Дніпропетровщина в житті і творчості Олеся Гончара

Дніпропетровщина в житті і творчості Олеся Гончара


   Мета: коротко познайомить із життєвим і творчим шляхом пись-                                                                           
               менника ; розкрити проблематику роману „Собор”, вибір-
               ково дослідити його; прищеплювати почуття гордості за
               славне минуле рідного краю; виховувати бережливе став-
               лення до історичних пам*яток краю; розвивати монологіч-
               не мовлення учнів.
 
   Тип: урок аналізу художнього твору з елементами дослідження.                      
   Обладнання: портрет письменника, виставка творів, фотоматері-
                            али, ілюстрації до роману.
 
 
                                           Уміти берегти- це стає настійним велі-
                                           яням часу, і література тут не може сто-
                                           яти осторонь
 
                          О.Гончар
 
 
                                         Безумним невтямки, що вже Собор не 
                                         Тільки Троїцький, а ще й – О.Гончара
 
                                                                     М.Сарма-Соколовський
 
                                         Чия правда, чия кривда і чиї ж ми діти?
 
                                                                        Т. Шевченко
 
 
 Задовго до проведення уроку потрібно провести підготовчу роботу. Для кращого сприйняття й осмислення пропонованого твору учні поділяються на групи:
 
1. Історики (готують матеріал про Троїцький собор у Новомосковську, про будинок по вул. Клубній).
2. Біографи ( досліджують життєвий і творчий шлях О.Гончара).                        3. Художники ( створюють ілюстрації до роману „Собор”).                                      4.Фотографи ( виготовляють фотостенд).                                                                 5. Літературознавці (поняття про проблемно-філософський роман).                        6. Артисти (вірші поетів Придніпров*я про Троїцький собор).
 
         Вступне слово вчителя.
 
60 – 80 роки – роки дисидентського руху в Україні,але на Дніпропетровщині особливого розмаху рух не набув. Однією з найбільш неординарних подій стала поява наприкінці 60-х рр.. роману Олеся Гончара «Собор».                                                                                                                                     Олеся Гончара справедливо називають поетом прекрасного в людині, добрих начал у ній, у світі довкола неї. Романи письменника 60-80-х років вирізняються гуманістичною спрямованістю, приваблюють життєстверджуючим пафосом героїв-патріотів та інтернаціоналістів, трударів, актуальністю проблем часу.Вони по-справжньому поетичні за змістом і за формою, в основі якої в органічній єдності епічна оповідь прозаїка і тонкий ліризм справжнього лірика.                                                                                           Поліфонічний роман О.Гончара „Собор” – твір, який позначив новий період у його письменницькій творчості і започаткував низку творів, в яких автор, за словами О.Довженка. осмислювати-    муть місце сучасності на шляху від минулого в майбутнє.                                      Як живе сучасна людина, який її духовний світ, як ставиться вона до великих набутків свого народу, до скарбів народної культури, з якими духовними надбаннями йде у свій завтрашній день.                                     Сьогодні ми спробуємо дослідити проблеми, які постали в романі «Собор» і доведемо тезу, що цей твір- проблемно-філософський роман-попередження.Для продуктивної роботи клас поділили на творчі групи. Наші історики, біографи, літературознавці допоможуть у цьому.                                                               БІОГРАФИ ПОВІДОМЛЯЮТЬ ПРО АВТОРА РОМАНУ ЗА ПЛАНОМ:                                                                                                                   1. Життєвий шлях.                                                                                                         2. Творчість як доля.                                                                                                    3. Пошуки і знахідки.                                                                                                 4. Ідеологічний тиск.                                                                                                  ІСТОРИК.”Історична довідка про будинок по вул.Клубній”.                             АРТИСТ.Вірш Н.Нікуліної „Троїцький собор у Новомосковську”.                               ІСТОРИК.”Історія виникнення собору”.                                                                   
 
 ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ.                                                                              1. З якою метою був побудований собор? Знайдіть його опис.                              2. „Материзна все тут , предківщина студентова. Для нього, для Баглая-молодшого, тут епіцентр життя”. Поясніть і доведіть цю тезу.                                                                                                                               3. Чому в.Лобода прагне знищити давню козацьку пам*ятку?                        4. Яворницький- живий запорожець, який стояв на сторожі козацької старовини (новела „Чорне вогнище”). Яке значення новели „Чорне вогнище” в романі?                                                                            5. Як ви розуміїте слова автора , сказаного про одного персонажа: „Попався на шляху Рубльов! Поверг би і його з почуттям правоти , а в азарті руйнації , не підозрюючи навіть, хто він такий?”                                  6. Визначте проблематику роману.                                                                             7. Чи згоджуєтеся із думкою Ромці, що в житті треба бути реалістом? „Матерія – первинна, самим духом ситий не будеш”.                          8. Чи погоджуєтеся ви з тим, що „Собор”- це в першу чергу роман_ застереження?                                                                                                               9. Доведіть актуальність твору сьогодні.    
 
