18.12.2011



До дня звільнення міста від фашистських загарбників


                                                       ЯКБИ КАМІННЯ ВМІЛО ГОВОРИТИ...

 ...ТО чимало можна було б дізнатися про те, як жилося колись людям на цій землі, де зараз мешкаємо ми з вами, адже чимало побачили на своєму віку старі будівлі нашого міста; однак вони щодня намагаються достукатися до наших сердець, нагадуючи нам про минуле в  назві міста та назвах вулиць. А ми часом, так заклопотані, що й мало звертаємо на це уваги.

Походження назви міста

    Іван Максимович Синельников (1742-1788) – козацький старшина, згодом перший Катеринославський губернатор .  В1780 році, за особливі заслуги перед Російською Імперією (брав участь у скасуванні Запорзької Січі, під керівництвом  П. Текелія) йому були подаровані землі на правому березі Дніпра 3536 десятин і 7.500 кв. сажен для будівництва слободи. Там він збудував поселення Миколаївку (зараз Нікольськ Солонянського району), для молодшого сина Миколая. Цього ж року  Авдотья Василівна, дружина генерал-майора Івана Максимовича, додатково отримує наділ землі 3178 десятин 1075 кв. сажен для будівництва села Військове. В цей час велося активне будівництво залізної дороги, яке за планом мало проходити саме через це місце, однак відводити землю під її будівництво поміщики Синельникови категорично відмовлялися, бо займалися тут випасанням овець, потяги, які мали б тут проходити, будуть їх розлякувати.

  Керівник будівництва залізної дороги, комерційний радник П.Г.Губонін, знаючи неабияку любов поміщика Синельникова до винагород, запропонував, йому, щоб назва вокзалу, з боку сходу та заходу, носила «світле ім’я» «СИНЕЛЬНИКОВО».

  Таким чином утворилося майбутнє місто.

  Революційні події в Синельниковому                            

 1905-1907р.р.

Революційні дії зачепили також і населений пункт Синельникове.

6 грудня 1905 року був створений бойовий революційний комітет, до складу якого увійшли: слюсар І. Биковський, машиніст Б. Вагановський, котельник П. Ткач, телефоніст А. Поперек і А.Таран. Ревком очолив повстанську боротьбу робітників залізничного вузла та став зародком революційної влади в поселенні.

  1905р., листопад – загальні збори робітників залізничного вузла, які вирішили негайно розпочати загальне повстання та подати керівництву політичні вимоги.Страйк розпочався 15-16 листопада.

  1905р., -  утворився Синельниківский страйковий комітет, до якого увійшли робітники станції: Іван Ареньїв, Кирило Малютін, Віктор Чернявський, студент Петро Бєліков та ін. Комітет розпочав свою роботу із обеззброювання жандармів та офіцерів керівничих військ. Тепер вся повнота влади знаходилась в руках Бойового Страйкового Комітету. На залізничному вузлі станції Синельникове виконувалися тільки рішення, які видавав Комітет. Рух потягів по станції, за наказом Комітету був частково призупинений у грудні; відправлялися тільки потяги з топливом та продуктами харчування для страйкуючих.     Члени Комітету проводили політичну агітацію не лише серед залізничників, але й серед місцевого населення.

  1906р., (1- 4 листопада) – в Катеринославі Тимчасовий Окружний Суд розглянув справу «О захвате станции Синельниково Екатеринославской железной дороги во время железнодорожной забастовки в декабре 1905г.». Був винесений вирок осудити Івана Ареньєва, Івана Биковського, Афанасія Тарана до смертного покарання через повішання; Віктора Чернявського, Кирила Малютіна, Петра Холода – до каторжних робіт строком на шість років; Петра Бєлікова, Бронеслава Вигоневського – до каторжних робіт строком на чотири роки; пять членів Бойового Комітету осуджені до вислання.

 Під час буржуазного перевороту в країні

   1917 рік – утворений буржуазією Тимчасовий Виконавчий Комітет, до якого увійшли А.А. Парманін (світовий суддя), А.І. Дунаєвський (агент Петроградського міжнародного банку), М.В. Замятін (директор училища), та інші, хто підтримував Тимчасовий Уряд.  Метою Тимчасового Комітету було охороняти буржуазно-поміщицькі порядки. Скориставшись відсутністю більшовиків в поселенні, він захопив владу до своїх рук.

  1917р., восени – За прикладом робітників Катеринослава та Донбасу, робітники майстерень Яцкевичів утворили червоногвадійський загін, яким командував Василь Якович Кірпічев. Тимчасовий Виконавчий Комітет різними способами заважав роботі Червоноармійському загону.

