Українська мова / Стилістика.

Стилістика.

Для студентів груп БО-21, ОВ-21, ОРА-21

 

МОВЛЕННЯ ЯК ПРЕДМЕТ ВИВЧЕННЯ СТИЛІСТИКИ. СТИЛІ МОВИ

Досконале знання специфіки кожного стилю, його різновидів, особливостей — надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування. Термін «стиль мовлення» слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови — спілкування, повідомлення і дії, впливу.

Високорозвинена сучасна літературна українська мова має розгалужену систему стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий і конфесійний.

Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови — усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманна розмовному стилю, а іншим — переважно писемна. Оскільки останні сформувалися на книжній основі, їх називають книжними.

Структура текстів різних стилів неоднакова. Якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог), то для інших — переважно монолог.

Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони — різновиди однієї мови, представляють усе багатство її виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства — забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях.

На формування стилю впливають як мовні, так і позамовні чинники.

Сфера суспільно-виробничої діяльності мовців, форма суспільної свідомості, мета і зміст мовлення становить позамовну основу функціонального стилю, а сукупність певним чином узгоджених інформативно значущих мовних одиниць, яка відповідає характерові, типові мислення в кожній сфері мовної діяльності, — його мовну основу. Мовні та позамовні чинники визначають диференційні ознаки кожного функціонального стилю, його жанрово-стильові різновиди. Отже, стилі різняться за кількісними показниками вживаних мовних одиниць, принципами їх відбору і поєднання відповідно до сфер спілкування, а також за функціями, які виконують мовні засоби у конкретних текстах. Функціональні стилі не є замкненими системами, вони перебувають у постійній взаємодії, тому кожен із них містить елементи іншого. Основу кожного стилю становлять стилістично нейтральні засоби сучасної літературної мови, з якими взаємодіють марковані елементи.

Стиль має суспільну природу — він формується у процесі мовного розвитку нації і є невід’ємною частиною загальнонародної мови, а не витвором окремого індивіда. Кількість і структура функціональних стилів й особливості їх використання тісно пов’язані з історичними умовами розвитку і функціонування самої літературної мови.

Сучасна українська літературна мова поєднує системи книжного (писемного) й усного літературного мовлення. Функціональна розгалуженість мови породжує стилі літературної мови.

Основою виділення стилів мови є організація мовних елементів відповідно до настанови — спілкування, повідомлення, вольового впливу. Наприклад, розмовне мовлення проектується, головним чином, на спілкування (діалог, полілог), в основі публіцистичного стилю лежить повідомлення, хоча тут наявний і фактор волевиявлення.

Чим багатша мова за своїм суспільними функціями, тим розвиненіші її стилі. Композиційно-мовленнєва структура стилів зумовлена соціальними завданнями функціонального розрізнення мовленнєвої комунікації у сферах діяльності людини — науки, техніки, політики, діловодства, у мистецтві, побуті.

Розрізняють книжні й усно-розмовні стилі літературної мови. До книжних стилів української літературної мови належать: публіцистичний, науковий, офіційно-діловий, художній.

 

ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ СТИЛЬ

Публіцистичний стиль (від лат. publicus — суспільний) — це функціональний різновид літературної мови, який використовується в газетах, періодичних громадсько-політичних виданнях, агітаційно-пропагандистських та інших засобах масової комунікації.

Основна настанова — популярний виклад фактів, подій, агітаційно-пропагандистська спрямованість і націленість на досягнення результативного впливу. Це зумовлює доступність, яскравість і чіткість викладу, наприклад, у жанрі політичного трактату, доповіді, нарису, передової статті в газеті, статті громадсько-політичного журналу; полемічність, образність, експресивність, наприклад, у памфлеті, фейлетоні, відозві, листівці, звертанні.

Це сприяє широкому використанню на тлі загальновживаної лексики слів суспільно-політичного звучання, термінів, емоційно забарвлених слів, фразеологічних зворотів.

З синтаксичних засобів типовими є: використання імперативних (наказового способу) форм дієслів, спонукальних і риторичних речень, уведення звертань, модальних слів і часток, перифраз, цитат. Яскраво виражена в окремих публіцистичних творах експресивність наближує публіцистику до стилю художньої літератури, а полемічність і логіка викладу думок — до наукового стилю.

Значення незрозумілих слів з’ясуйте за словником.

 

НАУКОВИЙ СТИЛЬ

Науковий стиль обслуговує сферу науки, призначенням якої є передача наукової інформації аргументовано і доказово, що зумовлює відбір і широке використання науково-термінологічної лексики, слів та інтернаціоналізмів; речень, ускладнених дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами (відокремлення), вставними словами, словосполученнями і реченнями (діалогізація, поділна логічні частини і підсумок); складних синтаксичних конструкцій; підкріплення положень за допомогою схем, діаграм, карт, таблиць, реєстрів та ін.

На фоні наукового стилю виділяється його підстиль — науково-популярний, якому властива настанова на доступність викладу наукової інформації, коментування явищ.

