Види простих речень
Українська мова / Види простих речень

Види простих речень

Для студентів групи ОРА-22

 

ТЕМА: Види простих речень і їх відтінки значень.

 

План

  1. Означення простого речення.
  2. Види простих речень.
  3. Односкладне речення:

А)означено-особове речення;

Б)неозначено особове речення;

В)узагальнено-особове речення;

Г)безособове речення;

Д)називне речення;

Ж)слово-речення.

 

 

 

Простим називається речення, в якому є одна граматична основа. Граматична основа може складатися з двох головних членів — підмета і присудка: Забилось серце. Дрімає соняшник. Такі речення називаються двоскладними.

Просте речення, граматична основа якого складається з одного головного члена, називається односкладнимНадворі смеркало й сутеніло. Односкладні речення не слід плутати з неповними, в яких може бути пропущений головний член речення: По тім боці — моя доля, по сім боці — горе.

За метою висловлювання речення поділяють на: 1) розповідні, у яких про когось або про щось розповідається; 2) питальні, у яких про когось або про щось запитують; 3) спонукальні, у яких спонукають до дії.

За емоційним забарвленням речення поділяють на окличні (Здрастуй, рідна школо!) та неокличні (Це був ясний день).

Граматичною основою речення є підмет і присудок. За наявністю граматичної основи речення поділяються на односкладні (Сном не прогодуєшся (Нар. тв.)) та двоскладні (Сичі в гаю перекликались…(Т. Шевченко)).

За наявністю або відсутністю другорядних членів речення поділяють на поширені (Шуміла калина край дороги) та непоширені (Зійшло сонце).

Просте речення може бути повним і неповним. Повними називаються речення, у яких наявні всі головні та другорядні члени речення, необхідні для завершеності будови й повноти вираження значення (В чагарниках низькорослих акацій посвистували червоногруді снігурі (Ю. Збанацький)). Неповними називаються такі речення, у яких пропущений головний або другорядний член речення, зрозумілий із контексту або ситуації мовлення (Хвилини здаються тоді за години, години — за дні, дні — за роки (П. Мирний)).

Просте речення може  бути неускладненим або ускладненим однорідними членами, звертаннями, вставними словами, словосполученнями та реченнями, відокремленими членами речення. До ускладнених речень належать речення з однорідними членами, 
з відокремленими членами, зі звертанням, зі вставними і вставленими компонентами.

Синтаксичний центр речення може бути виражений як підметом і присудком, так і лише одним головним членом, який поєднує в собі значення і підмета, і присудка, - другий головний член у такому реченні не потрібний.
Залежно від цього розрізняються прості речення двоскладні і односкладні. Односкладні в свою чергу за значенням головного члена поділяються на односкладні означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні і називні. Окремо стоять слова-речення (інакше: нерозчленовані речення).
1. Найпоширеніші в українській мові двоскладні речення.
Двоскладними називається речення, у якому обов’язково повинні бути обидва головні члени – і підмет, і присудок.
2. В односкладному означено-особовому реченні є лише присудок, а особа-діяч (я, ти, ми, ви) безпомилково встановлюється із закінчення дієслова.

Означено-особові речення

Особа

Однина

Множина

Теперішній час

1-ша

Розплющую очі і раптом бачу у вікнах глибоке небо і віти берези. (М. Коцюбинський).

Пробігаємо попід старими розлогими дубами. (Ю. Збанацький).

2-га

Давню байку правиш, друже! (Леся Українка).

Хочете зацікавити мене своєю ро-ботою? (Ю. Мушкетик).

Майбутній час

1-ша

Україно! Доки жити буду, доти відкриватиму тебе. (В. Симоненко).

Завтра почнемо косиш хліб. (М. Зарудний).

2-га

Поїдеш далеко, побачиш багато; задивишся, зажуришся,- згадай мене, брате! (Т. Шевченко).

Вискочите за ліски, перетнете шлях на Переяслав-Хмельницький. (Остап Вишня).

Наказовий час

1-ша

-

Товариші мої! Єднаймо руки й зори, щоб привид злий війни, як сон кривавий, зник. (В. Сосюра).

2-га

Люби свій край. Всю душу солов'їну і серця жар йому віддай в піснях. (В. Сосюра).

Генії! Безсмертні! На коліна станьте перед смертними людьми. (В. Симоненко).


