культури, а також творче застосування методичних рекомендацій в навчальному процесі, прослідковує низку завдань: - уміння бачити, аналізувати показники своїх умінь, бажання самоосмислювати процес навчання; - творча можливість систематизувати накопичений досвід; - стимулювати в собі потребу аналізувати й прогнозувати навчальну діяльність; - озброєння учня досконалою технікою лексичної, стилістичної, синтаксичної виразності. - стимулювати здатність користуватися словником; фiксувати устремління до культурно-моральних ознак спілкування. ОРГАНІЗАЦІЙНО МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ Серед загально - навчальних можна звернути увагу на таке: навчально – організаційні вміння (тут ставимо собі за мету розвивати в учня уміння налаштовувати себе на виконання поставленого завдання); - навчально – інтелектуальні уміння (налаштовувати на уміння, узагальнювати робити резюме); - навчально – інформаційні уміння (спрямувати увагу учня на уміння користуватися словниками); - навчально – комунікативні уміння ( орієнтувати учня на уміння аргументувати); - інтелектуально – логічні уміння ( розвивати здібність, виділяти головне і відкидати другорядне). Виходячи з вище сказаного, посібник матиме на меті таке: - сприяти оволодінню багатства мови та мовлення; - розвивати оригінальність мислення; - стимулювати здатність користуватися словником;фіксувати устремління до культурно – моральних ознак спілкування. Вивчення сучасного літературного процесу: 1. Активізація пізнавальної діяльності (приділити увагу основним знанням за темою). 2. Активізація опорних знань (додаткове опитування). 3. Корекція опорних знань (рецензування відповідей учнів). 4. Контроль отриманих знань: а) увага до термінів; б) порівняння поведінки тих чи інших героїв; в) виявити помилки у відповідях учнів. Урок 1 Тема: творчий доробок письменників, які прийшли в українську літературу у вісімдесятих роках. Мета: розкрити сьогоднішні творчі набутки митців , які ввійшли в літературу в 70-і – в роки стагнації і застою й зуміли зберегти та ви кристалізувати свій талант для розквіту у сприятливі часи. Фрагментно познайомити 11-класників з провідними тенденціями сучасного літературного процесу, художньо – стильовими напрямками. Розвинути й поглибити уявлення старшокласників про сучасний літературний процес, виховати учнів свідомими громадянами України. Тип уроку: вивчення нового матеріалу. Хід уроку І. Організаційний момент ІІ. Перевірка домашнього завдання ІІІ. Оголошення теми та мети уроку. Постмодернізм – це там, де коженіз нас опинивсясьогодні; цетакаобставина часу і місця, відякоїнікуди нам не подітися» Ю. Андрухович Запис у зошит ІV. Формування нових знань. Оскільки політичне життя в 70-х роках XX століття в СРСР відзначалося наступом реакції, то бездуховністю, переляком і безправністю було вражене все суспільство. Звичайно, літературний процес як явище культури навіть у таких тяжких для живого слова умовах не переривався, але друкували тільки вірнопіддані твори, цензура пильнувала за кожним кроком, словом, думкою. У видавництвах створювалися неймовірні черги, але будь-яку книгу в будь-яку хвилину редакторам дозволялося за вказівкою зверху зняти з плану чи й розсипати вже її готову верстку, навіть не обтяжуючи себе пояснюванням авторові, за що на нього впала така страшна кара. Драконівську умови, цькування сього нового й прогресивного призводило й до стагнації у культурі. Талановитим людям приходилося «писати для шухляди», і то з великою небезпекою для себе, або перечікувати лиху годину, надіючись на кращий завтрашній день. Творча молодь 70-х опинилася в тупиковому становищу. Звернемося до літературознавчого словничка. Стильові напрями в художній літературі Художній метод–це сукупність принципів ідейно-художнього пізнання та образного відтворення світу, спосіб осягнення дійсності засобами мистецтва Літературний напрям – це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу Визначення записати у зошит. Які ви знали течії в мистецтві?