родинне свято

Тема заходу: Поки співає родина – живе моя Україна

Звучить пісня(запис)Н.Матвієнко «Роде наш прекрасний»
Вчитель
Шановні друзі, гості нашого свята! Ми всі – представники великої родини нашої матері-батьківщини України. Родина до родини – то і є народ. 
Могутня ріка бере силу з маленьких джерел, так і наша культура збагачується за рахунок родинної історичної спадщини – української пісні. Пісня є наш духовний скарб, який єднає нас, стирає кордони, розповідає світові про велич нашого співучого народу. Мовою пісні гортаємо сторінки історії. 

Україна – це тихі води і ясні зорі, земні сади, білі хати, лани золотої пшениці, медові та молочні ріки.
Україна – розкішний вінок із рути і барвінку, вишневий сад, туман над яром і десь далеко за гаєм переливи дівочих голосів.
Україна – край гарячої любові до волі, до свого народу, до своєї землі.
Все це збереглося в пісні, яка передається нам з покоління до поколінь.


Співуча моя Україно,

Хай буде щасливим твій шлях,

Хай пісня твоя солов’їна

Лунає, як нині, в віках.

 

Нехай все лихеє минеться,

 Щоб знала ти лише добро,

Хай щастям до берега б’ється

Ласкавий та дужий Дніпро.

 

Вишнева моя Україно,

Матусю рідненька моя!

Полями, садами твоїми

Стою зачарований я.

 

Україна моя починається,

Там, де туга моя кінчається.

Край дороги, як пісня чаїна,

Починається Україна.

 

Україна моя починається

Там де доля моя усміхається

І як пісня, як спів солов’їний,

 не кінчається Україна.


( інсценізація)
Існує прекрасна легенда.

 Бог вирішив наділити народи талантом. Одні отримали елегантність та красу, інші дисципліну і порядок. Хтось – здатність до торгівлі, а хтось - до музики. Обдаривши усіх, подивився Бог і раптом побачив у куточку дівчинку.

Вона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багряний вінок з червоної калини.
- Хто ти? Чого плачеш? – запитав Бог.
Я –Україна. А плачу бо стогне моя земля від пролитої крові і пожеж. Вороги знущаються з моїх дітей, удів і сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.
Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти вже роздав. Як завадити твоєму горю? Є у мене неоцінений дар, який уславить тебе на весь світ. Це пісня.
Взяла дівчина – Україна дарунок, притиснула міцно до серця. Поклонилася Всевишньому і понесла пісню в народ.

 З тих самих пір співають люди пісню, лікують нею серця, просвітляють уми, чарують душу.


І створив Бог небо голубе

Родючу землю і зелені трави,

Дніпрові води й жито золоте,

І райських птиць, що звуться солов’ями

 

Людей чудових тут він оселив

І дав їм мову, що в душі співає,

І вільний дух в серця їм поселив,

І рай назвав цей – українським краєм.

 

 

( Звучить пісня про Україну. Виконує родина Калінчук Я.)

 

Ведучий ІV
Хто має такі пісні, тому нічого боятися за своє майбутнє. Скільки в них краси і грації, скільки дужого і молодого почуття.

Ведучий І
Ми щасливі, що народилися серед народу з такою багатою душею, народу, що вміє так відчувати свої радощі й чудово виливати свої думи, свої мрії, почуття у пісню.

Ведучий ІІ
Співаючи, ми зазираємо у нашу історію, у минуле, намагаючись обережно побачити картини народження української нації. Коли звучить пісня, то серце наповнюється почуттям любові до рідного краю, до свого народу, до України.

Ведучий ІІІ
В кожній пісні відчувається українська душа, українська вдача, віра, надія й любов. Пісня єднає людей духовно, несе заряд енергії, добра та любові.

Коли пісні мойого краю

Пливуть у рідних голосах, -

Мені здається, що збираю

Цілющі трави я в лугах.

 

Свої традиції у нашого народу є,
Свої пісні і звички, й рідна мова,
Культура й щастя в нас також своє,
Святині й обереги — це чудово!

В піснях - дівоча світла туга

І вільний помах косаря,

В них юність виникає друга,

Висока світиться зоря.

 

В піснях і труд, і даль походу,

І жаль, і усміх, і любов,

І гнів великого народу,

І за народ пролита кров.