3. У неозначено-особовому реченні неназвана особа-діяч мислиться як хтось із певного кола людей. Головний член неозначено-особових речень виражається дієсловом у таких формах: а) 3-ї особи множини теперішнього чи майбутнього часу дійсного способу; б) множини минулого часу; в) множини умовного способу.
НАПРИКЛАД:
1. Весною в селі встають рано (Г. Тютюнник).
(Дієслово у формі 3-ї особи множини)
2. Умивали доріженьку рясними дощами (О. Квітневий).
(Дієслово у формі множини минулого часу)

Виконавці дії в неозначено-особових реченнях не називаються з різних причин. Іноді вони не відомі ні за кількістю, ні за складом, а іноді не називаються свідомо, щоб зосередити увагу на самій дії.
Означено-особові та неозначено-особові речення здебільшого вживаються в художньому і розмовному стилях мовлення. Вони допомагають уникнути небажаного повторення, створюють лаконічність, динамічність розповіді.
4. В узагальнено-особовому реченні неназвана особа-діяч мислиться як будь-хто з людей. Ці речення найчастіше використовуються в прислів'ях, а також у науковій та, рідше, художній літературі. Головний член (присудок) у такому реченні, як правило, виражений дієсло­вом у другій особі однини чи множини дійсного або наказово­го способу. Наприклад, дії, названі в реченнях Що посієш, те й пожнеш. По правді роби, по правді й буде (Нар. творчість). Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне (М. Коцюбинський). Серед густо посаджених вільх вам три­вожно й незатишно... Оглядаєтеся по боках, намагаєтеся зап­римітити щось, але ніде нічого, тільки похмурі кущі, невеселе гілля низько понахилялося, тьмяні якісь закутки (Є. Гуцало), може виконувати будь-хто з людей.

Рідше в узагальнено-особових реченнях вживаються інші форми дієслів:

а) форма першої особи однини чи множини: Чого не люблю, того і в борщ не кришу. Як робимо, так ходимо, як дбаємо, так маємо (Нар. творчість). Беремо чисту пробірку, наливаємо в неї дистильованої води (3 під­ручника);

б) форма третьої особи однини чи множини: Швидко робить, та переробляє довго (Нар. творчість). Як і батьків, прізвища не вибирають (3 газети);

в) форма минулого часу: Уморився, поки хліба наївся. Все літечко кукала, гуляла, тепер сиди, очицями моргай (Нар. творчість).
5. У безособовому реченні дія мислиться як незалежна від будь-якого діяча. Стилістична роль безособових речень різноманітна. Частина їх певного емоційного відтінку не виражає (Надворі розвидняється; Мене морозить). Але частіше ці речення вносять у текст додаткові відтінки. Так, якщо порівняти двоскладне і безособове речення однакового змісту, то помітимо, що перше виражає активність підмета, а друге має відтінок пасивності: Вони хочуть.- їм хочеться. Безособові речення часто вживаються в пейзажних описах: вони поглиблюють у читача почуття. Речення з присудком, вираженим дієслівною формою на -но, -то, передає відтінок завершеності дії з якимось результатом. 

 

Спосіб вираження присудка

Приклади

Безособове дієслово

1. Надворі почало сутеніти 2. Невдовзі розвиднілось. (Б. Комар).

Особове дієслово в безособовому значенні

1. У цей час унизу досить знайомо стрельнуло, машину рвонуло вбік. 2. Сікло гострим дощем. (О. Гончар).

Дієслівні форми на -но, -то

1. За наше жито та ще нас і бито. (Нар. творч.). 2. Мені велено було доглядати голубів. (Ю. Збанацький).

Неозначена форма дієслова

Коли добре жити, то гарно й робити. (Нар. творч.).

Прислівники, а також присудкові слова разом з неозначеною формою дієслова

1. Навкруги було безлюдно. 2. У повітрі стало тепліше. (М. Коцюбинський). 3. Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину. 4. Кращого сонця ніде нема. (В. Симоненко). 5. Пора було готуватися до школи. (Б. Комар). 6. Ще півгодини треба було їхати лісом. (М. Коцюбинський).


