Медіатиждень

Базові настанови новинної грамотності

З'ясовувати, з чим маємо справу — з фактом чи судженням.

Факт (від лат. factum — зроблене) означає, як відомо, дійсність, подію, те, що реально відбулося. Саме на фактах ґрунтується віра в правдивість історії, вільну від суб’єктивних оцінок новину — в сенсі вислову, що з’явився наприкінці ХІХ століття і вживається як догма: «факти — священні, комен- тарі — вільні».

           Журналіст має в своєму матеріалі об’єднати правду і реальність шляхом відображення фактів. Фактами можуть бути числа, дати, імена, події — все, що мож на помацати, виміряти, перерахувати, підтвердити. Факти надають різні джерела — науково-дослідні та соціологічні інститути, органи влади, установи статистики, архіви, пошукові інтернет-системи тощо. Джерелом інформації можуть стати звичайні люди, наприклад свідки події, тощо. Головне, що відрізняє факт від оцінки, — об'єктивність. Оцінка завжди відбиває чиюсь суб'єктивну позицію, емоційне ставлення, заклик до якихось дій. Факт не дає оцінок, ні до чого не закликає.  Мінімальну перевірку факту проводить журналіст за запитаннями: «Хто? Що? Коли? Де?».  Лише після забезпечення цього фактологічного рівня достовірності інформації, журналіст зважується на перехід до другого рівня: «Як?» і «Чому?» — рівня тлумачення, досягаючи максимально можливої несуперечливості.  

          Думка (судження) виникла внаслідок роздумів, це продукт мислення, ставлення до чогось. Це оцінна інформація, яку дуже важко, навіть неможливо, переві- рити. Думка в тексті часто з'являється у вигляді коментаря, інтерпретації. На відміну від факту, думку можемо розглядати по-різному, наприклад, як важливу/неважливу. Наявність поряд із фактом думки часто впливає на наше його сприйняття. Думка «забарвлює» факт, програмує нас на його сприйняття так, як потрібно авторові медіатексту. Щоб відрізнити судження від факту, варто пам’ятати, що:  думка завжди суб’єктивна, а факт існує незалежно від нашого бажання абоØ ставлення до нього;  факт завжди реальний. Думка для того, щоб стати істиною, має спиратисяØ на факти;  думка завжди має авторство. (Автор, висловлюючи свою думку, має іден-Ø тифікувати себе, а передаючи чужу думку, вказує на її авторство);  правильно буде супроводжувати свої судження словами: «думаю, що...»;Ø «здається...»; «стверджую, що...»; «упевнений, що...»; «вважаю, що...» тощо;  думка може «ховатися» за фразами на кшталт: «це означає...»; «про що свідчить...» або взагалі ніяк «не виявляти себе», зливаючись з фактом.

Подобається