Значення сім'ї для становлення особистості дитини


 

Значення сім’ї для становлення особистості дитини

 

Побудова гуманного та демократичного суспільства України виступає на передній план проблеми, пов’язані з формуванням усебічно розвиненої особистості, здатної адекватно сприймати зміни в суспільстві та відповідним чином реагувати на них, проявляючи свідому активність. Людина як особистість починає формуватися одразу після народження тому велика роль у цьому процесі належить батькам і родині. На жаль, за роки роботи шкільним психологом доводилося досить часто стикатися із психологічною необізнаністю батьків, що може неабияк перешкоджати формуванню дитини як повноцінної особистості. Яку роль відіграє сім’я у такому процесі? Розкриття цього питання є досить актуальним для батьків, які небайдуже ставляться до виховання.

Особистістю індивід стає внаслідок життя у суспільстві. Риси особистості формуються біологічно (пам’ять, увага, мислення, емоції та почуття, уява, темперамент, здібності) і під впливом навчання та виховання (переконання, світогляд, ідеали, інтереси, особливості характеру, самооцінка, воля, вміння, знання, навички, звички). Неабиякий вплив на формування другої групи рис справляє родина, бо саме вона є головним мікро соціумом, де кожна дитина, немов губка, всотує традиції, ідеали, переконання, на основі яких починає формуватися її світогляд, а отже й особистість. Саме в родині у дитини розвивається усвідомлене ставлення до своїх потреб і здібностей, потягів і мотивів поведінки, переживань і думок, тобто формується те, що у психології називається самосвідомістю. Не можна відкидати роль дитячого садка та школи при становленні самосвідомості, адже у цих закладах дитина спілкується з однолітками, порівнює свої здібності й досягнення зі здобутками інших дітей, і через це створюється адекватна самооцінка себе як особистості. Провідні психологи (М. Лісіна, В. Столін, С. Пантелєєв) свого часу зазначали, що однією зі стрижневих структур особистості є загальна, або глобальна, самооцінка, яка виникає в перші місяці життя у процесі спілкування дитини з дорослими. Загальна самооцінка не залежить від успіху або невдач конкретних дій немовляти, а є відчуттям своєї безумовної цінності, тобто любові, яку проявляють батьки на початку життя малюка. Таке ставлення лягає в основу особистості, стає її центральним ядром.

Якщо батьки проявляють свою безумовну любов до дитини на початку її життя, то загальна самооцінка у дитини буде високою, вона позитивно впливатиме на подальший розвиток. І навпаки: недостатність турботи й любові батьків у цей час призведуть до формування низької самооцінки, яка накладає негативний відбиток на все подальше життя (дитина матиме низький рівень самоповаги, почуватиметься невпевнено). Узагалі діти гостро переживають брак любові в будь-який період життя. Любов створює почуття захищеності, справжнього комфорту.

У 2008 році вчені проводили дослідження. За допомогою спеціальних методик дослідили загальну самооцінку групи осіб, які вживали алкоголь, та групи осіб, котрі не були залежними. Результати показали, що у залежних осіб загальна самооцінка була переважно низькою, а у тих, хто живе тверезим життям, - самооцінка здебільшого була високою. Такі результати й аналіз літературних джерел дозволив зробити висновки, що діти з низькою самооцінкою, тобто ті, яких батьки «недолюбили» у перші місяці та роки їхнього життя, надалі будуть себе знецінювати, матимуть почуття внутрішнього дискомфорту, напруження, низький рівень самоповаги. А це призводить до того, що алкоголь і наркотики для них у дорослому віці стануть засобом, який хоча б на деякий час підвищує самооцінку та самоповагу, що підштовхує до систематичного вживання цих речовин.

Крім загальної самооцінки, родини відіграє велику роль у формуванні характеру дитини, розвитку її здібностей, духовному вдосконаленні тощо.

У період від народження до 3 років дитині особливо потрібні догляд та увага батьків. Малюк народжується безпомічним, батьки його годують, укладають спати, гуляють із ним тощо. Але на цьому турбота не повинна закінчуватися. Малюк потребує спілкування, він має чути людську мову. Звикати до неї, бо згодом сам почне розмовляти. Коли сформується мовлення – залежить від того, як часто батьки спілкуються з дитиною. Мовлення є головною умовою розвитку особистості. Воно впливає на розвиток пам’яті, сприйняття, мислення. Якщо дитина погано розмовляє в 3 – 4 роки, то її психічний розвиток може затримуватися, вона відставатиме від своїх однолітків при вступі до школи, що значно ускладнить її адаптацію до навчання. Приблизно у 3 роки в дітей наростають упертість, негативізм, бажання зробити все навпаки. Більшість батьків може це розцінювати як неслухняність, але у психології такий момент називають кризовим. Малюк намагається відділитися від дорослих, установити з ними нові, глибші стосунки. Дитина прагне активності й самостійності. Батькам треба бути терплячими до перших проявів самостійності, адже у системі становлення особистості вони відіграватимуть значну роль.

