Подростковая субкультура

Подростковая субкультура


 

Чернівецька обласна державна адміністрація

Управління освіти і науки України

Обласний Інститут післядипломної педагогічної освіти

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПІДЛІТКОВА СУБКУЛЬТУРА: НЕФОРМАЛЬНІ МОЛОДІЖНІ ОБ’ЄДНАННЯ

 

Методичний посібник

для вчителів, психологів, батьків

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Чернівці – 2003р.


 

Установа-розробник:

 

Науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи Чернівецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти

 

Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича

 

 

 

 

 

 

 

            Автори:

 

Кривко Т.А. – асистент кафедри психології ЧНУ ім.Ю.Федьковича

 

Романовська Д.Д. – завідувач обласним науково-методичним центром практичної психології і соціальної роботи

 

 

 

 

Методичний посібник схвалено до друку

Вченою радою ОІППО (протокол №2 від 13 червня 2003 р.)

 

 

 

 

 

Рецензенти:

Гавалешко О.М. – кандидат психологічних наук, асистент кафедри психології ЧНУ ім.Ю.Федьковича;

Коміссарова С.М. – викладач кафедри психології, педагогіки та інноваційних технологій ОІППО

 

 

 

            Методичні рекомендації адресуються батькам, вчителям, практичним психологам, соціальним педагогам, з метою заповнення інформаційного дефіциту з питань молодіжної культури щодо неформальних молодіжних об’єднань, проведення освітньої та профілактичної роботи серед учнівської та студентської молоді.

ЗМІСТ

 TOC \o "1-3" ЗМІСТ................................................................................................................................................. PAGEREF _Toc50050037 \h 3 08D0C9EA79F9BACE118C8200AA004BA90B02000000080000000D0000005F0054006F006300350030003000350030003000330037000000

ВСТУП............................................................................................................................................... PAGEREF _Toc50050038 \h 4 08D0C9EA79F9BACE118C8200AA004BA90B02000000080000000D0000005F0054006F006300350030003000350030003000330038000000

ПОНЯТТЯ «СИСТЕМИ» ТА «ЕКСТЕРНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ»........................................... PAGEREF _Toc50050039 \h 8 08D0C9EA79F9BACE118C8200AA004BA90B02000000080000000D0000005F0054006F006300350030003000350030003000330039000000

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ МОЛОДІЖНОЇ ЕЛІТИ...................................................................... PAGEREF _Toc50050040 \h 13 08D0C9EA79F9BACE118C8200AA004BA90B02000000080000000D0000005F0054006F006300350030003000350030003000340030000000

ПОВЕДІНКОВІ РЕАКЦІЇ.............................................................................................................. PAGEREF _Toc50050041 \h 18 08D0C9EA79F9BACE118C8200AA004BA90B02000000080000000D0000005F0054006F006300350030003000350030003000340031000000

ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДІЖНИХ НЕФОРМАЛЬНИХ ОБ’ЄДНАНЬ. PAGEREF _Toc50050043 \h 19 08D0C9EA79F9BACE118C8200AA004BA90B02000000080000000D0000005F0054006F006300350030003000350030003000340033000000

ХІПІ........................................................................................................................................... PAGEREF _Toc50050044 \h 20 08D0C9EA79F9BACE118C8200AA004BA90B02000000080000000D0000005F0054006F006300350030003000350030003000340034000000

ПАНКИ.................................................................................................................................... PAGEREF _Toc50050045 \h 24 08D0C9EA79F9BACE118C8200AA004BA90B02000000080000000D0000005F0054006F006300350030003000350030003000340035000000

МЕТАЛІСТИ........................................................................................................................... PAGEREF _Toc50050046 \h 26 08D0C9EA79F9BACE118C8200AA004BA90B02000000080000000D0000005F0054006F006300350030003000350030003000340036000000

ГОПНИКИ............................................................................................................................... PAGEREF _Toc50050047 \h 29 08D0C9EA79F9BACE118C8200AA004BA90B02000000080000000D0000005F0054006F006300350030003000350030003000340037000000

СКІНХЕДИ (СКІНИ, БРИТОГОЛОВІ)................................................................................ PAGEREF _Toc50050048 \h 29 08D0C9EA79F9BACE118C8200AA004BA90B02000000080000000D0000005F0054006F006300350030003000350030003000340038000000

БАЙКЕРИ.............................................................................................................................. PAGEREF _Toc50050049 \h 31 08D0C9EA79F9BACE118C8200AA004BA90B02000000080000000D0000005F0054006F006300350030003000350030003000340039000000

БРЕЙКЕРИ............................................................................................................................ PAGEREF _Toc50050050 \h 36 08D0C9EA79F9BACE118C8200AA004BA90B02000000080000000D0000005F0054006F006300350030003000350030003000350030000000

РЕЙВЕРИ.............................................................................................................................. PAGEREF _Toc50050052 \h 37 08D0C9EA79F9BACE118C8200AA004BA90B02000000080000000D0000005F0054006F006300350030003000350030003000350032000000

РЕПЕРИ................................................................................................................................. PAGEREF _Toc50050053 \h 38 08D0C9EA79F9BACE118C8200AA004BA90B02000000080000000D0000005F0054006F006300350030003000350030003000350033000000

«BABES»............................................................................................................................... PAGEREF _Toc50050054 \h 39 08D0C9EA79F9BACE118C8200AA004BA90B02000000080000000D0000005F0054006F006300350030003000350030003000350034000000

САТАНІСТИ........................................................................................................................... PAGEREF _Toc50050055 \h 39 08D0C9EA79F9BACE118C8200AA004BA90B02000000080000000D0000005F0054006F006300350030003000350030003000350035000000

РОЛЬОВИКИ........................................................................................................................ PAGEREF _Toc50050056 \h 41 08D0C9EA79F9BACE118C8200AA004BA90B02000000080000000D0000005F0054006F006300350030003000350030003000350036000000

ТОЛКІЄНІСТИ........................................................................................................................ PAGEREF _Toc50050057 \h 44 08D0C9EA79F9BACE118C8200AA004BA90B02000000080000000D0000005F0054006F006300350030003000350030003000350037000000

НАРКОМАНИ........................................................................................................................ PAGEREF _Toc50050058 \h 46 08D0C9EA79F9BACE118C8200AA004BA90B02000000080000000D0000005F0054006F006300350030003000350030003000350038000000

«ХАКЕРИ»............................................................................................................................. PAGEREF _Toc50050059 \h 48 08D0C9EA79F9BACE118C8200AA004BA90B02000000080000000D0000005F0054006F006300350030003000350030003000350039000000

ГОМОСЕКСУАЛІСТИ.......................................................................................................... PAGEREF _Toc50050060 \h 51 08D0C9EA79F9BACE118C8200AA004BA90B02000000080000000D0000005F0054006F006300350030003000350030003000360030000000

ГРАФІТІ................................................................................................................................... PAGEREF _Toc50050061 \h 53 08D0C9EA79F9BACE118C8200AA004BA90B02000000080000000D0000005F0054006F006300350030003000350030003000360031000000

ВЗАЄМНІ СИМПАТІЇ ПРИХИЛЬНИКІВ РІЗНИХ ТЕЧІЙ...................................................... PAGEREF _Toc50050062 \h 55 08D0C9EA79F9BACE118C8200AA004BA90B02000000080000000D0000005F0054006F006300350030003000350030003000360032000000

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ................................................................................................. PAGEREF _Toc50050063 \h 55 08D0C9EA79F9BACE118C8200AA004BA90B02000000080000000D0000005F0054006F006300350030003000350030003000360033000000

РЕКОМЕНДАЦІЇ ПЕДАГОГАМ, ПРАКТИЧНИМ ПСИХОЛОГАМ, БАТЬКАМ  ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ В УЧНІВСЬКИХ ТА СТУДЕНТСЬКИХ КОЛЕКТИВАХ З ПИТАНЬ МОЛОДІЖНОЇ СУБКУЛЬТУРИ............................................................................................................................. PAGEREF _Toc50050064 \h 62 08D0C9EA79F9BACE118C8200AA004BA90B02000000080000000D0000005F0054006F006300350030003000350030003000360034000000

ЛІТЕРАТУРА.................................................................................................................................. PAGEREF _Toc50050065 \h 64 08D0C9EA79F9BACE118C8200AA004BA90B02000000080000000D0000005F0054006F006300350030003000350030003000360035000000

 


ВСТУП

        Людина – суспільна істота, її життя немислиме, неможливе у відриві від суспільства, від групи, з якою вона пов’язана безліччю найрізноманітніших відносин.

Ромен Роллан.

 

 

            Для початку слід визначити, хто ж такі «неформали»?

            У самому слові «неформал» одразу ж ніби виділяються дві частини: «НЕ» та «ФОРМАЛ», що означає не такий, як усі, незалежний та відмінний від основного соціуму. Всі неформали прагнуть вивільнитись з-під контролю дорослих, демонструють свій стиль у власній сфері життєдіяльності, спілкуванні і, таким чином, самовиявляють власну особистість.

Неформальне об’єднання – це ціла система, дуже своєрідне соціальне утворення. Його не можна назвати групою, це швидше соціальне середовище, коло спілкування, конгломерат груп чи навіть їх ієрархія, де існує поділ на «своїх» та «чужих». Простіше кажучи, це держава в державі, яка потребує дуже глибокого вивчення.

Сьогодні, не дивлячись на активну діяльність неформальних об’єднань, про них відомо небагато. Окремі публікації у пресі не дозволяють отримати цілісну картину про молодіжні утворення, а іноді створюють викривлені уявлення про ті чи інші формування, оскільки розглядають, як правило, тільки якусь одну сторону їхньої діяльності.

Тому метою цієї книги є хоча б часткове видалення інформаційного дефіциту щодо неформальних молодіжних об’єднань.

Чим же відрізняється неформальна група від формальної?

Формальною називають соціальну групу, яка має юридичний статус, є частиною соціального інституту, організації, де становище окремих членів суворо регламентоване офіційними правилами та законами.

Неформальні об’єднання (організації) – явище масове. Заради яких тільки інтересів не об’єднуються діти, підлітки, молодь, дорослі і навіть забілені в сивину бабусі та дідусі! Кількість таких об’єднань вимірюється десятками тисяч, а кількість їх учасників – мільйонами.

Неформальні об’єднання – це:

  • об’єднання людей, що виникають на основі властивих індивідам потреб у спілкуванні, приналежності, симпатії та любові [10, с.361];
  • групи, які утворені на основі особистісних симпатій та антипатій [6, с.25];
  • групи людей, які об’єднані особистим вибором і безпосередніми позапосадовими контактами [9, с.253];
  • об’єднання, діяльність яких не закріплена офіційно, юридично, але характеризується системою міжособистісних стосунків, яка склалась (дружба, симпатія, взаєморозуміння, довіра і т.д.) [12, с.5]

Неформальне об’єднання – спільнота людей, об’єднана єдністю духовного життя і психології, що має свої власні особливості, які не зводяться до простої суми проявів індивідуально-психологічних рис людей, що до неї входять, і які функціонують у вигляді:

  • взаємовідносин (міжособистісних відносин);
  • групових прагнень (мета, завдання, потреби, мотиви);
  • групових поглядів;
  • групових настроїв;
  • традицій.

У ході розвитку групи природно та закономірно формуються і закріплюються норми – спільні для всіх вимоги, розроблені її членами і прийняті ними в інтересах регулювання взаємовідносин. Існування групових норм зумовлене об’єктивною необхідністю організації груп, їхнього виживання і відтворення. Для індивіда існування системи норм важливе тим, що вона забезпечує його сукупністю орієнтирів у навколишній дійсності, «розставляючи» для нього знаки оцінки об’єктів та явищ [1, с.233].

Норми і цінності групи повинні приймати і виконувати всі. А якщо цього не відбувається, на тих, хто їм не підкоряється чи хто їх ігнорує, здійснюється психологічний чи інший вплив, який проявляється як груповий тиск.

Функції групового тиску: прагнення забезпечити досягнення групових цілей; збереження групи як цілого; роз’яснення членам групи тих принципів життя і діяльності, на які вони повинні орієнтуватися; визначення членами групи свого відношення до соціального середовища [6, с.134].

Кожна неформальна організація має свої власні атрибути, символіку, сленг, за якими їх зазвичай розрізняють.

Наприклад, «Патлаті, в латаному і дуже потертому одязі, іноді босі, з полотняними торбами і рюкзаками, розшитими квітами і розписаними антивійськовими лозунгами, з гітарами, флейтами хлопці та дівчата проходжуються сквером, сидять на лавках, на лапах бронзових левів, що підтримують ліхтарі, на траві. Жваво розмовляють, співають поодинці чи хором, покурюють, закушують…» (Фрагмент А.Петрова зі статті «Прибульці») [19]. Таким чином автор описав зовнішній вигляд «волосатих» (хіпі).

Основні ознаки неформалів:

  1. Відсутність офіційного статусу.
  2. Відсутність програми діяльності.
  3. Специфічний стиль життя та поведінки.
  4. Наявність власної картини світу, норм, цінностей, які відповідають вимогам певних соціальних категорій молоді.
  5. Дуже складно виділити лідера.
  6. Нонконформізм, протиставлення себе іншим членам суспільства.
  7. Представляють альтернативу державним структурам.
  8. Наявність зовнішньої атрибутики, яка має символічне значення.
  9. Дуже важко піддаються впорядкованій класифікації.
  10. Наявність ініціативного центру, який генерує тексти пісень.

Причини виникнення неформалів:

  1. Виклик суспільству, протест.
  2. Виклик сім’ї, непорозуміння у сім’ї.
  3. Небажання бути як усі.
  4. Бажання утвердитись у новому середовищі.
  5. Бажання привернути до себе увагу, набути зовнішніх формальних характеристик, що дозволяють виділитись із загальної маси населення мегаполісу.
  6. Нерозвинена сфера організації дозвілля для молоді в країні.
  7. Копіювання західних структур, течій, культури.
  8. Релігійні, ідейні переконання.
  9. Данина моді.

10. Відсутність цілі у житті.

11. Вікові захоплення.

  1. Економічна криза в країні, зміна системи соціальних відносин і цінностей.

«Неформали» – розпливчастий термін. У цю субкультуру входять підлітки, близькі за своїми, часто ще невизначеними, смаками і переконаннями до хіпі, панків, трешерів, растаманів, блекерів, толкієністів, сатаністів, гранджерів і т.д. У міру дорослішання «неформали» виходять із субкультури або переходять на більш чіткий рівень організації.

Основний об'єднуючий чинник «неформалів» – демонстративний протест проти світу дорослих, пристрасть до певного виду музики, заперечення неінтелектуальної підліткової масової культури, що сьогодні домінує. Зовнішній вигляд – щось зручне, у більшості випадків неординарне із зображенням музичних гуртів, портретів кумирів...

Спосіб життя – «тусуються» (тобто проводять час без визначеної мети, у поверхневому спілкуванні) на нейтральних територіях (що не належать територіальним бандам). Наприклад, у підземних переходах, парках, квартирах, «культових місцях». Разом ходять на концерти. Разом слухають чи грають «свою» музику, обмінюються записами, плакатами. Зрідка влаштовують спільну «творчу» активність – вивчення і повторення яких-небудь ритуалів, театралізовані ігри для внутрішнього користування, колективна літературна діяльність і т.д.

Відношення до наркотиків: наркотики вживаються часто і у великій кількості, оскільки вони відіграють важливу, часто ключову роль у спілкуванні. Основний наркотик – конопля. Інші наркотики вживають рідко.

Мета вживання:

  • подолання підліткових комплексів у спілкуванні;
  • демонстрація асоціальної поведінки як форми протесту;
  • демонстрація своєї незвичайності;
  • об'єднання групи навколо ритуалу.

Вживають алкоголь, палять. Але належність до неформальної групи не є підставою для діагностування наркоманії. Не всі учасники таких груп – наркомани. Варто навіть зазначити, що, якщо підлітки починають вживати психотропні речовини, вони поступово втрачають риси «своєї» групи, оскільки пошук наркотиків з часом стає провідним мотивом їхньої діяльності.

У залежності від того, які інтереси покладені в основу об’єднання, виникають і різні типи об’єднань. Найчастіше у великих містах країни, шукаючи можливостей для реалізації своїх потреб, і не завжди знаходячи такі в межах існуючих організацій, молодь об’єднувалась і продовжує об’єднуватись у так звані «неформальні» угрупування, які, мабуть, правильніше було б назвати «самодіяльними любительськими об’єднаннями молоді». Відношення до них неоднозначне. У залежності від спрямованості вони можуть бути як доповненням організованих колективів, так і їх антиподами. Більшість неформальних об’єднань швидко виникають і так само швидко зникають, інші ж продовжують існувати і набирати сили.

Наприклад, «Зелені», що боролися за чистоту і збереження природи, на сьогодні набрали сили і створили свою власну партію в парламенті ФРН, хоча все починалося з невеликого неформального руху.

 

 

ПОНЯТТЯ «СИСТЕМИ» ТА «ЕКСТЕРНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ»

 

Говорячи про неформалів, слід відвести місце поясненню термінів «екстернальна культура» (від лат.externus – чужий) [19] та «система».

Екстернальні культури існували та існують у різних суспільствах. Ранні християни були екстерналами у Римській імперії, у середньовічній Європі – це численні єресі.

Екстернальні культури акумулюють певні норми та символіку. Якщо основна культура – це норми та символи, які задають основний тон упорядкуванню даного суспільства, то у екстернальні культури стікається усе, що залишилось поза основним міфом – самоопис суспільства. Така контркультура немислима і не існує без офіційного суспільства. Це – єдине ціле.

Сфера екстернальної культури включає багато різних субкультур: кримінальну, богемну, наркомафію і т.д. Вони екстернальні у тій мірі, у якій їхні внутрішні цінності протиставлені так званим загальноприйнятим. Їх об’єднує те, що всі вони – локальні комунікативні системи, розміщені поза рамками основної мережі (тієї, яку визначає державний устрій).

Що ж таке «система»?

Типовий приклад її визначення – уривок зі статті А.Мадісона (дуже старого «олдового» хіпі із Талліна):

«Движение, а его несравненно правильней было бы назвать сдвигом, не выставило громоздких лидеров, облаченных в пуленепробиваемую харизму, не породило организаций, объявивших священную войну всем и уж, конечно, в особенности друг другу за право курировать нетленные мощи ортодоксии, наконец, не подвело под эту несуществующую ортодоксию никакой специальной хипповской философии, идеологии или религии. Вместо идеологии с самого начала были заземлены идеалы, формирующиеся достаточно просто – мир и любовь» [19, с.2].

«Система» – це не організація і не партія, тому кожен може залежати тільки від себе. «Система» – це суспільство у суспільстві… Жодних законів тут бути не може, кожен живе тільки за законами власної совісті.

