05.05.2012



Творчий звіт вчителя світової літератури та російської мови Бистрої А.М.


 

Творчий звіт

вчителя зарубіжної літератури та російської мови

Бистрої Анжеліки Миколаївни

У шкільних стінах починається все, що нас може радувати чи непокоїти… Тут сьогодні плекається громадянин, який перейме на свої плечі тягар з плечей старших поколінь, діятиме й мислитиме по-новому, нестандартно, буде активним перетво-рювачем життя, борцем за наші світлі ідеали.

Добре відомо, що діти живуть сьогоднішнім…

Готуватися невідомо до чого – значить відмовитись від сучасних інтересів, черпаючи натхнення в надії, що у туманному завтра буде ще цікавіше.

Вчительська самореалізація відмінна від самореалізації представників інших професій, адже вчитель відповідає за тих, кого, за словами персонажа казки Сент-Екзюпері, «приручив». Ми реалізуємо себе, так би мовити, тричі (це щонайменше): як учитель – на уроці, коли викладаємо предмет і організуємо самі урок (як організаційну навчально-продуктивну форму пізнання світу); як творці людини – виховуючи учнів, коли ведемо їх сходами пізнання світу і їх у цьому світі; як творці творців – спостерігаючи за внутрішнім зростанням учнів – від думки до думки, від твору до твору. Ми добре розуміємо і маємо поставити собі за мету, що не тільки сума знань, умінь і навичок головне в житті, а й зростання й утвердження особистості.

Як учень, так і вчитель повинні долати труднощі і йти до висот духу, від мистецтва слова – до мистецтва життя. Ніщо не можна порівняти із власним творінням духу, бо це є утвердженням людини як творця. Сучасні орієнтації і нові цінності освіти дозволяють зрозуміти виховання як діяльність, котра будується на саморозвитку учня. Як на мене, педагогіка чимось схожа на поезію. Мене приваблює мотив великої загальної єдності світу, де людина, природа, речі, поезія складають одну вічну цілісність. Усвідомити зв’язки: «я і світ», «я і учень», «я і творчість» і, зрозуміла річ, інші зв’язки (а цей процес нескінченний) – це і означає знайти себе. А через самопізнання і самоусвідомлення – до учня. Мене приваблює мотив поета і поезії, де поет (педагог) – незалежний творець, що не просто відтворює картини життя, а передає свої враження від нього (відповідно – не просто вчитель викладає літературу, а передає учням свої враження від того чи іншого твору). Поети мають пробуджувати й пробуджують духовність на землі.

Вчитель – це перетворювач, це творча особистість, яка глибоко, як поет, відчуває світ і свій зв'язок з ним, яка сприймає себе як частку природи й знаходить в ній явища, споріднені з власною душею. Учитель прагне досягти своїх духовних ідеалів і вірить в оновлення, духовне перетворення світу. Це є принципи, на яких тримається вчительська позиція, педагогічна практика.

В цьому навчальному році я продовжувала роботу над проблемою «Розвиток творчої самостійності і пізнавального інтересу учнів на уроках зарубіжної літератури та російської мови», зокрема зосереджуючи свою увагу на темі «Сучасні шляхи аналізу художнього твору».

Особливо зараз, в ХХІ столітті, в час «зрілого» постмодернізму, коли пере-осмислюються застарілі літературознавчі канони і розширюються можливості діалогу культур.

Так, саме форма діалогу і глибше – діалогічне мислення – дозволяють зрозу-міти багатовимірюваність культурологічного простору, відчути взаєморозуміння і взаємозбагачення культур різних епох і народів, починаючи з античності і прокла-даючи шлях до постмодернізму сучасного.

Осмислюючи літературну спадщину, учень-читач, як і вчитель-читач, спочатку на рівні «мікродіалогу» вступає у спілкування з героями твору, з письменником, з епохою. Роль та позиція читача багатозначна: він має впізнати та зрозуміти, відчути, проникнути у світ, який він відкриває, мусить вміти відтворювати його та виробити власну позицію.

Урок літератури, де відбувається проста передача інформації, уже не задовольняє ні вчителя, ні учня. Адже, щоб отримати глибокі і міцні знання, треба добре трудитись. А чи всі учні трудяться на уроці? Звичайно, ні. Не тому, що методика така. Вона не спонукає учня до пізнавальної активності, не ставить перед необхідністю брати участь у проведенні уроку.

Завдання вчителя літератури – виховати особистість, здатну сприймати, розуміти красу і будувати своє життя за її законами. Випускник школи має бути людиною з творчими життєвими орієнтаціями, наділеною розвиненим естетичним смаком і широкими культурно-пізнавальними інтересами. Виховати таку людину за умов застосування традиційної методики дуже важко. На допомогу приходять інтерактивні засоби навчання.

Проблемою використання інтерактивних засобів у навчальному процесі цікавилися такі педагоги,  як  К. Баханов,  Л. Варзацька,  Г. Бовсунівська,  Т. Трохи-менко,  С. Федорчук,  А. Ситченко та ін.