 

Козацький дух – дух вічної стихії
Утілений в привілля степове,
Допоки світу – він не постаріє –
Він в заповідях нації живе!

Ведучий І
У піснях ми чуємо славну історію минулого. Козак - душа співоча. Пісня супроводжала його всюди. Воїни, що віддавали свою силу, честь та славу в ім’я рідного народу – славне запорозьке козацтво. Степові лицарі – так трепетно називали їх в народі. Пам’ять про козацтво збереглася в легендах, думах, переказах. Навіть у наш час, щоб підкреслити чоловічі якості юнака, говорять – гарний козак.

Ведучий ІІ
Завзятий, бравий вояка був козак – запорожець! На славу він вмів стояти за рідну Україну, за волю і віру українського народу. І бився, і вмирав запорожець як справжній герой!

( звучить пісня «Їхав козак за Дунай»

 

Вкраїнська пісня зоряно, незгасно,

Горить в моєму серці повсякчас

Не пломенистим закликом, не гаслом,

А променем, що будить сівача.

 

Вона мене виводить на дорогу,

Вона мені просвітлює віки,

Де радість і печаль мого народу

Врослися в древа вічного гілки.

 

Хоч всі ми люди, але різні ми.
В народів різних різні є святині.
А ми от добрими ідемо в світ людьми,
І наша мати то є берегиня.

 

Так, берегиня роду на землі
І берегиня всіх традицій, дому.
І вчаться в мами діточки малі,
Щоб мудрими у світі йти потому.

 

Бо мати — найрідніша в світі цім,
Вона дала життя усьому роду.
Тож найдорожча в серденьку людськім
Й свята для українського народу.

 

Котилась ніжно – тепла пісня

І голос лагідно тремтів...

Ми із тієї пісні вийшли

На сто доріг, в полон світів.

 Пішовши з рідного порога,

У сонячні й негожі дні

Ніколи не мина нас Мамина підмога

 Проспівані тобі її пісні
 

(у виконанні родини Клебан М., та Позднякової М., звучать пісні про маму)


Запитайте мене, діти, 
Хто рідніш мені на світі? 
Безперечно та людина, 
Яка любить свого сина. 
Сильний, мужній, що все знає 
І мене всього навчає. 
Вміє гарно майструвати — 
Це мій любий рідний тато! 

 

Татова любов — як літній день,
Пахне потом, хлібом,споришами…
Не знайти такої вам ніде, —
Ну — хіба що на долонях мами


Татова любов — як джерело,
Чиста, світла: п’ю — і не нап’юся.
Ще такої в світі не було, —
Ну, хіба що у очах матусі.


Татова любов — немов меди,
Солодко від неї, аж не йметься.
Спробуй, ще таку десь віднайди, —
Ну, хіба що в материнськім серці.


Татова любов — мов океан,
Де — ні дна, ні берега земного…
В неї, справді виміру нема,
Бо вона, як в матері, від — Бога.

(Звучить пісня про тата)

Усе, що є найкраще у дитини:
Її талант, культура, доброта —
Від тата й мами йде і від родини —
Незаперечна істина свята.


Сім’я, родина — це велике диво,
Там є любов і ласка, і тепло.
Там дітям затишно і радісно, й щасливо,
Тепер у нас і завжди так було.


Як тато є й матуся є рідненька,
Там добре дітям, є в них доброта.
В дітей тоді й сорочечка біленька,
І ластівкою мрія заліта.


Сім’я, родина в кожного хай буде,
В ній стільки щастя, мудрості й тепла!
Живіть щасливо на землі цій, люди,
Й щоб доля ваша світлою була!

(пісня у виконанні Клебан М. «Батьки»)

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, 
Вирушать з тобою приспані тривоги. 
За тобою завше будуть мандрувати 
Очі материнські і білява хата. 

А якщо впадеш ти на чужому полі, 
Прийдуть з України верби і тополі. 
Стануть над тобою, листям затріпочуть, 
Тугою прощання душу залоскочуть. . 

Можна вибрать друга і по духу брата, 
Та не можна рідну матір вибирати. 
Можна все на світі вибирати, сину, 
Вибрати не можна тільки батьківщину. 

Ось і виріс мій син……
Знаю. Бачу. Та серцю здається це сном,
Бо ще зовсім недавно за мокрим вікном
Сипав золотом клен на подвір'я лікарні.
Жовтень, осінь вдягнувши у ризи янтарні,
Нам безцінний дарунок приніс у родину:
Ти тоді народився на світ, любий сину. 