( учень повідомляє літературні течії) Вчитель. В молоду літературу приходить модернізм та постмодернізм. Назвати визначальні риси модернізму( учні називаюсь та записують у зошити). Визначальні риси модернізму: - новизна та антитрадиціоналізм - перевага форми над змістом - зосередження на “Я” автора, героя, читача - психологізм, увага до внутрішньої боротьби роздвоєного людського “Я” - “потік свідомості” та монтаж - символ як засіб пізнання і відтворення світу - ліризм - естетизм Вчитель. На зміну модернізмові в ХХ ст. приходить «постмодернізм». Він згадується в 1917 р., але поширився лише наприкінці 1960 –х років спочатку для визначення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації. Запишіть у зошити визначення з вашого роздаткового матеріалу ВИЗНАЧАЛЬНІ РИСИ постмодернізму: - культ незалежної особистості; - потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого; - прагнення поєднати, взаємодоповнити істини людей, націй, культур, релігій, філософій; - бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу; - використання підкреслено ігрового стилю; - химерне переплетення різних стилів оповіді; - суміш багатьох традиційних жанрових різновидів; - сюжети творів – натяки на відомі сюжети літератури попередніх епох присутній образ оповідача; - іронічність та пародійність. Запишемо це у зошити. V Систематизація й узагальнення вивченого. - А тепер з’ясуємо, як ви запам’я тали, матеріал нашого уроку. - Провідні мотиви літературного процесу - Вказати художньо –стильові напрямки. - Визначальні риси модернізму - Визначальні риси постмодернізму. VI Підсумок уроку. VII Домашнє завдання. Урок 2 Тема: творчий доробок письменників, які прийшли в українську літературу 80х роках. Мета животрепетність тематики творів Тип уроку комбінований. Хід уроку І. Організаційний момент ІІ. Перевірка домашнього завдання 1. Що ви можете сказати про літературний процес в Україні у 70-х роках? На прикладі подій у житті «60 - ків» та та їхніх наступників розкажіть про ставлення тоталітарної системи до талантів. ІІІ. Оголошення теми та мети уроку. Запис у зошит. ІV. Формування нових знань. «Якби у нас нічого значного не було в літературі серед так званого середнього покоління, не кажучи вже про літературу старших, то навіть у такому обсязі наша українська молода література не є серйозною і значною» І. Драч Учитель. У 80-і роки в літературу ввійшли насамперед поети-інтелектуали. Мине багато часу- й значна частина цих митців стане кандидатами й докторами, наук,відомими не тільки в Україні, а й за кордоном. ( запис у зошит) Митці, які ввійшли літературу у 80-х, відстороняться від попередників насамперед через через надто неподібне художнє світовираження, зате згодом підтримають і навіть безболісно приємлють як братів молодших митців 90-х. Питання служіння поета народові набуде нових регістрів. Художнє слово вже не асоціюватиметься з мечем, штиком чи іншими засобу воєнного арсеналу. Новий рівень усвідомлення реальної дійсності зумовили трагічні чорнобильські події. Повість Ю. Щербака «Чорнобиль» (1987) та роман В. Яворівського «Марія з полином в кінці століття» (1987) – перші прозові твори на цю тему. СІМДЕСЯТНИКИ”(А. Тютюнник, К. Мотрич, В. Діброва, О. Лишега, В. Портяк); “ВІСІМДЕСЯТНИКИ” (Ю. Андрухович, Б. Жолдак, В. Герасим’юк, І. Римарук, Ю. Винничук, Є. Пашковський, В. Медвідь, В. Даниленко); “ДЕВ’ЯНОСТНИКИ”(О. Ульяненко, В. Мулик, В. Янчук, І. Ципердюк). “Квіти в темній кімнаті” (1997). Лейтмотив – туга за чимось втраченим, відчуття власної недосконалості, неповноти, незакінченості, не самодостатності. Осмислення й переживання ідей європейських культур ХХ ст. Розрив з традицією, пошук власних шляхів самовираження, занурення в дійсність і розчарування