Існує спосіб визначення спільноти через її місце у соціальній структурі. Що ж стосується «системи», то її типовий представник знаходиться у проміжку між позиціями соціальної структури. Скажімо, один «олдовий хіпі» з Пскова так про себе говорить:

«На рахунок роботи: я працював на багатьох підприємствах, заводах, але зрозумів, що це не моє… Є одна робота, на яку я хочу потрапити, вона – моя. Це – археологія. Там я міг би працювати навіть безкоштовно». (ЛенТВ, передача «Взгляд», 25 лютого 1987р.)

Характерно, що він з однієї сторони, робочий на заводі (це місце, яке для нього відвело суспільство), але сам він себе з цим статусом не ідентифікує. («Це не моє»). З іншої сторони, він вважає своєю «справою» археологію, але таке самовизначення не санкціоноване суспільством. Відповідно, ця людина потрапляє до невизначеного положення і за відношенням до норм трудової діяльності, адже норми пов’язані з його статусом. Тобто, маємо типовий приклад лімінальної (від лат limen – поріг) особистості в невизначеному положенні і у відношенні норм трудової діяльності, адже, норми пов’язані зі статусом, тобто людини, «підвішеної» між позиціями [19].

У «системі» до кого не підійди, той, хто займає проміжне місце та вважає себе художником, серед друзів відомий як художник, а працює в котельні кочегаром, поет-двірник, філософ-бомж. Тут таких більшість. Статус у власних очах не співпадає зі статусом в очах суспільства. Розуміння норм та цінностей інші, ніж визначені суспільством.

Отже, у «системі» збираються «лімінальні» особистості, особи з невизначеним статусом, які знаходяться у процесі переходу чи ті, які випали з суспільства, не знайшли свою нішу у соціумі.

Звідки і чому з’являються такі люди у нашому суспільстві, хто вони? Насамперед, напевне, це люди, які знаходяться у цьому невизначеному «підвішеному» стані у період переходу з однієї до іншої позиції соціальної структури. Потім вони знаходять своє місце, постійний статус, входять у соціум і покидають сферу контркультури. Такий погляд ми зустрічаємо в концепціях В.Тернера, Т.Парсонса, Л.Фойєра.

За Парсонсом, наприклад, причина протесту молоді і її протистояння світу дорослих – нестримне бажання зайняти місця батьків у соціальній структурі. А вони ще деякий час залишаються зайнятими.

Інший напрямок пояснює появу «випавших» із суспільних норм людей зрушеннями у самому суспільстві. У М.Міда це виглядає так: «Молодь приходить, дорослішаючи, уже не в той світ, до якого її готували у процесі соціалізації. Досвід старших не годиться. Молодих готували до зайняття одних позицій у соціальній структурі, а структура уже інша, тих позицій у ній немає» [20, с.6].

Нове покоління ступає у пустоту. Не вони виходять із наявної соціальної структури (як у Парсонса чи Тернера), а сама структура висковзує у них з-під ніг. Тут і починається бурхливий ріст молодіжних об’єднань, які відштовхують від себе світ дорослих, їх непотрібний досвід. І результат перебування у лоні контркультури тут вже інший: не добудова себе до попередньої структури, а побудова нової. У ціннісній сфері зміна культурної парадигми: цінності контркультури «випливають» і лягають у основу «великого» суспільства. А попередні цінності опускаються у підземний світ контркультур. Насправді ці два напрями не заперечують один одного, а доповнюють. Мова йде просто про різні періоди в житті суспільства чи його різні стани. У стабільні періоди і у традиційних суспільствах (за Тернером) «випавші» люди – це дійсно ті, хто у даний момент (тимчасово), знаходяться у процесі переходу. У кінці-кінців вони входять у суспільство, там облаштовуються, набувають статусу.

У періоди великих суспільних перетворень «випавшими» стають у тій чи іншій мірі значні прошарки молоді. Не всі йдуть у хіпі, але більшість проходять через контркультурний стан (потрапляють у зону дії контркультури). Жодна «система» не може охопити все. Обов’язково щось з неї випаде. Це залишки попередніх міфів, паростки нового, інформація, яка проникає від чужих і не вписується до основного міфу. Все це осідає у сфері екстернальної культури.

Отже, «система» – приклад спільноти, куди стікаються ті, хто «випав» із соціальної структури. Тобто ті люди, які не мають певного положення, міцної позиції – їх статус не визначений. Це виглядає як деяка сфера невизначеності.

Сфера невизначеності – ті соціальні пустоти, де ми можемо спостерігати процеси зародження структур спільнот, перетворення безструктурного стану у структурний, тобто самоорганізації. Більшість людей, які представлені самі собі, взаємодіючи, формують подібні комунікативні структури.

Для первинної спільноти характерні обряди ініціацій – посвята підлітків до рангу дорослих, обряди, які включають у себе жорстокі випробування.

Прикладом може бути відома у армійських підрозділах «дідівщина». Те саме відбувається і в молодіжному середовищі. Наприклад, металісти. Вони мають триступеневу ієрархію: чітко виражену еліту на чолі з лідером по кличці «Монарх», основна маса металістів, які групуються біля еліти, і випадкові відвідувачі, які зайшли до кафе послухати «металічну» музику. Цих останніх не вважають справжніми металістами, вони залишаються найчастіше у статусі «гопників», тобто таких, які ні в чому не розбираються, і є «чужими».

Символіка та сленг складають основу внутрішнього комунікативного середовища молодіжного об’єднання, відокремлюючи його від зовнішнього світу. Символіка системи надзвичайно еклектична, у її фонді можна зустріти символи, які прийшли з різних релігій (наприклад, від кришнаїтів чи баптистів), молодіжних та рок течій (атрибути панк-року чи тяжкого металу), а також різних суспільно-політичних рухів: пацифізму, анархізму, фашизму, комунізму та ін.

«Система» володіє особливістю всмоктувати чужу символіку і, перекодовуючи її, включати до свого фонду. Потрібно розрізняти носіїв однієї і тієї ж символіки, які належать до «системи» і, які не належать до неї. Наприклад, є панки в «системі», які тусуються разом з хіпі, і панківські угрупування поза нею. Останні зовсім не включають себе до «системи», і буває навіть приходять бити «системних». Так само є системні та несистемні металісти, бітломани та ін.

Отже, наявність загальної мережі комунікацій з власною мовою, яка її забезпечує, а також загальної самосвідомості, норм та цінностей дозволяє говорити про «систему» як про спільноту.

Суттєвим є той факт, що у рамках такої спільноти складається своя традиція, яка полягає, головним чином, в усних механізмах передачі. Кожних 2-3 роки у «системі» змінюються «покоління», на арену виходить нова когорта молоді. Люди змінюються, а традиції «системи» залишаються: відтворюються ті ж норми та цінності: «свобода», «любов» (у лапках, тому що цим поняттям надається особливий, системний смисл); новачки засвоюють сленг і використовують системні символи, так що зовнішньо вони мало чим відрізняються від своїх попередників. Відтворюються фольклорні норми: приказки, анекдоти, легенди та перекази.

Загально прийнятою є наступна класифікація молодіжних субкультур:

  • романтико-ескапітські субкультури (хіпі, толкієністи, байкери...);
  • гедоністично-розважальні (мажори, рейвери, репери...);
  • кримінальні (гопники, скінхеди...);
  • анархо-нігілістичні (панки та інші) [24,c.1].

Структурно неформальні організації поділяють на регламентовані та вільні групи.

Регламентована підліткова група характеризується чітким лідером та фіксуванням ролей між її членами. Такі групи легко вступають у конфронтацію з іншими групами аналогічної структури («стіна» на «стіну»); всередині групи також спостерігаютсья часті ексцеси, пов’язані з боротьбою за лідерство і порушенням «неписаних законів».

Вільні підліткові групи не мають ні постійного складу, ні чіткого лідера. У різні дні роль лідера можуть виконувати різні особи або такої ролі взагалі не існує. Вільні групи менш агресивні, всередині них рідше зустрічаються ексцеси, пов’язані з насильством.

Прихильники молодіжних організацій поділяються на «істинних» та «вечірніх». «Істинні» не зраджують принципам своєї неформальної групи: одягу, атрибутам, музичному напрямку, жаргону у повсякденному житті. «Вечірні» ж дотримуються цих принципів тільки на дискотеках та «тусовках» даного неформального об’єднання. Більшість з них можуть переключатися на інші неформальні напрямки, в залежності від того, з ким вони спілкуються. Тобто, у даної частини неформалів інтерес нестійкий.

За період з 1988 по 2002 рік кількість неформальних об’єднань виросла з 8% до 38% – майже в п’ять разів.

Можна виділити такі етапи розвитку неформальних об’єднань:

  1. Хвиля неформалітету у післявоєнні роки. Контркультурні угрупування молоді.
  2. Хвиля 60-х років. Період Хрущовської відлиги. Це перші симптоми розкладу адміністративно-командної системи (художники, барди, стиляги).
  3. Хвиля 1986 року. Існування неформальних груп було визнане офіційно. Неформалів почали визначати за різними ознаками (одяг, сленг, зачіска, знакова атрибутика, манери, мораль і т.д.), з допомогою яких молодь відгороджувалась від дорослої спільноти, відстоюючи своє право на внутрішнє життя.

Неформальні об’єднання (на відміну від думки, яка існує) не є витвором наших днів. Вони мають багату історію. Звичайно, сучасні самодіяльні формування суттєво відрізняються від своїх попередників. Але, щоб зрозуміти природу сьогоднішніх неформалів, потрібно звернутись до історії їх появи.

Різні об’єднання людей зі спільними поглядами на природу, мистецтво, з загальним типом поведінки відомі з глибокої давнини: філософські школи Античності, рицарські ордени, літературні та художні школи Середньовіччя, клуби Нового часу і т.д. Людям завжди було властиве прагнення до об’єднання.

Підлітки особливо прагнуть до спілкування з ровесниками, вони тікають від душевної самотності, а її переживають чимало людей, проживаючи в окремих квартирах з батьками чи іншими особами, які їх, як вони вважають, не розуміють. Для більшості протиставлення себе, свого «Я» дорослим – нормальне явище. Протест, який вони виражають, може бути пасивним, через зовнішнє, скоріше показове демонстративне заперечення існуючого ладу, відмову від дотримання прийнятих у суспільстві правил. Саме це сповідує «система». Є і агресивні форми протесту, які виражаються в епатажі, що межує з хуліганством, а іноді переходить у нього.

В основному, всі неформали є аполітичні. Риса, яка відрізняє деякі групи – це особливий жаргон – використання англійських слів в українізованому варіанті.

 

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ МОЛОДІЖНОЇ ЕЛІТИ

Заводячи розмову про еліту у молодіжній культурі, варто зробити маленький екскурс до історії виникнення елітарних неформальних молодіжних організацій на теренах колишнього Радянського Союзу.

У післявоєнні сталінські часи, та й у хрущовські чи брежнєвські, елітою вважали себе ті, хто був в андеґраунді, хто не вітав офіційну радянську культуру, а особливо радянську пісню, якій спочатку протиставили джаз, потім – біг-біт та інші музичні напрямки.

Знаходитися в андеґраунді було ризиковано. Саме ризик і є однією із відмінних ознак елітарності в тоталітарному суспільстві. За право бути членом якогось угрупування прозахідно налаштованої молоді треба було чимало натерпітися: на них вчиняли напади обивателі на вулиці, їх «чатували» дружинники з ножицями, щоб відрізати довге волосся чи розрізати вузькі штани, адже саме цим вони виділялись з-поміж інших, їх переслідували за місцем навчання або роботи. За найменшу необережність у висловлюванні на адресу радянської ідеології можна було і  за ґрати потрапити.

Паралельно з молодіжним андеґраундом у радянському суспільстві завжди існувала і так звана «золота молодь» (діти високопоставлених партійних чиновників та тих, хто займав керівні посади). Потрапити до їхнього кола тим, хто мав звичайних батьків, було практично неможливо. Ця «золота молодь» жила у «своєму» світі, за своїми правилами, мала можливість одержувати закордонні платівки, книги, одяг... Вони мали змогу «культурно» розважатися, жили, не ризикуючи нічим і насолоджуючись благами комунізму, створеного для окремо узятої правлячої верхівки.

Після 1957 року ризик потрапити в «зону» за «космополітизм і низькопоклонство перед Заходом» помітно зменшився.

Шанувальники усього західного, американського були не тільки в СРСР. Цей рух мав місце у післявоєнний період в багатьох європейських країнах. Усе (американський джаз, танці, кінофільми, мода, зачіски) переймалося від заокеанської країни, що процвітала. Оскільки, Америка не настільки сильно, як Європа, постраждала від бомбардувань та окупації у часи Другої світової війни. З наслідуванням усього американського боролися правлячі кола Англії, Франції, Німеччини. Але все було марно. Це тільки призвело до виникнення Британського блюзу, Мерсібіт, Кантерберійського арт-року та багатьох інших напрямків та культур, і аж ніяк не зруйнувало культуру Великобританії, а навпаки – збагатило її.

Наприкінці 30-х років у фашистській Німеччині (у Гамбурзі), незважаючи на жорстку заборону джазу, виник рух шанувальників американського свінгу, («swing kids»), але прихильники цього напрямку, на жаль, закінчили своє існування в нацистських концтаборах.

Наприкінці 60-х на початку 70-х років до Союзу «докотився» із Заходу новий могутній молодіжний рух – хіпі (діти-квіти). У порівнянні зі «стилягами» та «штатниками» він був набагато масовішим і тим самим страшнішим явищем для обивателя і для влади. Від хіпі шарахалися добропорядні громадяни Америки, а в Радянському Союзі вони стали просто якимись опудалами. Протягом тривалого часу їх продовжували називати «стилягами», але згодом слова «хіпарь» і «хіпушка» стали частиною російської та української мов. Населення країни не полюбило волосатих і неохайних на перший погляд молодих людей, які лякали своєю неадекватною поведінкою, відповідали посмішкою на образу. Держава змушена була пристосовуватися до такої ситуації, шукаючи нові засоби боротьби з цим «злом». Адже однією із найнеприйнятніших для будь-якого тоталітаризму ознак нового руху «дітей-квітів» було те, що вони не бажали нікого убивати, виступали категорично проти війни і насильства. Не влаштовувало владу і те, що вони зацікавилися релігією, до того ж найрізноманітнішою: від християнства до суфізму, буддизму та інших напрямків.

Відомо, що на боротьбу з даним рухом навіть у США були кинуті величезні сили ФБР [21].

Так що в хіпового андеґраунду виникли тоді серйозні проблеми всюди. Радянські хіпі піддалися гонінням КДБ і стали новою елітою в порівнянні з тими підлітками, хто боявся носити довге волосся, вдягатися в «джинсу» і розшиту квіточками військову форму, ніде не служити, ухиляючись від заклику в армію всіма можливими способами.

До якогось періоду радянська молодіжна еліта була досить однорідна. Кожен напрямок мав свої чіткі уподобання: любов до музики, одягу тільки певного стилю… Так, щирий «штатник», що прагнув виглядати в усьому як американець, просто не здатний був слухати радянські пісні. Щирий хіпі не сприймав радянських вокально-інструментальних ансамблів і не міг носити коротке волосся та ходити ні в чому, окрім джинсів.

Радянський молодіжний андеґраунд існував в умовах ризику і гонінь, тому просто так з'явитися в джинсах і з довгим волоссям у школі або в громадському місці було в якийсь період часу зухвалим кроком. Та джинси можна було б не вдягати і сховати подалі, коли це не потрібно, а от довге волосся сховати було складніше.

Та час йшов: народ якось змирився з джинсами і довгим волоссям. Усе більше людей, які і не входили до складу хіпі чи стиляг, почали носити все це. Джинси стали модою, а не знаком, що вирізняв представників контркультури. Суспільство фактично «обікрало» хіпі.

Наприкінці 70-х на початку 80-х років підросло нове покоління молодих людей – повна протилежність хіпі. Це були панки (досить суворі та непримиренні), що відкрито декларували свою ворожість до ідеалів своїх батьків. Вони виросли на різних формах рок-музики.

У епіцентрі цього руху, в Англії, його зачинателі – група «Sex Pistols» пропагувала гасло – «Я ненавиджу «Pink Floyd».

У СРСР до такого не доходило, але в основі ідеології панків лежав нігілізм та неприйняття професіоналізму і досконалості в мистецтві. Радянських ідеологів, як не дивно, у той час виручила так звана буржуазна музика у стилі диско. Комсомольські лідери вибрали з двох бід меншу і стали пропагувати дискотечну культуру, щоб хоч якось відвернути молодь від нігілізму й анархії. Дискотеки поступово стали чи не головним засобом виховання радянської молоді. Музика диско поступово об'єднала і більш витончених молодих людей і «жлобів», позбавлених усіляких музичних смаків і переваг.

У період перебудови в СРСР спостерігалося розшарування андеґраунду на різні «неформальні» течії, як тоді їх називали в комсомольській пресі, плини. Паралельно з панками активізувалися «скінхеди», «металісти», «хіп-хопери», «рокери». На їхньому фоні хіпі згадували як невинних дітей.

У той час на Заході дуже швидко відбулося перетворення суворої і примітивної музики панків у різноманітні комерційні форми постпанківського нью-вейва, багато в чому замішаного на реггі і, звичайно, на диско. Мода панків не стала масовою. Але на її ґрунті виникла культура відео-кліпів, з'явилося МTV.

Покоління хіпі помітно постаріло, а музичний напрямок перетворився на «музику для дорослих», ставши в очах тінейджерів чимось на кшталт нудної класики.

А серед представників андеґраунду виникли протиріччя: хіп-хопери, як послідовники чорної культури, що базується на «чорному фанці», стали об'єктом нападів з боку найбільш шалених представників шовіністичних молодіжних плинів – скінхедів, люберів і т.д. Металісти і рокери не захотіли мати нічого спільного з культурою «дискотечних хлопчиків і дівчаток», аматорів постпанківського «new wave disco».

Наприкінці 80-х років, не зважаючи на те, що влада все менше займалася культурою, бути представником одного з таких угруповань було почесно і модно. Хоча це вже скоріше нагадувало так звану «тусовку», а не контркультуру.

Як пише Олексій Козлов, «трагедія» сталася, коли розпався Радянський Союз. Здавалося, мрії старих дисидентів, штатників і хіпарів збулися… Настала цілковита воля і безкарність, що переросла в безлад. Почалася боротьба за засоби масової інформації, що зрештою закінчилася тим, що теле- і радіостанції потрапили до рук представників поп-бізнесу, а увесь ефір заповнився єдиним видом музики – пост-радянською естрадною піснею. Усе те, що пов'язане з джазом, стилями фьюжн, фанк і соул, та й взагалі з англомовною поп-музикою було свідомо витравлено [21].