Сфера використання наукового стилю — наукова діяльність, науково-технічний прогрес суспільства, освіта, навчання.

Головне призначення наукового стилю — систематизування, пізнання світу, служити для повідомлення про результати досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань, виклад матеріалу, представлення наукових даних суспільству.

Головні ознаки наукового стилю: інформативність, понятійність і предметність, об’єктивність логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, доказовість, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, прояснення причиново-наслідкових відношень, висновки.

Головні мовні засоби: абстрактна лексика, символи, велика кількість термінів, схем, таблиць, графіків, зразків-символів, наукова фразеологія (стійкі термінологічні словосполучення), цитати, посилання, однозначна загальновживана лексика, безсубєктивність, безособовість синтаксису, відсутність усього того, що вказувало б на особу автора, його уподобання (емоційно-експресивних синонімів, суфіксів, багатозначних слів, художніх тропів, індивідуальних неологізмів).

ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИЙ СТИЛЬ

Офіційно-діловий стиль обслуговує сферу стосунків ділових (місцевого, галузевого, державного діловодства) та юридично-правових, виробнично-економічних і дипломатичних.

Офіційно-ділові папери (протокол, заява, акт, анкета, характеристика, закон, указ, договір, міжнародний пакт, комюніке, нота) відзначаються чітким і лаконічним викладом змісту, факту; однозначністю формулювань, несуперечливою аргументацією викладеного в документі. У зв’язку з цим в офіційно-діловому мовленні спостерігається стандартизація в оформленні документів, штампи (слухали… ухвалили — у протоколі; …уповноважений заявити… — у ноті; ми, що нижче підписалися… — в акті); використання слів з нейтральним значенням і відмова від займенниково-вказівних слів — він, вона, вони (у юридичних протоколах).

У синтаксичному оформленні тексту ділового паперу (наказ, закон, ухвала інструкція) поширені інфінітивні інструкції спонукання та складні речення із відношеннями з’ясувальними, причиновими, умови і наслідку.

 

УСНО-РОЗМОВНИЙ СТИЛЬ

Усно-розмовний стиль виявляє себе як усне літературне мовлення та розмовно-побутове на над діалектному і діалектному рівнях української мови. Оскільки усне мовлення ситуативне і за основною функцією мови виникає як потреба у спілкуванні, тобто діалогічне, то, природно, розмовний стиль має свою специфіку. Усне літературне мовлення ґрунтується на дотриманні орфоепічних норм — правильної літературної вимови звуків, звукосполучень, дотриманні правил постановки в словах наголосу, словесного і фразового наголосу, інтонаційного оформлення речень відповідної модальності, дотримання словопорядку і логічних пауз, що відповідають закономірностям мелодики української мови.

У розмовно-побутовому мовленні спостерігається відсутність чіткої регламентації літературних норм. Таке мовлення характеризується деякою довільністю у відборі лексичних засобів. Літературно-нормативні правила можуть порушуватися вживанням русизмів, діалектизмів, просторічних слів, вульгаризмів, жаргонізмів. Порушуються закономірності чергування звуків, наголосу, вимови голосних або приголосних звуків також і під впливом говірки, іншої мови через незасвоєність літературної норми та з причин неуважного ставлення до побутового спілкування.

 

СТИЛЬ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Стиль художньої літератури виділяється за функцією естетичною, яка накладається на комунікативну функцію. Усі жанрові різновиди художньої літератури — епос, лірика, драма та інші — характеризуються емоційністю, експресивністю, естетичною вмотивованістю мовних засобів, образністю.

Специфіка художнього мовлення полягає в тому, що в мові художньої літератури беруть участь елементи всіх стилів, передусім усно-розмовного, у тому числі й ті, що не належать до літературної норми, діалектні, просторічні, арготизми та інші. Включаючись в індивідуально-образну систему художнього мовлення, усі засоби взаємодіють для вираження естетичного змісту твору через систему художніх образів.

 

На лексичному рівні стиль художньої літератури широко послуговується словами з переносним значенням, що стають основою тропів, емоційно забарвленими словами, фразеологічними одиницями, фольклорними джерелами, прислів’ями і приказками та церковно-релігійною літературою. Естетичні функції здатні виконувати в художньому тексті фонетичні, словотворчі, морфологічні і синтаксичні засоби мови. Звукопис у поезії, новотвори і суфікси емоційної оцінки, проекція граматичних категорій на семантику тексту, уведення звертань, обірваних речень, слів-речень, періодичне мовлення — усе це сприяє нарощенню на комунікативну функцію художньої літератури естетичного смислу.

 

Завдання:

  1. Написати твір-опис грози у художньому і науковому стилі;
  2. Дати відповіді на питання:

- Що єднає культуру мовлення і стилістику?

- Яка спільна ознака всіх стилів мовлення?

- У чому полягає культура мовлення сучасної молоді?

- Як ви вважаєте, чи впливають на розвиток літературної мови глобалізаційні процеси розвитку суспільства? Поясніть.