     ЛІТЕРАТУРОЗНАВЕЦЬ. Проблемно-філософськой роман- це твір, в якому важливі соціальні та національні проблеми розглядаються під кутом зору вічних гуманістичних істин, якими мусить керуватися людська цивілізація, щоб не прийти до знищення.                                                                                           АРТИСТ. Поезія М.Сарма-Соколовського „Собор”.                                       
 
 Роман «Собор» не залишив байдужими не тільки Дніпропетровсь- ких поетів, а й Стригу Людмилу, яка свої враження від твору вилила в поетичні рядки.
 Поезія Стриги Людмили «Собор».
 
        ПІДВЕДЕННЯ ПІДСУМКІВ.                                                                               Сьогодні ми познайомилися з романом О.Гончара „Собор”, який був написаний із використанням „дніпропетровського матеріалу”.                        Сам Олесь Терентійович в інтерв*ю журналу „Україна” зізнався: „Робота над романом тривала кілька років, довелося за цей час побувати на багатьох заводах, на знаменитій Джержинці, на „Запоріжстані”, на Криворізькому металургійному. І, звичайно, на заводах Дніпропетровська”.                                                                                      Завжди буде актуальним і потрібним прагнення збереження навколишнього середовища. Чистоти людських душ. 
 
                                        ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.                                                                                        1.Написати твір-роздум на тему:”Моя душа- це храм, чи купа цегли?”                                                                                                                          2. Дайте розгорнуту характеристику літературного героя, який найбільше вразив.                                                                                                      3.Підготувати реферат на одну із тем: „Епічність романів О.Гончара”, „Функції символу в романах О.Гончара” , „Проблема авторської позиції в романах О.Гончара”.           
 
 
  ДОДАТКИ.                                                                                                                1.Життєвий шлях.                                                                                                      Олександр Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918р. У селищі Ломівка на Катеринославщині. Після смерті матері(1920), Олеся забрали батьки матері, які жили на Полтавщині. Особливо хлопця любила бабуся Єфросинія Євтихіївна. Із семи років Олесь пішов до школи, а після семирічки у Бреусівці, йде працювати в редакцію районної газети.                                                                                        З 1934 по 1937 навчається у Харківському технікумі журналістики. Після закінчення працює в обласній газеті.                                                               У 1938р. Вступає на філологічний факультет Харківського університету.                                                                                                               Із початком Великої Вітчизняної війни О.Гончар добровольцем іде на фронт у складі студентського батальйону, зустрівся з ворогом на річці рось біля Білої Церкви. Пройшов усіма щляхами війни.                                      
 
                                       Скрегоче залізом округа,
                                       Смертю повітря фурчить.
                                       Я знаю той ступінь напруги,
                                       Коли вже ніщо не страшить.
                                         Святе божевілля атаки
                                         В тобі поглинає все.
                                         Через яри і байраки
Незнавана сила несе.                                                             Після війни закінчує навчання в Дніпропетровському університеті, вступає до аспірантури і переїздить до Києва(1947), де повністю заглиблюється у творчу діяльність.                                                                         (На дошці записані твори і рік видання)                                                                  1946-1948- роман „ ПРАПОРОНОСЦІ”.                                                                  1947 – повість „ЗЕМЛЯ ГУДЕ”                                                                                                            1949 – книга „НОВЕЛИ”.                                                                                            1951 – повість „МИКИТА БРАТУСЬ”, збірка „ПІВДЕНЬ”.                                    1952 – роман”ТАВРІЯ”.                                                                                              1954 – книга „НОВЕЛИ”.                                                                                           1955 – повість „ЩОБ СВІТИВСЯ ВОГНИК”.                                                         1957 – роман „ПЕРЕКОП”.                                                                                        1958 – збірка „ЧАРИ-КАЛИНИ”                                                                                1959 – збірка „МАША З ВЕРХОВИНИ”.                                                                 1960 – роман „ЛЮДИНА І ЗБРОЯ” .                                                                                         1963 – роман „ТРОНКА”.                                                                                     1968 – роман „СОБОР”.                                                                                              1970 – роман „ЦИКЛОН”.                                                                                         1973 – повість „БРИГАНТИНА”.                                                                             1976 – роман „БЕРЕГ ЛЮБОВІ”.                                                                               1980 – роман „ТВОЯ ЗОРЯ”.                                                                                 1986 – „ДАЛЕКІ ВОГНИЩА”, оповідання „ЧОРНИЙ ЯР”.
 
