Підготовка до ЗНО . Тема 2. Виникнення та розквіт Київської Русі. Лекція "Київська Русь та її історичне значення"
Статистичний курс / Підготовка до ЗНО . Тема 2. Виникнення та розквіт Київської Русі. Лекція "Київська Русь та її історичне значення"

Підготовка до ЗНО . Тема 2. Виникнення та розквіт Київської Русі. Лекція "Київська Русь та її історичне значення"

Лекцію підготувала вчитель історії Жданівської ЗОШ Крячун Т.І.

Лекція Київська Русь

та її історичне значення (У двох частинах)

Частина перша. Політична історія Київської Русі

(ІX–XIІІ ст.)

ПЛАН ВИКЛАДУ:

1. Загальні зауваження.

2. Консолідація руських (українських) племен в Х-ХІІІ ст.

3. Перші київські князі.

4. Київська Русь в зеніті розквіту.

5. Розпад Київської Русі.

6. Запитання та завдання.

7. Джерела та література.

I. Загальні зауваження

У ІХ ст. у центрі європейського материка утворилася нова ве-

лика держава східних слов’ян – Київська Русь. Історичним її ядром

стало середнє Подніпров’я.

В історичній літературі можна зустріти цю державу під назвою

"Давня Русь", "Давньоруська держава", "Руська держава", "Русь",

"Русь-Україна". Дослідник історії Київської Русі академік П.П.Толочко

зауважував, що цей "термінологічний процес зумовився не тільки по-

требами пошуку найвідповіднішої наукової дефініції для перших сто-

літь вітчизняної державності, а й ідеологічними настановами"

1

.

Слово "Україна" в часи Русі не було власною назвою ні цілої

держави, ні якоїсь її частини, ні народу. Вчені встановили, що в до-

монгольські часи воно зустрічається тричі (1187, 1189, 1213) і зав-

жди у значенні окраїни землі-князівства 2

.

Київській Русі присвячена велика кількість наукової літерату-

ри. Праці М.Ю.Брайчевського, Б.Д.Грекова, М.С.Грушевського,

Х.Дем’янського, Р.П.Іванченко, М.І.Костомарова, М.Ф.Котляра,

В.В.Мавродіна, Б.О.Рибакова, В.Рички, П.П.Толочка, М.Н.Тихо-

http://vk.com/zno_in_uaДавня історія України. Київська Русь 45

мирова, Н.Я.Фроянова, А.А.Шахматова та ін.

3 відзначаються сво-

єю фундаментальністю, у яких розгорнута широка історична пано-

рама розвитку згаданої держави. Праці М.І.Костомарова та

М.С.Грушевського висвітлюють Русь у повному територіальному,

хронологічному та історико-культурному обсязі 4

.

Одночасно М.С.Грушевський, наприклад, був щиро перекона-

ний, що правонаступником подніпровських (українських земель)

колишньої Київської Русі виступило Галицько-Волинське князівст-

во. Воно, за висловом М.С. Грушевського, в середині ХІІІ ст. було

могутнім, "міцним, сильним та одностайним..." Був час, коли можна

було поставити під сумнів татарську зверхність над ним

5

.

Російські ж історики (М.М.Карамзін, С.М.Соловйов, В.Й.Клю-

чевський) вважали, що в 60-х роках ХІІІ ст. природним продовжен-

ням Київської Русі стала Північно-Східна Русь, куди центр переміс-

тився ще в середині ХІІ ст.

Українські історики діаспори в переважній своїй більшості розу-

міли Київську Русь в етнографічних межах українського народу: все,

що було за ними, вважалося колоніальною периферією, яка не мала ор-

ганічного зв’язку з Києвом. Така трактовка Русі імпонувала поглядам

М.С.Грушевського, який системно стверджував, що "південь був коли-

скою культурного і суспільного укладу Київської Русі", а найдавніша

епоха українського життя майже співпадає з її історією 6

.

Як зауважує П.П.Толочко, "тенденція обмежити зміст поняття

"Київська Русь" лише територіальними межами сучасної України

має місце і в наш час. І не лише в історичній белетристиці, а й у

працях деяких істориків. Така тенденція не може бути визнана нау-

ковою, оскільки суперечить усім наявним джерелам"

7

.

У запропонованих лекціях по Київській Русі її історія розгля-

дається як цілісний державний організм ІХ–ХІІІ ст., який хворів на

феодальний сепаратизм. Лекції твердять, що з ІХ до першої полови-

ни ХІІ ст. на Русі сформувалися всі основні інститути влади, внут-

рішня адміністративно-територіальна структура, державні кордони.

Лекція розглядає Київську Русь як ранньофеодальну монархію

з виразними елементами федералізму.

Викладаючи студентам історичні події, процеси і явища тре-

тього етапу (30-і роки ХІІ – 40-і роки ХІІІ ст.) розвитку Русі, лекція

підкреслює, що вони відбувалися у період змагань самостійних кня-

зівств з Києвом. В цей час Київ багато що втратив із своєї величі, 46 Розділ І.

але лишався політичним центром країни, символом її етнокультур-

ної єдності, церковною столицею. Нам уявляється, що весь обшир

руських земель ІХ–ХІІІ ст. треба вивчати з висоти київських гір, ві-

дкинувши в сторону всякі націоналістичні вихляння.

Для підготовки лекції використано такі джерела, як твір печер-

ського літописця Нестора "Повість минулих літ" (1111)8

. Справді,

"Повість минулих літ" є видатним явищем не тільки давньоруської,

а й світової культури, оскільки історія Київської Русі в ній висвіт-

люється на тлі світового історичного процесу.

"Повість" написана рідною мовою й найповніше збереглася в

Лаврентіївському та Іпатіївському літописах.

Важливим для створення лекційного курсу є використання Ні-

коновського літопису (XVI ст.), літературного твору "Слово про за-

кон і благодать" митрополита Іларіона, "Повчання Володимра Мо-

номаха", "Слово о полку Ігоревім" та ін.

9

. Крізь тексти згаданих

пам’яток червоною ниткою проходить ідея збереження єдності Русі,

її зміцнення, захисту та піднесення суверенітету.

Багато цікавих матеріалів про стародавній Київ, його громадсь-

ко-політичне життя міститься в "Києво-Печерському патерику"

10. Тут

Київ виступає як визначний політичний і культурний центр Русі, який

притягував до себе князів, бояр, купців з різних країн світу.

Варто відзначити, що для дослідження порушеної проблеми

цікаві матеріали можна відшукати у Київському та Галицько-

Волинському літописах 11.