Сьогодні важко говорити про який-небудь один елітарний прошарок у молодіжному середовищі, оскільки, існує безліч найрізноманітніших угруповань, що відрізняються одне від одного одягом, манерою поведінки, музичними смаками. Але між ними усіма немає якоїсь однієї, особливої частини молоді, що викликає загальне замилування, таємну заздрість, або загальний осуд. А раніше була. «стиляги», потім хіпі, згодом панки і «раста» з власною модою, яка вважалась модою, а інше було повсякденним, та смаками, недоступними іншій частині молодих людей. Зараз неможливо просто й однозначно бути модним. Існує багато різних способів модно і незвичайно виглядати, і кожний з них не викликає у простого населення негативної реакції. Народ до всього звик. Винятками є окремі особистості, що створюють свій образ, недоступний навіть дуже багатій людині, що може купити усе, що захоче, у звичайному магазині. Наприклад, стиліст-дизайнер Андрій Бартенєв, що створив собі неповторний образ, у якому з'являється на презентаціях, а іноді і на телеекрані (у ластах, в якихось міхурах…). От він і є подобою еліти в кількості однієї людини. Це дійсний виклик юрбі модників.

Змінились і музичні уподобання тих, хто хоч якось усвідомлює свою елітарність. Англомовна доля так і не прищепилась у нас. Джазовий вокал – тим більше. Раніш було просто: усе, що пропагувалося офіційними радянськими каналами, вважалося «жлобським», усе, що заборонялося – елітарним. Відсутність заборони призвела до того, що вибір улюбленої музики молодій людині доводилося робити самій, без підказки.

Східно-слов’янські мови із синкопіюванням і невластивими їм негроїдними прийомами, «підтягами» і «блюнотами», виглядають неприродно. І зовсім не важливо, у якому стилі зроблено акомпанемент – електро-поп, диско, реггі, латино, хард або свінг.

Тому, мабуть, недарма кращі поп-гурти неангломовних країн співають англійською, а не своєю рідною мовою («ABBA», «Scorpions», «Aha»). Але там молодь не лінується і по-справжньому вчить англійську.

У великому тлумачному словнику сучасної української мови терміном «еліта» (від франц. elite – найкраще, добірне) позначають групу людей, що відрізняються з-поміж інших своїм суспільним становищем, розумом, здібностями і т. д [3].

Сьогодні елітою себе вважає молодь, що вчиться чи отримала прекрасну спеціальність у дорогих приватних коледжах, академіях, університетах чи інститутах. Найчастіше це майбутні юристи, економісти або просто підприємці. Якоюсь мірою їх можна порівняти з американськими «яппі». Здавалося б, у цієї еліти повинна бути і своя елітарна музика. Так ні, вони, як і всі, люблять слухати пострадянську дискотечну попсу російською чи українською мовами і не вважають це соромним. А чи міг справжній «штатник» цікавитися чимось, окрім джазу? Чи міг щирий хіпі допустити думку про те, що він буде слухати яких-небудь «Весёлых ребят» або «Самоцветы», замість «Pink Floyd» або «Deep Purple»? Ніколи! А зараз для когось із майбутніх «яппі» кумирами можуть бути «На-На», для когось – «Иванушки Интернейшнл», для когось – Дмитро Маліков чи «Игрушки».

Звичайно, не все так похмуро. Є і винятки: окремі молоді люди і дівчата ходять на концерти класичної музики, збирають записи гуртів арт-року, слухають джаз або фанкі-фьюжн. Але вони розрізнені, їх не можна помітити в юрбі, вони одягнені, як усі, вони не об'єднані в певну елітарну групу, що виділяється, як це було в минулому. Адже тоді стати частиною такої еліти було почесно і ризиковано.


ПОВЕДІНКОВІ РЕАКЦІЇ

 

Молодіжні субкультури – феномен міської культури західного типу. У ньому знайшли відображення різноманітні процеси, що протікають у релігійній, ідеологічній, політичній сферах, сфері економіки та моди.

Субкультури здійснюють значний вплив на основну масу молоді, але самі практично закриті для зовнішніх впливів. Щоб впливати на них, необхідно бути або частиною субкультури, або встановлювати контакт з окремими її представниками і діяти через них.

У містах України субкультури виникли на основі традицій радянських нонконформістських субкультур 70-80-х років, внаслідок приходу в країну моди на аналогічні субкультури Західної Європи і Північної Америки, економічної кризи в країні, зміни системи соціальних відносин та цінностей.

Формування здорового, повноцінного життя молодих людей – складний і багатогранний процес, який потребує спільних зусиль якнайбільшої кількості людей, різних організацій, і, передусім, самих підлітків.

Велику роль у цьому процесі відіграє вміння дорослих, насамперед педагогів, зорієнтуватися у складностях та особливостях впливу на молодь у сучасний період.

Особливості підліткового віку:

  • неспроможність довго утримувати і сконцентровувати увагу;
  • погіршення розуміння матеріалу, що викладається, і засвоєння інформації;
  • сповільнення рефлекторних реакцій: підліток не відразу відповідає на запитання, не одразу приступає до виконання завдання;
  • погане володіння своїми емоціями, неспроможність контролювати як позитивні, так і негативні емоції;
  • мова може бути уповільненою, короткою, стереотипною; притаманне погане розуміння словесної інформації.

Необхідно, насамперед, знати, які зміни у поведінці характерні для підлітка. Серед них слід відмітити наступні:

  1. Чутливість до думки навколишніх з приводу зовнішності, знань, здібностей. Підлітки стають вразливі. Для них краще нічого не говорити, ніж помилитися. Вони хочуть виглядати краще, ніж усі, і справляти гарне враження.
  2. Реакції емансипації. Прагнення вивільнитися з-під контролю, опіки дорослих, зовнішнє бунтарство, демонстративність. Сила такої реакції визначається тими умовами, в яких виховується підліток і виявляється в таких рисах, як впертість, підкреслення правильності своєї думки, грубість і навіть агресивність по відношенню до старших, повне ігнорування їх вимог. Вихід з-під контролю старших може сприяти вибору підлітком негативного середовища.
  3. Потреба у довірчому спілкуванні. Підлітки хочуть, щоб їхню думку поважали. Хочуть бути почутими. Важко переживають, коли їх перебивають, не дослухавши.
  4. Потреба у спілкуванні та дружбі, страх бути відкинутим. Часто уникають спілкування через те, що бояться «не сподобатись». Тому багато хто не може сформувати глибокі міжособистісні стосунки.
  5. Прагнення бути прийнятим у своїй соціальній ролі та статусі потреба бути ідентифікованим з однолітками, що володіють значимими якостями.
  6. Реакція «хоббі». Всі підлітки чимось захоплюються. Різносторонність цих захоплень безмежна. Поведінкова реакція «хоббі» пояснює належність підлітків до багатьох неформальних угрупувань.
  7. Реакція групування з однолітками. Ця реакція є однією із найвизначніших у поведінці підлітка. Заняття, які впливають на соціальний статус серед однолітків, спілкування з ними – одні із цілей психічного розвитку дитини. Суспільство активно впливає на процес групування, об’єднуючи підлітків у формальні групи (класи, клуби, гуртки). Але практика показує, що формальна група, яка знаходиться під контролем і спостереженням дорослих, інтересу для підлітків не становить.

 

ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЯЛЬНОСТІ

МОЛОДІЖНИХ НЕФОРМАЛЬНИХ ОБ’ЄДНАНЬ

 

Отже, якщо ви помітили, що ваш вихованець, син чи донька почали по-іншому одягатись, змінили зачіску, а в їх мові з’явився особливий сленг (щось на кшталт «Rave», «Dj + Smile, Ice, Groove», «Black Pain») та ін., вони частіше почали пропускати заняття, у них з’явились нові «хороші» друзі… Не виключено, що вони потрапили до якоїсь компанії – неформального об’єднання.

На сьогоднішній день найбільш поширеними є наступні угрупування неформалів:

 

хіпі, рейвери, гопники (гопівці, пацани), репівці, металісти, панки, рокери, брейкери, байкери, скіни (скінхеди, бритоголові), сатаністи, анархісти, хакери, бейбіс, спортивні фани, пацифісти, толкієністи, трешери, растамани, ін’єкційні наркомани, гомосексуалісти, графіті та ін.

 

Проблема «батьків і дітей» вічна як цей далеко не найкращий зі світів. Змінюються лише форми її прояву. Напруга протистояння теж буває різною – від грюкання дверима у власному будинку до тероризму в масштабах планети.

І все-таки те, що відбулося у 60-х роках, виходило за межі звичних пpоявів дитячого непослуху.

Десятки тисяч молодих людей у Старому і Hовому світі одночасно демонстративно порвали з укладом життя своїх батьків, спробували вирватися з клітки повсякденного, монотонного буття.

Була спроба перекинути сформовані цінності, повідомити про настання нової ери – Ери Любові. Молодь хотіла інших взаємин між людьми, відносин, де не було розрахунку; вона жадала миру, де людину приймали б в цілому, з усіма її достоїнствами і недоліками, де її любили б тільки за те, що вона є.

Західний світ був приголомшений масштабами нового руху. Міста і селища наводнили юнаки і дівчата дивного вигляду і поводження: одягнені в старий та порваний одяг, вони тихо сиділи на площах і вулицях, бренькали на гітарах і читали вірші. «Beatles» були їх гімном, Керуак – філософією, а бітловське «All» you need is love» – девізом.

І називали вони себе дивно: хіпі.

ХІПІ

Сьогодні складно знайти людину, яка б свідомо називала себе «хіпі». Натомість молодь, та й старші люди, які зараховують себе до цієї категорії, воліють називати себе «патлатий», «піпл», «системна людина» чи «системний», а то й зовсім просто «людина». При цьому вони усвідомлюють, що оточуючі сприймають їх саме як «хіпі», але самі не бажають потрапляти під це визначення. Це, звичайно, має своє пояснення. Вочевидь, причиною є старомодність самого слова «хіпі» та асоціації, які пов'язують з цим терміном починаючи з моменту його виникнення.

Хіпі – це один із перших неформальних рухів, який виник у США та Великобританії серед людей призовного віку у 1969-1973 роках під час війни у В’єтнамі. Цю неформальну організацію називали «діти-квіти», її виникнення співпало з другою сексуальною революцією, захопленням східними релігіями, особливо дзен-буддизмом. Одним із його напрямків є вживання наркотичних речовин для досягнення стадії медитації. Дана подія сприяла розвитку девіантної поведінки серед молоді на основі вживання наркотиків та спиртних напоїв. Цей факт спричинив деформацію в неформальній організації.

Письменник Василь Аксьонов у своєму творі «Круглые сутки нон-стоп» так описує появу та розвиток хіпі:

«...Восени 1967 року у Лондоні я вперше побачив хіпі. Тоді вони ще тільки «починалися» як найбільш ексцентричне вираження нової молодіжної культури. Культура виникала спонтанно, ніхто, звичайно, її не насаджував, вона народжувалася в пабах Ліверпулю, де вперше ударили в струни Джон Леннон, Джордж Гаррісон, Рінго Стар і Пол Маккартні, у маленьких бутіках Мері Квант уздовж знаменитої Кінгз-роуд у Чеслі.

Мері Квант одним махом ножиців відкрила дівчатам ноги. Хлопці-кравці з Карнебі-стріт, що в двох кроках від лондонського Сіті, заповненого чорними сюртуками, казанками і штанами в дрібну смужку, шили немислимо яскраві сорочки і краватки, неймовірної ширини джинси... Усі танцювали і співали нову поп-рок-музику.

З Каліфорнії приплили перші хіпі, нечесані, кошлаті, у бубонцях, намисті, браслетах. Тоді про них говорили на всіх кутах і у всіх будинках.

…Декілька місяців назад пройшов на екранах фільм Антоніоні «Blow-up», у якому він показав новий молодий Лондон і дав йому кличку «Swinging», що значить приблизно «пританцьовуючий», «підкручуючий». «Бабуся-Лондон» ставав Меккою світової молоді....

Там було весело тоді, у листопаді 1967-го! На маленькій Карнабі-стріт у будь-якому бутіку танцювали і «пекли» під гітару. На Портобелло-роад уздовж нескінчен­них рядів товкучки бродили хлопці і дівчата з усього світу й у пабах і на узбіччі пили темне пиво «Guinnes» і говорили, нескінченно говорили про свою нову новизну...

Стрункий тямущий хлопчик з довжелезним, у дрібні кіски заплетеним волоссям (зачіска afro-hairdo) «штовхав» мені програмну промову:

– Ми ідемо із суспільства не для того, щоб осторонь нехтувати його, а для того, щоб його поліпшити! Ми хочемо змінити суспільство ще за життя нашого покоління! Як змінити? Ну, хоча б зробити його більш терпимим до незнайомих облич, предметів, явищ. Ми хочемо сказати суспільству – ви не свині, а квіти. Flower power! Ксенофобія – ось споконвічний ворог людства. Hетерпимість до чужинців, до неприйнятного спо­лучення квітів, до неприйнятних слів, манер, ідей. «Діти-квіти», з'являючись на вули­цях ваших міст, вже одним своїм виглядом будуть говорити вам: будьте терпимі до нас, як і ми терпимі до вас. Не цурайтесь чужого кольору  шкіри, чужого співу ... Слу­хайте те, що вам говорять, говоріть самі – вас вислухають: Make Love not War! Любов – це воля! Усі люди – квіти!

Гілка апельсина дивиться в небо без смутку, гіркоти і гніву. Учіться мужності і любові в апельсинової гілки, запилюйте один одного! Літайте!

...І от через вісім років я був у Каліфорнії, на тім західнім березі, де саме і ви­ник цей «дивний» рух західної молоді.

...Ти бачиш? Ось де в 72-му році яблуку упасти було ніде – усюди сиділи хіпі... Перед нами – залитий вогнем реклам Сансет-стріт. Реклами горілки, сигарет, кока-коли. Одні за одними двері нічних клубів. Порожнеча. Тиша. Лише йде, посвис­туючи, нічний перехожий. Постукують стодоларові черевики. Вітерець відкидає фа­лду від власного блейзера.

...Ти бачиш? Ось де, власне кажучи, і з'явилися перші хіпі. Тут народилося це слово. Раніш тут яблуку ніде було упасти... .

Хіпі – скінчилися!? Їх більше немає!?

Але навіть у нашій мові з'явилися слова, похідні від цього дивного «hippie»: «хіпня», «хіпую», «захіпував», «хіпово», «хіпарі»...

Тим часом у всіх країнах Заходу сформувалося, розвилося, розрослося явище, що тепер називається «hippies style» – «стиль хіпі». Масова культура, розважальна і споживча, перемелює цей стиль на своїх жорнах. Майки з написами і малюнками – гігантський бізнес. Джинси заполонили світ. Куртки, сумки, зачіски, пояси, пряжки, му­зика, навіть автомобілі – у стилі самотнього мореплавця-хіпі, що пливе спокійно й відчужено по морю пристрастей; у стилі самотнього ченця, що бреде по світу під ді­рявою парасолькою. 

Я розумію демонстрацію «power people» біля вокзалу «Вікторія» сонячним ли­стопадовим днем 1967-го. Лондон тоді вразив мене достатком сонця і молоді. Як він відрізнявся від стереотипу «мрячного, манірного, чавунного!...» Вони нічого не вима­гали в той день, а просто показували себе сонцю і Лондону, свої величезні руді па­тли, банти, краватки, дзвіночки, намисто, гітари... Квіти, влада квітів – дивіться на нас і змінюйтесь! Гряде революція духу, революція любові!

Місяць за місяцем усе більше і більше оранжерея перетворювалася в багаття. Кабінетні соціологи, розводячи пещеними долонями, пояснювали бунт молоді підви­щенням сонячної активності.

Вони ще довго бунтували, забувши про «владу квітів», перетворюючи кампуси в обложені міста, вимагаючи, вимагаючи, вимагаючи... А де ж нині хіпі?

Фігура хіпі сьогодні стала однією з традиційних фігур американського суспільства поряд з билинними ковбоями і шерифом.

Я бачив колонії хіпі в Лос-Анджелеському районі Венес на березі океану. Вони живуть там у трущобних будинках, сидять на балконах, присмажуючись на со­нці, чи лежать на газонах і пляжах, стукають у тамтами, слухають лекції мандрівних (бродячих) «філософів».

...Хіпі не створили своєї літератури на відміну від своїх попередників – «beat generation», але залишили собі Джека Керуака, Алана Гінсберга, Лоуренса Фірлінгетті і Грегорі Корсо з їх протестом і з їх лірикою, що розхитувало стіни каст ще в 50-і роки. Хіпі створили свою музику, свій ритм, світ своїх рухів.

«Нормальні люди нехай аплодують, а ви, багатії, трясіть коштовностями!» – сказав якось Джон Леннон з естради в зал, і усі задихнулися від сміху. Нова молодь змусила інших багатіїв засумніватися в цінностях доларового світу. Хіпі створили свій одяг, внесли в побут деяку карнавальність, обгризли і виплюнули ґудзики станових жилетів...» [19, с.2]

Хіпі не вмерли. Як і раніше бродять вони по містах і селищах, проповідуючи любов і доброту, дратуючи обивателів своїм зовнішнім виглядом і завзятим неба­жанням працювати. Як і раніше дзенькіт їхніх дзвіночків нагадує про те, що роман­тики, непоправні діти-квіти намагаються достукатися до людських сердець, які на­глухо закриті бронею банкнот і цинізму, що іменується життєвою «мудрістю», вони хочуть розтопити лід людської відчуженості....

Та чи достукаються? Чи вдасться? Бог знає...[19]

Сьогодні чітко виділяються два прошарки цього руху: так звана «стара система» («олдові хіпі» від англійського old, тобто старий, «справжні хіпі», «мамонти») та «нова система». «Стара система» складається з людей старшого віку, для яких «хіпізм» – це все їхнє життя [24]. Найчастіше ці люди не мають ані постійної роботи, ані постійної сім'ї. Більшість із них деґрадували і стали наркоманами, бомжами чи психічно хворими особами. «Нова система» об'єднує в собі молодь віком від 14-ти до 20-ти років, які поєднують свій «хіпізм» із навчанням у престижних закладах і не завжди дотримуються найважливішої заповіді, яку визначили ідеологи руху – незалежність від соціуму. Натомість молодь робить основний акцент на атрибутиці, перебираючи на себе сленг, манеру одягатися, прикраси, певний стиль музики та ін.

Серед інших молодіжних рухів хіпі не користуються великою популярністю.

Сленг: хіпувати – тусуватись; фєнька, фєнєчка – браслет з бісеру та муліне; «people» – люди з тусовки; тєлєга – цікава історія з філософсько-фантастичним по­чатком і розумною мораллю; ксівнік – маленька сумочка на грудях; ксіва – документ.

