Цвітуть чорнобривці


Цвітуть чорнобривці червоногарячі,
Навіюють спомин про маму мені…
Хоч небо осіннє і тужить, і плаче,
Несуть нам тепло квіточки осяйні.

Цвітуть чорнобривці – в саду, біля хати,
Їх мама саджала у землю святу.
Ну як не дивитись, ну як їх минати,
І не помічати красу їх, цноту?

Солодко-терпкі і м’які аромати –
Встеляють вузеньку стежину з двора..,
З якої стрічала колись мене мати,
Коли ще красива була й не стара.

Та роки пройшли, чорнобривці зів’яли,
І мама уже відійшла за межу…
І грози гучні вже давно відгуляли,
Весною ці квіти вже я посаджу…

Хоча вже й у мене сивини на скроні,
І вік мій на осінь уже погляда, -
І в мене доросла, як яблуня, доня,
До неї не йде хай ще осінь руда.

І що ж то життя – і цікаве, й квітчасте!
Лишилося мало – та ним дорожу…
Яка ж то краса, ну яке ж то причастя,-
До квітів щоранку, щаслива, біжу…

***

 

Подобається