Як зазначають дослідники, характерною рисою Галицько-

Волинського літопису є його високохудожній стиль, що нагадує за

формою "Слово о полку Ігоревім". Саме тому цей літопис, як і "По-

вість" та "Слово", широко використовувався не лише істориками, а

й майстрами художньої літератури – І.Франком, М.Вороним,

А.Хижняком, М.Бажаном та ін. Джерелознавчий аналіз Київської

Русі вміщений у книзі П.П.Толочка "Київська Русь" (1996), в якій

досліджені не лише літописи, а й джерела з "Історії" В.М.Татіщева,

берестяні грамоти Новгорода, Пскова, Твері, історико-географічні

праці арабських, єврейських та перських авторів, візантійські та за-

хідноєвропейські хроніки, скандинавські саги тощо

12.

Історичні події, процеси і явища, що відбувалися на території

Київської Русі, знайшли відображення в багатьох творах художньо-

історичного характеру. Давня історія України. Київська Русь 47

Зокрема чимало з них присвячено подіям, пов’язаним із запро-

вадженням християнства на Русі13, діяльністю князів Володимира

Великого, Ярослава Осмомисла, Данила Галицького, Святослава14,

боротьбою руських людей з іноземними поневолювачами, диплома-

тичними стосунками княжих дворів, людськими взаємовідносинами

тощо15.

Згадані книги збуджують фантазію читачів, допомагають емо-

ційно осмислити життя та діла наших предків, сформувати у своїй

уяві образ того чи іншого історичного діяча, усвідомити, що хвилю-

вало людей у ті часи, як вони боролися за виживання.

ІІ. Консолідація руських (українських) племен в Х–ХІІІ ст.

У попередній лекції було сказано, що у VIII–IX ст. руська

(українська) земля розвивалася і міцніла, переживала консолідацій-

ні процеси, що вело до об’єктивного створення державного середо-

вища та формування легітимних управлінських інститутів.

Північнослов’янські племена у цей час вели міжусобну ворож-

нечу, що привело до запрошення ними у 862 р. князя – варяга Рю-

рика з родичами та одноплемінниками та побудову новопризначе-

ним князем своєї столиці – Новгорода. У "Повісті минулих літ" Не-

стор записав, що, помираючи, Рюрик передав свою посаду родичеві

Олегові, оскільки його син був малолітнім.

Із згаданого літопису відомо також, що Олег у 882 р. разом з

воїнами варягів, племен чуді, словен, мері, весі, кривичів Дніпром

спустився до Смоленська, Любича та Києва з метою їх підкорення

та взяття данини.

... І прибули (Олег та Ігор) до гір київських, і довідався

Олег, що тут Аскольд і Дір удвох княжать... І вбили вони Ас-

кольда і Діра, і віднесли на гору, і погребли (Аскольда) на го-

рі, яка нині зветься Угорська... І сів Олег князювати в Києві і

мовив Олег: "Хай буде се мати городам руським". І були в

нього словени, і варяги, й інші, що прозвалися руссю. Сей же

Олег почав городи ставити, і встановив данину словенам, і

кривичам, і мерям. І встановив він варягам данину давати від

Новгорода. (Путро О.І. Історія України. Хрестоматія. Ч. І. – К.,

2002. – С. 27). 48 Розділ І.

Професор В.П.Борисенко висловив припущення, що найско-

ріше це був "перший на Русі-Україні двірцевий переворот, внаслі-

док якого була скинута династія Києвичів і владу захопили прише-

льці на чолі з Олегом"

16.

Думаю, що мають рацію ті автори, які припускають, що цей

двірцевий переворот вчинили вельможі-язичники, які не завжди по-

годжувалися з політикою християнина Аскольда. Очевидно, в язич-

нику Олегові вони вбачали свого єдиновірця. Вони вважали, що він

не ламатиме руських традицій і за його допомогою можна буде змі-

цнити свою владу 17. Отже, ні про яке норманське завоювання Києва

не може йти мова. За висловом П.П.Толочка, "стався, по-суті, полі-

тичний переворот, в результаті якого на київському престолі сіла

нова людина. Олег і його оточення фактично стали на службу до се-

редньодніпровської ранньофеодальної держави Русь, яка на цей час

пройшла вже тривалий шлях розвитку. Не випадково в Києві варяги

приймають і назву цієї держави"

18.

Одночасно варто підкреслити, що колишня федерація руських

племен з приходом Олега розпалася. "Тому майже все княжіння

Олега фактично пішло на збирання докупи праукраїнських та інших

племен. Якщо руська земля являла собою федерацію племен, то на-

томість з’явилася централізована держава із самодержавною фор-

мою правління"

19.

Олегу та його наступникам довелося докласти чимало зусиль,

щоб підкорити полян, древлян, сіверян, радимичів, в’ятичів, хорватів,

дулібів, тиверців та інші племена. Не дивлячись на те, що це підко-

рення часом супроводжувалося жорстким спротивом, існували при-

чини, які змушували згадані племена консолідуватися. Зокрема, до

цього їх примушувала постійна боротьба з кочівниками та Візантією,

проти яких можна було успішно воювати лише спільними силами.

З приходом Олега консолідаційний процес східнослов’янських

земель пожвавився. Він обумовив швидке формування могутньої

прабатьківщини українців (як і білорусів та росіян) – Київської Русі.

Нам уявляється, що у варягах треба вбачати не тільки датчан

чи шведів, а також і західних слов’ян, балтів, фіно-угорців, які на

ранніх етапах навідувалися до русичів як купці, а пізніше київський

уряд використовував їх як найману військову силу.

Це залучення ніколи не набувало форм панування або засилля

чужоземців. Процес їх приходу на Русь строго контролювався, і, якДавня історія України. Київська Русь 49

зауважують вчені, спосіб їх життя регламентувався державними до-

кументами 20.

Писемні джерела свідчать, "що кожного разу, як тільки за-

вдання, у вирішенні яких потрібна була допомога варягів, були ви-

конані, київські князі намагалися позбутися їх. При цьому не тільки

не обдаровували варягів за службу із щедрістю родичів, а нерідко не

платили навіть обумовленої грошової суми"

21.

Подібні факти траплялися в часи Володимира Великого та

Ярослава Мудрого. Вони є додатковим свідченням того, що сло-

в’янсько-скандинавська за походженням династія на Русі дуже

швидко стала просто слов’янською. Протягом одного-двох поколінь

варяги повністю асимілювалися і зберігали зі свого минулого хіба

що імена. У середовищі правлячої еліти слов’янського походження

варязький елемент, як свідчать джерела, був незначним і не зіграв

самостійної ролі22. Можна щиро дивуватися, що тогочасні кияни

зуміли обернути свої зв’язки зі Скандинавією на користь розбудови

власної державності.

ІІІ. Перші київські князі

Історію розвитку та занепаду Київської Русі умовно можна по-

ділити на 3 етапи:

І етап – 882–972 рр.

