Жушман Інна Вікторівна
Учитель

 
04.11.2012



Семінар-тренінг для вчителів.


Розвиток комунікативних умінь і навичок педагогів

(Семінар-тренінг для вчителів)

Пропоную матеріали семінару-тренінгу «Розвиток комунікативних умінь і навичок педагогів».

Мета тренінгу: опанування педагогами прийомів ефективного спілкування через ігрові методи навчання й техніку активного слухання.

Завдання тренінгу:

— розширення можливостей встановлення контакту в різних ситуаціях спілкування;

— відпрацювання навичок розуміння себе, інших людей, а також взаємин між людьми;

— набуття навичок активного слухання;

— активізація процесу самопізнання й самоактуалізації;

— розширення діапазону творчих здібностей;

Ведучий. Спілкування людей між собою — надзвичайно складний процес. Неефективність у спілкуванні може бути пов'язана з повною або частковою відсутністю певного комунікативного уміння. Труднощі, які виникають у спілкуванні в конкретній ситуації, можуть бути спри­чинені недостатнім самоконтролем, наприклад через невміння впоратися з перевантаженням, імпульсивністю, агресією тощо. Кожний з нас вчить­ся володіти собою, набуваючи досвіду, часто на помилках і розчару­ваннях.

Чи можна навчитися спілкуватися, використовуючи для цього тільки свій реальний досвід? Так, і зробити це можна за допомогою гри. Гра — це модель життєвої ситуації, зокрема спілкування, у процесі якого людина набуває певного досвіду. До того ж, роблячи помилки в штучній ситуації спілкування, людина не відчуває відповідальності, а у реаль­ному житті — так. Це дає змогу більше пробувати, шукати ефективні форми взаємодії і не боятися «поразки».

Безсумнівним позитивним моментом ігрових вправ є можливість отримати оцінку своєї поведінки збоку, порівняти себе з оточенням і скоригувати своє спілкування в наступних ситуаціях. Слід пам'ятати, що набагато легше помітити помилки, неточності у спілкуванні своїх близьких, співробітників, керівників, ніж власні.

На початку заняття ведучий може запропонувати учасникам оцінити свої комунікативні навички і уміння. Ведучий малює на дошці (чи вивішує заздалегідь підготовлений малюнок) «сходи комунікативної майстерності». Лівий край — майстер комунікації, правий — рівень майстерності. Завдання — знайти своє місце на цих сходах і стати туди, відповідно до своїх міркувань. По завершенню роботи учасники групи обговорюють вправу.

Успішність заняття багато в чому залежить від мотивації навчання й ефективного спілкування. Вироблення мотивації може відбуватися за допомогою різних завдань, а саме: проведення рольової гри на професійно значущу тему, перегляд відеозапису групової дискусії з подальшим обговоренням, програвання особистих проблем під час тренінгу.

Пропонуються рольові ігри.

ПОЧАТКОВІ ВПРАВИ

«Візуальне відчуття»

Мета: удосконалення перцептивних навичок сприйняття й представлення один одного.

Хід вправи. Усі сідають колом. Ведучий просить, щоб кожен уважно подивився на обличчя інших учасників. Через 2—3 хв всі закривають очі і намагаються уявити собі обличчя інших учасників групи. Впродовж 1—2 хв потрібно фіксувати в пам'яті обличчя, яке вдалося найкраще уявити (запам'ятати). Після виконання вправи група обговорює свої відчуття й повторює вправу. Завдання: кожний учасник групи намагається відтворити в пам'яті якомога більшу кількість облич учасників тренінгу.

«Через скло»

Мета: встановлення взаєморозуміння партнерів по спілкуванню на невербальному рівні.

Хід вправи. Один з учасників пропонує текст, записуючи його на папір, але передає його ніби через скло, тобто мімікою та жестами. Учасники групи називають те, що вони зрозуміли. Ступінь збігу переданого й запи­саного тексту свідчить про уміння встановлювати контакт.

«Дискусія»

Мета: досягнення взаєморозуміння партнерів по спілкуванню на невербальному рівні.

Хід вправи. Група поділяється на трійки. У кожній трійці розподіля­ються обов'язки. Один з учасників грає роль «глухого і німого»: він нічого не чує, не може говорити, але в його розпорядженні — зір, жести, пантоміміка; другий учасник грає роль «глухого»: він може говорити і бачити; третій — «сліпого і німого»: він здатний тільки чути і показувати. Усій трійці пропонують завдання, наприклад, домовитися про місце, час і мету зустрічі.