6. У називному реченні називається предмет, але нічого не говориться про дію. В називних реченнях тільки називається предмет або явище, стверджується їх наявність чи існування без участі присудка, якого у називному реченні немає. Слід відрізняти називні речення від двоскладних з іменним складеним присудком. Наприклад, речення Довгий літній день називне, бо в ньому лише стверджується існування довгого літнього дня, а речення Літній день довгий двоскладне, у якому підмет день, а присудок довгий (який є день?). Присудок означає, що говориться про підмет день (що день є довгий). Називні речення часто вживаються в художніх творах у статичних описах; вони мають здатність передавати думку окремими, іноді не пов'язаними між собою частинами, малювати картини наче пунктиром. Називним реченням властива стислість у передачі думки, вони ніби створюють тло, яке має заповнити деталями уява читача. Тому цей тип речень дуже поширений у ремарках драматичних творів. 
7. Речення, виражене неповнозначним словом (вигуком або часткою), яке виступає замінником цілого речення, називається словом-реченням. Слова-речення характерні для розмовного й художнього стилів. У мові вони можуть вживатися і як самостійні реплі­ки, і в складі простого речення, наприклад: — Чули, серце, скоро землю нам мають давати. — Аякже, Маласю, чула. Аяк­же (М. Коцюбинський). Що ж. Бої — так бої. Нам не впер­ше страждать (В. Сосюра). Ой, не плач, моє серце, ой цить. (М. Вороний).

У ролі слів-речень виступають слова:

-стверджувальні: так, авжеж, аякже, атож, еге, еге ж, 
добре, гаразд, точно, звичайно, ще б пак, та вже ж, бо й є;

-заперечні: ні, навпаки, неправда;

-питальні: ну, та ну, невже, хіба, га, справді;

-спонукальні: годі, геть, цить, гайда, стоп, ура, караул, ґвалт, доволі, ша, тс-с-с, ну;

-емоційно-оцінні: ого, ох, ах, ех, хм, тьху,  он як, тож-то й ба, от тобі й маєш,  слава Богу, Богу дякувати, Боже мій;

-слова мовного етикету: спасибі, дякую, вибачте, даруйте, будь ласка, прошу, добридень, на добраніч, моє шанування, привіт, щасти, прощай, з Богом, дай Боже, Бог на поміч, Боже поможи, тощо.

У словах-реченнях підмет і присудок не виділяються.

Отже, існує багато різновидів простих речень, які треба відрізняти одне від одного.

 

Питання для самоконтролю

1.Які речення називаются неозначено-особовими?

2. Чим може бути виражений у них головний член?

3. Які речення називаються узагальнено-особовими? Чим виражається 'В них головний член?

 4. Які дієслова називаються безособовими? Складіть речення з безособовим дієсловом.

5. Розкажіть про дієслівні форми на -но, -то і складіть речення з ними.

Тестові завдання

1. Граматичну основу двоскладного речення становлять: 
А підмет і означення 
Б присудок і обставина 
В головні та другорядні члени речення 
Г підмет і присудок

2. До односкладних речень належать: 
А непоширені прості речення 
Б речення з пропущеним підметом 
В речення з одним головним членом 
Г неповні речення

3. Виберіть речення, у якому є означення, додаток, обставина. 
А Трошки вірить серце в забобони логікам усім наперекір (М. Рильський). 
Б Широкою чарівною музикою зашумів дощ (О. Гончар). 
В Подяку ми складаємо землі своїх батьків (Р. Лубківський). 
Г Люблю хати древлянського Полісся (Л. Костенко).

4. Яке з поданих речень належить до узагальнено-особових? 
А Звіряю свої вчинки за життям своїх батьків і дідів. 
Б Учітеся, читайте, і чужому научайтесь, і свого не цурайтесь (Т. Шевченко).
В Не знаючи дороги, рушили навпростець. 
Г Запахло м'ятою і любистком.

Домашнє завдання

Вивчити конспект. Виписати з художньої літератури 10 прикладів ускладнених речень. Зробити їх синтаксичний розбір.

 

Література

1. Сучасна українська літературна мова.  Синтаксис/  За ред.  І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1969. — С.430-448.

2. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови: Ч.І. К.: Вища шк., 1972. – С.307-311.

3. Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я.Плющ – К.: Вища шк., 1994. – С.288-291.

4. Бондаренко Українська мова. Підручник для 10 класу. – К.: «Грамота», 2010. – 287 с.

5. Загнітко А. Український синтаксис: теоретико-прикладний аспект. -- Донецьк, 2009. - 137 с.