Це етап князювання Олега (882–912), Ігоря (912–945), Ольги

(945–964) та Святослава (964–972). На цьому етапі йшло прибор-

кання київськими князями навколишніх племен, інтенсивне зби-

рання Києвом з приборканих земель данини (полюддя), пошуки

князями торгових шляхів до Візантії, перші їх спроби у державній

структуризації та реформуванні політичних й економічних взає-

мовідносин стольного Києва з периферійними землями, здійснен-

ня владою перших кроків у дипломатичних стосунках з навколи-

шніми державами.

ІІ етап – 980–1132 рр.

Це період найвищого соціально-економічного, суспільно-

політичного та культурного розвитку Русі. Він пов’язаний з життям

і діяльністю таких яскравих руських князів, як Володимира Велико-

го (980–1015), Ярослава Мудрого (1019–1054), Володимира Моно-

маха (1078–1125) та його сина Мстислава (1125–1132). 50 Розділ І.

На цьому етапі відбулася структуризація державної влади на

Русі, зміна ідеології, тобто перехід від язичництва до християнства

візантійського взірця, опрацювання законодавчої системи, розкрит-

тя культурних можливостей руського народу, поглиблення феода-

льно-правових взаємовідносин класів, встановлення широких дип-

ломатичних стосунків з сусідами, розгортання боротьби з відцент-

ровими тенденціями у федеральному середовищі тощо.

ІІІ етап – 1132 – кінець ХІІІ ст.

Цей період характеризується посиленням відцентрових тенде-

нцій у політичному житті Київської Русі, поглибленням процесу

феодалізації і на цій основі вотчинної боротьби між регіональними

князівськими владами, політичного та економічного занепаду Києва

як резиденції Великого князя руських земель, відчайдушною боро-

тьбою ослаблених вотчинними війнами князів з кочовими племена-

ми, особливо татаро-монголами. Це період падіння Київської Русі

та формування праукраїнської державності в особі Галицько-

Волинського князівства.

Як уже було сказано, у першому періоді формування Київської

Русі пов’язано з діяльністю Олега, Ігоря, Ольги, Святослава.

Ще М.С.Грушевський помітив, що постать Олега (882–912)

була однією з найзагадковіших у вітчизняній історії 23. Ще й досі

вчені не дали остаточної відповіді – ким був Олег? Варязьким кня-

зем? Боярином чи ватажком дружини? Чи був регент Ігоря у родин-

них стосунках з Рюриком?

У всякому разі, як свідчить літопис, Олег організувавши похід

з Новгорода на Київ, у 882 р. вбив Аскольда 24. Зазначимо, що вбив-

ство Аскольда мало важливі наслідки для історії Києва та всієї русь-

кої (української) землі:

По-перше, на київському престолі утвердилася інша династія,

яка об’єднала південну Русь з північною, зробивши Київ стартовою

основою для створення загальноруської держави.

По-друге, це вбивство започаткувало посилення боротьби між

язичниками і тими, хто сповідував християнство.

По-третє, не визнавши північних завойовників, племінний ру-

ський федеративний союз розпався, і Олегу довелося консолідовува-

ти колишні етноспільноти (полян, древлян, уличів, тиверців, білих

хорватів, волинян та ін.) силою меча, присвоївши собі титул велико-

го князя руського. Давня історія України. Київська Русь 51

По-четверте, в основу цієї консолідації було покладено модель

централізованої держави, а не традиційної для руських племен федерації

земель.

І, нарешті, останнє. Олег приділив увагу зміцненню зовніш-

ньополітичного авторитету Київської Русі. Зокрема, в цьому напря-

мі були здійснені такі заходи:

1. Було укладено мирну угоду з варягами, внаслідок якої вони

повинні були брати участь у військових походах князя.

2. Здійснено кілька традиційних для русичів походів у візан-

тійському напрямі. Вони обумовлені не лише тим, що Візантія була

одним із торговельних центрів, а й тим, що вона була багатою краї-

ною, відзначалася високою культурою. Одержати над Візантією пе-

ремогу, домогтися вигідного торгового договору (907, 911) було для

Київської Русі справою престижною і матеріально вигідною 28. Під

керівництвом Олега руське воїнство зробило походи і проти Араб-

ського халіфату (912).

Вже на початку Х ст. образ князя Олега глибоко запав у пам’ять

народну. М.С.Грушевський пише, що ця пам’ять "оповила ім’я його

дивними оповіданнями, казками і піснями, перенісшими на нього

всяку всячину... Кінець-кінцем зробили з нього не тільки великого і

видатного завойовника, а й "віщого" чудотворця, що вмів творити

діла надлюдські, міг обернутися звіром, і птахом, і малою комахою, і

так за тим названим чудотворцем нарешті майже зовсім зник дійс-

ний, правдивий князь Олег"

26.

Образ Олега під іменем Вольги Всеславича донесла до нас

старовинна пісня-билина, в якій він, ніби, перевтілювався і в лева, і

в птаха, і в щуку, щоб наполювати здобич і накормити нею військо-

ву дружину та жителів міста Києва. Після однієї з невдалих риба-

лок, записано в билині, "Обернувся тоді Вольга (Олег) сам щукою,

гей побіг він по синім морю, заганяв він щуку та й плотиченьку,

дорогеньку рибку осетринку"27.

Якщо відкинути всі ці художні нашарування, то образ князя

Олега ввійшов в історію як руського державотворця, сумлінням яко-

го почала розбудовуватися Київська Русь та був заключений у 911 р.

договір з Візантією, згідно з яким руські купці одержали пільговий

доступ на візантійські ринки. Це означало, що Олег зумів забезпечи-

ти київській державі вихід на широкий шлях міжнародного життя. 52 Розділ І.

На цьому етапі розвитку Русі неповторний шлях пройшов

князь Ігор (912–945). Тут, мабуть, варто відзначити його жорстокі

походи проти навколишніх племен, які після смерті Олега зробили

спробу вийти з орбіти Київської Русі (древляни, уличі, тиверці та

інші), його війни з хозарами та печенігами, а також походи проти

Візантії (941, 943) та на Закавказзя (944).

Договір Ігоря з Візантією (944) поступався Олеговому (911),

але він свідчить про те, що широкомасштабні походи київського

князя мали успіхи й коштували киянам великих зусиль.

Древляни у 945 р. не витримали триразового полюддя й повс-

тали. Під час їхнього виступу Ігоря було вбито.

Про цю подію літописець записав так:

У рік 945 сказала дружина Ігореві: "Отроки Свенельгові

вирядилися оружжям і одежею, а ми – голі. Підемо, княже, з

нами по данину, хай і ти добудеш, і ми". І послухав Ігор. Пі-

шов у древлян по данину. І добував він собі ще до поперед-

ньої данини, і чинив їм насильство він і муж його. А взявши

данину, він пішов у свій город (Київ).