 

 

ПАНКИ

 

Говорять, панк почався тоді, коли закінчились «the Beatles».

            Власне, саме слово «punk» пройшло ряд змін: спочатку так називали осіб легкої поведінки. У цьому значенні слово зустрічається у п’єсі У.Шекспіра «Міра за міру».

На початку ХХ століття у США цим словом називали ув’язнених («шестірок»); пізніше воно увійшло до основного лексикону і сьогодні вживається у значенні «бруд», «гниль», «відходи».

Даний молодіжний рух з’явився в Англії наприкінці 70-х років.

Панки створили свій музичний стиль – панк-долю (панк). Вони заперечують споживчу систему цінностей, відмовляються від суспільної діяльності, негативно відносяться і протестують проти існуючих принципів суспільства. Сенс життя та кінцева його мета – жити в своє задоволення та за законами природи, відкидаючи всі умовності суспільства.

«Punk is not dead!» – це панківський девіз, який зрідка підтверджується «на ділі»: підрахування зубів рейверам, погроми вулиць (Hit the light! – Бий ліхтарі! «Metallica»).

Панків взагалі вважають «найпротивнішими». У їхній культурі модно не митись, лазити по смітниках. Власне кажучи, бруд всюди: вдома, в одязі, на тілі.

Можна виділити два типи панків:

1) люди належать до цього руху тому, що вони слухають відповідну музику (панк-рок музику);

2) люди, які окрім того що слухають цю музику, ще і в житті сповідують панківські принципи [24].

Одяг: шкіряна куртка (косуха), потерті джинси, светри, кеди (кросівки), армійського типу боти (стиль одягу зберігається і у літню пору року), кумедна зачіска – ірокез (ірокез був запозичений у північноамериканських індіанців, у Європу його вперше завезли музиканти панк-груп «Wattie» та «Exploited». Сьогодні ірокез не є обов’язковим атрибутом панка), прикраси з булавок (велика англійська булавка стала символом панківської культури), ланцюжки, хрестики, розірваний одяг…

Філосфія панків проста. Саме їх існування – це

протест суспільному ладу і спосіб боротьби з системою, в якій ми усі живемо.

Панки заперечують розуміння того, що коли-небудь може бути оптимістичне майбутнє, вони не вірять у любов, порядок та мир, у їхньому розумінні землю нічого прекрасного не чекає, у них відсутній будь-який оптимізм. Світ загрузне у війнах, екологічних катастрофах, епідеміях і всьому виною буде людина, її жадоба збагачення… Тому панки проповідують суїцид і анархізм [19, с.3].

Вони вважають, що держава – джерело війн і насилля, вона не об’єднує людське суспільство, а навпаки, руйнує його, розділяє людей на нації та класи, заважає спільними зусиллями досягати мети, яку вони самостійно ставлять перед собою, керувати своїм життям. На їхню думку, краще жити у спільнотах, які б самоуправлялися: самі б регулювали свою працю і обмін її продуктами; краще жити у колективах, які самі могли б вирішувати власні проблеми за безпосередньої участі всіх, кого вони стосуються (демократично чи консенсусом). Мрія простого панка – створити всередині держави державу, в якій жили б такі як він, щоб ніхто не «докопувався» до суті їх існування, не ділив на якісь стани, щоб усе було вільно і доступно і ніхто ними не керував.

Три Вороги справжнього панка:

  • «McDonalds» – прояв капіталізму. Є мільйони людей, які їдять м’ясо, «нафаршироване» шкідливими харчови­ми добавками – це обман, а є місця, де усе це відбувається і вони користуються популярністю в цілому світі – ось це і є справжній капіталізм, який панки ненавидять.
  • «Я скорее съем свой телевизор, чем переключу на МТV» – співає московський панк-рок гурт «Сміх». Справжні панк-гурти не знімають кліпів, а якщо і знімають, то на МТV їх ні за що не віддають. З’явитись на МТV для справжнього панка – означає продатись.
  • Панки ненавидять бритоголових (скінів), називаючи їх фашистами. Адже, анархія, яку проповідують панки – повна протилежність суворому фашистському порядку.

Першими панками у світі вважають «Sex Pistols». Вони першими розбурхали своєю визиваючою творчістю молодь того часу. На їхніх концертах був чад, слем, повний дестрой та анархія, ці концерти постійно закривали, а тиражі платівок з записами конфісковували із продажу. Але панківський рух вже неможливо було зупинити. Сотні гуртів збиралися по підвалах і грали панк-рок. Однак, в кінці 70-х на початку 80-х років панківський рух почав втрачати свою популярність: заборона на панк була знята і вся музична панк-культура почала виплескуватись у радіо та телеефір.

Панківські гурти, самі того не помічаючи, почали відриватись від свого історичного коріння, «продаватись» та наживати собі капітали, згодом вони перестали грати панк-рок і перейшли на більш легкі музичні напрямки. Але «Punx not dead» всім тим командам, яким було боляче дивитись на братів по стилю, які «продали» себе, пішли туди, звідки й прийшли, точніше в підвали, поступившись місцем під сонцем «металу». У цей час, пробившись крізь залізну завісу, панк-рок з’явився у нашій країні. Першопрохідцем став Єгор Лєтов та його гурт «Гр.Об.». Радянська влада не давала хлопцям виступати, розганяла їх, відправляла примусово на лікування в психіатричні клініки. Але це їх не зупинило. Творчість «Гр.Об.» була побудована на протесті і безвиході того часу. У піснях того часу прослідковується багато нецензурних слів, як ніколи відчувається суїцид та депресивні настрої виконавців [19].

Початок 90-х років – друга світова хвиля панк-року, того, який ми чуємо сьогодні, не такого суїцидного, яким він був раніше. Гурти «Green Day», «The Off spring» стали бити всі рекорди по тиражу альбомів, займати в кращих ТОР перші місця. А тим часом СРСР не стало, молодь захлиснула хвиля неформальних організацій і нових для усвідомлення альтернативних стилів у музиці. Панківська ж музика змінилась до невпізнання…

Сленг: помойка – місце зустрічі; вонючий, плешивий, кривий – прикольний; мочалка – легковажна дівчина.

Панки – це оригінальне і широке поняття. В Україні є нечисленна групка людей, яка сповідує цю ідеологію, але серйозного впливу на культурну ситуацію вона не справляє.

Серед музичних гуртів, які працюють з панк-музикою, чи якимось чином використовують її здобутки у свої творчості можна назвати «Воплі Відоплясова» (панк-рок), «Щастя» (панк), дуже ранній «Скрябін» (панк).

 

МЕТАЛІСТИ

Даний неформальний рух виник у США на хвилі неоконформістських рухів, що протиставлялись офіційним цінностям. Такий протест мав форми від пасивної до екстремістської.

Основна ідея металістів як неформального руху це насамперед музика, а потім уже погляди на життя та все інше. І якщо можна уявити собі панка, який не слухає панк-рок (хоча це складно теж), то металіста, який не слухає метал у природі не буває.

Ніякого спеціального одягу, який відрізняв би металіста з-поміж інших, мабуть, немає (навряд чи хто-небудь буде ходити цілий рік в косусі та з корпспейнтом), але металісти віддають перевагу чорному кольору в одязі та довгому волоссю. Хрестоматійним металістом є людина, одягнена в футболку чорного кольору з зображенням якого-небудь гурту (можна просто чорну), косуху (бажано прокльопану), чорні шкіряні штани (альтернатива – джинси, теж чорного кольору) та армійські чоботи (чи бульдоги) чорного кольору, на голові – косинка з черепами (чи без них), на руках – рукавиці. З прикрас – можуть мати місце металічні (хромовані) браслети та персні з відповідними зображеннями. Ланцюги з перевернутим хрестом чи пентаграмою не є обов’язковими (як і все решту). Ніхто ні до чого не зобов’язує.

Металіст може ходити як у всьому вище описаному, та слухати «Dimmu Borgir» чи ходити, як звик і слухати Bon Jovi – він все рівно будете металістом.

Найкрутіші металісти купують собі «bike» (мотоцикл): від «Дніпра» до «Харлея», головне, щоб залізний кінь блищав хромом і видавав приголомшуючий звук мотору (для цього знімається глушитель).

Сьогодні більшість металістів відрізняються від своїх братів 80-х років: вони не п’ють розігріте у духовці міцне вино, якщо й грають у підвалах, то більш чистих, не б’ють усіх підряд. Заможніші ходять в «Harley Club», ті, що скромніші, чекають приїзду рок-зірок. Наявність черепів, зображень демонів, останків людей і тварин, хрести, кладовища та інші кошмари зображені не тільки на одязі, а й на плакатах, обкладинках CD. Назви гуртів, що їх слухають металісти, схожі: «Napalm Death», «Manowar», «Stratovarius», Alice Cooper, «Sepultura», «Metallica», «AC/DC», з наших «вирізнились» «Коррозия металла», «Ария», «Алиса».

Характерні особливості музики: ритмічність, пульсація у басі, використання електромузичних інструментів. Ритм часто заглушує мелодію [19, с.4-5].

Сьогодні середній вік прихильників даної течії становить 14 – 16 років.

Металісти, пройшовши своєрідний мутаційний період, втратили свою агресивність і стали більш вільні та соціально адаптовані за своєю структурою.

Першим «металічним» гуртом вважається «Black Sabbath». Вони грали так званий «хард-блюз». Творчість «Black Sabath» мала дуже багато прихильників і наслідувачів, а особливо активізувалось після спаду панк-хвилі. Називались металісти себе «NWOBHM» (New Wave Of British Heawy Metall – Нова хвиля Британського Хеві Метала). Найзначиміші предстваники: «Saxon», «Motorhead», «Diamond Head» та «Iron Maiden». Саме «Iron Maiden» першими почали грати чистий хеві і дали металу розвиток. Але метал пустив своє коріння і в США. У 70 році тут зібрались «Kiss»-легенди і дуже знаменитий гурт гліттер-року. Поєднання незвичної м’якої і заводної музики та незвичного сценічного іміджу зробили їх світовими зірками всього за декілька років. За «Kiss» з’явились ще декілька гуртів металу з ліричними текстами: «Aerosmith», «Van Hallen». Початок і середина 80-х років – розквіт «трешу» і глем-року – напрямів металу. Основні гурти та виконавці глему: Bon Jovi, «Motley Crue» і «Ratt». Творцями та істинними цінителями трешу стали «Metallica» і «Slayer», пізніше до них приєднались «Megadeth» та бразильці «Sepultura». Але до середини 90-х ці гурти настільки змінились, що альбоми, записані в середині 80-х неможливо було порівняти з тим, що вони грали тепер: «Metallica» та «Megadeth» почали грати трешеву альтернативу, «Slayer» – нео\прогресив\метал, «Sepultura» – «tribe-metall» з елементами «progressiv'а». Звичайно, метал не загинув разом з Кліфом Бартоном (басист «Metallica», загинув в автокатастрофі у 1986 році). На початку 90-х років виникло декілька нових течій, агресію, швидкість і важкість яких не можна було порівняти з трешем. З появою гуртів «Cradle Of Filth», «Dimmu Borgir» та «Marduk», у Європі виник блек-метал. Це музика, яка характеризувалась зверх швидкими рифами, сатаністськими язичницькими текстами і характерним, високим і хриплим вокалом. Знамениті гурти блека сформувались в Скандинавії, і тільки «Cradle Of Filth» – були англійцями. Дет-метал, схожий на блек, але рифи там жорсткіші, повільніші, а вокал дещо нижчий за звучанням. Дет ділиться на дві школи – Шведську та Флоридську. Дум-метал проіснував недовго, на відміну від своїх братів. До 96-го року на світовій сцені не залишилось практично жодного дум-гурту. За звучанням дум-метал нагадував дет, але був не таким агресивним, і тексти були більш просторі за змістом. Метал здійснив і свій вплив на різну музику: так з’явився індастріел-метал, кроссовер (поєднання металу та репу), готик-метал, грайндкор (панк\дет-метал) та багато ін. [19, с. 4-5].

На відміну від панків, металісти вважають головним не ПРОТЕСТ, а перш за все музику, тому ви можете зустріти металіста практично з будь-якими життєвими поглядами.

Сленг: «Heavy» – тяжкий (по відношенню до музики, одягу); «Hair» – волосся; «сейшн» – концерт, тусовка.

 

ГОПНИКИ

 

«Гопники» або «пацани» (самоназва) – двірська субкультура житлових масивів.

            Основний об'єднуючий чинник – орієнтація на систему цінностей дорослої кримінальної субкультури, культ сили, земляцтва, взаємовиручки і взаємозалежності. Їх вважають «Кузнею кадрів» для карного світу.

Мабуть, всі знають, як виглядає стандартний гопник – бритий, у спортивному костюмі, з деяким садизмом в очах, більше накачаний, ніж інші… Гопники більш агресивні на своїй території, більш дисципліновані усередині своєї компанії (чи банди). Тусуються у своїх мікрорайонах, ходять у місцеві бари та дискотеки. Іноді нападають на «неформалів» і просто на немісцевих молодих людей. Беруть участь у дрібному бізнесі, як легальному, так і нелегальному.

Що стосується відношення до наркотиків та алкоголю, то наркотики відіграють важливу роль у спілкуванні цієї групи. Представникам цієї субкультури, як правило, властиві інтелектуальна нерозвиненість і агресивність, що заважає спілкуванню, навіть у своєму колі. Тому вживання наркотиків виступає як допомога у спілкуванні та фізичному розслабленні, знятті напруги. Іноді розпивання алкоголю – це лише демонстрація своєї «нормальності», приналежності до «народних традицій». Найчастіше гопники вживають міцні алкогольні напої, тютюн, коноплю, порошковий героїн. У деяких групах діє традиція повного заперечення ін'єкційних і взагалі нелегальних наркотиків. Існує також примусовий контроль за вживанням наркотиків з метою підвищення боєздатності групи.

Мова гопників – продукт змішаного мукання, іржання, гавкання, мату і т.д. Не менш яскравою та унікальною є їхня релігія: «Нет бога, кроме Авторитета и пророка его Иоана Кучина...» [19]

Більшість неформалів не виділяють гопників як неформальну течію, мотивуючи це тим, що у останніх відсутня власна філософія, і своїми діями вони скоріше нагадують якусь місцеву банду.

 

СКІНХЕДИ (СКІНИ, БРИТОГОЛОВІ)

 

Skin-Head (з англ. бритоголовий) – це молодіжна течія, що з’явилась в 60-х роках в Англії серед робочої молоді.

Назва пішла від звички брити голову наголо, щоб під час бійки не можна було схопити за волосся. Але тоді в їхній ідеології ще не було ніякої політики. Скіни були звичайною молоддю, яка билась на вулицях, пила пиво і розважалась. Націоналістичний характер у них з’явився, коли у Великобританію почали завозити дешеву робочу силу з Ближнього Сходу, адже її було зручніше використовувати і набагато дешевше, ніж корінних жителів Британських островів, яких швидко витісняли з їхніх робочих місць. Тоді і почали створюватись скін-угрупування, що влаштовували знаки протесту проти завозу на їх Батьківщину пакистанців та ін.

Протести проявлялись у побитті приїжджих та у демонстраціях з расистськими лозунгами. Але уже в кінці 60-х скінхедські рухи почали занепадати. Знову з’явились в кінці 70-х років на початку 90-х, коли почала затихати хвиля панків і більшість панківських команд стали комерційними, а панк-рок музика почала дробитись на багато стилів. Скіни вихопили з неї один напрям і зробили його набагато жорсткішим.

У 1980 році відомий британський журналіст Гарі Бушель назвав даний музичний стиль «ОЙ», позичивши його з пісні групи «Cockney Rejects» «Oi! Oi!Oi!». Ця назва і закріпилась за даним стилем.

Скіни, як і панки, були проти прояву політики у всіх її проявах – головним чином проти війни, проти безробіття, проти поліцейських, проти всього, що їх оточувало [19, с.13].

Риса, якою скіни відрізняються від інших неформалів – брита «під 0» голова, джинси на підтяжках, заправлені в тяжкі армійські боти на великій шнурівці, і біла майка. Стиль був придуманий і вдосконалений для того, щоб якомога довше встояти у вуличній бійці. Іноді сучасні скіни використовують знаки відмінності, наприклад, шнурівки: білі шнурівки означають, що скін пройшов посвяту (посвята – це коли одного негра чи ще кого-небудь б’ють три чи чотири скіни) та ін.

Фашистська організація «Національний фронт», яка мріяла потрапити до парламенту, звернула увагу на підліткові об’єднання, які називали себе «скінами», і для того, щоб загребти їх під свій контроль, вона дала кошти кільком популярним серед скінів «ОЙ» групам, і ті почали співати про арійську расу, білу силу, вікінгів, нацизм та расизм. Цього було замало. Тоді «Національний фронт» купив пресу, яка миттєво почала писати про патріотичну молодь, яка бореться за свою батьківщину та свободу. Скінів просто купили, перетворивши їх з неформального руху, протестуючого проти політики, в політичну організацію. Хоча «Національний фронт» і програв вибори до парламенту, та політизацію скін-культури вже неможливо було зупинити. У середині 90-х вона повністю охопила США,

Європу та Росію.

Сьогоднішні скіни – повна протилежність тих, які з’явились першими:

  • Перші скіни заперечували будь-які переваги. Сьогодні скіни за перевагу «білої раси» над усіма іншими.
  • Рядовий сьогоднішній скін мало що розуміє в нацизмі, але його голова забита лозунгами, за які він нібито бореться, а все інше – не важливе та нецікаве. Тому скінами керують більш освічені діячі.
  • Більшість сьогоднішніх скінів є футбольними фанами, для яких є не таким важливим сам футбольний матч, як розбірка після нього з фанами команди противника.
  • Коли скін один, він нічого з себе не представляє, тому вони ходять великими групами однодумців і б’ють тих, хто менші від них і не можуть дати відсіч.

За іншими даними цей рух виник у Німеччині в 1964 році разом з утворенням націонал-демократичної партії. Згодом рух найшов своїх прибічників у Південно-Африканській республіці (1967р.), де молодіжне угрупування вибрало собі символ у вигляді трьох гаків, з’єднаних кінцями. У 1970 – 80 роках угрупування скінів з’явилися у Великобританії. Вони виявляли зневагу до негрів, арабів, турків (своєрідний расизм) [21].

Основний об'єднуючий чинник: пристрасть до насильства; декларування своєї прихильності ідеям фашизму і расизму. Дуже велике значення приділяють

агресивним актам (нападам, погрозам) стосовно тих, хто по-іншому виглядає та по-іншому себе поводить. Ці об’єднання нечисленні, але становлять потенційну небезпеку для атмосфери в молодіжному середовищі.