На вправу дають — 15 хв.

«Так»

Мета: удосконалення навичок емпатії і рефлексії.

Хід вправи. Група поділяється на пари. Один з учасників говорить фразу, що виражає його стан, настрій чи відчуття, інший ставить йому запитання, щоб з'ясувати деталі. Вправа вважається виконаною, якщо у відповідь на запитання учасник одержує три позитивні відповіді — «так».

«Передавання руху по колу»

Мета: удосконалення навичок координації та взаємодії на психо­моторному рівні, розвиток уяви та емпатії.

Хід вправи. Усі сідають у коло. Один з учасників групи починає діяти з уявним предметом так, щоб його можна було продовжити. Сусід повторює його дію і продовжує вправу. У такий спосіб предмет обходить коло і повертається до першого гравця, який називає переданий йому предмет і кожен з учасників називає, у свою чергу, що передавав саме він. Після обговорення вправа повторюється ще раз.

Ведучий. Численні дослідження показують, що успіх людини, яка працює в сфері постійного спілкування, на 80 % залежить від її комуніка­тивної компетентності.

Непродуктивність у спілкуванні може бути пов'язана з відсутністю комунікативних навичок спілкування, з труднощами їх практичної реалізації (стомлення, неуважність, умови діяльності, особливості ситуації). На підтвердження сказаного ведучий аргументовано наводить випадки, коли учасники дискусії пропускали висловлювання інших чи спотворювали предметні позиції під час відтворення розмови з пам'яті. Можна також послатися на приклади, взяті з праць Д.Карнегі, Й.Атватера, про те, як важливо бути уважним слухачем.

Можна виділити такі невербапьні канапи комунікації:

• очі і контакт за допомогою погляду;

• обличчя і його експресія;

• жести;

• пози;

• тактильні відчуття (дотики);

• дистанція під час спілкування.

Інструкція. Вашій увазі пропонується методика на визначення уміння слухати іншу людину.

Перед вами 16 запитань, на кожне з яких ви можете відповісти твердженням «так» чи «ні». Варто пам'ятати, що «правильних» чи «неправильних» відповідей не буває. Головне — намагайтеся відповідати чесно, не намагайтеся справити позитивне враження, відповіді мають відповідати дійсності. Вільно та щиро висловлюйте свою думку. У цьому випадку ви зможете краще пізнати себе. Заздалегідь дякуємо вам!

МЕТОДИКА НА ВИЗНАЧЕННЯ УМІННЯ СЛУХАТИ

1. Чи терпляче ви чекаєте, доки інший закінчить говорити і дасть вам можливість висловитися?

2. Чи поспішаєте ви прийняти рішення до того, як зрозумієте сутність проблеми?

3. Чи слухаєте ви лише те, що вам подобається?

4. Чи заважають вам слухати співрозмовника ваші емоції?

5. Чи відволікаєтеся ви, коли співрозмовник висловлює свої думки?

6. Чи запам'ятовуєте ви замість основних моментів бесіди якісь несуттєві?

7. Чи заважають вам упередження сприймати інформацію?

8. Чи припиняєте ви слухати співрозмовника, коли з'являються труднощі в розумінні його думки?

9. Чи займаєте ви негативну позицію щодо співрозмовника?

10. Чи завжди ви слухаєте співрозмовника?

11. Чи ставите ви себе на місце того, хто говорить, щоб зрозуміти, що змусило співрозмовника говорити саме так?

12. Чи берете ви до уваги той факт, що у вас із співрозмовником можуть бути різні погляди на предмети обговорення?

13. Чи припускаєте, що у вас і вашого співрозмовника може бути різне розуміння змісту уживаних слів?

14. Чи намагаєтеся ви з'ясувати причини суперечки, наприклад, різні точки зору, постановка питання?

15. Чи уникаєте ви погляду співрозмовника у бесіді?

16. Чи виникає у вас бажання перервати співрозмовника і вставити своє слово за нього, випередити його з висновками?