Та коли він повертався назад, він роздумав (і) сказав дру-

жині своїй: "Ідіть ви з даниною додому, а я вернусь і похо-

джу ще". І відпустив він свою дружину додому, а з невели-

кою дружиною вернувся, жадаючи більше майна.

Коли ж почули древляни, що він знову іде, порадилися

древляни з князем своїм і сказали: "Якщо внадиться вовк до

овець, то виносить по одній все стадо, якщо не уб’ють його.

Так і сей: якщо не вб’ємо його, то він нас погубить". І посла-

ли вони до нього мужів своїх, кажучи: "Чого ти йдеш знову?

Ти забрав єси всю данину". І не послухав їх Ігор, і древляни,

вийшовши насупроти з города Іскоростеня, вбили Ігоря і

дружину його, бо їх було мало. (Путро О.І. Історія України. Хре-

стоматія. Ч. І. – К., 2002. – С. 28).

Яскравою сторінкою історії Київської Русі була діяльність

дружини вбитого Ігоря княгині Ольги (945–964). Оскільки її син

Святослав був ще малим, то вона, здійснюючи над ним регентство,

провела ряд заходів, які знайшли місце на сторінках стародавніх лі-

тописів. Зокрема, за свідченням Нестора, Ольга жорстоко помстила-

ся древлянам за те, що вони вбили Ігоря. Історики відзначають, що

згідно звичаєвого права вона повинна була це зробити, оскільки

згадані вище традиції передбачали кровну помсту 28. За її вказівкоюДавня історія України. Київська Русь 53

було вбито кілька древлянських князів, а головне місто цієї землі

Іскоростень – спалено.

"І пославши Ольга (послів) до деревлян, сказала: "Якщо ж ви

мене щиро просите, то пришліть до мене знатних мужів, хай у

великій честі піду я за вашого князя. А то не пустять мене люди

київські". Це почувши, древляни вибрали ліпших мужів, які де-

ржать древлянську землю, і послали по неї.

Коли ж деревляни прийшли, звеліла Ольга підготувати мий-

ню, кажучи (їм) так: "Помившись, прийдете до мене". Вони,

(слуги) тоді розпалили мийню, і ввійшли деревляни (туди), і ста-

ли митися, і закрили мийню за ними і повеліла (Ольга) запалити

її од дверей і тут згоріли вони всі." (Путро О.І. Історія України. Хре-

стоматія. Ч. І. – К., 2002. – С. 28).

М.С.Грушевський, зводячи в одне русло відомості літописів

про взаємовідносини Ольги та древлян, наводить приклади щодо

накладання на них княгинею дивної данини, (по три голуби та по

три горобці від двору), яка була використана нею для підпалу їх го-

ловного міста – Іскоростеня 29.

Смерть Ігоря підштовхнула Ольгу до перегляду форм і методів

взаємовідносин князівського двору з підлеглими землями, перегля-

ду розмірів данини, періодів її збирання та створення на місцях кня-

зівських осередків.

Одночасно Ольга активно займалася міжнародними стосунка-

ми. Особливе місце в цій справі належало взаємовідносинам з Віза-

нтією. Два її дипломатичні візити (946, 957) сприяли укладенню

Руссю з Візантією союзних угод, перемовин щодо християнізації

Києва. Під час одного із візитів до Константинополя у храмі св. Со-

фії приймає хрещення, домовляється про поширення цієї віри на зе-

млі Київської Русі. В літописі записано, що християнство Ольга

прийняла у 955 р. від царя Костянтина:

"Охрести мене сам. Якщо ні – то я не охрещуся. "І охрес-

тив її цесар з патріархом Поліевктом... А по охрещенні ска-

зав їй: "Я хочу взяти тебе за жону". Вона тоді мовила: "Як ти

мене хочеш узяти, коли охрестив мене сам і назвав дочкою?

Адже в християнах нема такого закону – ти ж сам знаєш".

І сказав цесар: "Перехитрила ти мене єси, Ольга". І дал

він їй дари многі – золото, і срібло, і поволоки, і начиння різ-

ного, і відпустив її, назвавши дочкою своєю". (Путро О.І. Іс-

торія України. Хрестоматія. Ч. І. – К., 2002. – С. 29).54 Розділ І.

Варто додати, що за тими поняттями Ольга свято виконала свій

вдовиний обов’язок, і в пам’яті народній вона залишилася як взірець

шанованої жінки. За її високу моральність люди назвали її святою. І

щоб завершити характеристику Ольги, відзначимо, що вона не

сприймала візантійської пихи, зазнайства та державної зверхності.

Щоб послабити залежність Русі від Візантії вона вважала за доцільне

християнство на землях власного князівства прийняти від германсь-

кого імператора Оттона І. Та Русь була не готова до цієї акції. Внут-

рішній спротив язичників був такий сильний, що місія німецького

єпископа Адельберта (961–962) провалилася, а влада в Києві була

передана сину Ольги – Святославу (964–972).

Правління Святослава було коротким, але небосхил його долі

був яскравим і легендарним. Все життя цього князя пройшло в по-

ходах, внаслідок яких Київська Русь була вписана в геополітичний

простір Євразії.

Підкорюючи навколишні племена та землі, Святослав на Сході

у 964–966 рр. приборкує в’ятичів, які до цього платили данину хо-

зарам, косачам та ясам на Північному Кавказі. На жаль, поразка хо-

зар відкрила дорогу на захід печенігам, які згодом принесли Русі ба-

гато прикростей та спустошень.

На Заході Святослав піддався інтригам візантійських імперато-

рів і був втягнутим у 968 р. у війну з балканськими болгарами. Розг-

ромивши болгар під Доростолом, Святослав зробив спробу закріпити-

ся на Дунаї і перенести туди навіть свою столицю. Остерігаючись ки-

ївського князя, Константинополь замирився з болгарами та спровоку-

вав похід печенігів на Київ (968). Це змусило Святослава терміново

повернутися на схили Дніпра та рятувати свою столицю.

Після розгрому печенігів Святослав знову розпочав балкансь-

ку війну з болгарами, накликавши цим самим гнів Константинополя

та військові сутички з візантійською армією. Після невдалих битв

Святослав, повертаючись додому, на дніпровській переправі біля

порогів потрапив у засідку печенігів і в 972 р. був убитий.

Про цю подію у літописі записано: "У рік 972 прийшов Святос-

лав у пороги, і напав на нього Куря, князь печенізький. І

вбили вони Святослава, і взяли голову його із черепа його

зробили чашу, – окувавши череп його золотом, пили з нього.

Свенельд же прийшов в Київ до Ярополка. І було всіх літ

Святославого двадцять і вісім". (Путро О.І. Історія України. Хре-

стоматія. Ч. І. – К., 2002. – С. 30).Давня історія України. Київська Русь 55

До сказаного додамо, що на чаші було написано: "Чужого ба-

жаючи, своє загубив".

