Всеукраїнська експедиція учнівської та студентської молоді

                     «Моя Батьківщина -- Україна»

 

Напрям :          « З  попелу забуття»

 

 

Тема :                  «До 70- річчя партизанського руху на                 Україні»

                                                                    Виконавці: краєзнавча група 11-Б класу

                                                                                      Нижньосірогозької  ЗОШ І-ІІІ ст.

                                                                     Командир:  Перпелова Євгенія

                                                                     Керівник:    Пендак Лариса Семенівна

                                                                                            вчитель географії

                                                                                     Нижньосірогозької  ЗОШ І-ІІІ ст.

                                                                                     вул.Височина, 6     тел.21236

                                                                                     смт Нижні Сірогози

                                                                                      Нижньосірогозький район

                                                                                      Херсонська область

                                       Нижні Сірогози-2011

 

                

                                     Вступ

 

        У цьому році відзначається знаменна дата  в історії нашої держави  --      70-річчя партизанського  і підпільного руху   в період Великої Вітчизняної війни. Отримавши  завдання  шкільного краєзнавчого штабу  в рамках Всеукраїнської експедиції учнівської та студентської молоді  «Моя Батьківщина –Україна» , краєзнавча група 11-Б класу Нижньосірогозької ЗОШ І-ІІІ ступенів (див. світлину додатка  2 )вирішила  опрацювати  напрям «З попелу забуття» та обрала  тему    «До 70-річчя партизанського  руху на Україні».      

        Метою нашої роботи є дослідження  сторінок історії України періоду Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років.

        Завдання краєзнавчій групі:

-зустріч  з свідками цих подій та  їх вшанування (проведення Уроку Мужності);

-записи спогадів для шкільного музею Бойової Слави;

-дослідити історико-публіцистичну спадщину з цього напряму;

-встановлення місця поховань людей, які загинули за рідний край;

-збір архівних матеріалів про партизанів та підпільників Нижньосірогозького району;  

- зустрічі з краєзнавцями  та керівниками нашого селища    з приводу святкування  70-річчя партизанського руху ;

- догляд за могилами  патріотів-партизанів;

- пошук дітей  та  родичів партизанів.

 

 

 

 

                              Сторінки історії Великої Вітчизняної війни.

 

      У боротьбі за світове панування, підпорядкувавши собі Європу, Гітлер раптовим ударом  22 червня 1941 року  о 3 годині 15 хвилині  напав на Радянський Союз в складі якого перебувала і Україна. Відповідно до цих задумів було розроблено план блискавичної війни проти СРСР, який мав  назву «Барбаросса».

       Нацистські війська здійснювали  наступ одночасно на трьох напрямах групами армій «Північ» (на Ленінград), «Центр» (на Москву), «Південь» (на Київ). На південному  напрямі їм протистояли війська Південно-Західного та Південного фронтів, Дунайська та Пінська флотилії та Чорноморський флот.

     З перших днів війни до армійських лав було мобілізовано 2 млн. тих, хто не підлягав призову. З них створювали формування  народного ополчення та винищувальні батальйони для охорони прифронтового тилу. Силами ополченців  в Україні  було збудовано 4 тис. км оборонних ліній і багато військових споруд. За рахунок добровільних внесків  громадян було створено Фронт оборони.

       З 23 червня по 10 вересня 1941 року в Нижніх Сірогозах  до лав Червоної Армії було зараховано 3104 чоловіка, у тому числі 345 добровольців. З числа  місцевих жителів  районного центру був створений  винищувальний батальйон в кількості 125 чоловік та народне ополчення (360 чоловік).  Сотні мешканців району брали участь у будівництві оборонних споруд (зі спогадів  мешканців селища Гришина       та  Безух М. В).

     Складовою  частиною перебудови економіки на воєнний лад стала масова евакуація підприємств на схід СРСР.  

     З України вивезли також майже все обладнання електростанцій, 30 тис. тракторів, понад 6 млн. голів худоби, 125 млн. т зерна  та різноманітного продовольства. Згідно з партійною директивою і воєнною тактикою «випаленої землі», усе, що не могли вивезти, спалювали чи руйнували. Усе це  згубно позначилось на життєвому рівні населення , яке залишилось на окупованій території.

      Загарбання території України збройними силами Німеччини призвело до її окупації. Нацисти дотримувалися  класичного принципу  завойовників – «поділяй і володарюй».