Обробка результатів (підраховують кількість відповідей) . Інтерпретація

6 балів і менше. Низький ступінь виразності уміння слухати інших, спрямованість у спілкуванні на себе (тобто задоволення своїх домагань, незважаючи на інтереси партнера). Занижена чутливість в оцінюванні поточної ситуації — коли мовчати і слухати, а коли говорити. Необхідне навчання навичок ефективного слухання;

від 7 до 10 балів. Середній ступінь виразності уміння слухати співроз­мовника. Це уміння швидше виявляється ситуативно і залежить від особистісної значимості (зацікавленості) в інформації. Є необхідність в удосконаленні навичок та прийомів активного слухання;

10 балів і більше. Явно виражені уміння слухати інших незалежно від особистої значимості отримуваної інформації. Така людина є сумлін­ним співробітником (якщо в основі діяльності — спілкування з людьми).

Ведучий пропонує учасникам об'єднатися по двоє і визначитися, хто говорить, а хто слухає, тобто хто «оповідач», а хто — «слухач». Потім ведучий повідомляє, що завданням «слухачів» буде уважне вислу­ховування впродовж 2—3 хв «дуже нудної розповіді». Потім ведучий викликає майбутніх «оповідачів», нібито для того, щоб проінструктувати їх, як зробити розповідь «дуже нудною». Насправді дає пояснення (так, щоб «слухачі» не чули цього) про те, що суть — не в нецікавій розповіді, а в тому, щоб «оповідач» фіксував типові реакції «слухача». Для цього , оповідачу рекомендується після хвилинної розповіді зробити в зручний момент паузу і продовжити розповідь після якоїсь реакції «слухача» (кивання головою, жест, слова). Якщо впродовж 7—10 с реакції немає, слід продовжити розповідь впродовж ще однієї хвилини і знову зупини­тись і запам'ятати наступну реакцію «слухача». На цьому вправа при­пиняється.

Після проведення вправи всім учасникам групи розповідають справж­ню суть інструкції та говорять мету вправи. Оповідачів просять тримати в пам'яті реакції слухачів. Ведучий пропонує список найтиповіших прийомів слухання, називаючи їх і даючи необхідні пояснення.

ТИПОВІ ПРИЙОМИ СЛУХАННЯ

1. Глухе мовчання.

2. Угу-піддакування («ага», «угу», «так-так», «ну», кивання підборід­дям тощо).

3. Луна — повторення останніх слів співрозмовника.

4. Дзеркало — повторення останньої фрази зі зміною порядку слів.

5. Парафраз — передавання змісту висловлювання партнера іншими словами.

6. Спонукання — вигуки та інші вирази, що спонукають співрозмов­ника продовжити перервану мову («Ну і .», «Ну і що далі?», «Давай-давай»),

7. Уточнювальні запитання на зразок «Що ти мав на увазі, коли гово­рив «есхатологічний»?

8. Додаткові запитання типу «навіщо», які розширюють сферу спілкування; дуже часто такі запитання відволікають оповідача від голов­ної думки розмови.

9. Оцінки, поради.

10. Продовження — коли слухач долучається до розмови і намагається завершити фразу, розпочату тим, хто говорить, «підказує слова».

11. Емоції — «ух», «ах», «чудово», сміх, «ну і ну».

12. Нерелевантні й псевдорелеванті висловлювання — висловлю­вання, що не стосуються справи, і лише формально стосуються роз­мови.

Після інформаційного повідомлення ведучий пропонує «оповідачам» описати реакції «слухачів» і дати їм класифікацію. Ведучий разом з учасниками групи аналізує, які реакції були найчастіше, яке їхнє позитивне й негативне значення в ситуаціях спілкування. Під час обговорення ведучому доречно запропонувати схему слухання: «підтримка — з'ясування — коментування» і обговорити з учасниками появу певних реакцій на різних етапах слухання. Так, на етапі «Підтримка» доречними є такі реакції: «угу-підтакування», «луна», «емоційний супровід», на етапі «З'ясування» — «уточнювальні запи­тання» і «парафраз», а «оцінки» і «поради» можна використовувати на етапі «Коментування».

ВПРАВИ НА ЗАКРІПЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ

«Диспут»

Мета: відпрацювання навичок активного слухання.

Хід вправи. Учасники поділяються на дві команди. За допомогою жереба з'ясовують, яка команда яку позицію займатиме з певного питан­ня, наприклад: прибічники засмаги, паління, роздільного харчування і ті, що проти цього.