Дослідники відзначають, що при всій талановитості і героїзмі

Святослава, його роль в історії неоднозначна. Автори підручника "Іс-

торія України" (2002) В.М.Литвин, В.М.Мордвінцев, А.Г.Слюсаренко

відзначають, що він часто допускав лють і жорстокість, не завжди

осмислював мету бою і можливих його наслідків. "Численні війни

Святослава виснажили Русь, – записали вони у своїй книзі, – а нала-

годжені Ольгою дипломатичні відносини з провідними державами

розпалися"

30. Майже всі завойовані ним території невдовзі було

втрачено.

Але читачів і досі вражає те, що Святослав, за висловом

М.С.Грушевського, був "не хитрий чудодій, що все робить штукою,

а сміливий і чесний лицар-войовник, що у всім поступає відкрито і

сміло, не шукає здобичі, ні багатства, цінить тільки славу воєнну і

для неї однієї жив... А як ішов на котрий край, сповіщав наперед:

"Іду на вас"

31.

Отже, зі смертю Святослава закінчився, на наш погляд, перший

період формування та розвитку Київської Русі. У цей період Київ

накопичив території від Волги до Карпат, від Балтійського до Чор-

ного морів, від Каспію до Балкан, які упокорювалися силою меча,

князівськими походами, постійними присягами навколишніх пле-

мен. У цей час не було створено ефективних державних управлінсь-

ких структур. Навіть Святослав розумів, що створене ним київське

державне об’єднання ставало некерованим. У зв’язку з цим він зму-

шений був поділити його між синами на три федеральні частини.

ІV. Київська Русь у зеніті розквіту. Князі Во-

лодимир Великий та Ярослав Мудрий

Матеріал цього підрозділу розповідає про другий період роз-

витку Київської Русі (980–1132), про час, коли Русь досягла найви-

щої точки свого авторитету та могутності, кульмінації розбудови.

У цей період Київська Русь відчула на собі реформи Володи-

мира Великого та Ярослава Мудрого, а в більш пізні часи згаданого

періоду – Володимира Мономаха та його сина Мстислава.

Євразійська територія Святослава вимагала конкретного управ-

ління, якого він, як воїн, фізично не міг забезпечити. У зв’язку з цим56 Розділ І.

Святослав вирішив підпорядковані ним землі поділити між своїми

синами. Намісником у Києві став старший син Ярополк, у Древлян-

ській землі – Олег, у Новгороді – Володимир. Цей попередній поділ

Київської Русі передбачав створення Дунайсько-Дніпровської дер-

жави, столицею якої мав бути Переяславець на Дунаї, який повинен

був відігравати роль головної резиденції Святослава.

Та передчасна смерть Святослава внесла корективи у пода-

льший розвиток Київської Русі. Зокрема, після смерті князя по-

силилися міжусобні війни між синами. Тікаючи до Швеції від

військових сутичок Олега з Ярополком, Володимир зміг повер-

нутися до Новгорода лише через 3 роки.

За підтримки варязької дружини він зумів одержати перемогу

над Ярополком та заволодіти Києвом (980).

"І став княжити Володимир у Києві один. І поставив він

кумира на пагорбі, поза двором теремним: Перуна де-

рев’яного – а голова його (була) срібна, а вус – золотий – і Хо-

рса, і Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла, і Макош. І приносили

їм люди жертви... Був же Володимир переможений похіттю

до жінок, і було йому приведено шість жінок... І був він нена-

ситний блуд, і, приводячи до себе замужніх жінок і дівчат, він

розтлівав їх. Був бо він такий жонолюбець, як і Соломон, бо в

Соломона було, кажуть, сімсот жон і наложниць триста, і му-

дрий він був, а кінець кінцем погиб. Сей же був невіглас, а

кінець кінцем знайшов вічне спасіння". (Путро О.І. Історія

України. Хрестоматія. Ч. І. – К., 2002. – С. 31).

З цього часу починається другий етап в історії Київської Русі,

який був ознаменований такими державними кроками:

1. Князі цього періоду, як і їх попередники, продовжували

прилучати до Київської Русі нові землі. Зокрема, Володимир прилу-

чив до Києва дулібів, білих хорватів, уличів і тиверців. Завдав пора-

зки полякам і приєднав до Русі Волинські та Галицькі землі, Закар-

паття, в'ятичів та радимичів. Зміцніли позиції Русі на Північному

Причорномор’ї, у Криму та Приазов’ї, на Таманському півострові

набирало сили Тмутараканське князівство. Кордони Київської імпе-

рії розтяглися від Карпат до Волги, від Балтійського моря до При-

чорномор’я.

2. Обшири Київської Русі вимагали адміністративної реформи.

З цією метою Володимиром Русь була поділена на князівства-землі, Давня історія України. Київська Русь 57

управління якими було передано довіреним особам – синам – поса-

дникам. Родоплемінна форма управління землями була замінена те-

риторіальною. Була створена трьохрівнева управлінська вертикаль,

найвища влада в якій належала князю та його управлінському апара-

ту – боярській думі. Середня ланка влади належала посадникам, а на

місцях – тисяцьким. Згадані вище посади обіймали люди з оточення

князя, з середовища його родичів або особисто відданих людей.

3. Було здійснено ряд управлінських реформ, які повинні були

вдосконалити діяльність державного апарату, зміцнити вплив

центральної влади. Зокрема, було втілено в життя судову, військову

та фінансову реформи, в результаті яких старе звичаєве право ста-

вало державним, варязькі командири були замінені на військових

керівників місцевої знаті, а торгівля стала використовувати гривню

як грошовий еквівалент.

4. Актуальним було питання про релігію у Київській Русі. Час-

ткове реформування язичництва, спроба забезпечити верховенство

Перуну, створення поза містом пантеону язичницьких богів не дава-

ло бажаних результатів. Володимир дійшов висновку, що найкра-

щою державною релігією, яка забезпечить ідеологічні запити князів-

ської влади і консолідує всі землі київської імперії, є християнство

православного взірця. А тому у 988 р. Київська Русь була охрещена,

що позитивно позначилося на подальшому духовному розвитку на-

селення.

Літописець зауважує, що вибір християнства мав свою перед-

історію і проходив з великими труднощами. Володимиру посли

пропонували магометанство, німецький протестантизм, хозарський

іудаїзм. Та він віддав перевагу візантійському християнству. "Якби

лихий був закон грецький, то не прийняла б хрещення баба Ольга,

що була мудрішою за всіх людей"

32.

5. У другому періоді сформувалося законодавство Київської

Русі. В його основу було покладено Володимирів "Устав земляний",

Ярослава Мудрого – "Найдавнішу правду" або "Правду Ярослава".

За Ярослава було створено перше писане зведення законів Київської

Русі, яке відоме в історії під назвою "Руська правда. " В ній викла-

дені закони про відповідальність за вбивство, нанесення тілесних

збитків, вчинення каліцтва, викрадення коня, псування чужого май-

на, переховування чужого холопа, накладання штрафів тощо33. 58 Розділ І.