Відношення до наркотиків: ціль сп'яніння – досягнення агресивного стану, подолання моральних психологічних бар'єрів. Однак час від часу в цьому середовищі виникає тенденція до повної тверезості і спортивного способу життя (з метою збільшення фізичної сили і боєздатності).

Дана організація є регламентованою та агресивною. Її прихильники часто конфліктують з іншими неформалами. Їхні групи не є численними. Середній вік прихильників скінхедів – 14 – 17 років.

 

БАЙКЕРИ

 

Щоб зрозуміти, що таке байкерська культура, потрібно зрозуміти, з чого все починалось та чому люди, які стрімголов, забувши про все, летять на мотоциклі, називають себе «байкерами», чим відрізняються мотоциклісти від байкерів.

            Почнемо по-порядку – з етимології слів «мотоцикл», «байк» та «байкер» та історії виникнення цього руху. Слово «мотоцикл» утворене від двох латинських коренів «мото» – рухатись та «цикл» – колесо, тобто, «такий, що рухається на колесах». Зі словом «байк» все набагато цікавіше. «Bike» пішло від bicycle – велосипед (буквально «двоколісний»), відповідно, motobicycle – мотоцикл чи мопед, розмовне «bike» може означати і те, і інше, а дієслово «to bike» – їздити на мотоциклі. Відповідно, biker – це людина, яка їздить на мотоциклі. Аналог цьому слову в українській мові – мотоцикліст. Але байкери не бажають називати себе мотоциклістами.

            1868-1900 роки – ера становлення моторизованого велосипеда. Перша згадка про мотоцикл відноситься до 1868 року – тоді француз Луї Перо (Louis Perot) змайстрував модель, яку назвав Velocipede. Velocipede представляв собою велосипед з установленим на ньому паровим двигуном. По-справжньому мотоцикли почали розвиватись тільки з 1885 року, коли німець Готфрід Даймлер (Godfried Daimler) встановив на велосипедну раму двигун внутрішнього згорання.

            Згодом Даймлер заявив, що у мотоциклів немає майбутнього. Він помилився. І вже незабаром в Америці з’явились фірми, які на перший план висували розробку мотоциклів. Серед них: «Pope», «Yale», «Indian» i «Harley Davidson». «Харлей» почала працювати у 1903 році, і сьогодні – це найстаріший у світі виробник мотоциклів, який продовжує працювати. Недавно один француз критикував США: «Америка – це втрачена країна, культурна пустеля, у вас, американці, немає ніякої культури взагалі, єдине, що ви дали світу – рок-н-рол і Харлей-Девідсон». Вся байкерська культура виходить з культури американської і вся байкерська культура сформувалась саме завдяки «Харлею» [19, с.20].

З моменту заснування марки «HD» у 1902 році Уільямом Харлі та братами Девідсон американці розцінюють цей brand як свою націо­нальну гордість. Але широке визнання мотоцикли отримали у 30-х роках. Першим байкером вважають Clawrence «Pappy» Hoel. Він організував перший байк-зліт в Стурджисі у 1940 році. Через 50 років на Стурджиське байк-шоу з’їхалось 1 00 000 чоловік з усього світу.

            У 40-х роках ряди байкерів поповнили ветерани Другої світової війни. Саме у цей час і був створений відомий у всьому світі «Hells Angels Club». Але тоді ці хлопці ще були тихими і малозначимими.

            У 50-60-ті роки кумирами молоді були рокабіллі-заколотники, обов’язковим атрибутом яких був Harley-Davidson.

Отже, уже до кінця 20-х років Америка могла похвалитись десятками мотоклубів. Але все це були клуби мотоциклістів – людей, які крім «заліза» нічого не бачили і не чули. Стати мотоциклістом – питання часу і здібностей до роботи з залізом (різноманітними запчастинами до мотоцикла). А коли мотоциклісти задумались про філософію та про душу, вони стали рокерами.

Це відбулось на початку 60-х, коли мотоциклісти знайшли свою музику – музику з ритмом працюючого двигуна і швидкістю колеса, що крутиться. З появою року та рок-н-ролу мотоциклісти розділились на рокерів та інших. Хоча навіть серед прихильників рок-н-ролу завжди були дві течії – це «моди» в Англії, які протиставляли себе англійським «рокерам» і «войовничі мотоциклісти» в США, які були частиною байкерського руху поряд з «інтелектуалами». У 1969 році обидві половини байкерів Америки підтвердили своє існування фільмами «Hell Angels’69» («Ангели Пекла-69») – від войовничих рокерів та «Easy Rider» («Безпечний їздець») – від інших. Ці фільми стали культовими та програмними. Їх специфічні особливості в тому, що в «Ангелах Пекла-69» введено образ «байкера поза законом», до того ж, головних «ангелів» грали справжні лідери дикого мото-угрупування «Ангели Пекла». А «Ізі райдер» цікавий тим, що він залишається еталоном філософії байкера і донині. Яка це філософія? Це поезія свободи, неприв’язанності, любові та сексу, швидкості, ризику, близької смерті – того, що сколихнуло суспільство 60-х і притягує серця молодих бунтарів усіх часів та народів [19].

            У кінці 60-х на початку 70-х років образ байкера-«харлеїста» був оспіваний рок-музикантами та кінематографістами епохи хіпі. Cаме тоді Дженіс Джоплін їздила на «Харлеї», а «Steppenwolf» написав свою знамениту «Born to be Wild». У цей період відбулося злиття байкерського руху з рок-музичним (усі музиканти вважали за свій обов’язок запрошувати на охорону концертів байкерів, у всіх музичних журналах з’явились статті про байкерів і т.д.). «Харлей» став символом нонконформістської та рок-культури.

            У 80-х роках у «харлеїстському» світі стала назрівати криза, оскільки вже будь-хто начіпляв на себе косухи та катався на «Харлеях».

            90-ті роки поставили все на свої місця. Молоді люди все частіше почали звертатись до історії виникнення байкерів, до їхнього стилю життя…

            Щоб бути байкером, здається, потрібно всього дві речі:

  1. Мотоцикл.
  2. Любов до рок-н-ролу.

У байкерів є потреба належати до якоїсь групи. Вони не люблять самотності, в результаті чого об’єднуються у клуби. Найвідоміші з них: «Crox Crue», «Hell’s Angels», «Satan’s Sons», «Bandidos», «Outlaws», «Blood Brothers», «CMA», «King’s Men»… Вступити до клубу непросто. Байкери мають свій Кодекс. Для прикладу, наведемо Кодекс байкерів міста Києва:

  1. Ти повинен бути чоловіком. Статус жінки, а також чорних та голубих не обговорюється в принципі.
  2. Ти повинен підтримувати своїх завжди і за будь-яких обставин. Один – за всіх, всі – за одного.
  3. Ти не маєш права брехати своїм. Якщо «не катить» – краще промовчи.
  4. Якщо на тобі кольори – пам’ятай про взаємну відповідальність.
  5. Ти не торкаєшся будь-якої власності іншого байкера без його на те згоди.
  6. Взаємна повага – основа відносин. Крутизну показуй в інших місцях.
  7. Питання Кодексу та Постанови вирішуються тільки консенсусом.
  8. Байкерський сезон триває цілий рік. Це питання стилю життя, а не клімату.
  9. Ти повинен мати мотоцикл. Інакше, який же ти байкер? [19]

 

Якості, які цінять байкери: сміливість, чесність, вміння тримати слово і допомогти іншим у складній ситуації…

Що ж змушує сідати людей на мотоцикл? Швидкість, ризик – стан­дартні пояснення. Швидше – при­вабливість байкерства, адже воно у всіх його аспектах – атрибутика, починаючи від мотоцикла і закінчуючи шкіряними штанами, характери байкерів, відношення один до одного і до життя, їх система цінностей, способи проведення часу і постійний ризик, що супроводжує їзду на мотоциклі – це повністю завершений стиль життя, основа якого – культ мужності. Мужність у найкращому розумінні цього слова. Саме це і приваблює хлопців, чоловіків, які сідають за кермо мотоцикла, і дівчат, жінок, які раді сісти до них за спину.

Мотоцикл і байкерська атрибутика приваблюють саме тим, що дають можливість творчості. Купуючи автомобіль, ви отримуєте безлику стандартну річ. По місту будуть їздити десятки, сотні їй подібних. А кожен мотоцикл – єдиний у своєму роді. По своїй суті байкери – індивідуалісти. Кожен з них – особистість неординарна.

Одяг: шкіряні куртки, рукавиці, чоботи з орлом на халяві.

До техніки вони відносяться дуже трепетно. Справжній байкер ніколи не кине свій мотоцикл на розтерзання стінам чи автомобілям. Він зустріне небезпеку разом зі своїм байком. Байк, на відміну від серійного звіра мотоцикла, строго індивідуальний. Для істинного байкера він – дещо середнє між ідолом, дитиною та частиною тіла. Мабуть немає жодного байкера, який би їздив на базовій моделі, яку він купив. Всі міняють технічні деталі, дизайн свого байка, прагнучи виділитись і бути не схожим на інших. Наприклад, одні начіпляють на мотоцикл вовчі хвости, інші розфарбовують його. Байки мають і свої імена; «Перевертень», «Монстр», «Привид», «Примара» та ін.

Більше того, якщо ви зустрінете байкера без байка, ви все рівно його впізнаєте, оскільки ці симпатичні залізні істоти (мотоцикли) диктують умови життя, а людина тільки підлаштовується під них. Будь-хто, хто хоче їздити на мотоциклі у нашому кліматі, рано чи пізно одягнеться в шкіру, рано чи пізно – в чорну. Це життєва необхідність. Оскільки, будь-які маркі, м’які та такі, що продуваються, тканини, за кілька днів порвуться і перетворяться в ганчір’я, забрудняться назавжди і вкладуть вас у ліжко з пневмонією. Часто байкера можна впізнати по шоломі, який він тримає в руці – адже він приїхав на мотоциклі, а шолом не кине ж. Хоча нелюбов байкерів до їзди в шоломах мабуть всім відома. Купити мотоцикл та експлуатувати його – це одне, а ось стати «ізі райдером» і їздити на байку – зовсім інше.

Що стосується гендерних ролей, то тут можна відмітити наступне. Звичайно, існує стереотип «подруги байкера» відношення до якої бажає бути кращим. Але все більше з’являється дівчат-байкерів, які ні в чому не поступаються хлопцям.

Байкерів можна впізнати і за темами для розмов. Переважно вони говорять про свої дітища, їх ремонт та добудову, про героїв мотоспорту і, звичайно, про дівчат.

Щодо музичних вподобань, то рок залишається музикою байкерів до цих пір. Навіть якщо це вже не рок, то вже точно неординарна, енергійна музика, повна протилежність ханжеству, умовностям і заборонам. Вдалим підтвердженням сказаному є цитата із статті Марії Копелян у журналі «МОТО»: «Байкерами скоріше народжуються, а не стають. Музика – це відображення того, що твориться у їхній душі» [5].

            «У байкерській тусовці існує щирість відносин, яку не зустрінеш ніде на вулиці, можливо тільки серед військових. Це чимось нагадує братство, яке виникає між людьми, які виконують небезпечне завдання. Постійно ризикуючи життям, не станеш інтригувати через копійки. Байкери – це справжні чоловіки» [5].

            Отже, байкер – це особа від 16 років, яка повинна мати мотоцикл (об’єм двигуна не менше 500см.куб), здатна на певні вчинки, яка віддає собі звіт, що за нею стоять тисячні формування людей, яка розділяє філософію «безпечного їздця». Отже, три основні риси байкера, які не соромно показати світовій спільноті від імені інших це: достойний байк, певна філософія і чітка ідентичність з субкультурою. А взагалі, байкери вважають, що їх робить байкерами не потужність мотоцикла, а життєва філософія.

 

БРЕЙКЕРИ

 

У кінці 60-х на початку 70-х років з’явились люди, які почали своєрідно рухатись під музику. Так народився танець, який згодом отримав назву «Good Foot», дякуючи однойменній платівці легендарного Джеймса Брауна. «Good Foot» був єдиним танцем, у якому люди почали поєднувати падіння на землю з елементами обертання.

Перші рухи у стилі «Good Foot» виглядали так: уявіть собі дівчину чи жінку, яка очолює загін барабанщиків на параді, яка твердо чеканить крок, поперемінно згинаючи ноги в колінах на кожен наступний удар барабана.

Насправді уявити дуже важко, потрібно бачити. «B-boing» чи просто «breaking» – це власне танцювальне відгалуження у хіп-хоп культурі.

Його складовими частинами є: «top» чи «up rock» (означають переміщення з ноги на ногу, перед тим як зайти на нижній елемент), «footwork» (так звані забіги), «spining moves» чи «power moves» (кручені елементи і зв’язки між ними) і, нарешті, «freeze» (фіксація положення тіла при виконанні певного елементу) [15].

У той час, як ді-джеї придумували все нові і нові способи «зведення платівок», танцюристи cушили голову» над винаходом все нових і нових танцювальних елементів.

Незабаром з’явився ще один трюк, який згодом став дуже популярним, це коли людина падає на спину і тут же різко вистрибує у вихідне положення. Завдяки цьому елементу перше покоління танцівників почало себе називати «boie-оie-oings».

Саме вони придумали «footwork», одну із  складових частин брейкінгу.

«B-boying» зародився у Бронксі, в одному з районів Нью-Йорка. Сам термін «B-boy» чи «B-boying» придумав dj Kool Herc, який часто крутив платівки на різних вуличних тусовках [15].

«Break boys» – хлопці, які танцюють під ламані ритми музики (звідси, до речі, пішла назва «Breakbeat»). Деякі танцівники-початківці, бувало зациклювались на окремих елементах і намага­лись працювати в межах якогось одного напрямку. Більшість вважали, що це не зовсім правильно, оскільки справжній «B-boy» повинен вміти все.

Першим, хто виділився із натовпу і продемонстрував свою індивідуальність, був колектив «Rock Steady Crew», який об’єднав між собою всі напрямки і зумів надати кожному танцювальному елементу свою особливу відмінну рису.

Сьогодні мало хто танцює брейк-данс на професійному рівні. Найчастіше ми можемо впізнавати цей танець з екрану телевізорів, коли дивимось кліпи заокеанських зірок, у нас брек-данс танцюють в основному підлітки на шкільних дискотеках чи влітку в оздоровчих таборах.

 

РЕЙВЕРИ

 

В основному, це молоді люди, яких об’єднує пристрасть до сучасної комп’ютеризованої музики і до проведення часу у нічних дискотеках та клубах. Вони заперечують «сіру» дійсність.

Рейвера можна легко відрізнити з-поміж інших. Їхній одяг – це яскраві, кислотного кольору штани, зелені боти, салатові окуляри, сумка, яка теліпається на колінах. Волосся пофарбоване у будь-який колір, якого немає в природі.

Рейвери – прихильники комп’ютеризованої музики, в якій переважає велика кількість ритм-басів, що не відрізняються особливою мелодійністю, мінімум слів. Наприклад, «Rugga Jungle», «Artcore».

У тусовках рейверів часто випивають. В основному пиво та слабоалкогольні коктейлі. Мають місце і наркотики.

Головна функція наркотиків – стимулююча (стимулятори: ХТС, Red Diablo – абсолютно нешкідливі, продаються у клубах, кіосках за доступною ціною): надання енергії для танців, досягнення трансу, демонстрування своєї причетності до сучасної моди [8].

У «продвинутих» рейверів у хід ідуть більш серйозні речовини: нелегальні синтетичні, порівняно дорогі: амфетамін, екстазі, LSD, (LSD + амфетамін), індійська конопля (маріхуана, гашиш).

Сленг:

клубитись – тусуватись у клубі;

вініл – вінілова пластинка, на якій DJ зводить музику на вертушках;

вертушки – два програвачі, на яких зводять пластинки;

дискооксид – магазин, де продається вініл;

кислотник – різновид рейверів;

ультра – дещо особливе, найкраще для рейвера;

«продвинутий» – найкраща похвала тусовки.

 

РЕПЕРИ

 

Даний напрямок зародився у США серед афроамериканців та вихідців з Азії. У нашій країні він популярний серед хлопців середнього шкільного віку. Назва походить від одного з музичних напрямків: репу, що означає «озвучений ритм». У Західній Європі дана неформальна організація деформувалась. Її метою став вуличний рекет – варіант «гоп-стоп».

 

Репівці об’єднуються в групи за різновидами репівської музики. Слухають «Down Low», «Black Rain», «Black attack», Децела, «Дельфін». За спрямованістю музики вони себе поділяють на «добрих» та «агресивних».

Групи реперів, як і скінів, вважають деліквентно-кримінальними, оскільки їм притаманний агресивний характер поведінки, їх структура є регламентованою, вони не бажають йти на контакт.

Сленг: брат – звернення до іншого репера; «обезьяна» – лайка; гангстер – найвища ланка у їхній ієрархії; клан – угрупування, на які розподіляються репери.

Основним об'єднуючим чинником є орієнтація на афроамериканську культуру. Тому для реперів характерним є вживання англійських слів зі словом «Black», згадування батьків і всеможливих частин тіл (але все на English).

За іншою версією ця культура зародилася в Африці. «Сидели негры возле реки Нил, били в там-тамы и рассказывали своим сородичам об охоте. Потом их забрали в рабство, затем освободили, и они стали жить в самой демократической стране мира, но до сих пор поют свои песни и бьют в барабаны. И есть в этом мире белые братья, которые солидарны с чернокожими, и им тоже нравится рассказывать о своей жизни в ритме ударных сэмплов» [9].

Одяг: штани, схожі на мішки з-під картоплі на 2 – 3 розміри більші, футболка до колін (можна дві, найкраще – три) з зображенням Бівіса та Бат-хеда (Beavis & Buut-Head) – персонажів з MTV.

Репери не дуже полюбляють бувати в клубах, їх можна зустріти в лісі, у парку чи просто на вулиці.

Вони ходять з великими магнітофонами, наприклад, «Boombmblaster» фірми JVS, з яких доносяться ненав’язливі ритми і не обтяжений римою, простий, доступний реп.

Структура репівської організації є регламентованою. Вони не бажають йти на контакт. Репери, так само як і рейвери, не надто агресивні. Попивають «Coca Cola», пиво, деякі курять травку.

 

«BABES»

 

«Babes» – найбільш миролюбний молодіжний напрямок, що об’єднує молодих людей віком 14-20 років, які слухають «Back street boys», Britney Spears, «Five» та ін.

Це любителі гарненьких хлопчиків та довгоногих дівчаток, які співають сумні пісні під танцювальний мотив – «Ooops, I did it again!» – Ой, я знову це зробила! (Britney Spears), чи наш варіант «Глаза в глаза, а по щеке слеза, как лодка по реке» (Алсу). Від таких пісень хочеться плакати, ридати і … танцювати.