       16-17 вересня 1941 року Нижньосірогозький район був окупований гітлерівцями, які силою і жорстокістю насаджували «новий порядок». У перші ж дні  окупації почалися розстріли мирних жителів за найменшу непокору окупантам. Колгоспи стали називати общинами, кожен мав порядковий номер. Свого старосту та наряд поліції. Зерно та продукти вивозили до Німеччини. Праця стала підневільною, працювали навіть діти, повний світовий день. Люди жили  під страхом смерті.

      Ніяких розваг не було. Сільські клуби були закриті, бібліотеки знищені, школи не працювали. Звечора по селу ходили поліцаї і дивилися , щоб в оселях не було світла. В Нижніх Сірогозах вороги підірвали млин, будинок середньої школи,  знищили всі адміністративні будинки. 16 чоловік були ув’язнені в концтабори, 1046 хлопців і дівчат було вивезено на каторжну працю до Німеччини (зі спогадів Грищенка В.І.)

      Та народ  не став на коліна, гітлерівські репресії не злякали людей. Для організації відсічі фашистам рішенням бюро Запорізького обкому партії на території  Нижньосірогозького району було створено підпільний райком партії на чолі з першим секретарем райкому М.В.Купрієм, партизанський загін, командиром якого став другий секретар райкому І.Д.Височин. Разом вони створили підпільну групу, до складу якої ввійшли І.Д.Коваленко, І.Е.Дичко, С.К.Кириченко, К.С.Москаленко, І.С.Мурко (начальник штабу),   

І.В.Клименко, О.О.Швець, І.П.Литвиненко, М.М.Лопань, І.М.Кашпор, В.Гришин, Я.М.Баришев(див. додаток – архівні відомості).

            Чимало бойових операцій на рахунку  партизан-підпільників. Влаштувавши засідку, вони знищили кілька машин, які рухалися в бік Криму. Народні месники влаштували ряд диверсій, розповсюджували зведення радянського інформбюро, листівки, в яких закликали населення вести нещадну боротьбу з окупантами, саботували їх розпорядження. Також допомагали  радянським військовополоненим  тікати з полону і переховували їх.

          Партизанам-підпільникам доводилось діяти в умовах відкритого степу. Колишній начальник партизанського руху в Україні Тимофій Строкач у своїй книзі «Наш позивний -- свобода» так пише про партизан Херсонщини:

«Можна уявити, якими мужніми були люди у Височина і Купрія, щоб воювати, щоб триматися  у степах під час такої війни. Але не меншу мужність мали люди в селах, які  підтримували месників, допомагали партизанам чим тільки могли».  

        В 2011 році    100-річчя з дня народження Купрія Михайла Венедиктовича, командира партизанського загону.

   Краєзнавча група 11-Б класу відшукала біографію цього патріота Сірогозького краю та віднайшла автобіографію Височина І.Д. (див додаток 4)                         

 

 

 

 

 

 

 

 

                   

 

 

 

 

 

 

                         До 100 річчя з дня народження

                  Його імя в людській памяті.

 

        В нашому районі виявлено і внесено до списків учасників партизанського підпілля 31 чоловік разом з тими, хто сприяв підпіллю, серед них і керівник

партизанського загону Купрій  Михайло Венедиктович. Що нам вдалося про нього дізнатися?

      Купрій Михайло Венедиктович народився 27 сепрня 1901 року  в селі Старі Кодаки на Дніпропетровщині в сімї залізничника та домогосподарки. Окрім нього в сім ї зростав ще й молодший брат Іван. Хлопці рано залишились сиротами: батько помер у 1918 році, мати – в1921 .

     Михайло закінчив земську школу в Старих Кодаках і з1916 по1919  працював на різних тимчасових роботах у Дніпропетровську  та займався  домашнім господарством у рідному селі.

   В 1919 він приїздить у м.Синельникове і влаштовується  працювати кочегаром локомотива до кулака Тинети. Та затримується тут недовго і вже в 1920 році він – робітник «Уподніпросплаву», що в Дніпропетровську. Через рік за відсутністю роботи  виїхав  у Київську область, де знову пішов у найми до кулака.