6. В цей час були зроблені значні кроки щодо розвитку освіти

та культури Русі. Особливо у цьому відношенні був помітний Яро-

слав, за що одержав друге ім’я – "Мудрий". При ньому у Києві були

книжкові майстерні, створювалися трактати з історії, філософії,

права, природних наук. За правління Ярослава на Русі виникло чи-

мало шкіл, було створено унікальну князівську бібліотеку, органі-

зоване літописання.

7. Київська Русь часів Володимира Великого та Ярослава Му-

дрого відзначалася активними міжнародними стосунками34. Про-

явом зміцнення міжнародного становища Русі було встановлення

Володимиром дипломатичних відносин з Чехією, Угорщиною,

Польщею, Німеччиною, Римом, Візантією; Ярославом Мудрим з

Швецією, Візантією, Польщею, Німеччиною, Францією, Угорщи-

ною, Норвегією. Він сам, його сини та дочки взяли шлюб з дітьми

коронованих осіб, а Ганна, Анастасія та Єлизавета були замужем за

французьким, угорським та норвезьким королями. Тож недаром

Ярослава прозвали "тестем Європи" 35.

8. У другому періоді розвитку Русі остаточно сформувалась

політична форма держави, інститути державної влади, діяльність ві-

ча. Мали місце також і народні рухи.

Якщо проаналізувати політичну форму держави, то в око впа-

дає висновок, що Київська Русь ніколи не була унітарною держа-

вою, а відцентрові тенденції сповідало боярство, князі-посадники та

крупні землевласники на самих ранніх стадіях розвитку цієї держа-

ви. Не дивлячись на те, що Київ виступав символом цілісності Русі,

князівські усобиці мали місце і за часів Володимира (боротьба з ки-

ївським Ярополком), і за часів Ярослава (боротьба з братами, зок-

рема Мстиславом Володимировичем), і особливо після їх смерті.

Тобто основні інститути державної влади на Русі (князь, собор, ра-

да, ряд, князівські з’їзди), які визначилися ще на ранньофеодально-

му етапі, діяли на принципах монархізму та федералізму. Дослід-

ники вважають, що така форма правління була єдино можли-

вою36.

Найважливішим важелем державного правління Русі була кня-

зівська влада. "Князь виступав не тільки верховним правителем кра-

їни, землі або волості, – зауважує П.П.Толочко, – а й законодавчим

розпорядником всього місцевого життя"

37. Законодавчо-судова фу-Давня історія України. Київська Русь 59

нкція князів була найсуттєвішою. Вона поширювалася на всі сфери

міського і сільського життя, й адміністративно-управлінський апа-

рат князя повинен був свято шанувати його закони.

До компетенції князівської влади належали військові справи,

зовнішньополітичні відносини тощо. Отже, як видно, давньоруський

князь являв собою головну державну структуру, символ державної

стабільності.

Яскравим фактором стимуляції державного будівництва, зміц-

нення державного суверенітету Русі була діяльність Володимира

Великого та Ярослава Мудрого. Про згаданих князів до нас дійшли

пісні та перекази, билини та оповіді, літописні сюжети та інші істо-

ричні джерела, які дають нам право стверджувати, що вони не тіль-

ки організовували банкети:

"А Володимир-князь да стольно Київський

Заводив почесть пир да пированьце

На многих князь да на всех бояров

На всех сильных русских могучих на богатырей",

а й вели жорстокі війни за рідну землю, здійснювали велику держа-

вну діяльність.

Володимир Святославович (Володимир Великий, Володимир

Красне Сонечко) князював у 980–1015 рр. Був народжений поза

шлюбом від Святослава то Ольгиної ключниці – Малуші. Очевидно,

цей комплекс неповноцінності стимулював Володимира довести

всім, що він народжений князювати.

Після смерті Святослава (972), в результаті війни між його си-

нами (Ярополком, Олегом та Володимиром), перемогу одержує

останній (980). Новий Київський князь продовжив політику своїх

попередників щодо збирання східнослов’янських земель: хорватів,

дулібів, в’ятичів, радимичів, древлян, уличів та ін. Він був видатним

реформатором, будівником держави, запровадив нове зведення за-

конів – "Устав земельний", який ліг у 1016 р. в основу "Правди Яро-

славової".

Провів адміністративну реформу: 12 своїх синів зробив посад-

никами в Новгороді, Полоцьку, Турові, Ростові, Муромі, Володи-

мирі, Тмутаракані та інших землях. Родоплемінну систему управ-

ління у згаданих землях поміняв на територіальну.

Здійснив політичну реформу: у 988 р. Володимир зважився за-

провадити християнську релігію, яку сповідувала на той час абсо-60 Розділ І.

лютна більшість народів Європи та Близького Сходу і яка відпові-

дала потребам держави.

У часи Володимира Святославовича Київська Русь досягла

високого рівня військової могутності, економічної стабільно-

сті та культурного розвитку.

Особливо великі заслуги Володимира в організації боротьби

проти кочового племені – печенігів (990, 992, 996, 997, 1001, 1004)

Пізніше Ярослав Мудрий завершив боротьбу з ними38.

У романтичних обставинах з’явився на світ і Ярослав Мудрий.

Борючись із київським князем Ярополком, Володимир насильно од-

ружився з дочкою полоцького князя Рогнідою. Ярослав народився

під час розправи Володимира з його дідом Рогволодом, в обстави-

нах нелюбого відношення матері до батька та замаху на нього, ви-

гнання її з двору тощо. У десятирічному віці Ярослав був відірва-

ний від матері і поставлений Володимиром намісником у Ростово-

Суздальській землі.

Володимир дуже рано помітив у Ярославі майбутнього

правителя. Після Ростово-Суздальського намісництва він пе-

ревів його до Новгорода. Протестуючи проти батькової по-

даткової системи, Ярослав у 1014 р. припинив виплату Києву

данини. Можливо гнів батька завершився б кривавим похо-

дом проти сина, та у 1015 р. Володимир раптово помер.

Між синами князя розгорілася боротьба за оволодіння Києвом.

Брат Ярослава Святослав не зумів перемогти свого суперника навіть

при допомозі свого тестя польського короля Болеслава Хороброго

та своїх союзників – печенігів. В результаті чотирирічної боротьби

Русь була розорена, а Київ розграбований польським військом.

Ярослав Мудрий витратив чимало зусиль, щоб відбудувати

країну, відновити старі кордони, приєднати землі, які у процесі роз-

брату були загарбані сусідніми державами, зокрема, Польщею. Яро-

слав остаточно розгромив печенігів (1036), зміцнив від них півден-

ний кордон "змієвими валами". В роки його правління у Києві було

створено перше писане зведення законів Київської Русі "Руську

правду".