Члени команд по черзі висловлюють аргументи на користь певної точки зору. Обов'язковою вимогою для учасників гри є підтримка думок суперників і розуміння аргументації. У процесі диспуту той з членів команди, чия черга висловлюватися наступним, повинен реагувати «угу-підтакуванням» і «луною», ставити уточнювальні запитання, якщо зміст аргументації недостатній, у такому разі можна використати парафраз. Аргументи на користь позиції своєї команди дозволено висловлювати лише після того, як той, хто виступає, просигналізує, що його зрозуміли правильно (кивок головою, «так, саме це я і мав на увазі»).

Ведучий стежить за виступами і за тим, щоб учасники диспуту підтримували висловлювання, використовуючи при цьому відповідні реакції. Можна давати пояснення типу «так, ви мене зрозуміли правиль­но», при цьому повторивши слова співрозмовника, і переконатися в правильності розуміння висловленої думки. Ведучий намагається застерегти учасників диспуту від спроб продовжувати і розвивати думки співроз­мовника, приписуючи йому не його слова.

По закінченню ведучий коментує хід вправи, звертаючи увагу на випадки, коли за допомогою парафразу вдалося домогтися уточнення позицій учасників диспуту.

«Суперечка при свідку»

Мета: закріплення навичок активного слухання.

Хід вправи. Учасники групи об'єднуються у трійки. Один з членів трійки бере на себе роль спостерігача-контролера. Його завдання — стежити затим, щоб учасники суперечки здійснювали підтримку вислов­лювань партнерів, не пропускали другого такту («З'ясування») і у пара­фразі використовували «інші слова», тобто він виконує ті самі функції, що ведучий у попередній вправі. Два інших учасники трійки, попередньо вирішивши, яку з альтернативних позицій вони будуть займати, вступають у суперечку на обрану ними тему, дотримуючись схеми веден­ня діалогу. Під час вправи учасники міняються ролями, тобто роль спо­стерігача-контролера по черзі виконують усі члени трійки.

На вправу приділяють 15 хв.

По закінченні учасники групи обговорюють вправу. Орієнтовні запи­тання для обговорення:

— Які труднощі постали перед вами під час розмови?

— Чи були випадки, коли після парафразу відбувалося уточнення позиції?

— Кому з учасників не вдалося зрозуміти іншого?

«Карусель»

Мета: формування навичок швидкого реагування під час вступу в контакт, розвиток емпатії та рефлексії в процесі навчання.

Хід вправи. У вправі організовують серію зустрічей, причому щора­зу — з новою людиною. Завдання: легко вступити в контакт, підтримати розмову і попрощатися.

Члени групи шикуються за принципом каруселі, тобто обличчям один до одного, й утворюють два кола: внутрішнє нерухоме і зовнішнє рухоме.

Приклади ситуацій:

• Перед вами людина, яку ви добре знаєте, але досить довгий час не бачили. Ви дуже раді цій зустрічі .

• Перед вами незнайома людина. Познайомтеся з нею .

• Перед вами маленька дитина, вона чогось злякалася. Підійдіть до неї і заспокойте її.

• Після тривалої розлуки ви зустрічаєте коханого (кохану), ви дуже раді зустрічі . Час на встановлення контакту і проведення бесіди 3—4 хв. Потім ведучий дає сигнал, і учасники тренінгу переходять до наступного учасника.

«Остання зустріч»

Мета: удосконалення комунікативної культури.

Хід вправи. Уявіть собі, що заняття вже закінчилися, і ви маєте попро­щатися. Але чи встигли ви сказати один одному те, що хотіли? Може бути, що ви забули поділитися з групою своїми переживаннями? Мож­ливо, є людина, думку якої про себе ви хотіли б почути? Чи хочете ви подякувати комусь за щось? Зробіть це «тут і тепер».

ПІДСУМКИ РОБОТИ ГРУПИ

Під час підбиття підсумків роботи групи присутній ведучий, але він є спостерігачем. Учасники групи визначають ті риси, які допомагають у спілкуванні і які визначили під час проведення тренінгу (не потрібно називати ті риси, які не можна змінити, тобто природні, фізіологічні). Ці риси і будуть тим надбанням, що напрацював кожний учасник групи.

Технологію проведення тренінгу можна варіювати залежно від досвіду тренера (ведучого), а також від особливостей учасників групи (вікових, професійних, особистісних).

 

 
оценить статью
оценить статью
  • Currently 1.00/5
 
разделы блогов
Разделы
 
Другие статьи