   З осені  1917 року в Синельниковому знаходився Гайдамацький курінь (війська Центральної Ради) – вони тут для того, щоб не допустити встановлення в влади робітників та селян.

  Щоб розгромити гайдамацькі сили, та встановити  радянську владу на Катеринославщині, при Харківському штабі була створена спеціальна група військ, яку очолив А.І. Єгоров – керівник московських червоногвардійців. Група мала завдання наступати в напрямку Лозова-Синельникове-Катеринослав.

  20 грудня - червоноармійці зайняли місто.

  23 грудня  - в Синельникове встановлена раддянська влада, яка протрималася, однак, не довго, всього кілька місяців.

 

 Визволення Синельникового від німецьких інтервентів

 1918р., березень – починається наступ німецьких загарбників.

25 березня – криваві бої за населений пункт та залізничний вузол.

  Частини Червоної Армії витримали ряд кількох повторних атак і відступили від Синельникового. Австро-німецькі розбійники увірвались до населеного пункту і розігнали міську Управу; почали грабувати місцеве населення.

  14 листопада – буржуазно-націоналістичні партії утворили новий орган влади - Директорію для того, щоб не допустити повернення радянської влади в Україні. Але до цього часу вже почалися наступальні операції червоноармійських сил проти австро-німецьких інтервентів.

  Керуючись дерективним наказом Центрального Військово-революційного Комітету про те, щоб «мобилизовать все революционные силы Екатеринославской губернии на восстание, чтобы помочь продвижению наших войск на юг и захватить станцию Александровск, Синельниково, Павлоград», партизанський загін під керівництвом Г. Колесова після тимчасового бою зайняв станцію Синельникове, та вигнав з поселення інтервентів.

  Однак німецькому комадуванню в цей час вдалося скласти договір з Петлюрою про сувмісні дії проти повстанських червоних загонів, котрі діяли на території Павлограду. Такий крок не допоміг німецькому командуванню і дуже скоро партизани на станції Синельникове предявили  воргогу  ультиматум – залишити станцію протягом кількох годин, інакше жодний німецький солдат не залишиться живим. Таким чином німецькому командуванню прийшлося виконувати ультимативні вимоги партизанів.

  1919р., 20 січня – війська під командуванням П.Є. Дибенка увійшли в Синельникове, а через кілька днів звідси почали наступ на Катеринослав. Відступаючи, інтервенти знищували на головних напрямках телеграфні та телефонні лінії, руйнували залізничні шляхи, промислові будівлі, грабували населення, тощо.

 Так сталося, що стратегічне розташування Синельникове, як важливого вузла транспортних магістралей півдня України зробило місто в роки громадянської війни центром жорскої боротьби. Населений пункт і залізничний вузол неодноразово переходили від одних рук до інших. Часто тут бував і Нестор Махно, зі своєю бандою він руйнував те, що ще вціліло, грабував місцевих жителів.

 

Робота Ревкому в Синельниковому

 1919 рік – створення в Синельникове  військово-революційного Комітету (Ревкому), функціями якого було наведення революційного порядку, налагодження промисловості та залізничного транспорту; він зосередив на цей час усю повноту влади. Складність роботи Ревкому полягала в тому, що склад його часто змінювався; так протягом року сюди входили більшовики С.К. Богма, А.І. Рожко, В.І. Семенов. За час їхнього керівництва партійна організація населеного пункту поповнилася новими членами, в основному залізничниками: Григорій Жигулін, Олексій Луценко, Павло Семенов, Антон Бєлий, та ін.

  Протягом 1919 року секретарями парторганізації були – спочатку С.К. Савченко, а потім В.І. Васильковський.

  16-18 квітня, в Катеринославі, на губернській партійній конференції більшовиків вперше була представлена Синельниківська партійна організація.

 

                                                           Білий терор

   1919 р., травень – нааступ денікінських військ на південному фрнті. Війська Червоної Армії відступають. Із Донбасу в цей час до станції Синельникове агітаційним потягом прибуває Михайло Іванович Калінін, він виступає на мітінгу, закликаючи присутніх до боротьби з ворогом.

  Увірвавшись до населеного пункту, денікінці встановили білий терор: масові арешти, розстріл мирного населення стали звичайною справою. За незначні підозри здійснювалися повішання людей без суду та слідства.

  Недивлячись на страхіття білого терору, партійна організація залізничників керувала боротьбою робітників проти білогвардійців.