На думку К. Баханова, інтерактивні методи навчання є альтернативними сто-совно традиційних. У їхній основі такі напрямки:

  1. розвиток особистості та різноманітних форм мислення кожного учня;
  2. орієнтованість вчителя на особистість учня, перевага організаційної і стимулюючої функції;
  3. стиль спілкування – демократичний, ініціатива учнів підтримується;
  4. у пізнавальній діяльності на перший план виходять творчі й реконструктивні завдання, які визначають вибір репродуктивних завдань;
  5. розробка цілей і завдань учителем разом з учнями;
  6. основними формами роботи є групова та індивідуальна, що ґрунтуються на довірі до дитини, опорі на її здатність відповідати за себе, стимуляції почуття гідності та самоповаги;
  7. максимальне залучення до процесу навчання власного досвіду учнів, їхнього мислення, фантазії; мотивація учнів до навчання полягає в досягненні успіху і самореалізації особистості.

Практика інтегрованого навчання досить різноманітна. Серед його варіантів – проблемне навчання; інсценування, робота в малих групах, рольова гра, анкетування, уявна прогулянка тощо.

Вважаю, що інтерактивні методи навчання сьогодні можуть вирішити проблему підвищення ефективності уроку літератури, виховання естетично розвиненої особи-стості.

Завдання вчителя зарубіжної літератури полягає в тому, щоб не допускати на урок «розумове ледарство», яке В. О. Сухомлинський вважав небезпекою, бо воно розбещує, морально калічить людину. Посилення розвиваючої та виховної функції предмета значною мірою розв’язується за допомогою різних форм навчальної діяльності всіх учнів, як обдарованих, так і з недостатньо розвиненими здібностями. Індивідуальні, диференційовані та інші завдання створюють сприятливі умови для розвитку самостійності мислення кожного учня, мовленнєвої активності, наполегливості тощо.

В своїй роботі я часто використовую різні форми навчальної діяльності.

Диференційований підхід, за допомогою якого удосконалюються потенційні можливості учнів під час виконання вправ реконструктивно-варіативного та творчого характеру. Диференціацію можна використати на різних етапах уроку. Завдяки цьому підвищується інтерес до навчання, розвиток працездатності, відчуття власної значущості, а також відбувається інтелектуальний ріст кожного учня у відповідності з його навчальними можливостями.

Наприклад, при вивченні казки Ш. Перро «Попелюшка», чи Братів Грімм «Пані Метелиця», чи при вивченні теми «Усна народна творчість» я використовую як картки для індивідуальних завдань, так і для групової та колективної роботи.

  • Знайти уривки в тексті, в яких автор змальовує мачуху та її дочок з усмішкою. Дати короткі назви епізодам, записати їх в зошиті.
  • Скласти казку за темою: «Що сталося б, якби скалок чарівного дзеркала залетів до нас у клас?»
  • Написати листа казкарю, в якому розповісти про свої враження від казки, поставити запитання, які виникли після прочитання твору.
  • Відповісти на запитання за допомогою прислів’я.
  • Скласти свої загадки про олівець, портфель, пенал, холодильник, телевізор, ромашки, конвалії, тощо.

Індивідуальна форма роботи сприяє виявленню вміння учнів працювати самостійно визначати труднощі у засвоєнні матеріалу, сприяє виробленню самостійності, відповідальності учнів, отриманню реальної картини рівня засвоєння матеріалу кожним учнем.

Зважаючи на очікуваний результат при індивідуальній формі роботи: я використовую знову ж таки різні завдання.

  1. Написати інший початок або кінець твору.
  2. Ввести у певний епізод твору діалог героїв.
  3. Скласти запитання до твору, які можна запропонувати своєму товаришеві.
  4. Намалюй словами портрет героя, який найбільше сподобався.
  5. Що спільного у творах, які ти вивчав на уроках української та зарубіжної літератур.
  6. Склади запитання для вікторини за твором, який ти прочитав.
  7. Постав себе на місце героя. Як би ти поводив себе? Чому?
  8. Скласти кросворд за вивченим твором.
  9. Переказати казку від імені одного з головних героїв, або від третьої особи ланцюжком.
  10. Підібрати порівняння до слів і записати  …
  11. Складання монологу від імені героя. Наприклад, монологів Тараса Бульби (повість М. Гоголя "Тарас Бульба") тощо.
  12. Оцінювання подій від імені історика (В. Скотт. "Айвенго").
  13. Написати твір-мініатюру «Прометей — світла людина» про сучасника або історичну особу, чиє життя можна порівняти з життям Прометея.
  14. У процесі аналізу східних поезій учням пропону­ються завдання групового й індивідуального харак­теру:

а) завдання під назвою «Незакінчені рядки»: допи­сати рубаї за автора, сформулювати тему, образи, проблеми обраного твору "в східному стилі";

б) із запропонованих рубаї й творів слов'янської народної мудрості скласти тематичні пари, пояснити свій вибір;

в) виокремити із проаналізованих творів рубаї, те­матика яких пов'язана зі специфікою східної культури (на рівні тематики, образності).