У 3 – 5 років діти активно грають у різноманітні рольові ігри. Ігри за змістом можуть бути різними, але мають одну мету – засвоїти в ігровій діяльності рольові функції, смисли та цілі життя. З цієї причини батькам важливо допомогти малюкові обрати ту гру, яка спрямовувала б до високих ідеалів: перемога добра над злом, надання допомоги іншим тощо. Якщо в цьому періоді недостатньо сформувалися життєві цінності дитини, то негативні наслідки можуть проявлятися у підлітковому віці. Такі підлітки скаржаться на відсутність сенсу життя, безцільність існування, що може призвести навіть до самогубства.

Період від 5 до 7 років є надзвичайно важливим для формування вольових рис особистості. Вольові риси формуються на основі здатності керувати власними бажаннями, доводити розпочату справу до кінця, відповідати за свої вчинки. Батьки можуть навантажувати різними обов’язками – прибирання своєї кімнати, догляд за домашніми улюбленцями тощо. Недостатня сформованість вольових зусиль призводить до втрати самоповаги після будь-якої поразки. Переживання невдач сприяє безвідповідальності, сліпій покорі обставинам, почуттю провини. Добре сформовані вольові риси допомагають здійснювати свої задуми, що сприяє розвитку ініціативи.

7 – 10 років – це час, коли дитина вступає у нові соціальні зв’язки: вона йде до школи, шукає єдності з першим учителем, з новими друзями. У цей час у дитини активізується творчий потенціал, розвивається потяг до навчання і колективної праці або навпаки, формується негативне ставлення. Батьки мають підтримувати позитивну мотивацію до навчання, бути терплячими до труднощів, допомогти побороти їх та адаптуватися до умов школи.

У період 10 – 12 років активізуються різноманітні здібності. Діти записуються у численні гуртки, студії, спортивні секції. Бажано. Щоб батьки підтримували інтереси й потяги свого сина чи доньки, бо що багатшим буде досвід такого самопізнання, то меншої кількості помилок молоді припустяться під час вибору майбутньої професії.

У 12 – 14 років дитина стає підлітком. Починається статеве дозрівання, змінюється гормональний фон організму. Підліток у цей час може бути збудливим, мати підвищену тривожність. Такий період характеризується значним зниженням авторитету батьків у очах дитини. Підліток обстоює власну незалежність, уступає у дискусії з батьками, стає замкненим, намагається наслідувати молодіжних лідерів. Оцінка однолітків стає надзвичайно вагомою. Добре, коли батьки не нав’язують своїх думок і рішень, а дають змогу самому впевнитись у їхній правильності. Також цей період характеризується зниженням інтелектуальної активності, зменшенням бажання вчитися. Ближче до 14 років пізнавальна активність підлітків поступово відновиться. Діти знову прагнутимуть до взаємодії, співпраці, спілкування.

14 – 17 років – період ранньої юності. У цей час взаємини між батьками та дітьми стають особливо конфліктними. Батьки намагаються керувати дитиною, нав’язувати їй свої цілі: з ким товаришувати, яку професію обирати тощо. Інколи батьки можуть докоряти і сварити підлітка. Така позиція не є сприятливою для розвитку особистості. Батькам не варто бути надто нав’язливими й водночас не слід зовсім відсторонюватися. Краще побудувати дружні стосунки і залишати дитині право вибору – це шлях до успішного саморозвитку.

У процесі виховання батьки мають пам’ятати головне: діти наслідують їх у всіх своїх діях, рухах і словах. Перші уявлення про ідеал, про досконалість пов’язані насамперед з образом батьків. Вимоги до дітей не повинні розходитись із власною поведінкою. Теплота домашнього мікроклімату, комфорт і затишок стимулюють до прийняття родинних правил, манер, поведінки, поглядів і прагнень.

Поважаючи особистість дитини, проявляючи до неї свою любов, розуміючи її інтереси, можна допомогти стати людиною в найвищому сенсі цього слова.

Подобається