  Вліику 1919 року був створений повстанський штаб Лозово-Синельникіського району, в якому нараховувалось 35 тис. Партизан, що відволікали на себе значні сили деніківців, послаблюючи тим самим його армію.

 

  Вибори до Ради робітничих, селянських та солдатських депутатів

   1920р., травень – відбулися вибори виконавчого Комітету місцевої Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів. Проводилися вибори відкритим голосуванням. В результаті до складу виконкому місцевої Ради увійшли 11 чоловік: С.К. Савченко (голова), Є.Я. Кишинський, А.Т. Будаков (одночасно він був і комісаром залізничного вузла), П.Ф.  Семенов, С.К. Богма, І.Х. Миргородський та ін. Усі члени виконкому були закріплені за певними участками господарської діяльності міста та залізничного вузла. Більшість депутатів були більшовиками. Скоро під керівництвом  партійної організації була створена комсомольська організація, першим секретарем якої став Микола Шатохін.

  1920р., жовтень – створення Синельниківського районного партійного Комітету, який обєднав партійні організації Синельниково, залізничного вузла і району для вирішення проблем по відновлювальним післявоєнним роботам, проблемам політичного та культурного життя.

 Однак, до вересня 1925 року  для сратегічного вузла ст. Синельникове продовжувалось військове положення. Це було наслідком того, що банди Махно, Коробки,  Гаркуші та інші часто чинили напади на цю місцевість, а особливо на залізничний вузол.

 

 Життя міста  в роки перших пятирічок

   За роки довоєнних пятирічок виріс та обновився залізничний транспорт, значно розширилися паровзні та вагонні парки; заново збудовані Вітчизнягі заводи транспортного машинобудування.

1937р., - збудовано приміщення вагонного ДЕПО. На залізничному вузлі було підтримано стахановський рух. Першими стахановцями стали: вагонне ДЕПО (Х.П. Семенко), паровозне ДЕПО (А.Т. Будаков), ст. Синельникове –І  (П.Ф. Семенов), та ін.

  За цей час місто змінилося, виросло, змінило свій зовнішній вигляд. Будувалися багатоповерхові будинки; в 1940 році закінчилося будівництво                  на 27 місць; значні кошти виділялися на благоустрій міста: прокладання доріг, асфальтування тротуарів, розширення водопровідних ліній, освітлення вулиць. З кожним роком збільшувався міський бюджет, так до 1940  року він сладав близько 1,5 млн. рублів.

  В районі нараховувалось 90 колгоспів, 3 совгоспи, 4 МТС, селекціонерно-дослідницька станція республіканського значення. До 1940 року була ліквідована безграмотність. Будувалися школи, дитячі садки, лікарні, будинки культури,тощо.

 

                                                 Напад німецьких військ на місто

 В перших числах жовтня 1941 року, фашистські дивізії генерала Клейста підійшли до ст. Синельникове-І, важливого залізничного пункту -  вузла півдня України.

  Від Новомосковська відходили  обезкровлені частини 230-ї стрілкової дивізії, бійці якої склали голови за визволення сіл: Дерезуватка, Кислянка, Кам’януватка, Романівка. Через Марївку, Раївку та Синельникове відходила 261 стрілкова дивізія, що потерпіла великі втрати в живій силі та техніці. Північніше від міста, в Павлоградському напрямку проти ворога виступили частини 30-ї кавалерійської дивізії, які відходили через населенні пункти Майське і Зайцево.

  Наше місто захищали воїни 95-го прикордонного загону. Прикордонники виконали наказ: стримували ворога безперервними  атаками з пяти годин ранку до пізнього вечора, знищивши близько 200 фашистських солдат, але сили були нерівними. 2 жовтня прикордонники до 14-ї години дня тримали оборону, ворог перегрупувавши свої сили , далі пішов танками на окопи, де перебували прикордонники... Багато чиє життя обірвалося в одну мить, серед них Федір Іаванович Калітанін, він же керівник оборони, кулеметчики Комаров, Корчагін, та інші...

  Боєприпаси закінчувалися, підкріплення не підійшло, прикордонники, хто залишився  живим, почали відступати невеликими групами в східному напрямку через нескошене хлібне поле, в східному напрямку покинувши свої бойові позиції.