в ній, усвідомлення принизливої самотності людини у світі. АУП (Асоціація українських письменників) (1997) Ю. Покальчук, В. Моринець, Ю. Андрухович, І. Римарук, С. Жадан, О. Кривенко; “Бу-Ба-Бу”(1985) Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Віктор Неборак; “ПРОПАЛА ГРАМОТА” (к. 80-х – п. 90-х рр.) 3 київські поети: Юрко Позаяк, Віктор Недоступ, Семен Либонь; «ПРОПАЛА ГРАМОТА” (к. 80-х–п. 90-хрр.) Юрко Позаяк, Віктор Недоступ, Семен Либо. Приходьте до мене завтра! Я розкажу вам правду! Приходьте доменеавтра Я розкажувамравду! Пиодьте о мее авра Я озажу ам аву! Пиотеомееава Яаожуаау! Иоеоееаа! Яоауаау! ЮркоПозаяк «ЛуГоСад» (1984, Львів) Іван Лучук, Назар Гончар, Роман Садловський Математична лінгвістика Плюси: Гарна, хороша, красива, пригожа, вродлива, прегарна, красна, чудова, розкішна, чарівна, тендітна, прекрасна, зграбна, тонка, елегантна, уміла, метка, делікатна, файна, чутлива, струнка, незрівнянна, чудесна, предобра, лепська, зичлива, прудка, доброчесна, діяльна, активна, Мінуси: Зла, дрібничкова, недобра, погана, огидна, паскудна, кепська, противна, мерзотна, плюгава, дурна, осоружна, підла, підступна, лиха, навіжена, потворна, жахлива, в’яла, страшна, страховинна, аска, балакуча, криклива, дика, бридка, нечупарна, пихата, чванлива, бундючна, млява, облудна, брехлива, похабна, тупа, горопашна, скритна, фальшива, гидка, вайлувата, нещира, бездушна, авсеодно... див. плюси. Іван Лучук “НОВА ДЕГЕНЕРАЦІЯ”(1991-1994) Іван Андрусяк, Степан Процюк, Іван Ципердюк. ми не маски ми стигми тих масок що вже відійшли ми не стіни ми стогін імен що об стіни розлущені ідемо до людей у вінках недоспілих олив у простертих долонях несемо гріхи як окрушини ми останні пророки в країні вчорашніх богів ми останні предтечі Великого Царства Диявола ми зчиняємо галас і це називається гімн ми сякаємось в руку і це називається правила… Іван Андрусяк Літературні угрупування: ЗАХІДНИЙ ВІТЕР” (1994)Василь Махно, Борис Щавурський, Гордій Безкоровайний; “500”(1994) М. Розумний, С. Руденко, Р. Кухарчук, В. Квітка, А. Кокотюха та ін.; “ЧЕРВОНА ФІРА”(1991)С. Жадан, Р. Мельників, І. Пилипчук. Нова генерація українських митців: “БУ-БА-БУ”(Бурлеск –Балаган –Буфонада) Юрій Андрухович; Олександр Ірванець; Віктор Неборак; Поезія — це бажання мови бути вільною" Віктор Неборак V Систематизація й узагальнення вивченого ( спрямовувати увагу учнів на головні магістралі літературних здобутків). VI Підсумок уроку. Домашнє завдання. Вміти аналізувати літературний процес 80¬-х. Висновки та узагальнення До важливого чинника узагальнено людських цінностей відносяться мова й мовлення, яка грунтується на гуманізмі, людяності, уваги до надбань досвіду попередніх поколінь. Завдання, що були запропоновані учням, мали на меті привернути увагу учня до творчих пошуків, що стосується надбань попередніх поколінь нації, а також, досвіду, що вони отримали від спілкування учителями та однолітками. Завдання добиралися з такою спрямованістю, що привертали увагу кожного учня до етико – естетичного спілкування в мові та мовленні. Робота з текстом передбачала перспективну діяльність майбутньої людини в міжіндивідуальному та міжгруповому спілкуванні, а також, політичні, з орієнтацією на культуру етносів. Література 1. Мала українська енциклопедія актуальної літератури, Плерома, 3, проект Повернення деміургів — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998. 2. Постмодернізм, або Історія як література.(Теорія сучасної літератури) 3. Сучані літературні угруповання.(“Бу-Ба-Бу”, “Музейний провулок, 8”, “Нова дегенерація”, “Орден чину ідіотів”, “Лу-Го-Сад”, “Пропала грамота”, “Пси Святого Юра” тощо) 4. Психологізм... Епатажність... Феєричність...(Твори І. Карпи, Л. Дереша, С. Жадана тощо) ДОДАТКИ

16 жовт. 2016, 23:10
Салій Зоя Олександрівна

"Іван Багряний -публіцист" до 110-річниці від дня народження письменника.