    В 1922 році був призваний до лав Червоної Армії. Служив червоноармійцем 84-го кавалерійського полку 2-ї Туркестано-Закаспійської стрілецької бригади. В її складі з 1923 по1925 роки брав участь у ліквідації басмачів у Ферганській та Самаркандській областях (Узбекистан).

   Після демобілізації і до 1930 року працював слюсарем у паровозному депо залізничної станції Балашове. Тут же без відриву від виробництва навчався на вечірніх курсах антирелігійного  університету(1927) та курсах громадських обвинувачів при окружній прокуратурі (1928).

   У 1930 році його було переведено в Синельниківське  депо Сталінської залізниці й обрано головою МК профспілки.

   У квітні 1931 року Михайло Купрій вступає в ряди Комуністичної партії, а в 1933 році за направленням партії їде працювати парторгом  колгоспу «Червоний партизан».

   В 1934 його відкликають знову для роботи на залізниці і обирають секретарем парткому депо. З 1936 року Михайло Венедиктович навчається в Дніпропетровському навчальному комбінаті Сталінської залізниці, в 1938 – перебуває два місяці в Дніпропетровську на курсах секретарів Райкомів партії.

    На другій конференції Сталінського міськрайпарткому м.Запоріжжя (1938) Михайла Купрія обирають  членом РКП,   а на Пленумі – третім  секретарем Сталінського РКП, згодом – другим секретарем. А потім у 194о році Запорізький обком КП(б)У рекомендував його на посаду першого секретаря Нижньосірогозького РК КП(б)У, де Михайло Купрій працював до окупації німцями Нижніх Сірогоз.

     Був одружений, дружина Галина Мусіївна 1905 р.н. із сімї бідняків. Уродженка Саратовської області(Росія). Разом вони виростили пятеро синів та доньку.

    В період окупації Михайло Венедиктович Купрій очолював партизанський загін у Нижніх Сірогозах. В архівних документах зберігся  його запис: «Остаюсь для подпольной работы … с поста не уйду. Будьте уверены».

       Михайло Купрій був розстріляний німцями в 1942 році.  Посмертно  нагороджений медаллю «За відвагу».

         У квітні 1985 року, напередодні 40-річчя Великої Перемоги,відбулася церемонія перейменування вулиці Трудової на вулицю Купрія. На цю подію приїхали п’ять синів і донька Михайла Венедиктовича зі своїми дітьми, внуками і правнуками (див. світлину у додатку 3   ). Ліворуч на знімку – тодішній голова селищної ради Василь Кириченко  і директор Жданівської восьмилітньої школи Катерина Підгірня. Вона багато розповіла рідним про Михайла Купрія, бо добре знала його.

     То ж хай навіки залишиться память про Купрія Михайла Венедиктовича в серцях  вдячних сірогозьців, бо вічно жива память подвигу.

 

                                                                                                            Додаток  5

                                     Архівні  відомості

        Особистий  склад учасників та сприяючих підпільно-      партизанській боротьбі в Нижньосірогозькому  районі                         в серпні-листопаді 1941 року.

 

      Алексєєвський  Віктор Констянтинович (1919 р.н.)- сприяння підпіллю, безпартійний, військовополонений, передавав  повідомлення Радянського інформбюро.

 

    Бабинін Іван Іванович (1918 р.н.)- сприяння підпіллю, колгоспник колгоспу «1-е Травня»,  утримував явочну квартиру.

 

    Буйний Василь   Никифорович (1913 р.н.) – надавав матеріальну допомогу особам, які вели боротьбу з фашистами, безпартійний, тракторист.

 

     Величко Катерина Терентіївна (1898 р. н.) – була залишена по завданню РК КПУ, член ВКП(б), завідуюча  будинком  (готелем) райцентру, з перших днів була  захоплена, відвезена і пізніше розстріляна.

 

    Водягін Григорій Григорович (1885 р.н.) – сприяв підпіллю, утримував явочну квартиру, безпартійний, коваль.

 

     Височин Іван Давидович (1901 р.н.) –командир партизанського загону, член ВКП (б), другий секретар Нижньосірогозького РК КПУ;  при відвідуванні явочної квартири  в с. Рубанівка  громадянки Онищенко був тяжко поранений румунським часовим,   залишив останній патрон собі.

 

     Дичко Ілля Євдокимович (1907 р.н.) – сприяв підпіллю, кандидат в члени ВКП (б), бухгалтер районної лікарні; схоплений німцями, вивезений і пізніше розстріляний.

