З "ДИВОСЛОВОМ" до людей

              З «ДИВОСЛОВОМ» до людей

 

«Поезія, як і будь-який інший жанр мистецтва, мусить промовляти і заспокоювати, спонукати і надихати. Вона

Така собі, не знає старості
І на чолі не ставить дати,
Із чорним попелом і паростю
Стоїть одвічно біля хати.

І не легкими переливами -
Важкою кров'ю серце крушить,
Сяйне крилом своїм малиновим,
А чи обніме, чи задушить… (Андрій Малишко)

Про поезію не годиться говорити звичайними словами. Бо «поезія – це не слова, а Слово» (Ліна Костенко). Не випадково, мабуть, першу Нобелівську премію в галузі літератури вручено саме поетові. Французькому поетові-парнасцю Рене Прюдому (1901). Бо поети, як казав М. Костомаров у річницю смерті Т. Шевченка,  усе в духовному житті  починають першими. Вони творять, не раз повторював Шевченкові слова М. Вінграновський, «голову схопивши в руки».

Кілька  років тому, зібравшись на одне із календарних свят у  Роменській бібліотеці, когорта літераторів Роменщини вирішили об’єднатися в літературний гурт і працювати на творчій ниві  вкупі, доповнюючи один одного, допомагаючи один одному. Роль керівника творчих людей узяла на себе педагог, умілий організатор, поетеса, тоді член Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка – Тетяна Лісненко. Громадську організацію «Літературне об’єднання «ДИВОСЛОВО» зареєстрували черговим засіданням виконавчого комітету, був затверджений Статут та видана печатка. З того часу майстри слова потяглися до гурту літераторів.

Громадська організація «Літературне об’єднання «ДИВОСЛОВО» - це спільнота людей Роменщини, які вірять у світле майбутнє української літератури, слова. І не просто вірять, а роблять усе можливе для того, щоб ця віра не перетворилася на марні сподівання, а навпаки - стала могутньою рушійною силою для подальшого піднесення. Мета та завдання організації – поширення, популяризація, пошуки нових літературних ідей, допомога в реалізації творчого потенціалу літераторів-земляків, пошук дійсно талановитих, розумних та самобутніх авторів, людей, чия душа просто не може не співати. Не мають значення вік, стать, освіта чи соціальний статус, головне – це нестримна жага до прекрасного, болісне прагнення донести свої думки до інших, можливість поділитися багатством власного внутрішнього світу. Це люди, які вірять у себе і які здатні шляхом нелегкої та кропіткої праці досягати найвищих результатів у галузі літератури, культури та духовності.

Восени  2019  року «Дивослову» виповнилося 9 років: немало й небагато.

«Ми, літератори, намагалися йти в ногу із часом, висвітлювати у своїх творах всі радощі, негаразди, біди і переживання, виносили на суд читачів і слухачів співуче, м’яке, а інколи гостре і разюче слово.  Наше життя, наша діяльність – у поетичних та прозових рядках про древнє рідне місто, про село, про працьовитих людей та бойовий дух захисників нашої України», - говорить Тетяна Лісненко.

Сьогодні організація налічує 46 членів-літераторів – міста і району. До складу організації входять : педагоги і столяри, підприємці і бійці АТО, пенсіонери і учні, академіки і прості робітники. Та всіх об’єднує безмежна любов до слова, до рідної мови, до рідного краю, історії, звичаїв і традицій.

ГО «Літературне об’єднання «ДИВОСЛОВО» під   організацією і незмінним керівництвом Тетяни Лісненко проводить велику і почесну роботу у сфері культури, духовності, літератури і мистецтва. Літератори міста і району проводять зустрічі при бібліотеках , школах, де пропагують рідну мову та прививають любов до літературно-прозово-поетичного слова, до історії рідного краю. Багато з них видали свої власні книги. Так, Тетяна Лісненко має їх 17, Олександра Тарасенко – 12, Любов Вовк – 4, Любов Шемчук – 3, Андрій Будаков – 2, Микола Андрієнко – 4,  Ніна Коряченко - 4,  Валентин Бугрим – більше півсотні наукових та поетичних книг. Наразі готуються до видання  книги інших любителів слова.

Чотири літератори є членами Спілки письменників України, 1 –  є членом Конгресу літераторів України та членом МСПУ. Два – Віктор Клейніх та Тетяна Лісненко - члени Національної спілки журналістів України.