16 жовт. 2016, 19:27
Салій Зоя Олександрівна

http://ІВАН БАГРЯНИЙ — ПОЛІТИЧНИЙ ДІЯЧ І ПИСЬМЕННИК Іван Багряний вписав своє ім'я в історію як найвидатніший політичний речник першої еміграції з Радянського Союзу. «Стара» еміграція вийшла за кордон порядком оборонної війни з окупантом, вона не жила під окупантом, її руки і ризи були чисті від будь-яких підкорень, компромісів. Коли останні ар'єргарди Української Армії відходили за Збруч, покоління Багряного було у віці 12-15 років. Зокрема і дванадцятилітній Іван Багряний, син охтинського муляра Павла Лозов'яги, на власні очі бачив заграви українсько-російської війни, терор московських більшовиків. Бачив, як північні наїзники вбили дядька, вояка Української Армії під командою Симона Петлюри, і тут же поруч повалили на смерть його коханого діда-пасічника. Але країна не могла емігрувати. Вона вирвала у ворога компроміс нової економічної і національної політики, юридичне визнання її самостійности (конституція СРСР) і була далі у відродженні. Відродження, як і весну, не можна скасувати. Тому неминуче Україна почала перемагати в нерівному радянському компромісі з Москвою. У це змагання втягалось і підростаюче покоління Багряного, поспішаючи добути освіту і позицію на великому фронті. Строки історії були невмолимо короткі — встигла чи не встигла нація стати на ноги; встиг чи не встиг юнак закінчити вищу освіту; мусів чи не мусів пройти крізь масові примусові організації профспілок, комсомолу, партії; встиг чи не встиг знайти себе і своє життьове покликання — а вже над головою шумить нова гроза тотального вражого терору. Зламавши компроміс і договір (яким була конституція), Москва нищила безоружну країну кулею, депортацією, тюрмою і організованим голодом. Стався геноцид — замах на Відродження, на всю націю. Іван Багряний мав 25 років, коли геноцид на Україні розгорнувся на весь свій диявольський масштаб. Багряний разом із сотнями тисяч поїхав у концтабори Далекого Сходу з вироком на п'ять років. Що встиг він зробити? Технічна і загальна освіта. Перша збірка поезій «До меж заказних» (1927), поема «Аве Марія», роман «Скелька» дали йому дорогу до членства в опозиційній добірній групі письменників МАРС (Підмогильний, Антоненко-Давидович, Плужник, Осьмачка, Косинка, Галич). Але він тільки-но встиг переступити поріг суворої школи літератури, як НКВД перетворило його на «зека» — в'язня далекосхіднього концтабору. Втеча, бездомність, мандри і поворот до своєї країни, що ще не одійшла від геноциду, а вже була напередодні нової катастрофи. Новий арешт, тортури — все це описане в романі «Сад Гетсиманський», що його вважають значною мірою автобіографічним. Друга світова війна дала «вихід» на Захід крізь вогняні ворота фронту, крізь цвинтарні табори полонених і концтабори, крізь унтерменшівську категорію «остарбайтера», крізь оунівське підпілля. Волею і неволею мільйони українців з УРСР опинилися на Заході. Кількасот тисяч їх остались емігрантами. Не еміграція, а «ісход», не група однодумців, а неймовірна мішанина маси — колишніх в'язнів і колишніх сексотів; партійних і безпартійних; рядових червоноармійців і полковників та генералів; неписьменних і письменників; колишніх політичних і колишніх кримінальних злочинців; свідомих патріотів і русифікованих; таких, що були патріотами Радянської України, будували в ній українське відродження, і таких, що були внутрішніми емігрантами; селяни, робітники, фахівці. Коротко — це вийшов конгльомерат отієї соціяльної