У доробку Гончара – літературознавчі твори, літературно-критичні і публіцистичні статті, нариси.                                                                               
З 1959-1971 рр.- голова правління Спілки письменників України.                            З 1973р. – голова Українськго республіканського комітету захисту миру. Член Всесвітньої Ради Миру.                                                                    
 З 1978р. Удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, твори відмічені преміями.                                                                                                  
 14 липня 1995 р. О.Гончар помер.
 
 
2.ТВОРЧІСТЬ ЯК ДОЛЯ.                                                                                               Творчий процес – це завжди вихід за межі свого я, з єдиної мети досягти своєї свободи. Художник приречений на саморозп*яття в ім*я наближення людини до свободи.                                                                   
 „Молодий самотній голуб” із роману „Таврія” є своєрідним образом-символом естетичної  позиції митця, уособленням однієї з найхарактерніших ідейних особливостей творчості Гончара – повсякчасного „розривання себе між спрагою світла і потребою зазирнути в чорні глибини людської природи і буття. Гончарове поривання до світла людської душі в природі, в космосі, прагнення відкрити перед читачем широкий спектр гарантій , можливостей, варіантів вибору, утвердити фого в переконанні , що навіть у безвиході можна знайти вихід, якщо вірити, боротися і жити.                               Драматична доля України- постійна турбота і біль письменника. Кожен твір Олеся Гончара- це розколотий, розтерзаний, розбалансований циклонами історії світ людського буття, який художник прагне ідейно гармонізувати чи бодай відкрити перспективу.                                                                                                              Доля поклала на його юнацькі плечі важкі моменти. Він рано усвідомив складну діалектику життя і смерті на власному гіркому досвіді. Тому його художня концепція людини світу формувалася на вірі в завтрашній день.     
 
    3. ПОШУКИ І ЗНАХІДКИ.                                                                                       Пошуки нових шляхів типізації в художньому творі. Прагнення письменника злитися з почуттями авторської позиції в сучасній літературі. У романі 60-80-х років центр зображення перемістився у внутрішній світ героя, через особистість якого художньо осмислюється життя, історія, долі героїв.                                                             Ліризація, розповідь від першої особи, монологічність, „сповідальність” – ці риси оповіді характерні для творчості О.Гончара. У його творчості тісно переплелися епічне і ліричне начала і пубутують поруч із публіцистикою.                                                       Ліризм як особливість індивідуального стилю письменника властивий усім творам О.Гончара. У них громадську тему супроводжує зображення кохання героїв, яке не другорядне в її сюжетному розвитку .Події минулого подає в теперішньому часі , що є домінантою лірики.                                                                                             У романі „Собор” спостерігається тенденція до посилення епічного, зустрічаємося з конкретною вказівкою на координати перебування, що є важливим не тільки для сюжету, а й у відтворенні багатого інтелектуального світу героїв. Проте авторське начало виявляється в ліричному тоні оповіді.                                                                                           Пейзажні замальовки у романі „Собор” є своєрідним заспівом до зображення подій, ключем до павного емоційного настрою ліричної оповіді про дії героїв.
 