 

     Кашпор Ілля Макарович (1906 р.н.) – сприяв підпіллю, член ВКП (Б), завідуючий оргвідділом РК КПУ, був схоплений і розстріляний.

 

    Кириченко Степан Климович (1902 р.н.)- сприяв підпіллю, безпартійний, колгоспник колгоспу ім.Чкалова, був залишений по завданню РК КПУ;  з перших днів був схоплений німцями , вивезений , розстріляний.

 

     Кишкіна Тетяна Данилівна (1911 р.н.) – зв’язкова партизанського загону, безпартійна, колгоспниця колгоспу «Червоний жовтень» Рубанівської сільської ради; нагороджена медаллю «За бойові заслуги».

 

   Коваленко Іван Дмитрович (1912 р.н.)- член  групи партизанського загону Купрія та Височина, кандидат в члени ВКП (б), вчитель Рубанівської школи.

 

    Коваленко Іван Олександрович (1925 р.н.)- сприяв підпіллю, передавав сводки радянського інформбюро, утримував явочну квартиру, надавав матеріальну допомогу, безпартійний, учень.

 

   Кривицький Михайло Федорович (1892 р.н.) – сприяв підпіллю, передавав  повідомлення інформбюро, безпартійний, дільничий агроном МТС.

 

   Купрій Михайло Венедиктович (1901 р.н.) – командир партизанського загону, член ВКП (б), секретар Нижньосірогозького РК КПУ, розстріляний  у 1942 році.

 

      Клименко Ігнат Васильович (1919 р.н.) – член партизанського загону, безпартійний, продавець Нижньосірогозького Сільпо.

 

     Ламанова Марія Василівна (1918 р.н.) –сприяла підпіллю, надавала матеріальну допомогу, безпартійна, секретар-машиністка МТС.

 

    Лєтнікова Марія Федорівна (1923 р.н.) –сприяла підпіллю, член ВКП(б), вчителька с.Дем’янівка.

 

    Литвиненко Іван Пилипович (1914 р.н.) – сприяв підпіллю, був залишени по завданню РК КПУ, член ВКП(б), вчитель, розстріляний.

 

    Лобанов Ілля Акимович (1925 р.н.) –сприяв підпіллю, передавав повідомлення радянського інформбюро, безпартійний, учень.

 

    Лопань Михайло Максимович (1903 р.н.) – член партизанського загону, член ВКП(б), редактор районної газети «Червоний промінь».

 

    Москаленко Кирило Сидорович (1912 р.н.) – сприяв підпіллю, кандидат в члени ВКП(б),  завідуючий  бюро районного  загсу, розстріляний.

 

    Мурко Іван Савелійович (1913 р.н.)- член партизанського загону, член ВКП(б), голова райради Осоавіахіма, розстріляний.

 

   Онищенко Кирило Федорович (1906 р.н.) – член партизанського загону, кандидат в члени ВКП(б), голова колгоспу «Комунар» Рубанівської сільської ради.

 

      Селіванова Лідія Кирилівна (1909 р.н.) – сприяла підпіллю, безпартійна, колгоспниця колгоспу ім.Куйбишева.

 

    Селіванова Зоя Федорівна (1918 р.н.)- сприяла підпіллю, безпартійна, вчителька.

 

    Сушко Федір Миронович (1897 р.н.0 – сприяв підпіллю, безпартійний, слюсар автороти, розстріляний.

 

    Тебенко Федір Тимофійович (1898 р.н.) – сприяв підпіллю, безпартійний, інспектор РайФО, розстріляний.

 

     Уколова Марія Омелянівна (1918 р.н.) - сприяла підпіллю, надавала матеріальну допомогу, передавала повідомлення радянського інформбюро, поширювала  листівки, безпартійна, вчителька Покровської середньої школи.

 

   Швець  Олексій Онуфрійович (1898 р.н.) – член партизанського загону, кандидат  в члени ВКП(б), слюсар колгоспу «Червоний партизан», розстріляний.

 

   Шокарев Василь Архипович (1902 р.н.) – сприяв підпіллю,безпартійний, голова колгоспу «Земельний труд», розстріляний.

 

                                По матеріалам Херсонського партійного архіву.