Але чималу небезпеку вони несуть у собі для 15-річних дівчаток та хлопчиків, котрі в усьому наслідують своїх кумирів, закохуються у них настільки, що готові на будь-які жертви, аж до того, що з криком «Ricky Martin, I love you!» кидаються куди завгодно, до тих пір доки в пресі не з’явиться щось на кшталт: «Енріке Іглесіас – наркоман». Тоді слід бути на чеку.

Вони не вживають наркотиків, не п’ють, більшість з них не курить.

Одягаються «Babes» так, щоб бути схожими на ляльку «Barby» чи свого кумира: білі штани, що обтягують тіло, топіки і т.д.; люблять подарунки у вигляді м’яких іграшок.

Сленг:

«Малыш, я так по тебе соскучилась, ты так хорошо выглядишь, на тебе прелестные брючки» – привітання, яке нічого не означає;

«Он та-а-а-кой забавный» – коментарій, який нічого не значить;

«Зайчик, вчера со мной познакомился такой мальчик…» – розповідь про проведений день, в якому важливим є тільки суфікс -чик, що означає, що все було «ужасно мило».

 

САТАНІСТИ

 

Сатаністи – найчастіше граючі, але іноді сповідуючі релігію поклоніння Сатані. Відрізняються за «ідеологією» та зовнішнім виглядом, але способом життя вони досить схожі один на одного і повторюють традиції молодших «неформалів». Ці субкультури порівняно нечисленні.

Сатанізм – джерело темряви.

У сатаністів немає заповідей, подібних до християнських, але є правила, яких повинен дотримуватись той, хто вважає себе сатаністом.

Сатанізм не має поняття «гріх». «Гріх», у розумінні сатаністів – це необдуманий вчинок, усвідомивши який ти вже більше його не повториш. Основне правило сатаністів: все те, що робиш за своїм бажанням та на свій розсуд, не повинно заважати іншим, оскільки ти відповідаєш за кожен вчинок [3].

Послідовників сатаністського культу можна поділити на кілька типів:

  • Любителі, які вивчають все, що пов’язане з сатанізмом, самостійно – як правило ті, кого сатанізм захопив через популярні книги та фільми з даного предмету, рок-групи, атрибутику станізму.
  • Психопатичні сатаністи – це морально покалічені індивіди, що мають потяг до насильства, садизму, некрофілії, яких сатанізм приваблює тому, що він чітко виражає і зовнішньо «облагороджує» їх патологічні схильності і надає їм ідейне ритуальне забарвлення.
  • Релігійні сатаністи – це вже групи, які склались: «Південний хрест», «Чорний ангел», «Російська церква сатани» та ін. Це таємні нечисленні угрупування, які складаються переважно із нащадків адептів сатани, які серйозно займаються найбільш відштовхуючими формами окультизму і поклоняються сатані. Вони не афішують своєї діяльності [17].

У Європі пік захоплення сатанізмом припав на середину XVIIст., причому у достатньо знатних світських кругах. У якості жертв чорні маси сатаністів у той час використовували новонароджених. Тоді ж і були детально розроблені основні сатаністські обряди.

Ідейним натхненником сучасних сатаністів вважається випускник Кембріджу, окультист, автор ряду магічних книг Алістер Кроулі (1875-1947), який вважав, що «Не Сатана – ворог людини, а Життя, Світло та Любов». Він іменував себе звіром Апокаліпсису, мав багато учнів.

Із найбільш відомих об’єднань сатаністів нашого часу можна назвати «Церкву сатани», «Міжнародну асоціацію люциферистів кельтсько-східного обряду», «Зелений орден», культ Афіни Паллади, культ Ізіди та ін [11].

Трохи відгороджено від культів сатаністської спрямованості, але тісно з ними пов’язані, стоять церква сайєнтології Рона Хаббарда, Центр «Юнівер» та ряд окультних сект і так званих цілителів та чаклунів, які працюють під прикриттям різних назв [16].

Кожен союз сатаністів побудований за принципом суворої п’ятиступеневої ієрархії. Вищий орган – рада. Часто на верхні рівні вибирають жінок.

Перші сатаністські групи з’явились у колишньому СРСР на початку 1980-х років. Сплеск захоплення сатанізмом у певних колах неформального молодіжного середовища починається після початку перебудови.

«Мораль» сатаністів базується не тільки на запереченні, але й на повному перекрученні християнських життєвих цінностей.

Основа культу сатаністів – принесення жертви. Справжня жертва для них – не вбивство як таке, а смертні муки живої істоти. Вибір жертви простий. Замість справжньої жертви іноді може бути використаний її образ: лялька, фотографія, малюнок, письмовий чи словесний опис, над яким здійснюються магічні дії. Жертвами часто є тварини. Під час обряду активно застосовуються наркотичні та психотропні речовини.

У США тільки у штаті Огайо сатаністи щорічно приносять у жертву п’ять немовлят. Усього ж за даними Інтерполу у країнах Заходу щорічно розслідується до 100 подібних випадків [16].

Переважно людям важко повірити, що сатаністські секти – реалії наших днів. Але це – факт, який необхідно приймати до уваги співробітникам державних органів, правоохоронних відомств, службам у справах сім’ї та молоді, вчителям, психологам, соціальним педагогам.

 

РОЛЬОВИКИ

 

Шанувальники літературного стилю «fantasy» та середньовічної холодної зброї.

У нашій країні панує думка, що у рольові ігри граються діти дошкільного віку, молодші школярі та студенти педагогічних факультетів.

Часто, їдучи влітку на дачу, можна помітити на пероні групу людей, одягнених по-походньому, з рюкзаками за спиною. Але деяка риса заважає назвати їх просто туристами. Погляд падає на щит, дерев’яний меч, лук чи якісь інші речі, які не виглядають як звичайне туристське спорядження. Якщо випадково почути, про що вони спілкуються, то виникне враження якоїсь «інородності» їх у нашому світі. Ельфи, гноми, Елберт, Саурон та інші незнайомі слова – ось теми розмов цих дивних туристів. Вони розмовляють на своїй особливій, зрозумілій тільки їм, мові.

Все частіше і частіше на відкритих місцевостях ми можемо побачити підлітків, та й людей старшого віку, переодягнених у костюми рицарів, демонів, орків, розумних грибів, якихось незвичайних тварин..., котрі, підійшовши на безлюдній дорозі до вас з мечем, можуть запитати щось на зразок: «А чи не бачили ви поблизу дракона?» «Що це? – запитаєте ви, – хто ці люди?»

Ці люди не божевільні, не іноземці і не прибульці з інших світів, це – рольовики [2].

«Люди одягають лати, кольчуги, беруть в руки щит, меч, сокиру, булаву, дубину. Об’єднуються в команди, будують фортеці, виставляють свої прапори, і йдуть у бій, розігруючи той чи інший історичний період. Навіщо? Що за кайф у наш час високих комп’ютерних технологій, одягати важкезну збрую і лізти у бій з такими ж безголовими, ризикуючи при цьому доволі серйозно отримати удар яким-небудь шматком металу по голові? Невже це так захоплююче і цікаво?».

Відповідь на таку серію запитань проста:

– Так, це прикольно! Гра дає тобі відчути, що ти ще не зовсім перетворився у кімнатну рослину, і що в тебе ще є порох у порохівницях. Я беру участь в іграх тому, що це забава для справжніх чоловіків. Під час бою можна реально отримати в голову чи куди-інше. Звичайно, буває трапляються нещасні випадки, не спорю, але вони трапляються тільки в результаті дурості. І травмування це розуміють. Так що, переважно, образ не буває. Найстрашніше, що я бачив – це три вибиті зуби. А так максимальне каліцтво – це звичайне забите місце. Ігри дійсно дають вихід для негативної енергії. І мені не потрібно виходити на вулицю, напиватися до нестями і ломитися, щоб «начистити» комусь «гризло», як це робить дехто. Під час ігрового бою отримуєш таку велику кількість адреналіну і позитивних емоцій, що на вуличні бійки тебе уже не вистачає. Тому в житті я намагаюсь вирішувати всі проблеми мирним шляхом [14, с.40]. Це фрагмент інтерв’ю з членом одного з київських клубів, поданого в журналі.

Правила ігор рольовиків прості, як саме життя. Ти – людина, і тебе, як будь-яку іншу людину, можна вбити (тільки не насправді, а «нібито»). У тебе є зброя, якою ти можеш забирати життя в інших. У залежності від міцності доспіхів та зброї тобі начисляють «хіти». Це своєрідні бали, які є показником твоєї життєздатності і сили твоєї зброї. Наприклад, якщо у тебе було два «хіта» і ти два рази отримав «смертельні удари», то значить, ти – труп. Але так буває не завжди. Іноді, під час січі, трупом вважають тільки того, хто сам про це дуже голосно скаже: «Ой! Все! Я вже і так мертвий, досить!». Мертві відправляються до майстра по «мертв’ятнику» і дві-чотири години відігрують роль селян: рубають дрова, носять воду, варять їсти і т.д.

Рольовики поділяють рольові ігри на: польові, кабінетні та настільні.

Польові ігри проводяться на відкритій місцевості, на розвалинах якогось замку, склепу… Гравці в цій грі здійснюють ті ж дії, що і їх уявні персонажі (якщо Густав повинен битись на мечах з Трегусом-брехуном, гравці Вася і Петро, які їх зображають, роблять те ж саме – тільки з ігровою зброєю, розуміється). Тільки деякі моменти, які не можна втілити в життя, «відігруються» (так, якщо чаклун Зенас повідомляє своїм противникам-гравцям, що щойно запустив в їхню сторону вогняну кулю, вони діють відповідно до реакцій своїх персонажів. Для цього потрібна деяка доля уяви – не будь-хто може уявити, що жменька дивно одягнених людей – це величезна армія, а триметровий відрізок дерев’яної стіни – могутня фортеця).

Кабінетні ігри в основному моделюють невеликі ігрові ситуації (торгова угода, розслідування вбивства у ізольованому від зовнішнього світу замку, переговори…), вони не насичені бойовими ситуаціями. Для їх проведення достатньо невеликого приміщення. Кількість людей, задіяних в таких іграх – близько десяти.

Настільні ігри – у них працює уява – все, що бачать і відчувають ваші персонажі, ви дізнаєтесь від ведучого (у різних іграх: «Dungeon Master», «Game Master», «Storyteller, Referee» – всі ці назви так чи інакше відображають значимість ведучого для гри). У своїй грі він – Бог, тому що він керує всім світом і всіма його жителями, тоді як ви – тільки своїм персонажем. У настільних іграм може бути змодельована будь-яка ситуація. Особливістю цих ігор є їх комерційна спрямованість – існує багато компаній, що випускають книги правил та описів світів для настільних ігор («Wizards of the Coast», «White Wolf», «Talsorian Games», «Steve Jackson Games»). Очевидний мінус – невелика кількість гравців (середній ведучий просто не зможе якісно працювати більш ніж з 3-ма гравцями) [19, с.13].

У нашій країні рольовики з’явились тільки у 90-х роках ХХ століття, тоді як увесь світ уже в 70-і р. насолоджувався настільними рольовими іграми (цей час відзначений хвилею протесту проти настільних ігор – вони, нібито «змінюють психіку людей і ведуть до самогубства, а взагалі, усі ці рольовики – сатаністи і ненормальні» [19, с.13]. Звичайно, вони мали дещо інший вигляд і були орієнтовані більше на бій і стратегію, ніж на «відігрування», а у нас у цей час були тільки іграшкові солдатики.

В Україні існує чимало груп, які об’єднують шанувальників рольових ігор. Кожна група має свою назву. Наприклад, «Аdventuring party» («Компанія шукачів пригод»), «Фантастичний світ», «Богатирі»… Рольовики проводять свої СібКони – конференції, де проходять різноманітні зустрічі, семінари, обговорення, має місце пиятика і процвітає торгівля різноманітними рольовими «прибамбасами»).

Що стосується зовнішнього вигляду, то навряд чи ви відрізните рольовика у натовпі людей. Одягаються вони як більшість сучасних хлопців та дівчат і поводять себе як усі, хіба що фантазують більше.

Рольовики вважають, що рольові ігри – це не просто хобі. Та людина, яка захопиться ними серйозно, може змінитись (до кращого чи до гіршого), знайти нових друзів та нові інтереси. Якщо ця людина стане переконаним рольовиком, то без сумніву у її життя увійдуть регулярні зустрічі з такими ж «ненормальними» як вона, поїздки на ігри («денжени») та конференції; купівля різного «хламу» (скажімо меча, чи книги правил для настільних ігор («настолок») за $20-30) [19].

 

 

ТОЛКІЄНІСТИ

 

Толкієністи – це група людей, на яких справила великий вплив, який виникає від прочитання хорошої книги, творчість англійського письменника Толкієна. Але цей вплив був настільки сильним, що став частиною життя деяких людей.

Толкієн народився в кінці ХІХ ст. в Оранжевій республіці (Південна Африка). Після смерті батька з матір’ю переїхав до Англії, де і прожив усе своє життя. Його приваблювали лінгвістика та міфологія, у вивченні яких він мав успіхи і навіть випустив кілька робіт з цих тем. Але головною його роботою для всього світу залишається створення казкового «Середзем’я» («MiddleEarth»).

«Легко придумати зелене сонце, складно видумати світ, де воно було б природнім», – писав Толкієн в одному зі своїх листів [18].

У результаті кропіткої роботи йому вдалось створити світ, який для декого є настільки ж реальним, як і той, у якому живемо ми. У трьох казках «Хоббіт, чи туди і назад», трилогії «Повелитель кілець» та збірнику переказів «Сільмарілліон» була описана епічна історія нового світу, де серед траге­дій, зради, підступництва мали місце любов, благо­родство, самопожертва та милосердя.  Пророблена

робота була унікальною. Толкієном було придумано кілька мов (словник декількох сьогодні налічує близько 3 тисяч слів), нові алфавіти, міфологія та історія цього світу.

Спочатку книги не були помічені широким загалом, але через кілька років після виходу «Повелителя кілець» настав час хіпі, і саме тоді Середзем’я набуло популярності. Світ, створений англійським професором, завоював серця та розум багатьох.

У нашій країні все відбувалось трохи по-іншому. Толкієна у нас знали дуже погано. Все почалось у кінці 80-х на початку 90-х років. У цей час з’явились офіційно видані переклади професора і колишній СРСР «здригнувся». Толкієністів ставало все більше і більше, і, нарешті, вони почали об’єднуватись. Вплив творів Толкієна був фундаментальним. Люди хотіли потрапити до того світу, який так приваблював їх своєю незвичайністю [18].

Частково феномен популярності Середзем’я полягає у тому, що широка відомість прийшла під час кризи соціалізму та його ідеалів. У людей вибили землю з-під ніг. Почався час хаосу, а, як відомо, у такі періоди історії люди проявляють неабиякий інтерес до всього казкового та містичного. Толкієнізм не можна ставити в один ряд з окультними науками. Він – явище іншого порядку. Хто з нас у дитинстві не хотів помахати мечем, постріляти з лука, відчути себе Робін Гудом, Айвенго чи благородним принцом ельфійської крові чи простим гномом? Людина ніби отримує можливість знову народитись. А на світі мало таких людей, які не хотіли б спробувати жити по-іншому. Людям було дано унікальну можливість стати іншими, не схожими на себе в реальному житі, реалізувати якісь свої дитячі мрії. Звинувачувати толкієністів у втечі від реального світу, мабуть, не треба, оскільки, це аналогічно звинуваченню і комп’ютерних гравців, і людей, які читають художні твори.

Але для того, щоб жити так, потрібно спілкуватись з такими ж людьми, чому сприяє FIDO. Віртуального спілкування було б мало, тому поступово у великих містах почали з’являтись місця, куди толкієністи приходять поспілкуватись, відчути подих Середземномор’я. Однак хотілось більш повного занурення. Так з’явились хоббітські ігрища. На тиждень толкієністи СНД збираються на полігоні, подалі від людей, і перетворюють це місце в частину толкієнівського світу. Будують фортеці, ведуть дипломатичні переговори, «проливають кров та умирають». Підготовка до такої події займає багато часу. Потрібно пошити собі костюми «а-ля середньовіччя», змайструвати зброю (меч, лук, щит, збрую).

Пройшли роки, частина толкієністів повністю порвала з рухом, інша перейшла у військово-історичні клуби (наприклад, «Спадок предків»), на зміну старому поколінню прийшло нове, більш молоде. Толкієнізм ще живе, оскільки бути толкієністом ще не означає мати дерев’яного меча та їздити на ігри. Частина займається кабінетною роботою, вивчає мови, штудіює першоджерела для більш повного розуміння Толкієна. У FIDO існує кілька конференцій, призначених для толкієністів. Більшість переписуються по Інтернету. Існують сайти, присвячені Толкієну (http://www.kulichki.com/tolkien). Але масовий рух переживає занепад. Більшість «бувших» толкієністів починають називати себе толкієнутими. Молодь шкільного віку, яка складає основну масу толкієністів сьогодні, про Толкієна навіть і не чула. Вона приходить на ігрища, щоб побитись на мечах, випити і «потусуватись» у компанії собі подібних. Це викликає негативну реакцію серед толкієністів і дискредитує рух в суспільстві. Лайка стала нормальним явищем, що було немислимо років п’ять тому. Отже, толкієнізм переживає чергову кризу, причини якої знаходяться скоріше не в самому русі, а в суспільстві.

Не можна не сказати і про те, що толкієністи є тією субкультурою, в якій наркотики та сп’яніння має на меті досягнення розслабленості, млявості, спокою, байдужості. Найбільш ходовими наркотиками є конопля, галюциногени. Щодо алкогольних напоїв, то приймають все, починаючи від пива та вина. Звичайно, палять.

Сьогодні швидкими темпами формується нове молодіжне об’єднання «поттеромани» –  фанати Гаррі Поттера. В основному, його прихильники згуртовані тільки віртуально завдяки книжкам Джоан Роулінг.

 

НАРКОМАНИ

 

Багато представників усіх перерахованих вище субкультур, експериментуючи з наркотиками, зустрічаються з ін'єкційними препаратами опіумної групи. Якщо ці препарати займають важливе місце в житті людини і виникає наркотична залежність, то досить швидко ця людина випадає зі своєї «вихідної» субкультури і переходить у субкультуру ін'єкційних наркоманів, де розходження між різними її представниками поступово нівелюються і виникають нові, схожі для всіх наркоманів, риси.

Наркоманія – це загальна назва хвороб, які полягають у непереборному потязі до постійного вживання зі збільшенням дози наркотичних речовин, появі психічної і фізичної залежності людини від них, а при припиненні їх вживання – розвитку абстиненцій (синдром відміни).