каші, на яку перетворив комуніст-окупант суспільство України. З цієї каші не міг нормально формуватися струмінь політичної еміграції, бо Німеччина стала для втікачів не країною політичного азилю, а країною концтабору. На еміграції теж не було свободи. Не менш, ніж заборонами, перешкоджала гітлерівська Німеччина формуванню політичної еміграції усілякими «розенбергівськими штабами», в яких псувалися і компромітувалися навіть і дуже пристойні люди. Наскільки не помиляюся, Багряний пішов на Захід і в еміграцію через оунівське підпілля. І от серед такого хаосу і тьми кромішньої залунав голос Івана Багряного. Спершу це був голос письменника, голос «Тигроловів». «Тигролови» зробили велике діло. Вони здерли з радянського раба шкуру зека, оста, «советського человека» і показали під нею незломлену, горду людину, повну життєвої снаги, волі до життя і боротьби. Для старої еміграції образ Григорія Многогрішного, що подолав і тигрів, і НКВД і вирвався у вільний світ, здався таким зухвалим і перебільшеним, що Мосендз і Клен вирішили спародіювати Багряного-Многогрішного в вигаданому ними гумористичному Горотаку. Одначе Горотакові не вдалося подолати Багряного так, як Стрісі — Семенка. Многогрішний переміг, і Горотак вийшов лише симпатичним, буквально дружнім шаржем. Горотак тільки збільшив популярність Багряного-Многогрішного. Кажуть, Багряний належав якийсь час до ОУН. Степан Бандера нібито відпустив Багряного на власну волю творити власну партію з емігрантів із УРСР, визнаючи нібито, що ОУН політично не впорається з цим завданням. Якщо це було так, то було слушно. Ні в які-бо готові форми не міг уміститися чвертьсторічний досвід України в складі СРСР з двома світовими війнами й двома тоталітаризмами як рамками і як тлом. Ні форми ОУН, ні форми українського соціялізму чи ундизму не могли вмістити й оформити того, нового, ще не визнаного в історії політичного досвіду України. Тут мусіли сказати своє слово ті, в кого той досвід був вписаний і на сердці, і на шкурі. Багряний, щедро обдарований імпульсом чи інстинктом ініціятиви, першим сказав це слово, якщо не вважати статті Аркадія Любченка «Україна живе!», написаної зразу після втечі з України більшовицького окупанта 1942 року. Памфлет-брошура Івана Багряного «Чому я не хочу повертатися до СРСР?» — це ніби перша політична деклярація прав і гідності людини і нації з-під московсько-більшовицького тиску. Вона вийшла в розпалі примусової репатріяції колишніх радянських громадян, яка супроводжувалась і тихими, і голосними трагедіями насильства, тортур, знищення. Колишні зеки, ости, полонені ховалися під іменами чужих націй і людей, не сміли признатись, хто вони і звідки. Брошура Багряного сказала все за них. Сказала кількома мовами, будучи перекладена також на англійську, еспанську, італійську мови. Кожний остівець читав її, і пригортав до грудей, і показував чужинцям як посвідку своєї особистости. Багряний повернув людині її політичну пам'ять. Він почав з того, як у нього на очах московські більшовики вбили його дядька і діда і як було розстріляно відродження його народу та вчинено геноцид. Комунізм — найновіша фаза російського імперіялізму і засіб знищення підвладних йому націй — в тому числі української. Супроти цієї сили виникає явище емігрантів з УРСР і їх рішучість до політичної боротьби. За деклярацією пішло діло: організація газети і видавництва «Українські вісті» і УРДП. Українець із УРСР має багато плюсів, але одного йому бракує: школи політичної