Упродовж календарного  року ГО «Літературне об’єднання «ДИВОСЛОВО» проводить більше півтора  десятка самостійних заходів та бере участь у 60 заходах міста і району, а також інших міст – Суми, Київ, Харків, Лебедин, Глухів тощо.  Всього за період існування ГО «ДИВОСЛОВО»  проведено більше 100 самостійних заходів та літератори взяли участь  більш, як у 350 заходах різних рівнів у місті і районі та інших містах і селах. Більше, як 300 власних книг літератори організації відправили на схід, у зону АТО для захисників України.

Слід наголосити, що у цьому році, що уже стало традицією, ( 5-й рік поспіль)у місті проводиться 5-й Шевченківський марафон, у рамках якого – не лише читання власних патріотичних поезій літераторами Роменщини, але й учнівський конкурс декламування поезій Кобзаря. Ініціатор  марафону Тетяна Лісненко наголошує: «Шевченкові вірші також сьогодні звучать іспанською, португальською, узбецькою, румунською, болгарською та іншими мовами. Звісно, без знання мов складно оцінити мелодику чужих слів, це більше данина шани постаті Великого Кобзаря, який для українців є особливим. Недарма ж кожне покоління відкриває «свого» поета. За часів Радянського Союзу Шевченка пропагували як борця з панами, спрощуючи і вирізаючи «незручні» рядки з його творчості, а деякі твори — зокрема містерію «Великий льох» — взагалі замовчували. Під час Революції Гідності на Майдані творчість Шевченка надихала на боротьбу: так з’явилися знаменита вже серія портретів Тараса на барикадах із протигазами, коктейлями молотова і шинами… Тому ми повинні ще глибше вбирати в серце  Шевченкове слово і, разом із ним, іти до звитяжних перемог!»

День поезії, День української писемності і мови, Міжнародний день рідної мови, Міжнародний день письменника, Міжнародний день книги – це професійні свята для літераторів Роменщини,  і вони зобов’язують кожного з них ще і ще повертатися до проблем України, мови, поламаної історії, а також до вічних тем людських стосунків, - і створюються шедеври, які будять у слухачів струни замкненості, страху, байдужості…

Кожен автор своїми книгами поповнює фонди міських, сільських бібліотек та бібліотек шкіл. І це не повний перелік важливої  роботи любителів слова, які об’єдналися в міцний гурт і несуть межи люди рідне, українське слово.

Результатом кропіткої праці  літераторів є чотири  колективні  прозово-поетичні збірки, ініціатором та укладачем яких є голова «ДИВОСЛОВА» - пані Тетяна.  Так, у 2016 році побачила світ перша книга проекту «З Україною в серці» , яка була видана до 25-ї річниці Незалежності України та успішно презентована у міському Будинку культури. У 2017 році вийшла із друку  книга – «Третя весна», присвячена Дню пам’яті і примирення та 72-й річниці Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. У січні 2018 року легким птахом вилетіла з-під пера ще одна, третя прозово-поетична книга – «І пером, і серцем…», де автори оспівують велич  і нескореність нашої  України, прославляють мужніх захисників землі рідної, піднімають важливі буденні теми та вічні теми людського буття. А 1 березня книга «І пером, і серцем…» була презентована поетами та прозаїками, а також гумористами і гостями у Будинку культури, де  лунали щирі вітання та побажання творчої снаги авторам від влади міста, району та гостей. Також майстрам слова були вручені подяки і квіти.  І дарма, що перший день весни видався морозним і засніженим, - ніщо не завадило любителям рідного слова насолодити душі і серця поетичними рядками кожного з авторів, із вуст яких лунали трепетні рядки високої поезії.

Уже в 2019 році світ побачила колективна збірка літераторів «Дивослова» - Антологія сучасної української поезії, презентована в Роменській районній бібліотеці імені Йосипа Дудки.

 Приємно, що  до когорти майстрів слова постійно приєднуються літератори як досвідчені, так і початківці. Отож в передостанній книзі були надруковані твори Віктора Тогобіцького та Поліни Кашенко, які щойно влилися в ряди творчих людей, а в останній книзі  дебютували своїми поетичними рядками Людмила Рябенька з села Андріяшівки, Катерина Пімурзіна із міста Ромни (ЗОШ №7) та молодий, перспективний і неординарний одинадцятикласник із села Житнього( ЗОШ №5) Олексій Павлусенко. Саме він представник, можливо, нового напрямку в літературі, де поєднані елементи утопії і фантастики, романтизму та імпресіоналізму. Також в останній збірці дебютував молодий поет, талановитий і цікавий своєю неординарністю - Олександр Рубець.                     