 

   В умовах «нового режиму»

 В місті фашисти встановили «новий» режим: ходіння жителів міста по вулиці дозволялося з 6.00 –до 17.00 вечора, «закононепослушних» карали розстрілом. Протягом окупації міста (кілька тижнів) було розстріляно близько 300 людей мирного населення. Школи, клуби , бібліотеки ліквідовані, їх приміщення перетворилися на конюшні та казарми; всі міські підприємства проголошені власністю німців.                                                                                                                    Колгоспи перетворені на общини та пронумеровані. На чолі кожного общинного господарства стояв староста, як правило, це був хтось з місцевого населення, до нього призначалися ще кілька поліцаїв - також хтось з місцевого населення, які мали контролювати своїх співвітчизників, та доносити на «неугодних» ворогу. Але головним був комендант, без його дозволу староста не міг самостійно, без його дозволу розпоряджатися майном та фінансами  общини.

 Так фашисти господаювали в місті 23 місяці і 18 днів, принісши місцевому населенню багато горя і страждань. 822 військовополонених і мирних жителів стали жертвами гітлерівських загарбників; 73 учасника синельниківського підпілля були замучені та розстріляні; 2,5 тис. молоді були вивезені до Німеччини на каторжні роботи. По місту та району зруйновано 4338 жилих будинків.

 

                                            Синельниківське підпілля

   Та місцеві жителі не здавалися, чинили опір.

1941р., листопад – комсомолець І.А. Стрижений організував підпільну комсомольську групу, до якої входили: І. Довбня, В. Шульга, А. Чайка, Г. Демиденко, Є. Коптелов, І.Птиченко, М. Білоконь.

  Підпільщики мали друкарську машинку, на якій друкувались листівки за данними Радінформбюро, котрі поширювалися по місту та району.

  Коли в групу прийшов В. Тончиєв, та ще кілька чоловік, діяльність її значно активізувалась, але не надовго, так, членів групи було заарештовано в лютому 1942 році, а після довгих знущань їх розстріляли в лісопосадці та в селі Роздори.

  Після Стриженого в 1942 рці стала діяти комсомольська молодіжна антифашистська організація  під керівництвом Ф.Я. Зайця. Ця група проводила агітаційну роботу серед населення міста та прилеглих до нього сіл. В травні – серпнні 1942 року, від масової мобілізації  молоді до Ніиеччини, комсомольцям вдалося спасти багатьох людей.

  Молодіжна комсомольська група  діяла під керівництвом обєднаного підпільного райкому, який був створений за рішенням підпільного обкому у вересні 1942 року. Існували ще й інші патріотичні групи, але діяли вони не спільно, тому у грудні цього ж року підпільним обкомом КП(б)У в Синельникове був направлений В.І. Іваненко (до війни працював редактором Павлоградської міської та районної газети) секретарем райкому, його основною метою було об’єднати усі групи для спільної боротьби проти ворога.

  До березня 1943 року до роботи підпільного райкому було залучено 15 підпільників, деякі з них працювали у ворожих установах. В організації, за завданням підпільного райкому залучалося ще багато людей, які мали виконувати різні партійні доручення. Так, член підпільної організації В.В. Георгієвський з розбитого танку зняв радіоприймач і відремонтував його, що потім дало можливість слухати данні Радінформбюро та поширювати їх серед населення.

  Підпільщики писали та поширювали серед людей листівки на різну тематику. Основним напрямком діяльності підпільщиків Синельникового в 1943 році полягало в тому, щоб сприяти спасінню людей від мобілізації до Німеччини. Молода вчителька Є.Д. Чекес за завданням райкому КП(б)У написала 30 листівок із закликом проти мобілізації до Німеччини та поширила їх серед населення ст. Ілларіонове, в Синельниковому таких листівок було поширено більше 175. Однак на той час з міста до Німеччини вже вивезли три потяги з людьми, в основному це була молодь.

  Пізніше було вирішено створити підпільну групу при районній лікарні, її очолив лікар Степан Лукич Алєксєєв.

  Умов для оперування хворих небуло: відсутня гаряча вода, інструмент не прокип’ячувався, не було навіть чим перев’язувати рани;більшість хворих були з тяжкими інфекційними захворюваннями. Але були і здорові юнаки та дівчата, які готувалися фашистським управлінням на мобілізацію до Німеччини.

  Працівники лікарні робили все можливе: проводили складні операції, переховували від німців та поліції військовополоненних, багатьох по документації проводили як померлих, виносили до моргу, а вночі їздовий Яковін вивозив «трупи» із моргу на кладовище, звідкіля вони розходилися на вже раніше визначені села та розподілялися по хатах.