самоорганізації і самодіяльности. І то зовсім не через банк вроджених якостей, а тому, що підросійська Україна взагалі ніколи не мала і п'яти років елементарної свободи для практичної громадсько-політичної ініціятиви і самоорганізації. Анахронічні догматичні спори про соціялізм, а також вплив моди віку творити партію за принципом провідництва та ідеології, а не практично-політичним, перешкодили належному зосередженню наявних сил навколо видавництва і УРДП. Вони також стали на заваді того, щоб цей осередок став школою політичної самоосвіти, з одного боку, а з другого — оперативною базою для виконання найдоконечніших практичних завдань, що їх поклала на еміграцію поневолена батьківщина. Все ж нехай і в ослабленому, супроти першого засягу, вигляді, але Багряний таки зумів 17 років, до самої смерти, провадити незалежне видавництво і партію, а при тому ще й зробити вклад у заснування і діяльність УНРади. Багряний був єдиний із політичних лідерів еміграції, що зумів найти групу російських політичних діячів, які пішли на співпрацю з українцями на базі безумовного визнання державної самостійности України. Це Алексінський — знана постать у політичній історії Росії нашого століття. Алексінський вже і переклав на французьку мову роман Багряного «Сад Гетсиманський» та видавав у видавництві «Українські вісті» свій орган «Освобождение». Безумовно, партія і політика забирали у Багряного, мабуть, основну енергію і час, а головне — забирали його здоров'я, бо творили йому численних ворогів, які не давали спати новому противникові. Безумовно, Москва не пошкодувала грошей на агентуру, щоб цькувати Багряного, шкодити йому на полі української еміграції, вносити розвал і в саму УРДП, ба навіть і на власну родину тиснути. Але з другого боку організований Багряним гурт ентузіястів УРДП допоміг йому видавати й поширювати його твори, а зокрема забезпечити дуже трудну справу видання його «Тигроловів» і «Саду Гетсиманського» чужими мовами. Ця симбіоза письменника з його партією не була випадкова. У своїх поезіях (книжка «Золотий Бумеранг», 1946), драмах («Генерал» — 1948, «Морітурі» — 1948, «Розгром» — 1948), а також у повістях «Тигролови» (1944), «Сад Гетсиманський» (1950), «Огненне коло» (1953), «Маруся Богуславка» (1957), як і в своїх публіцистичних памфлетах, Іван Багряний стверджував одну дуже дорогу для емігранта з УРСР істину. А саме: всупереч замахам на геноцид — людина жива, Україна жива! Ніякого вакууму під диктаторським режимом, лише стиснена до неймовірности, але тим сильніша жива енергія, жива душа — жива нація. Уявляю, яка дорога була кожному не тільки уердепівцю оця велика реабілітація людини, нищеної під наклеюваними їй ярликами «ворога народу», зека, оста, бандита тощо. За це будуть вдячні письменникові мільйони й по той бік заслони. Це підкреслив і чужинецький критик Юзеф Лободовський у статті про «Сад Гетсиманський»: «Парадоксально, ця книжка, де діються справді несамовиті речі і безперервно поневіряється людська гідність, є по суті одним безперервним хоралом на честь людини і її духових вартостей. Багряний описує таку страшну дійсність, про яку Кестлерові навіть і не снилося. А все ж таки «Тьма опівдні» є книжкою понурою і гнітючою. Натомість «Сад Гетсиманський» закриваємо — не біймося цього банального вислову — з почуттям духового підсилення. Що страшніші речі діються в книжці, то більшу віру в людину викликають у читача». «З одного боку книжка Багряного є разючим документом радянської