 

 

 

               

                   Краєзнавча група 11-Б класу

          Нижньосірогозької ЗОШ І-ІІІ ступенів

          Нижньосірогозького району

          Херсонської області

 

1.Перпелова Євгенія – командир групи;

2.Богун Валерія—учениця 11-Б класу;

3. Разінкова Аліна – учениця 11-Б класу;

4. Разінкова Тетяна – учениця 11-Б класу;

5. Ткач Яна – учениця 11-Б класу;

6. Томов Валерій—учень 11-Б класу;

7. Черних Микола – учень 11-Б класу.

Керівники:    Пендак Лариса Семенівна – вчитель географії

                         Дежкіна Олена Вікторівна – вчитель історії

                          Нижньосірогозької ЗОШ І-ІІІ ступенів

                          вул.Височина,6

                          тел. 2-12-36

Консультант : Шевцова Клавдія Григорівна, колишній керівник 

                           Нижньосірогозького краєзнавчого музею,

                           нині пенсіонер

 

                               Висновок

 

         До списку учасників партизанського підпілля в Нижньосірогозькому районі зараховано 31 чоловік разом з тими, хто сприяв підпільникам. Серед них: членів КПРС – 7, кандидатів  у члени КПРС – 5,робітників – 5, селян – 5,  інтелігенції –19, українців – 18, росіян – 11. Тих, хто був безпосереднім учасником партизанської  боротьби під керівництвом Купрія  М.В. та Височина І.Д., налічувалось 8 чоловік. ( див. додаток 5).

     Створені при відступі партизанські загони, підпільні групи в 1941 році були або приречені на смерть, або перебували в дезорганізованому стані. Іншою причиною неспроможності  радянського підпільного руху була відсутність фахової підготовки більшості залишених. Серед них не вистачало кваліфікованих командирів, військових фахівців: радистів, мінерів-підривників, шифрувальників, знавців  конспірації.

     Критична ситуація на радянсько-німецькому фронті, яка склалася в 1942 році, змусила Й.Сталіна принципово змінити  ставлення до партизанського руху. 30 травня 1942 року при Ставці Верховного головнокомандування було створено Центральний штаб партизанського руху. Незабаром розпочав роботу й Український штаб партизанського руху, очолений генералом  Тимофієм Строкачем. І хоча наша  партизанська група на чолі з Купрієм М.В.  та  Височиним І.Д. припинила своє існування (серпень – листопад 1941 р.), але її героїзм був відмічений Строкачем у його книзі « Наш позивний – свобода».

        Нам, учням Нижньосірогозької ЗОШ І-ІІІ ступенів дорога пам’ять про тих, хто наближав велике свято Перемоги. Іменами командирів партизанського загону названі вулиці селища ( на одній – збудована наша школа), у Нижньосірогозькому  музеї Бойової слави  є стенд, присвячений героям –партизанам (див. додаток 1  ). Учні нашої школи беруть активну участь в операції «Ветеран», проводять Уроки Мужності з ветеранами Великої Вітчизняної війни та зустрічі з дітьми партизанів (див. додаток  1 ). Рада шкільного музею, всі учні нашої школи і надалі  будуть продовжувати  збирати матеріали про воїнів- визволителів, вивчати історію  їхнього героїчного подвигу, проявленого в роки Великої Вітчизняної війни.

                                  Література:

 

 

1.     Архіви колишнього директора Нижньосірогозького краєзнавчого музею Шевцової К.Г.

2.      Вірлич А.Є., Якименко В.П. Пам’ятники слави на херсонській землі.-Сімферополь. : Таврія. 1977, с.53

3.     Історія міст і сіл УРСР: Херсонська область-К: Головна редакція УРЕ, 1983-- с.57, 464

4.     Херсонська область у роки  Великої вітчизняної війни. 1941-1945 р.р. Збірник документів і  матеріалів. – Сімферополь. : Таврія, 1975, с.7,8,93,146,157,182.

5.     Т.А.Строкач. «Наш позивний -- свобода».

6.     О.К. Струкевич, І.М.Романюк, С.І.Дровозюк.  Історія України: Підручн. для 11 кл. загальноосвіт. навч. закл.-К. : Грамота, 2011 .-с.41

7.      Матеріали газети «Червоний промінь» за різні роки:

-         № 56 за 12 травня 1985 р.

-         №42 за 18 жовтня 2008 р. та ін.

Подобається