 

                                        Визволення міста від фашистів

 Насувався фронт. Допити до 15 вересня 1943 року були завершені, готувався масовий розстріл підпільщиків. Разом з Синельниківськими підпільщиками  на розстріл вивозилися також підпільщики та партизани Дніпропетровська, Запоріжжя, Маріуполя. Всього нараховувалося більше тисячі чоловік.

  Не дожили підпільщики до визволення міста всього кілька днів...

  Місто Синельникове було звільнено 21 вересня, 1943 року 25 –ю гв.Червонознаменною дивізією, якою командував Кіндрат Васильович Білютін та 333 –ю стрілковою дивізією, командиром якої був генерал-майор Анисим Іванович Голоско. Обидві дивізії за наказом Верховного Головнокомандуючого товариша І.В. Сталіна від 23 вересня присвоєно почесне звання Синельниківські, 250 воїнів представлені до  винагород.

  В день визволення міста відбувся мітинг з громадянами міста, організований політвідділом 333-ї стрілкової дивізії, на якому присутні жителі міста дали клятву визволителям, що докладуть зусиль до відновлення народного господарства, і особливо залізничного вузла.

  Визволення міста Синельникового та населених  пунктів району відбувалося з 19 – по 25 вересня 1943 року.

 

 

Живе на землі людина

                                      МАЙБУТНЬОМУ – ПРО МИНУЛЕ

   Академік П.Т. Тронько зазначав: «Знання рідного краю духовно збагачує людину, виховує нездоланну відданість Вітчизні, вчить шанувати свій народ та інші народи. Що здавна пліч-о-пліч жили і працювали в Україні».

Сьогодні, в передсвятковий день Дня народження нашого міста, ми хотіли б розповісти вам, шановні читачі, про людину, чия доля в якийсь момент тісно переплелася з долею нашого міста. Йдеться про Петра Івановича Кружилова – Голову Синельниківської Ради Ветеранів. Ні, він не є корінним жителем Синельниківщини, але чимало зробив для міста, а саме – зібрав багатий матеріал про його історію від початку заснування. В своїй роботі автор дуже часто робить послання на архівні данні. Те, про що йдеться в наступній статті – це лише якась сота частина того, що вдалося зібрати Петру Івановичу.

  Народився Петро Іванович в місті Мелітополі; війна застала його у військовому училищі, коли він там навчався, на той час йому виповнилося 14 років.

  За своє життя він здобув медичну та юридичну освіту. Дуже багато подорожував, довелося побувати в Прибалтиці, Білорусії, часто в Росії, а в Середній Азії немає такого куточка, де б не ступала його нога.

  В 1974 році Петра Івановича прислали в наше місто на посаду начальника Лінійного відділу міліції. Тут він пропрацював до 1977 року.

  1978 рік майже увесь присвятив відпочинку.

  Потім працював у  міському військоматі.  Вперше починає серйозно цікавитися історією нашого міста. У 1985 році дали дозвіл на роботу в архіві. Того року відмічалося 40-річчя Великої Перемоги. Завданням для Петра Івановича було знайти по архівним данним людей, які брали участь у визволенні Синельниківщини від фашистських загарбників, для того, щоб представити їх до винагороди. Петру Івановичу довелося попрацювати з архівами залізничного та історичного музеїв міста Дніпропетровська, а також з Дніпропетровським обласним державним архівом. Йому вдалося відшукати дві армії, п’ять дивізій, які мали відношення до нашого міста у воєнний період; він переписав поіменно усіх солдат, хто визволяв від фашистів Синельникове; а заодне цікавився та занотовував і іншу інформацію стосовно нашого міста.

  . З 1986 – по 1992 роки працював в Управлінні сільського господарства, де виконував мобілізаційну роботу.

     З 1992 року працює в Синельниківській Раді ветеранів і до цього часу продовжує захоплюватися історією міста в якому живе.

 

     За час спілкування з Петром Івановичем стає зрозуміло, що Синельникове є одним з найцікавіших за своєю історією малих міст України. І мабуть не лише тому, що з ним пов’язані імена відомих громадських діячів, не  тому, що маючи таке географічне розташуваня, воно мимоволі стало на якийсь час важливим стратегічним пунтом для всієї країни, а ще тому, що тут з давніх часів живуть люди, які всім серцем закохані в рідний край, для яких рідне місто в різні часи було і є джерелом трудового натхнення, краси душі.

 
Оцінити статтю
Оцінити статтю
  • Currently 0.00/5
 
розділи блогів
Розділи
 
Iншi статтi