З ініціативи Ярослава збудовано "Золоті ворота" та церкву

святої Софії, відкрито метрополію. Було збудовано також Ярославів

вал – Київський кремль 25-метрової висоти. З ім’ям Ярослава

пов’язаний розквіт давньоруської культури. Давня історія України. Київська Русь 61

Вчені підкреслюють, що його можна з повним правом назвати

фундатором книжності і вченості на Русі, організатором створення

історичних трактатів та літописів, зокрема першого літописного

зводу – "Найдавнішого", бібліотечних зібрань тощо.

Ярослав проводив гідну великої держави зовнішню політику.

Зокрема, були встановлені дипломатичні стосунки з Германською

та Візантійською імперіями. Особливо великої уваги надавав Яро-

слав розвиткові династичних шлюбів. Дочку Ганну він віддав заміж

за французького короля, Єлізавету – норвезького, Анастасію – угор-

ського, сина Всеволода одружив на дочці візантійського імператора

Константина Мономаха, Святослава – на дочці саксонського графа

Леопольда, Ізяслава – на родичці німецького імператора Генріха ІІІ

Гертруді, сестру Добронєгу – видав замуж за польського князя Ка-

зиміра.

Отже, часи правління Ярослава Мудрого позначилися посилен-

ням держави, зміцненням кордонів Русі, інтенсивним будівництвом,

розвитком культури та жвавих міжнародних стосунків. У роки його

князювання ранньофеодальна імперія – Київська Русь – досягла чи не

найвищої точки свого економічного злету і політичної міці 39.

Одночасно слід відзначити, що князь на Русі з найдавніших

часів опирався на раду старійшин. Володимир, наприклад, опирався

на боярську раду, до якої входили також "градські" старці та свя-

щеннослужителі. Рада при князі була явищем типовим не тільки для

Русі, а й для інших країн середньовічної Європи 40.

Важливою формою загальноруського правління були міжкня-

зівські снеми (з’їзди). Вони збиралися у найвідповідальніший для

країни період. На них обговорювалися питання внутрішнього миру,

організації оборони Русі та інші проблеми. Ініціаторами їх скликан-

ня, як правило, були великі Київські князі. Уявлення про такі снеми

дає Любецький з’їзд 1097 р., організований Володимиром Монома-

хом. На з’їзді були порушені питання міжкнязівських відносин,

права князів на владу та землі, попередження усобиць, ведення спі-

льної війни, укладення миру тощо.

Подібні з’їзди відбулися у м. Києві у 1223, 1230 та інших ро-

ках. Їх функціонування свідчить, що міжкнязівські відносини мали

не лише союзний, а й васальний характер, що в середовищі правля-

чої верхівки мали місце глибокі суперечності, які вона прагнула по-

долати при допомозі згаданої інституції 41. 62 Розділ І.

Письмові джерела свідчать, що у суспільно-політичному житті

Русі брали участь різні соціальні прошарки при допомозі віча – сво-

єрідного органу стародавнього народоправства. Дослідники ствер-

джують, що в цих зібраннях брали участь "нижчі і худі" люди, "всі

кияни", широкі верстви руської людності тощо. Подібні твердження

не завжди відповідали дійсності, оскільки в країні "Руської правди"

жебраки та убогі люди ніколи не вирішували серйозних державних

питань.

Вічові зібрання у Києві та Новгороді 1068–1069, 1113, 1141,

1146, 1170 та інших років свідчили про те, що їх ініціаторами були

або бояри, або якась князівська опозиційна група, яка на вічових

сходках прагнула вирішити свої вузькокласові інтереси.

Віче ніколи не було органом народовладдя. Керівна роль і пе-

реважне право представництва у ньому належала верхам суспільст-

ва. За сильного князя цей вузькостановий орган був слухняним при-

датком верховної влади

42.

Київська Русь у Х–ХІІІ ст. пережила ряд народних виступів,

або соціальних конфліктів, які свідчать, що ця форма людської ак-

тивності у ті часи була невід’ємною рисою давньоруського суспіль-

ного життя.

Так, наприклад, перший значний суспільний конфлікт був у

943 р., коли князь Ігор зажадав від древлян додаткової данини; у

1015 р. мав місце виступ новгородців проти варягів; у 1018 р. ви-

ступ селян Київщини проти приведених Святополком поляків;

1068–1069 рр. – повстання киян проти Ізяслава; 1113 р. – їх виступ

проти купців та лихварів; 1228 р. – вибух "чорних людей" і смердів

Новгорода та ін.

Всі ці рухи носили не стільки антифеодальний характер, скіль-

ки прагнення усунути вади цієї системи, захистити доцільні її фор-

ми. Народні рухи змушували князівську владу удосконалювати за-

конодавство, взаємовідносини між багатими і бідними, між князів-

ською владою та її підлеглими структурами.

Правові устави ІХ–Х ст. увійшли до "Руської правди", найдав-

нішу частину якої склала "Правда Ярослава" (1016).

Н.Полонська-Василенко в "Історії України" підкреслює,

що "Руська правда" була "найкращим виявом правної дія-

льності України..." Перший збірник, чи редакція,

пов’язується з іменем Ярослава і датується між 1016 і 1054 ро-Давня історія України. Київська Русь 63

ками: в ньому 17 статей, які трактують про вбивство та право

помсти.

Друга редакція має 26 статей. Вона датується до 1068 року –

до революції, яка перервала спільну діяльність братів.

Третя редакція – не молодша за 1113 р.; в ній сказано, що

"се уставил в. кн. Володимир Всеволодович Мономах по Свя-

тополці". Відомо дуже багато списків "Руської правди" – до

300, яки відрізняються одна від одної лише в деталях..." (По-

лонська-Василенко Н. Історія України: В 2-х т. – К, 1995. – Т. 1. –

С. 252-253).

"Руська правда" Ярослава Мудрого зміцнювала князівську

владу ("Покон вірний" – 1026), регламентувала данину, взаємовід-

носини між класами. Нову кодифікацію правових норм здійснив

Володимир Мономах після народного повстання 1113 р. у своєму

"Уставі", Всеволод та Ізяслав – "Пространній правді" (1146).

Додамо що давньоруське законодавство в умовах існування

станово-класового суспільства і феодальної системи не могло бути

однаково справедливим до всіх верств населення. Цю особливість

тодішнього законодавства помітили літописці: "Иде же закон, ту й

обид много"

43.

V. Розпад Київської Русі

Вчені вважають, що третій період в історії Київської Русі

(1135–1240) позначений процесом поглибленої феодалізації, міжк-

нязівськими чварами та ворожнечею, політико-адміністративним

роздробленням руських земель, падінням авторитету Києва та втра-

тою ним свого колишнього провідного політичного та економічного

значення

44.