Не можна не згадати і про токсикоманію – хвороба, яка полягає у непереборному потязі до постійного вживання токсичних речовин, внаслідок чого розвивається хронічна інтоксикація з явищами психічної та фізичної залежності, порушення психічної діяльності, розвитку патології всіх органів і систем організму людини.

Формування наркоманії та токсикоманії характеризується розвитком наступних ознак:

  • абстиненції;
  • психічної залежності;
  • фізичної залежності;
  • толерантності (переносимості);
  • зростання толерантності [4, с.75].

 

Наркотизм – це різновид ретритичної поведінки (за класифікацією Р.Мертона). Очевидно, що наркотики, як і алкоголь, виконують цілком визначені соціальні та психологічні функції:

  • знімають чи ослаблюють фізичний біль (анестезуюча дія);
  • долають чи послаблюють душевні переживання та тривогу (седативний ефект), втому (психостимулятори) та ін.;
  • демонструють протест людини і т.д.

Більшість людей, із задоволенням приймаючи каву чи чай, не замислюються над тим, що вони приймають наркотичні засоби (теїн чи кофеїн). Колективний, сумісний прийом наркотичних засобів допомагає зближенню, спілкуванню, виробляє почуття причетності. Це і знаменита «трубка миру», і звичні «перекури» (вживання нікотину), і східні курильні, і навіть китайські «чайні церемонії». Спільний прийом наркомістких засобів, включаючи алкоголь, може носити ритуальний характер [4,с.75].

У деяких субкультурах вживання наркотиків (алкоголю) служить показником певного соціального статусу (статусне, престижне вживання).

Психологія пояснює наркотизм як форму «відходу» від життєвих негараздів та конфліктів. У наркоманії вбачають втечу не тільки від жорстоких умов існування, але і від всезагальної стандартизації, регламентації, запрограмованості життя в сучасному суспільстві.

У генезисі індивідуального прилучення до наркотиків можуть лежати різні причини: соціальна невлаштованість, неблагополуччя, відчуження у бездушному суспільстві, втрата чи відсутність смислу життя – «екзистенційний вакуум» (В.Франкл) [4, с.76].

Сказане не виправдовує вживання людьми наркотиків. Адже, наслідки їх вживання не найкращі. Наркотики наносять шкоду фізичному, психічному та соціальному здоров’ю людини, стають справжнім горем для близьких, несуть більш чи менш прямі чи побічні збитки для суспільства.

Факторами, що сприяють цим тенденціям є:

  • соціальна криза;
  • нестача соціокультурної сфери;
  • недоліки у виховній роботі серед молоді;
  • вплив гірших зразків західної молодіжної субкультури;
  • вплив окремих осіб, фінансово зацікавлених у реалізації наркотичних речовин;
  • доступність наркотиків та токсичних речовин;
  • прозорість сучасних кордонів;
  • середовище, в якому нейтрально чи прихильно ставляться до вживання, наркотик найчастіше вперше пробують не з цікавості, а тільки тому, що так роблять усі;
  • некритичне сприймання зарубіжної та вітчизняної відео- та кіноінформації про вживання наркотиків;
  • відсутність об’єктивної вільно доступної інформації про наркоманію та токсикоманію та ін.

 

«ХАКЕРИ»

Найцінніший ресурс у наш час – це інформація. Той, хто володіє інформацією, володіє світом. Сьогодні з допомогою комп’ютера можна зробити якщо не все, то майже все. Хіпі, панки, толкієністи, скінхеди, пацифісти, «хакери»… будь-яка з цих субкультур – боротьба поти чогось, ствердження своїх життєвих принципів. І не важливо, що засобом вираження для одних служить меч із обрізка труби, а для інших – комп’ютер.

«Хакерів» називають анархістами ХХІ століття.

У них є п’ять принципів:

  1. Доступ до комп’ютерів повинен бути необмежений і повний.
  2. Вся інформація повинна бути безкоштовною.
  3. Не вір владі – борись за децентралізацію.
  4. Ти можеш творити на комп’ютері мистецтво і красу.
  5. Комп’ютери можуть змінити твоє життя до кращого [20].

Вважається, що все почалося у 60-х роках, коли, звичайно, персональних комп’ютерів і на гадці не було, а були ті, що здаються зараз майже казковими, «монстри загального користування», найкомпактніший з яких був за розміром як холодильник. Проте покоління «хакерів» зародилось в університетах та спеціалізованих закладах, пов’язаних з комп’ютерними дослідженнями. Використовуючи технологію розподілу часу, ці «древні хакери» створювали віртуальні комп’ютери особистого користування.

Після появи на початку 1975 року першого комерційно поширеного персонального комп’ютера «Альтаир-8800» у наступні 5 – 6 років сформувалось друге покоління «хакерів». Персональний комп’ютер змінив природу «хакерів»: якщо тварини стали домашніми з диких, то «хакери» вийшли з приуніверситетських пасовищ на волю і, ставши незалежними, зайнялись власною діяльністю. У цей період добре помітною була близькість культури хіпі та кіберкультури. Хоча можна сказати, що в той час усе нове кроїлось під хіпі.

У серпні 1981 року з’явився перший персональний комп’ютер у звичному для нас смислі цього словосполучення – ІВМ РС. Почала свій зоряний шлях маленька фірма «Microsoft».

Наступним кроком був вихід з пентагонівської мережі інформаційної підтримки та стабілізації ARPAnet Internet, чи просто Мережі. «Хакери» з самого початку протистояли комерціоналізації Мережі, створюючи і поширюючи безкоштовне програмне забезпечення. З того часу, часу глобальної інформатизації, «хакерів» по-справжньому стали поважати та боятись [19].

«Хакерів» поділяють на тих, що пишуть програми, тих, що їх ламають та таких, які нищать все, до чого можуть дотягнутись, без будь-якої визначеної мети.

До недавнього часу вважалось, що «хакер» – це блідий юнак чи підліток, який постійно сидить за екраном свого комп’ютера, позбавлений будь-яких життєвих інтересів. Він постійно ламає голову над якоюсь черговою системою захисту чи придумує новий вірус. Сьогодні «хакерство» стало очевидним способом заробляння на життя. Розширена мережа комп’ютерних

ринків дозволяє збувати велику кількість піратської програмної продукції, отримувати прибуток та організовувати бізнес. Основою такого бізнесу, його головною робочою силою є «хакери» – звичайні молоді люди, які отримали програмістську освіту.

Існують і суб’єктивні причини комп’ютерної злочинності: спроба молодих людей реалізувати себе у вірусонаписанні, пов’язана з бажанням самоствердитись, «прогриміти», а також з відсутністю усвідомлених життєвих цілей.

До конкретних соціальних груп, які ототожнюють з кіберпанками відносяться: «хакери», «крекери» та «фрікіри» [19].

«Хакери» – «вершки» комп’ютерного суспільства. Це люди, які прекрасно розбираються у роботі комп’ютера.

«Крекери» – реальні аналоги «ковбоїв пульту» із фантастики в стилі кіберпанк, які вламуються у комп’ютерні системи, як для незаконного збагачення, так і заради задоволення.

«Фрікіри» – це ті, хто займається аналогічними речами у телефонній мережі. «Фрікіри» винаходять способи залишити телефонні компанії без оплати за послуги, які їм належать.

С.Кліменко та В.Уразметов вважають, що «хакер» (hacker) – це програміст, здатний писати програми без попередньої розробки детальних специфікацій і оперативно вносити виправлення у програми, які працюють, у машинні коди, що вимагає високої кваліфікації. Іноді під «хакером» помилково розуміють зломщика, тоді як зломщик (cracer) – це користувач обчислювальної системи (переважно комп’ютерної мережі), який займається пошуком незаконних способів отримати доступ до захищених ресурсів, наприклад, конфіденційної інформації.

Аналогічного підходу дотримуються В.І.Першиков та В.М.Савінков, які вважають «хакером» програміста-фанатика, який займається досконалим вивченням обчислювальних систем з метою розширення їх можливостей [19].

Отже, поняття «хакер» може розглядатись у широкому та вузькому значенні слова. У вузькому значенні слова «хакер» – це людина – представник певної соціальної групи, який нетрадиційно реалізує себе в умовах нової інформаційної реальності, тобто носій певного стилю життя. У широкому значенні слова («вирок суспільства») – це синонім комп’ютерного злочинця та комп’ютеромана.

Криміналізація змісту поняття «хакер» пов’язана з відсутністю соціального регулювання процесів самореалізації молоді у сучасному інформаційному середовищі.

Особливої позиції дотримується болгарський дослідник Х.Домозетов, який вважає, що потрібно дотримуватись дефініції комп’ютерного пірата чи «хакера» від «особи, яка стала маніяком своєї роботи» до «особи, яка використовує свої уміння для забороненого доступу до комп’ютерних програм, систем та баз даних». Основними мотивами даної проблеми він вважає відсутність законів і практики захисту авторських прав на програмні продукти, а також інтелектуальне суперництво. Вторинними мотивами, на його думку, є недостатня потреба у спеціалістах, відсутність системи етичних норм, цікавість.

У західних країнах причини поширення комп’ютерних вірусів скоріше інтелектуальні (суперництво, цікавість), ніж юридичні та економічні.

Спробуємо накинути портрет посереднього хакера.

Перш за все це людина-одиночка. Не тільки тому, що хакери рідко зустрічаються в житті. Перш за все тому, що, як би там не було, в основі всього, що робить хакер – він сам. Не його інтереси, а він як особистість. Він зламує захист інформації, тому що він хоче знати, що там, тому що його не приваблюють закриті двері чи просто тому, що він може це зробити. Людина, потрапляючи в «Мережу» – світ, створений руками не Бога, а людини – в один прекрасний момент розуміє, що вона така ж людина, як і ті, хто створив цей світ. Отже, вона в змозі змінити його так, як вважає за потрібне. Вона може вибрати роль «Творця», «Руйнівника», «Контролера», але в будь-якому випадку в її руках буде знаходитись така влада, з якою зможе потягатись тільки інший такий же хакер. Хоча все частіше хакери об’єднуються в мікрогрупи по 2-4 чоловіки.

Що стосується симпатій до алкоголю та наркотиків, то у цій групі все індивідуально: хтось надає перевагу сигаретам, хтось – пиву, а хтось – «мульці» (ефедрину), «винту» (первитину) чи «коці» (кокаїну).

Стиль одягу теж індивідуальний. Головне – щоб було зручно.

 

ГОМОСЕКСУАЛІСТИ

 

Гомосексуалісти були, є і, мабуть, будуть, незалежно від нашого ставлення до цього явища. І, мабуть, людям не під силу відмінити це. У нашій країні гомосексуалізм не визнаний, на відміну від Нідерландів, які фактично стали центром вільного виявлення гомосексуалізму. На це явище вже досить звично дивляться в Англії, Німеччині, США.

Але для психології гомосексуалізм – до цих пір загадка, яку ми не можемо до кінця пояснити.

Гомосексуалізм (одностатева любов) був у дрeвніх культурах, грецькій та римській, хоча сам термін у науковий обіг був введений у 1869 році угорським лікарем К.М.Бенкертом. Під гомосексуалізмом (і чоловічим – уранізм, геїзм, і жіночим – лесбіянство, сафізм) прийнято розуміти сексуальний потяг до осіб своєї статі [4].

Ще до недавнього часу дослідники вважали, що гомосексуалізм – це наслідок психологічної травми чоловіка, його страху перед жінкою взагалі і неправильного ставлення до нього матері.

Тридцять років тому з’явилась інша гіпотеза, згідно з якою  гомосексуалізм – внутрішньоутробне порушення розвитку плода, що проявляється між третім та четвертим місяцями вагітності, якщо мати перенесла яке-небудь захворювання, найчастіше краснуху. В результаті з’являється дитина, у якої не сформований центр потягу до протилежної статі. Ця гіпотеза була підтверджена на лабораторних тваринах. Можна сказати, що 90% гомосексуалістів є «вродженими», а 10% – «набутими».

Дослідження показують що гомосексуалісти є майже у всіх приматів. У деяких навіть більше, ніж у людей – до 10% (гібони, шимпанзе, орангутанги) [4, с.84].

Ставлення суспільства до гомосексуалістів здебільшого агресивне. Гомосексуалісти частіше зустрічаються серед людей, робота яких пов’язана зі спілкуванням – журналістів, вчителів, артистів.

У 1932 році З.Фрейд запропонував гомосексуальне спрямування статевого потягу назвати інверсією, але даний термін не отримав поширення.

Існує багато теорій, які пояснюють гомосексуалізм:

  • генетична теорія – витікає з генетичної обумовленості гомосексуальної спрямованості. Але достовірно встановлених хромосомних відхилень у гомосексуалістів не виявлено;
  • ендокринна теорія – ґрунтується на порушенні функції кори наднирників. Це стосується як вироблення у жінки чоловічих статевих гормонів, так і перевищення вмісту естрадіолу у гомосексуалістів-чоловіків. Але жодних репрезентативних даних, що свідчать про гормональні відмінності осіб з гомо- та гетеросексуальними потягами немає;
  • існують концепції, що розглядають гомосексуалізм, як набуте явище під впливом соціально-психологічних та соціальних факторів: випадкові враження, спокуса, спокушання, відсутність доступу до осіб протилежної статі, культурний вплив, материнська гіперопіка, страх сексуальної невдачі…

І.С.Кон вважає, що «якими б причинами не детермінувалась сексуальна орієнтація, вона не є справою вільного вибору, і не може бути змінена мимовільно», тобто при наявності бажання у людини. Якщо така зміна і можлива, то вона вимагає інтенсивної психотерапії та психокорекції у поєднанні з гормонотерапією при незмінному сильному бажанні самої людини. Але і при цьому успіх лікування не гарантований [4, с.86].

Статева приналежність зовсім не така вже й очевидна і безумовна. Не випадково розрізняють стать генетичну (хромосомну), гормональну, генітальну і громадянську (паспортну, акушерську), «суб’єктивну» як статеву аутоідентифікацію суб’єкта. Між цими «статями» можливі неузгодження в силу якихось порушень на якійсь ступені формування індивіда. Наприклад, гермафродитизм – двостатевість, вроджена двоякість репродуктивних органів, коли стать індивіда неможливо визначити ні як чоловічу, ні як жіночу. А у випадках транссексуалізму людина не тільки відчуває свою приналежність до протилежної статі, а й прагне до відповідної зміни, в тому числі за допомогою хірургічного втручання. Нездійсненні бажання змінити стать можуть привести транссексуала до самогубства.

Спрямованість статевого потягу може бути не тільки гетеросексуальною чи гоосексуальною, але і бісексуальною (статевий потяг до осіб обох статей).

Гомосексуалізм і біосексуалізм – «нормальні» в тому значенні, що вони представляють собою результат деякого розкиду, поліваріантності сексуального потягу, що сформувався в процесі еволюції людського роду. Якщо б усі інші форми, крім гетеросексуальності, були абсолютно патологічні, вони б давно елімінувались в результаті природного відбору. Про «нормальність» (у цьому значенні) гомосексуалізму свідчить і його відносно постійна величина в популяціях [4, с.84 – 87].

Гомосексуалісти об’єднуються у невеликі групи, мають свої місця для зустрічей (клуби, бари). Багато з них вживають алкоголь, наркотики, палять.

 

ГРАФІТІ

 

Термін «графіті» походить від італійського «graffito», що означає «видряпаний», «проводити лінії», «писати каракулі». Спочатку його використовували тільки історики та археологи, позначаючи ним древні надписи. Сьогодні він означає будь-який «невирішений» надпис, знак, зроблений будь-яким способом на об’єктах громадської і приватної власності.

Сьогодні графіті стали невід’ємною частиною пейзажу наших міст та сіл, внутрішньої обстановки громадських приміщень. Вони «прикрашають» стіни будинків, огорожі, рекламні щити, пам’ятники культури та архітектури, лавки, транспорт, ліфти, сходи, громадські туалети, столи у навчальних закладах та ін. Виконують дані малюнки всеможливими способами: крейдою, ручками та олівцями, маркерами, фарбою, іноді видряпані чи вибиті. Графіті містять всеможливі повідомлення, лайки, вислови, малюнки, символи.

Графіті вважають ори­гінальною формою прояву девіантної поведінки серед підлітків та молоді. В нашій країні цей феномен майже не вивчений, дуже мало публікацій і здебільшого всі вони носять історико-етнографічний характер.

Соціологічні та психологічні дослідження графіті у нашій країні практично не проводились. Є кілька дослідників, які торкались цієї теми: А.С.Скороходова (1998, 1999), В.Сєднєв (1993), В.Н.Руденко (1997), Ю.Борисов (1995), Т.Б.Щепанська (1993) [4, с.76].

У сучасному світі графіті є однією із найпоширеніших форм вандалізму і наносить значні фінансові та соціальні збитки міському середовищу в багатьох країнах світу. За даними американських дослідників, у 1970 році збитки, задані графіті станціям і вагонам метро Нью-Йорка, оцінювалися в 250 тис. доларів, в 1974 році – в 2 млн. доларів.

Графіті відносяться до того типу руйнувань, збитки від яких розглядаються як «неминучі та інституціоналізовані видатки» (тобто вони очікувані), а діяльність по усуненню надписів є рутинним обов’язком. Порівняно з іншими різновидами вандалізму (підпали, опоганення пам’ятників і т.д.) та насильницькими злочинами графіті є дрібними, незначними, відносно безпечними проявами девіантної поведінки людини.

Міський простір, насичений графіті, знижує психологічну та функціональну підтримку зі сторони навколишнього середовища. Графіті, як і розбите скло, сміття та інші ознаки неохайності, сприймаються як симптом деградації, викликаний послабленим механізмом соціального контролю, що породжує у людей занепокоєння, відчуття страху та уразливості. Окрім того, відчуття безладу і упадку знижує поріг стримування від деструктивних дій, а це, в свою чергу, збільшує ймовірність подальших руйнувань. Деякі види графіті, наприклад, псування інформаційних стендів та знаків, особливо попереджуючих, перешкоджають функціональному впливові дизайну. Графіті виконують і деякі позитивні соціальні функції. Настінні малюнки і надписи – різновид комунікації, вільної від суспільних обмежень в силу своєї анонімності. Вони є способом вираження установок, конфліктів та проблем, більшою частиною придушених та прихованих. Не випадково деякі автори відзначають психодинамічне значення графіті (Є.Л.Ейбл, Б.Є.Беклі, 1977; Дж.Бухнелл, 1990) [4, с. 84].