дійсности, який перевищує силою вислову все, що дотепер на цю тему було написане; з другого ж боку — є виразним свідоцтвом глибокого гуманізму автора, що на самому дні пекла зумів побачити людські прикмети навіть у найозвіріліших осібняків» («Культура», 1951, ч. 1). Лободовський вловив ще одну прикмету Багряного-письменника — його здібність до оптимізму серед трагедії, його гумор серед відчаю, його «кошмарний гротеск». Людина Багряного перемагає «в глухій війні, що провадиться на величезних просторах євразійської імперії». За ці високі прикмети критик терпить письменникові його вади, що походять не то з браку часу, не то з незавершення літературної культури. Це деклямаційність, многословіє, резонерство, сировість, неочищеність. Ці хиби є в прозі, і в поезії, і в драмі Багряного. Але найбільше позначились вони на поетичному його доробку, де такі шедеври, як «Собачий бенкет», є винятком. Здоров'я, сила, лицарськість і любов до людини та до свого народу — ці прикмети знаходить Юрій Шерех у «Тигроловах», вважаючи, що Багряний цією повістю «стверджує жанр українського пригодницького роману, українського всім своїм духом, усім спрямуванням, усіми ідеями, почуттями, характерами. Цим він говорить нове слово в українському літературному процесі». («Твір про мистецтво стріляти», «Українські Вісті», 1947, 6 квітня). Щедра і прихильна критика у англосакській і німецькій пресі свідчить про те, що «Тигролови» стали новим — і саме українським — словом у пригодницькому жанрі світової літератури. Іван Багряний і як людина, і як політичний діяч, і як письменник був обдарований щедро силою і талантом. Ішла ця сила з глибокого коріння його в українському житті сучасному і минулому. Він мав чудове відчуття ритму сучасности і ритму минулих віків. І тому так природно зринає в ліпших бароккових своєю природою місцях його творчости якась підземна течія древнього багатирського епосу, казки, думи. І все це поєднується з доброю усмішкою людини, яка така сильна, така любляча, що при всій своїй шаленості може обійтись і без помсти за всі незчисленні образи і кривди, завдані їй своїми і чужими. Гора наклепів на Багряного вивершилася в 1963 році, перед його смертю, брудною книжкою «На літературному базарі. Поезія, проза і публіцистика Івана Багряного». Підписана псевдонімом, ця книжка має прямий логічний і змістовий зв'язок з радянськими нападами на Багряного. Вона свідчить тільки про його вагу як письменника і діяча. У Достоєвського є одне місце про талант і нікчемну злобу: «Ти ще нікому непотрібний, тепер ніхто тебе не знає і не хоче. Так світ іде. Почекай, не те ще буде, коли взнають, то в тебе є обдарування. Заздрість, дріб'язкова підлість, а найбільше глупота наляжуть на тебе сильніше за злидні. Талантові треба співчувати, йому треба, щоб його зрозуміли; а ти побачиш, які пики обступлять тебе, коли хоч трохи досягнеш мети. Вони будуть ставити в ніщо і з презирством дивитися на те, що в тобі виробилося тяжкою працею, терпінням, голодом, безсонними ночами. А ти задирливий, ти часто недоречно гордий і можеш образити самолюбну нікчемність, і тоді біда, ти будеш один, а їх багато: вони тебе замучать шпильками». І замучили. В листі-оголошенні згаданої вище пасквільної книжки написано, що вона «є вбивчою для Івана Багряного». Шизофренічна своєю одвертістю претенсія бути вбивцею. Насправді це була тільки остання шпилька серед страстей тієї української Голготи, що її пережив і змалював Іван Багряний.

16 жовт. 2016, 19:24