Існують інші засоби підвищення ефективності навчального процесу. Серед них опорні схеми, інформаційні блоки і карти. Охопити тему в цілому дають змогу блочні уроки. Саме це я використовую на уроках мови. Всю теоретичну інформацію викладаю за один – два уроки, а решту часу використовую на практичне закріплення умінь і навичок, звертаючи при цьому увагу на найскладніші орфограми.

На практикумах учні отримують більшу кількість завдань і вищої складності. Тому є можливість чимало уваги надати учням, здібності яких нижче середнього рівня.

Для того, щоб вибрати ефективні форми навчальної роботи, вчитель повинен визначити реальні можливості дітей, проаналізувати, які умови створює та чи інша форма для засвоєння знань усіма учнями. Вибір форми навчання необхідно підпорядковувати змісту матеріалу уроку.

У процесі навчання бажаю добитися самоорганізації учнів, взаємодопомоги, формувати гуманістичні якості особистості, збуджувати творчу думку та ініціативу.

Протягом п’яти років атестації працювала над створенням брошур, в яких узагальнила свій досвід роботи з теми «Розвиток творчої самостійності і пізнавального інтересу учнів на уроках зарубіжної літератури та російської мови». Провела протягом цих років провела ряд відкритих уроків, приймала участь в обговоренні питань на засіданнях педагогічної ради, психолого – педагогічних  семінарах. Згодом працюватиму над вибором нової теми для подальшої роботи впродовж наступних п’яти років.

       Серед вдалих спроб — проведення уроків зі створенням проек­тів, міні-презентацій, досліджень. Як свідчить практика, більшість з наведених вище методів і прийомів у межах досвіду ма­ють схвальні відгуки колег, батьків та учнів. Зокрема популярними серед учнів є робота над домашніми індивідуальними завдання­ми, створення кольористичних інтерпрета­цій, колажів, презентацій, що передбачають розвиток обдарованості, заглиблення в літературознавчий, філософ­ський, соціологічний контексти.

        Формування життєвих компетенцій засо­бами художнього слова через власне твор­че бачення, відчуття, літературний смак, самореалізація власного «я» на уроці зару­біжної літератури через практичну діяль­ність, використовуючи традиційні і новіт­ні технології (метод проектів, дослідницьку діяльність, інтерактивні форми проведен­ня занять тощо), робота учителя літерату­ри має позитивно впливати на такі чинни­ки діяльності суб'єктів під час навчально-виховного процесу, як:

●   активна самоосвітня діяльність учня;

●   його всебічний культурний розвиток;

●   інтерес до предмета, вироблення цілей самореалізації на уроці та в

     позаурочний час.

Від аналізу художніх творів учні, які мають художні схильності, поступово переходять до власної творчості, пробують самі писати. Під час вивчення тем «Народні казки», «Літературні казки», «Твори про природу», «Бай­ки» пропоную їм побувати «у ролі поетів і письмен­ників» і написати байку, казку, вірш, пейзажну замаль­овку.

       Планую наступні п’ять років, які передуватимуть черговій атестації, залучати учнів до науково – дослідницької роботи, участі в олімпіадах, звернути особливу увагу на результативність учнів, якість знань школярів.

        Не кожен учень стане поетом чи письменником. Але вчите­лю й не слід вважати це своїм недопрацюванням. Адже його основне завдання — навчити своїх вихованців творчо мислити, хоч ким би вони стали у майбутньому, полюбити сам процес творен­ня. Бо від цього процесу — уміння творити нові ідеї, нові підходи, себе, врешті – решт, — залежить їхнє майбутнє.

Ідея системного використання творчих завдань на уроках літератури — цілісний розвиток інтелектуально-творчих здібностей учнів, у результаті чого вони вчать­ся оригінально мислити, самостійно аналізувати та інтерпретувати художній твір, діяти в змінених умовах. У запропонованій мною творчій програмі використову­ються колективні, групові й індивідуальні завдання, завдання підвищеної складності, що припускає мож­ливість адаптації даної програми до роботи в класах гуманітарного профілю (на етапі допрофільної підго­товки), у роботі з літературно обдарованими учнями. Сподіваємося, що така комплексна методична підго­товка учнів середніх класів забезпечить творчий харак­тер процесу вивчення літератури (і процесу навчання взагалі) в старших.

         «Щастя — це коли на роботу і з роботи лю­дина йде з радістю»,— говорив відомий    пись­менник    і    педагог    Симон     Соловейчик.    Гру­зинський педагог Ш. Амонашвілі висловлював таку думку: «Учитель мусить обирати для себе високу мету, тому що тільки тоді він матиме змогу піднести своїх учнів і підне­сеться сам. Така мета зробить учителя опти­містом, романтиком, він буде завжди в по­шуку і буде здатним створити неможливе».

        Колектив дітей не готується до майбутнього життя, а уже живе…

Тут особистість виступає у новій позиції вихователь – вона не об’єкт виховного впливу, а його носій – суб’єкт.

Не можна жити не осмислюючи життя духовно. Без філософії (своєї, особистої, життєвої) може бути нігілізм, цинізм, самовбивство, але не життя. Філософія є у кожного. Потрібно ростити її в собі, тому що вона підтримує життя в нас. 

 
оценить статью
оценить статью
  • Currently 4.00/5
 
 
Другие статьи