«Я, як упорядник збірки «І пером, і серцем…», (як і двох попередніх), скажу, що дуже приємно було працювати над цим проектом. Кожен літератор – цікава і неповторна особистість, у кожного свій              літературний почерк і своя особиста Муза. Цікава і різноманітна жанрова палітра любителів слова, всі говорять серцем і душею, всі по-особливому перепускають через призму своїх бачень ту ж саму осінь і те ж неповторне почуття кохання, перші паростки ранньої  весни і звук зимової заметілі. Кожен по-своєму, по-особливому передає пекучий біль матерів, що не дочекалися синів із війни, крик душі і страх перед небажаною старістю, одинокістю тощо. Особливо і конче потрібна сьогодні тема патріотизму, яка домінує у всіх трьох збірках. Я щиро дякую авторам, які долучилися до цього проекту, та бажаю і надалі творити на благо народу», - говорить Тетяна Лісненко.

Цікавою  і своєрідною в книзі є поезія Валентина Бугрима, члена літературного об’єднання «ДИВОСЛОВО», поета, публіциста, академіка, доктора філософії, вченого, педагога, історика, літературознавця,   члена Національної Спілки журналістів України, члена правління Всеукраїнського фонду Тараса Шевченка, віце-президента Міжнародного гуманітарного альянсу, Посла миру...

Заворожують поетичними рядками поетеси – Любов Вовк, Олеся Ластівка та Тетяна Кутня. Зворушливі і щемливі  теми поезій Тамари Пімурзіної та її доньки Катерини, насолоджують душу віршовані рядки Тетяни Пелепей та Катерини Скляр, а також їхньої учениці – нині студентки Кременчуцького університету Людмили Рябенької. Ворушать душу поетичні рядки Олександри Тарасенко, Наталії Петренко та Валентини Шевченко, які вміло оспівують красу української природи та буденні реалії життя. Трепетні теми людських стосунків, родинних взаємин, звучать у творчості Олексія Кузьменка та Андрія Будакова. Зворушують душу поетичні рядки Любові Шемчук та Валентини Шевченко, які ніжно і бережно передають у римованих рядках неповторну красу української природи.

Поезія Тетяни Лісненко ніби узагальнює та увиразнює поетичний хист усіх літераторів-дивослівців, адже сама має 35-річний досвід письменництва та, буваючи присутньою на творчо-літературних засіданнях студій «Грань», «Літера» (Суми), Конгресу літераторів України (Київ, Харків), Міжрегіональної спілки письменників України (Харків,Суми), навчається сама та навчає членів своєї творчої громади. Її глибоко патріотична поезія виховує в молодого покоління любов до України, мужність, жертовність і готовність в любу хвилину стати на захист рідної землі. Зворушують неперевершені  пейзажна та інтимна лірика, які нерозривно пов’язані. Цілі збірки лірики поетеси ворушать теми людського буття, чистих взаємин та неперевершені зорові і слухові  картини природи. Її рядки дихають чистотою і прозорістю, мудрістю і високим поривом. А нещодавно пані Тетяна стала дипломантом Всеукраїнського конкурсу «Троянди й виноград», де її твори було високо оцінено майстрами-велетами слова – Леонідом Горлачем, Дмитром Павличком, Миколою Луківом та ін.. Також диплом переможця, грамота та видана книга «Жінка: жінка-волонтер, жінка-герой» були приємним сюрпризом в місті Києві – Спілці письменників України, де конкурсна комісія у Всеукраїнському конкурсі «Жінка: жінка-волонтер, жінка-герой» високо оцінила її творчу роботу про роменську волонтерку Ірину Головач. Тут її вітали і землячка, член Національної спілки художників України – Валентина Єфремова,  і голова культурного фонду України та голова федерації «Жінки за мир у всьому світі» - Тетяна Коцеба.

Голова «ДИВОСЛОВА» зізнається, що у кожній  колективній збірці поміщені твори не одних і тих же авторів, вони міняються. Є такі, які з різних причин не друкувалися у збірках, але є активними членами організації, і мають свої досягнення. Це - Віктор Стрельченко, Людмила Зайцева, В’ячеслав Соловйов, Надія Карпенко, Олег Шевченко, Тетяна Степанюк, Анатолій Кулішенко, Наталія Лавриненко, Віктор Клейніх, Микола Андрієнко, Любов Шемчук, Ніна Коряченко, Поліна Кашенко та ін.