4. ІДЕОЛОГІЧНИЙ ТИСК.                                                                                        Критика зустріла новий роман О.Гончара кількома схвальними статтями, в яких відзначалася передовсім гостра актуальність твору. Але невдовзі „Собор” було піддано різкій і бездоказовій критиці. На письменника обрушилася злива демагогічних звинувачень: несправедливих і некваліфікованих. Особливо крикливими й образливими були виступи в місцевій пресі, зокрема в дніпропетровській і криворізькій.                                                     Усе робилося для того, щоб заявити , що „О.Гончар відступив від правди життя”. М.Шолохов у статті „Реалізм і почуття історії” оголосив, що „Собор” є творчою невдачею письменника, що „реалізм тут не починається, а послаблюється”. Автор статті фактично виправдовував руйнування пам*яток минулого, що мали культурне призначення.
                                                                                                                                          Відтоді – з травня 1968року- роман згадували мало, він не перевидавався. А.М.Шолохов звернувся до О.Гончара із застереженням про добрі слова про „Собор”: „Я від душі порадив би йому поставитись із більшою увагою до рецензій із такими перекосами”, ніж до безумних і не завжди безкорисливих шанувальників...” Але якби керівники вчасно прислухалися до того, що турбувало письменника, то ми набагато раніше могли б подолати серйозні вади сучасного життя.                                                         
 
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО БУДИНОК ПО ВУЛ. КЛУБНІЙ.                             Садиба та будинок по вул.Клубній,25, як для Дніпропетровська, так і в цілому для України, має велику історико-культурну цінність. Цей будинок, а також селище Ломівка(нині Ордженікідзе) – ціла віха в біографії О.Т.Гончара.                                                                              
   Тут він народився, але у дворічному віці був відвезений на Полтавщину. І тільки в 1930-і роки він зміг приїхати на Придніпров*я і побачити сестру.                                                                                Після війни в листопаді 1945р. О.Гончар знову приїжджає до Дніпропетровська, де залишається на запрошення сестри, щоб продовжити університетську освіту. Тут у Ломівці він працював над „Прапороносцями”, написав новели „Модри Камінь”, „Співачка”, „Весна за Моравою”, нарис „Аспірантка”.                                           
 Після переїзду до Києва О.Гончар майже щорічно , до 1984р. приїздив до Дніпропетровська і зупинявся в будинку сестри.                               
 З метою збереження будинку та садиби навколо нього по вул.Клубна,25, його взято на облік як пам*ятник історії та культури.
 
 ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ СОБОРУ                                                              
 
 Після зруйнування Січі , в потьомкінські часи , повержені запорожці заснували монастир у цих місцях , у плавнях , що належили раніше одній із окраїнних запорозьких паланок. Отам у плавнях постриглись у ченці, брали до рук , замість шабель, книги святого письма. І вирішено було тоді: збудуймо собор.Воздвигнемо, щоб піднісся в небо над цими плавнями, і буде незломлений наш дух  жити у святій цій споруді, наша воля сяятиме в небі блиском надосяжних бань.                                                                   
 І засяяли відтоді блакиттю кулясті бані собору над плавнями, над цим білим світом дніпровським.                                                                                 Троїцький собор висотою біля 65 м. побудований в 70-х р. 18 ст. Відомим майстром Акимом Погребняком. Ця складна десятизрубна будова- одна із зразків української дерев*яної архітектури. Собор побудовано без єдиного цвяха, без колон і підставок ззовні і всередині.
 
Н.НІКУЛІНА „ТРОЇЦЬКИЙ СОБОР У НОВОМОСКОВСЬКУ”                                Козацький храм. Такий він... весь в мажорі.                                                          Стоїть , піднісши свої дев*ять глав.                                                                          Мальовані під куполами зорі.                                                                                   Священні книги в золоті оправ.                                                                                                        Мов златна куля перекотиполя,                                                                                      повз храм цей   сонце – та й на небокрай.                                                                  Руїну не одну наслала доля.
Він вистояв. Він був і є. І край.                                                                                  У ньому тисяча й одна загадка.                                                                              Стоїть. У білім проминанні хмар.                                                                                  Веде проміння мерехлива кладка                                                                               у глибину, де де світиться вівтар.                                                                               Дух непогасний в стінах цих витає.                                                                         Тут хтось – з віків- піти не поспіша:                                                                           усе літає тут, усе літає                                                                                              козацька зачарована душа.
 