Спеціальних досліджень, присвячених вивченню мотивів даного виду девіантної поведінки, не проводилось, але на основі вивчення цінностей субкультур малювальників і змістових класифікацій надписів та малюнків можна визначити причини, що спонукають до створення графіті: ствердження особистості чи групової ідентичності; протест проти соціальних та культурних норм; злобні реакції; мотиви творчості; сексуальні та розважальні мотиви [4, с.76-84].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВЗАЄМНІ СИМПАТІЇ ПРИХИЛЬНИКІВ РІЗНИХ ТЕЧІЙ

 

 

Течії, близькі для представників інших субкультур

Хіпі

Пан­ки

Скін-

хеди

Байке­ри

Роке­ри

Репе­ри

Рейве­ри

Брейке­ри

Мета­лісти

Хіпі

 

Х

 

 

 

 

Х

 

 

Панки

Х

 

Х

Х

 

 

 

 

 

Скінхеди

 

Х

 

 

 

 

 

 

Х

Байкери

 

Х

 

 

Х

 

 

 

Х

Рокери

Х

 

 

Х

 

 

 

 

Х

Репери

 

 

 

 

 

 

Х

Х

 

Рейвери

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Брейкери

 

 

 

 

 

Х

 

 

 

Металісти

 

 

Х

Х

Х

 

 

 

 

 

Нічого поганого немає в жодному з напрямів, все добре, але в міру і головне – без фанатизму.

 

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Під час проведення дослідження молодіжних неформальних організацій серед учнів 11-х класів у місті Чернівцях методом інтерв’ю (було опитано 140 дітей), виявлено наступне:

– станом на 19.10.2000р. налічувалось 70% прихильників неформальних об’єднань;

– станом на 14.05.2000р. налічувалось всього 30% прихильників неформальних об’єднань.

Як показує дослідження, у більшості випадків молоді люди змінюють своє захоплення неформальними об'єднаннями на щось інше (спорт, профорієнтація, навчання у вищих навчальних закладах та ін.), але 30% дітей це захоплення визначає як подальший розвиток своїх інтересів, з них 10% визначає вибір професії (співак, музикант, ді-джей та ін.), 16% юнаків визначає це як спосіб розважитись, відпочити, згадати дитинство, 4% – соціальна дезадаптація в суспільстві.

На основі дослідження можна зробити висновок, що у нашому місті у більшості випадків захоплення неформальними рухами є підлітковим.

Для підтвердження цього було проведено опитування серед різних вікових груп дітей (методом анкетування – 250 учнів та методом інтерв’ю – 310  дітей) і отримані такі результати (мал. 1.):

\s

 
 

 

 

 

 

 

 


Мал. 1.

Прихильники молодіжних організацій поділяються на «істинних» та «вечірніх». «Істинні» не змінюють принципам своєї неформальної групи: одягу, атрибутам, музичному напрямку, жаргону в повсякденному житті. «Вечірні» ж дотримуються цих принципів тільки на дискотеках та «тусовках» даного неформального об’єднання, більшість з них можуть переключатися на інші молодіжні неформальні напрямки, в залежності від того, з ким вони спілкуються. Цей факт дає змогу зробити висновок, що у цієї частини прихильників неформалів інтерес непостійний. Під час дослідження були отримані наступні результати (мал. 2):

\s

 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Мал. 2.

Підлітки, які вживають психоактивні речовини, дуже рідко чимось розважуються. Вони розгублюються, коли їх запитують про їхнє хобі, нахили. Відсутність або поверхневість хобі є важливим фактором у формуванні наркоманії, токсикоманії або алкоголізму.

Суспільство активно впливає на процес групування, об’єднуючи підлітків у формальні групи (класи, гуртки, клуби).

Але практика показує, що формальна група, яка знаходиться під контролем і спостереженням дорослих, інтересу для підлітків не становить.

Структурно неформальні організації можна поділити на такі групи:

  • регламентовані підліткові групи (характеризується чітким лідером, фіксуванням ролей у групі. Такі групи легко вступають у конфронтацію з іншими групами аналогічної структури («стіна» на «стіну»); всередині групи також часті ексцеси, пов'язані з боротьбою за лідерство і порушенням «неписаних законів»);
  • вільні підліткові групи (не мають ні постійного складу, ні чіткого лідера. У різні дні роль лідера можуть виконувати різні підлітки або такої ролі взагалі не існує. Вільні групи менш агресивні, всередині них рідше зустрічаються ексцеси, пов'язані із насильством).

 

Результати досліджень неформальних молодіжних організацій у місті Чернівцях щодо структури груп об'єднань показали таку картину:

  • у вільні групи об’єднані 91% прихильників неформальних молодіжних організацій;
  • у регламентовані групи об’єднані-9% прихильників неформальних молодіжних організацій.

За соціальним станом молодіжні неформальні організації можна поділити на групи соціальної адаптації та соціальної дезадаптації.

На основі соціологічного дослідження можна зробити порівняльний аналіз соціального стану груп та їх структури:

вільні групи – 91%;

регламентовані-9%;

соціально дезадаптовані-11%;

соціально адаптовані-89%.

Дані показники дали змогу зробити наступний висновок: регламентовані групи соціально дезадаптовані, а вільні – в основному соціально адаптовані.

Якщо групування підлітків є соціобіологічною необхідністю, то в наш час виникнення тих чи інших форм групування частіше всього пов’язане з модою на певний вид музики або одягу.

В основному всі молодіжні неформальні організації в місті Чернівцях утворилися на основі музичних напрямків. За кожним молодіжним неформальним рухом стоїть своя історія, як правило – це прояв соціального протесту, але в наших умовах він не виражений яскраво тому, що в нашому музичному середовищі немає лідерів музичних напрямків.

В основному, всі «неформали» є аполітичні. У кожній організації є свої атрибути і свій музичний напрямок. Риса, яка відрізняє деякі групи, це особливий жаргон – використання англійських слів у русифікованому варіанті. Основні неформальні підліткові об’єднання, з якими ми стикаємося, це, в певній мірі, відображення відповідних течій на Заході.

За результатами соціологічного дослідження неформальних молодіжних організацій на питання «Що вас приваблює в неформальній організації, яка вам подобається?» підлітки дали такі відповіді:

  • музика;
  • ритм;
  • танці;
  • одяг;
  • атрибути;
  • зустріч з друзями;
  • «вбиття часу»;
  • бажання виділитися;
  • пошук свободи;
  • бажання соціальної реалізації.

На основі даних висловів можна зробити узагальнення і виділити три групи причин:

  • музика, ритм, одяг, танці-80%;
  • спілкування за інтересами-35,5%;
  • бажання соціальної реалізації-21%.

На запитання: «Прихильником яких неформальних організацій Ви себе можете назвати?» діти дали таку відповідь:

  • репівці або репери – 48%;
  • панки – 36%;
  • металісти – 24%;
  • хіпі – 9%;
  • графіті – 16%;
  • кислотники – 8%;
  • рокери – 8,5%;
  • гопи – 6%;
  • скіни – 6%;
  • сатаністи – 0,4%.

Питання «Чи знаєте Ви історію своєї організації?» було ключовим у дослідженні. Отримані наступні результати:

  • знають історію неформального об’єднання 21%;
  • не знають історії 79%.

В основному діти не володіють такою інформацією, а це призводить до того, що вони беруть від всіх неформальних культур частини або взагалі не розуміють цього напряму.

 

На запитання «Що вам не подобається у діяльності молодіжної неформальної організації, до якої ви належите?» діти дали такі відповіді:

  • «вживання алкоголю, паління»;
  • «вживання наркогенних речовин окремих членів організації»;
  • «вороже ставлення до інших молодіжних напрямів»;
  • «низький рівень культури у спілкуванні між членами угруповання»;
  • «негативне ставлення батьків і вчителів до їх захоплень»;
  • «немає підтримки з боку дорослих»;
  • «відсутність зацікавленості членів організації у спільних справах на благо суспільства»;
  • «незнання історії, атрибутів, мети існування своєї організації»;
  • «відсутність зв'язку з прихильниками даної організації в інших містах і країнах»;
  • «відсутність фан-клубів»;
  • «крім музичного напрямку нас ніщо не об'єднує»;
  • «девіантна поведінка прихильників даного неформального угрупування»;
  • «відсутність сприятливих умов для існування нашої організації».

 

Наявність певних неформальних течій у місті Чернівці

Репівці. Цей напрямок найбільш популярний серед підліткового віку (середній вік прихильників – 12-15 років). Вони поділяють себе на групи за різновидами та спрямованістю (агресивна, добра) репівської музики. За результатами нашого дослідження вони знаходяться в такому співвідношенні:

  • репівські добрі організації – 92%;
  • репівські агресивні організації – 8%.

Збираються «тусовки» реперів практично на всіх дискотеках міста. Групи «агресивних» реперів, в основному, дезадаптовані та регламентовані, агресивно настроєні до інших угрупувань, особливо до панківської культури. Вони створюють 90% конфліктних ситуацій на дискотеках. Мета деяких «агресивних» репівських угрупувань – вуличний рекет (р-н Театральної площі, вул.Університетська та р-н Проспекту).

Панки. У нашому місті панки це друга за чисельністю неформальна організація. Їх можна назвати «жертвою агресії» з боку регламентованих і дезадаптованих молодіжних угрупувань (скіни, «агресивні» репери, гопники), які вважають себе «санітарами людства» і мотивують свою агресію огидністю до панків. Середній вік прихильників панківської культури – 13-16 років. Їх можна було зустріти в ресторані «Назарет» та на дискотеках. Панківські «тусовки» за своєю структурою вільні та соціально адаптовані. В основному, це «вечірні» прихильники, які легко переключаються на інші напрями музики, в залежності з тим, в якому середовищі вони спілкуються. Більшість панків приваблює тільки музичний напрям даної культури.

Металісти. В наш час, пройшовши своєрідний мутаційний період, групи металістів за своєю структурою вільні та соціально адаптовані. Їхні «тусовки» можна було зустріти в «Назареті», сьогодні металістів можна побачити в «Автографі», в районі Театральної площі, парку Шіллера. Середній вік прихильників – 14-16 років.

Хіпі. У наш час хіпі не користуються популярністю серед молоді тому, що з’явилися нові популярніші течії. Середній вік прихильників хіпі – 17-18 років, їх об’єднує суто музичний напрям. Даний рух нечисленний.

Графіті. Популярність даної неформальної організації в нашому місті виросла за останній рік майже в 3 рази і є тенденція до її подальшого росту. Середній вік прихильників угрупування – 11-14 років. На даний час агресивної поведінки графіті не проявляють.

Скіни. У Чернівцях популярність та чисельність прихильників скінів зменшилася у 8-10 разів, основна причина – «розкол» партії НРУ. У нашому місті дані угрупування можна зустріти в районі Проспекту та заводу «Електронмаш». Їхні дії поки що не мають вираженого ідейного спрямування, крім своєрідного девізу: «Сила і міць – запорука всьому» (деякі угрупування посилено займаються спортом та бойовими видами мистецтв), але всі зовнішні атрибути вони копіюють.

За результатами досліджень ці організації регламентовані та агресивні. Постійно конфліктують з іншими неформалами. Збираються в «тусовки» по 5-6 чоловік. Середній вік прихильників – від 14 до 17років.

Сатаністи. На контакт сатаністи нашого міста не йдуть. Вся інформація відома з вуст їх знайомих, товаришів. На основі неї можна зробити узагальнення, що сатанізм у нашому місті носить скритий характер і не прогресує. Є дві малочисельні групи (3-5чоловік). Збираються в районах кладовищ (місце «тусовок» постійно змінюють). Дана неформальна молодіжна організація досліджується.

Толкієністи. Їх об’єднання нечисленні та розрізнені. В основному, це студенти початкових курсів ВНЗ. Дана течія втратила свої початкові позиції. Рідко хто з підлітків, які називають себе толкієністами, знають історію зародження руху та трактування самої назви течії.

Брейкери. Об’єднання підлітків, яких найчастіше можна зустріти на дискотеках у будинку текстильника, шкільних дискотеках, в літніх оздоровчих таборах. Вік прихильників даного напрямку – 10 – 15 років. Об’єднання нечисленні (4-6 чоловік).

Дослідження неформальних угрупувань на рівні районів (опитано 756 учнів), показало такі результати в порівнянні з містом (мал. 3):

Район          Місто

Сатаністи                             0,01%            0,4%

Скіни                                     0,002%          6%

Байкери                                0,01%            4%

Брейкери                             0,90%            5%

Гопники                                 0,00%            6%

Кислотники                           0,02%            8%

Графіті                                 2%                  16%

Хіпі                                        0,00%            9%

Металісти                             3%                  24%

Панки                                    6%                  38%

Репери                                 9%                  48%

За результатами дослідження прихильників неформалів у районах області об'єднують тільки музичні напрями, а в деяких ЗНЗ області діти взагалі не знають про існування неформалів.

Спостерігаючи всю динаміку неформальних угрупувань на рівні області, можна побачити, що найбільш чисельними вони є в Чернівцях та районних центрах, територіально наближених до міста Чернівців.

\s Порівняльна діаграма неформальних угрупувань на рівні міста та районів Чернівецької області

 

 

 

 

 

 

                                                                               Неформальні угруповання

 

 

Мал. 3.

Неформальні молодіжні об’єднання є сприятливим середовищем для культивування, виникнення і проростання негативних поведінкових реакцій.

Саме необізнаність дорослих, педагогів в питаннях молодіжної субкультури породжує розмаїття проблем в учнівському середовищі, ставить стіну між дорослими та молоддю. Наслідком цього є зростання кількості різного роду девіацій (відхилень) в поведінці: збільшення кількості підлітків, які стають схильними до вживання наркотичних речовин та правопорушень.

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ ПЕДАГОГАМ, ПРАКТИЧНИМ ПСИХОЛОГАМ, БАТЬКАМ ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ В УЧНІВСЬКИХ ТА СТУДЕНТСЬКИХ КОЛЕКТИВАХ З ПИТАНЬ МОЛОДІЖНОЇ СУБКУЛЬТУРИ

  1. Необхідно визнати існування молодіжних неформальних об’єднань як соціобіологічну потребу підліткового віку, яка незалежна від часу та народу, і в наш час пов’язана з модою на визначений стиль музики, окремих співаків (об’єднання фанів), сучасний одяг та ін.
  2. Знання особливостей молодіжних груп допомагає педагогу (батькові) налагодити контакт з підлітком, зруйнувати «стіну» між дорослими та молоддю.
  3. Стратегічний напрямок психолого-педагогічної роботи з даної теми: від замовчування – до інформованості, від заборони – до контролю та діалогу.
  4. Перебування підлітка в неформальній групі не повинно спонукати педагога до оцінювання його особистості, а лише засвідчує проблему соціальної дезадаптації учня і вимагає від школи створення такого мікроклімату у класі, де б кожен знайшов своє місце і зміг би самореалізуватися.
  5. Найперший крок у роботі з учнівською та студентською молоддю повинен забезпечити інформованість її про існування певних неформальних та формальних течій, об’єднань на годинах спілкування, тобто необхідно задовольнити інформаційний голод. Обговорення даної теми у колі, на рівних позиціях дасть змогу зрозуміти, що якщо такого явища немає в селі (райцентрі), то з ним дитина може зіткнутися в обласному центрі, у великих містах України та інших держав (Росії, Європи).
  6. Якщо у школі є учасники неформальних молодіжних груп, варто організувати виховні заходи: «Молодіжне перехрестя», на яких дати учням можливість презентувати себе і навести мости дружби між різними об’єднаннями. На таких перехрестях можна організовувати і обговорення тих питань, які цікавлять молодь: сучасні музичні напрямки, мода на одяг, зачіски, професії майбутнього тощо.
  7. Залучати молодь до організованого культурного дозвілля, впроваджувати тренінги спілкування та молодіжні програми у закладах освіти. Поглиблювати взаємостосунки з позашкільними установами. Організовувати спільні виховні програми.
  8. У школах варто організовувати наступні анонімні дослідження:
  • на предмет участі (або прихильності) учнів у молодіжних неформальних об’єднаннях;
  • на виявлення учнів, які вживають алкоголь, палять, вживають психотропні та наркотичні речовини.

Варто проаналізувати і порівняти результати досліджень: чи існує зв’язок між вживанням наркотичних речовин та перебуванням у неформальній групі.

  1. Психологу необхідно діагностично визначити тип акцентуації характеру учнів, які перебувають у молодіжних неформальних об’єднаннях для того, щоб зрозуміти ступінь залежності особистості від групи, і чи існує деструктивний розвиток особистості як профілактику девіантної поведінки та наркозалежностю

 

ЛІТЕРАТУРА

  1. Битянова М.Р. Социальная психология: наука, практика и образ мыслей.  – М.: Изд-во ЭКСМО – Пресс, 2001. – 576с.
  2. Бобров Сергей. Толкиенисты. /Российский избиратель. – №2. – 27.01.2000.
  3. Великий тлумачний словник сучасної української мови. /Уклад. І гол. ред. В.Г.Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. – 1440с.
  4. Каганов Л. Классификация существ. //http://lleo.aha.ru
  5. Киреев Н. Сатанистам вынесен приговор. /Российская газета. – 01.06.98
  6. Клейберг Ю.А. Психология девиантного поведения: Учебное пособие для вузов. – М.: ТЦ Сфера, при участии «Юрайт-М», 2001. – 160с.
  7. Копелян М. Рок-н-ролл из глушака. // МОТО. – №10. – 1999.
  8. Крысько В.Г. Социальная психология: Схемы и комментарии. – М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – 208с.
  9. Ольшанский Д. Неформалы: групповой портрет в интерьере /Школьный психолог. – 2002. – №7. – С.6 – 7.
  10. Ольшанский Д. Общество и неформалы /Школьный психолог. – 2002. – №6. – С.3.
  11. Психология. Словарь. /Под общ. ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского. – 2-е изд. испр. и доп. – М.: Политиздат, 1990. – С.253.
  12. Психология. Учебник для экономических вузов /Под общ. ред. В.Н.Дружинина. – CПб.:Питер, 2000. – 672с.
  13. Саськов И. Друзья от скуки стали поклоняться сатане. / Сегодня. – 6.06.2000.
  14. Семиченко В.А. Психология социальных отношений. – К.: Магістр-S, 1999. – 168с.
  15. Соломенникова Э. Слуги дьяволаолодость Сибири. – 28.04.1998.
  16. Tourbo & Боб Растик. Богатырские забавы. // Молоко. – №4. – 2001. – С.40-41.
  17. http://www.hiphop.ru/b-boys.rsc.htm
  18. http://www.iriney.vinchi.ru/sects/satanism/news.htm
  19. http://www.iriney.vinchi.ru/index.html
  20.  http://www.kulichki.com/tolkien/ html
  21. http://www.bratsk.angara.ru/konkurs/web/2002/pages1-25.html
  22. http://www.fesmos.ru/file_6.html
  23. http://www.MusicLab.ru
  24. http://www.cym.org/ua/content/subcult3.asp
Нравится