Літератори ГО «Літературне об’єднання «ДИВОСЛОВО» друкуються у місцевій газеті «Вісті Роменщини», «Тандем», альманасі «Ромен», альманахах і антологіях міст Хмельницький та Канів, видавництві «Час змін», Міжнародному журналі «Склянка Часу», «Українська хвиля» (Глухів), «Харківський міст» (Харків), «Грань» (Суми) та багато ін..

Поет живе не роки – а печалі.
Поет живе не дні – живе любов.                            
І чим іде в житті він далі й далі,
тим все сильніш кипить у серці кров.
З печалі першої і першої любові
без відпочинку в серці пломенить
отой вогонь, що чути в кожнім слові,
що між громів сльозиною бринить. (Анатолій Таран)

Багато поетичних текстів літераторів покладено на музику різними композиторами України та виконуються у різних її куточках. Пісні на слова Любові Вовк, Олександри Тарасенко, Тетяи Лісненко, Любові Шемчук, Анатолія Кулішенка, Ніни Правдюк та Наталії Петренко  завжди з успіхом сприймають глядачі і слухачі.

Дивослов’янка Тетяна Кутня справедливо  говорить: «Для мене поезія – це образ, це настрій, це мудрість, і, звичайно, форма. Говорю про поезію у високому сенсі, про поетичне слово високої художньої проби. І для мене сучасна українська поезія в її найкращих зразках – це прекрасний  шикарний букет, створений митцями різних поколінь».

А Надія Карпенко додає: «Поезія—  це важлива частина життя. Це не просто слово. Це те, що розпалює вогник у людській душі, змушує сміятися, плакати, насолоджуватись прекрасним. Ви тільки подумайте, скільки естетичних рядків нам подарували неперевершені поети. Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка –  українські титани, які словом, ніби ділом, стукали в кожні двері, в кожну душу. Саме їх поезія ще з дитинства вчить любити Батьківщину, свою сім’ю, бути хорошим другом і сильною особистістю. Кожне їх слово лунає солодкою піснею…»

Андрій Будаков переконливо говорить: « Щемить серце, коли розумієш, що українська поезія втратила свою цінність. Що тепер це лише  матеріал підручників у школі. Вчаться вірші напам’ять, та на ранок забуваються. І це неправильно. Бо з ними забувається історія, культура народу. Зникає впевненість у завтрашньому дні. Тож, пам’ятайте, що саме в багатобарвності й могутності рідного слова живе й процвітає народ. Мистецтво вічне, його не знищити!»

 «Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється, ожива, як їх почує!», – говорив до нас Тарас Шевченко. І це беззаперечна істина. Бо справді, поезія – це те, що не дає людині згаснути. Поезія додає снаги у житті. Це щось прекрасне, без чого  просто важко жити, без чого життя бліде. Поезія вчить  цінувати дружбу, ніколи не здаватися, відстоювати свої права, любити батьківщину, золоте сонце, зелену траву, барвисті квіти, спів соловейка, шепіт вітру, голубий безмежний простір неба... Поезія навчає кохати. Вона промовляє сильним голосом Шевченка і Франка, ніжними устами Ліни Костенко і Лесі Українки, жартує словами Степана Олійника... Поезія вчить жити, кохати і перемагати!

Отож, читаймо своїх, українських авторів, щоб знати чим дихає сучасна література, чим живе місто і село, що хвилює людину і чим вона дорожить… Заходячи в книгарню, не кидаймо одинокий погляд на полицю з українським постмодерном, стаючи в чергу за російськими дешевими детективами чи літературою з різними магічними порадами. Бо «коли починається смерть культури, настає культура смерті» (Ліна Костенко «Записки українського самашедшого»). І це літератори «ДИВОСЛОВА» цілком розуміють!

А літераторам «Дивослова» побажаємо розростатися в  кількості і квітнути в якості, гострити слово проти неправди і зневіри та оспівувати край, Україну в золотих перевеслах пшениць і неповторних звуках жайвора. Творчих злетів і частих Муз, вдячних шанувальників і щедрих меценатів, цікавих тем і мудрих сюжетів!

Будь хліборобом, а чи поетом,
що, мов зернини, збирає рими.
Пройди красивим по цій планеті,
залиш нащадкам вагоме, зриме...
В саду травневім - розквітлу грушу,
у чистім полі - яру пшеницю...
Залиш нащадкам таке, щоб душу
поїло спраглу, немов криниця. (М. Лутчин).

Подобається