 
М. САРМА- СОКОЛОВСЬКИЙ „СОБОР”
 
Світлій пам*яті О.Гончара                                                    
 
В місті Новомосковську, в присамарському жовтні-                                              дерева жовті, наче ліплені з воску.                                                                          З Божої ласки височіє Собор козацький,                                                                   тамуючи всі болі у серці.                                                                                           Святий, як Афон. Він встояв у часі, мов лицар у герці                                              з навалами всіх заборон.                                                                                            Із чорної пітьми сліпої мсти на нім розстріляно всі хрести.                                   А з його високої дзвіниці зухвальці ниці                                                                  скидали дзвони в пустирище сонне.                                                                          Але минає все- час в небуття несе.                                                                                Спливло й кошмарів сниво.                                                                                       Та раптом диво: як маяки у морі,                                                                                           засяяли на Соборі знов узолочені хрести,                                                                але ще гіркоти не випита вся чаша:                                                                          Собор козацький у журбі,                                                                                               бо в ньому служба служиться не наша-                                                                          московська,далебі.
 
 
ОПИС СОБОРУ.
         Уночі собор ніби ще величавіший, ніж удень. І ніколи не набридає студентові на нього дивитися. Один із тих велетів тисячолітніх, що розкидані по всій планеті,- то мов похмурі цитаделі стоять із щілинами вікон – бійниць, то стрілчастими шпилями десь черкаються хмар, то з розлогих опуклостях бань відтворюють образ неба...
 
                                    *   *   *                                                                                           Собор ніби має в собі щось від стихії, навіває щось таке ж велике, як навівають на людину степ, або ескадри хмар, або окутані вічними димами чорні індустріальні бастіони заводів... Німотна музика собору, музика отих гармонійно піднятих і небо бань-куполів- вона для тебе реально існує, ти здатен її чути, хоча інші, здається, до неї глухі.
 
                                            * * *                                                                                                     Собор похмуро плив у хмарах вечірніх. Тужливим чимось, навіть тривожним віяло від нього. Ким він вибудуваний? І яким чудом уцілів?
                                      * * *                                                                                Собор вразив Єльку своєю суворістю, холодним і якимось величавим непривіттям.
 
                                    * * *                                                                                                     Вночі собор молодіє. Зморщок часу на ньому не видно, він мовби повертається до тієї козацької молодості, коли з комишини постав юним виквітом краси і вперше сяйнув у цих степах небесними підкулями своїх бань. І не одного тебе обурює, що рука невігласа зважується посягти на труд людський, на це дивовижне творіння козацького бароко...
 
                                     * * *                                                                                        Собор усе ще мов на долоні. Коли дивитися звідси на нього, з перспективи, є в ньому щось ніби від ракети космічної, надто ж у тому центральному куполі, що стрімко угору націлив... Дивно: стільки вирв бомбами на Зачіплянці було нарито, а його жодна не взяла. Наперекір усім бомбам досі стоїть, мов якась антибомба,- вістром угору , у небо, увись.
 
                                        * * *                                                                                      Співучий собор! – так його назвав Баглай. Стоїть, блищить до сонця повногруддям бань! Сухе степове повітря обтікає його, струшує, і він виступає з того міражного струшування і сам як явище міражу.                                                                                                           2.Баглай захоплюється, коли мова заходить про історію виникнення собору та про зв*язані з ним легенди, свідком виставляється, звичайно, академіка Яворсицького.                                                                      
 
                                     * * *                                                                                                        Мистецтву, тільки йому дано володіти таємницями вічної молодості... людській натурі притаманний потяг до ідеальних гармоній.. в гроні соборних бань живе горда, нев*януча душа цього степу? Такий собор, такий витвір, він належить не тобі, не мені точніше , не тільки нам! І не тільки нації, яка його створила. Він належить усім людям планети.
 
                                        * * *                                                                                    Людині властиво прагнути вічності, знаходити в ній для себе мету і натхнення... Навряд чи взагалі є щось гідніше, як вдосконалювати свій дух, увічнювати себе в творіннях своїх і дарувати їх нащадкам.                             3.Але є така штука _ наркотик владолюбства, героїн кар*єризму...Жадобою влади – тільки цим його очі й блищать. Рідного батька за кар*єру проміняє, собор отой розвалить, аби тільки на щабель вище піднятися. Влади йому побільше, влади!                         
 4. „Чорне вогнище”.                                                                                                  7. ... певно міркують і оті юшкоїди. Оті ходячі шлунки. Шлунки мають усі земні створння, але оте сферичне гроно бань може вибудувати у небо...лише людина.
 
                                      * * *                                                                                         Творити – в цьому єдиний сенс. Людині властиво жити почуттям доцільності, почуттям безконечності.
Нравится