Я тримала тебе тоді й тихо молилась,
Із твоїм, моє серце прискорено билось.
У молитвах нічних я благала у Бога,
Щоб тебе не лишав Він ніколи самого. 
Не просила щоб знатним ти став, мільйонером.
Я молилась, щоб виріс ти місіонером,
Щоб багатим зростав на любов і на віру,
Щоб Господь переповним тебе Своїм миром,
Зберігав при невдачах від розчарування,
Щоб послав у життя твоє чисте кохання,
Щоб була в тебе ніжна і добра дружина,
Щоб змогла я побачити сина у сина.

Я  бажаю тобі вік щасливо прожити,
Власну осінь життєву достойно зустріти. 

(Пісня про сина. Виконує Махайлюк Р.Р)

 

Цілую бабусині втомлені руки,
Що знали в житті і любов, і розлуки,
Що вміють такий смачний хліб випікати,
І людям добро завжди дарувати.

Бабуся сива, мов квітуча вишня, 
Моя бабуся — вишенька в саду. 
Мене ти знову зустрічати вийшла 
І по стежині я до тебе йду.

Іду, щоб прихилитися всім серцем 
До рук твоїх — ласкавих і м'яких, 
Поглянути у очі — два озерця, 
І прочитати радість щиру в них.

Пробач, що я буваю неслухняна — 
Трапляється всіляке у житті. 
Я знаю, що, бабусенько кохана, 
У тебе серце й руки золоті!

(родина Калінчук Я. виконує пісню про бабусю)

 

Де сонце засинає вечорами
Під тихі колискові давніх літ,
У спогадах живе разом з піснями 
Родинного тепла безмежний світ.

Примножить щастя й радість із роками
Тепло родинне, вишите добром, 
Якщо плекають діти із батьками
У люблячих серцях його разом.

Літа гайнуть у вирій за птахами,
Минуле перейде у спогад-дим,
Та вічно залишатиметься з нами
Тепло, яке нам дав батьківський дім. 

 

Ми, українці, нація прадавня,
На цій Землі — багато тисяч літ.
Культурою й традиціями славна,
І багатющий в нас духовний світ.


В нас звичаї свої, неписані закони,
По них пізнає українця вся земля.
Своє світосприймання й заборони,
Як і свої ліси, річки й поля...


Свої казки, легенди і повір’я,
Дотепні жарти і слова ясні,
Своя хатина біла і подвір’я,
І неповторні, трепетні пісні.

Моя сім’я і дорога родина —
Це тато, мама, бабця і дідусь,
Сестричка, братик і любов єдина,
І я у них також любити вчусь.


Мені тут тепло, затишно і тихо,
Надійно, світло, радісно завжди.
Мене в родині оминає лихо,
З усім на світі я біжу сюди.
Чи радість світла в серденьку буяє,
Чи сльози гіркі ллються із очей.
Я йду в родину, я ж бо добре знаю,
Як люблять у моїй сім’ї дітей.


Пригорне ніжно матінка дитину,
Положить тато руку на плече.
Я завжди можу спертись на родину,
Тут серце біль тяжкий не обпече.


Бо є любов, підтримка і увага,
Є тепле слово — щастя джерело.
Панує у родині в нас повага,
Любов прадавня, ласка і тепло.

 

( Пісня про родину)

Що  пісня – це душа народу.

 З усіх потреб потреба.
Лише пісня в серці ширить межі неба.
На крилах сонця сяйво їй лиша
Чим глибше пісня, тим ясніше душа.

 

Я слухаю дзвони на Лаврський горі
Дивлюсь на софіївські бані
І вірю в народ, що живе на Дніпрі,
І сили його не здоланні
Бо як би я людство  усе не любив,

повторюю з гордістю сина:
Для мене лишається дивом із див
Співоча й чарівна моя Україна.

Старайтеся завжди прожити лиш так,

Щоб потім про вас пам’ятали,

Про ваше прекрасне і чесне життя

Народні пісні розказали.

 

Хай пісня наша лине через край,

І обіймає гори і долини,

Допоки ми співаємо разом,

То стільки ж буде жити наша Україна!!!!

 

(Всі учні виходять на сцену і співають пісню про Україну)


 


 

 

 

 

 

Нравится