За часів правління Володимира Мономаха (1113–1125) та його

сина Мстислава (1125–1132) було вжито відчайдушних заходів, щоб

на новій основі згуртувати Київське, Волинське, Турово-Пінське,

Переяславське, Смоленське, Новгородське, Мінське, Полоцьке, Га-

лицьке та Чернігівське князівства; зміцнити міжнародний авторитет

Київської Русі шляхом одружування дочок з датським принцом, но-

рвезьким та угорським королями, візантійським царевичем, синів –

на польській та моравській принцесах тощо.

Вживалися заходи, щоб розгромити половців, зміцнити стано-

вище Києва як координатора політичного життя удільних князівств. 64 Розділ І.

Та після смерті Мстислава Великого (1132) міжкнязівські стосунки

ускладнилися, ставали некерованими то неконтрольованими. Особ-

ливо жорстока боротьба розгорілася за володіння Києвом та на цій

основі – за звання Великого князя.

Боротьбу за Київ повели Юрій Долгорукий із Суздаля, Всеволод

Ольгович – з Чернігова, Ізяслав – з Переяслава та ін. Підраховано, що

протягом 100 років (1146–1240) Києвом володіли 24 князі, частина з

яких захоплювала престол по декілька разів. Один князь правив у Ки-

єві 7 раз, п’ятеро – по 3 рази, 35 князювань була однорічними 45.

Удільні князі у цей період вели жорстоку міжусобну боротьбу

на всіх рівнях: "за старшинство на Русі, за володіння кращими кня-

зівствами, за отримання частки в “Руській землі”, за столи всередині

князівств. Часом, особливо в роки чергових половецьких навал на

Русь, чвари між руськими князями затихали, щоб потім спалахнути

з новою силою.

Міжкнязівська боротьба... ускладнювалася участю в ній бо-

ярства... Намагаючись поставити себе над князівською владою,

бояри організовували часті змови проти князів, провокували со-

ціальні безпорядки, вели боротьбу між собою. Усе це посилюва-

ло політичну нестабільність в країні, послаблювало її перед зов-

нішньою небезпекою... Бояри не стільки зупиняли біг князів від

міста до міста, скільки прискорювали його"

47.

Особливо гострою була боротьба між Володимиро-Суз-

дальським князем Андрієм Боголюбським та київськими і чернігів-

ськими династіями Ольговичів і Ростиславовичів.

Поряд з цим пробивали собі шлях і об’єднавчі ідеї. Вони ставали

актуальними під час навали половців та необхідності об’єднатися для

їх відсічі. У 1185 р. слабо підготовлений та мало згуртований похід

Новгород-Сіверського князя Ігоря закінчився поразкою на річці Каялі

й "відкриттям воріт на Руську землю" половцям.

На ріці на Каялі пітьма світ покрила,

Розбіглися половці по Руській землі як хиже гніздо,

Вже піднялася хула на хвалу,

Вже ударила нужда на волю

("Слово о полку Ігоревім")

Міг би допомогти Ігорю, наприклад, галицький князь Ярослав

Осмомисл (1152–1187), могутність якого оспівана автором "Слова о

полку Ігоревім": Давня історія України. Київська Русь 65

"Галицький Осмомисле Ярославе!

Високо сидиш ти на своїм

Золотокиївськім престолі,

Підперши гори Угорські

Своїми залізними військами,

Заступивши королеві дорогу,

Зачинивши ворота на Дунаї,

Через хмари каміння кидаючи,

Суд по Дунаї радячи.

Грози твої по землях течуть,

Одчиняєш ти браму Києву,

Стріляєш із отчого дому золотого

на султанів у далеких землях".

Проте цього не трапилося. Після згаданої вище поразки поло-

вці рушили на Чернігівські, Переяславські та Київські землі.

Коли в 1199 р. на Волинському престолі став Роман Мстис-

лавович, який зумів об’єднати Галицько-Волинську землю й приєд-

нати до неї київську, дехто з сучасників думав про наступ нового

етапу відтворення колишньої території Київської Русі. Проте ця ідея

не здійснилася, оскільки не була підтримана іншими удільними кня-

зями, особливо східної Русі.

У зв’язку з цим занепад руських земель став незворотнім:

"Гей, застогнав, братя, Київ туччю,

А Чернігів напастями,

Розлилася туга по руській землі,

Печаль сильна тече через землі Руські -

А князі самі між собою коромолу ковали,

А погані з побідою набігали на Руську землю.

Уже, братя, невесела година настала,

Уже пустиня силу покрила,

Встала обида в силах Дажбожого внука,

Нема князям на поганих сили:

Сказав брат братові: се моє і те моє теж,

І почали князі про мале – “се велике” казати,

Самі на себе коромолу ковати,

А погані з усіх сторін з побідою на Руську

Землю приходжали.

Ой стогнати Руській землі!"48

Ці несприятливі обставини в історичному житті Київської Русі бу-

ли використані ордами Чингізхана, які нанесли їй смертельного удару. 66 Розділ І.

 VI. ?   Запитання та завдання

1. Що ви знаєте про “норманську теорію” виникнення Дав-

ньоруської держави?

2. Дайте характеристику взаємовідносин руських племен та

хазарів.

3. Які основні ознаки першого періоду історії Русі?

4. Що ви знаєте про діяльність князя Володимира Великого?

5. Намалюйте політичний портрет Ярослава Мудрого.

6. Які обставини обумовили політичний та військовий зане-

пад Русі?

7. При яких умовах руські землі могли б відстояти свою не-

залежність?

8. Що ви знаєте про міжнароднізв’язки Київської Русі? Виникнення та розквіт Київської Русі

ХРОНОЛОГІЯ ОСНОВНИХ ПОДІЙ

 

V ст., друга половина

заснування Києва

VIII-IX ст.

формування союзів племен у східних слов’ян (полян, деревлян, сіверян, волинян, уличів, тиверців, білих хорватів тощо)

860 р.

військовий похід київського князя Аскольда на Візантію; особисте прийняття Аскольдом християнства, першим серед Руських князів

882 р.

утворення князем Олегом Київської Русі і убивство Аскольда

882-912 р.

правління у Київській Русі князя Олега

907 р., 911 р.

вдалі походи Олега на Візантію, укладення першої торгової угоди

912-945р.

правління у Київській Русі князя Ігоря

941 р., 944 р.

князь Ігор здійснив невдалі походи на Візантію; під час першого походу кораблі Ігоря були спалені «грецьким вогнем»

945 р.

під час полюддя відбулося повстання деревлян, які стратили князя Ігоря

945 – 964р.

правління у Київській Русі княгині Ольги, дружини князя Ігоря

955 (56, 57) р.

дипломатичний мирний візит княгині Ольги у столицю Візантії м. Константинополь (Царгород), під час якого Ольга особисто прийняла християнство