04.03.2013



БІЙКИ І ТРАВМАТИЗМ У ШКОЛІ Природна властивість людини -- агресія


                 БІЙКИ І ТРАВМАТИЗМ У ШКОЛІ Природна властивість людини -- агресія  

Агресія — природна властивість людини, закладена біологічно. Це механізм, який дозволив виду Ноmо sapiens у давні часи вижити серед більш пристосованих і сильних істот. Нині агресія не зникла, вона потрапила під контроль соціальних норм і функцій. Тому викорінити прояви агресії неможливо, необхідно прагнути соціалізувати її.

Почастішання бійок у наших школах ви­кликане низкою несприятливих фак­торів:

  • погіршенням соціальних умов життя дітей;
  • кризою сімейного виховання;
  • неувагою школи до нервово-психологічно­го стану дитини;
  • збільшенням частки патологічних пологів, коли ушкоджується головний мозок дитини;
  • пропаганда насилля, яку діти спостерігають у ЗМІ, комп'ютерних іграх, кіно і відео індустрії, навіть у мультфільмах.

Підлітки легко вчаться силових прийомів, тому що:

  1. Різко зростає рівень статевих гормонів, особливо тестостерону в хлопців. Це сприяє під­вищенню агресивності.
  2. Мозок працює на засвоєння нової ін­формації краще, ніж у дорослих, а необхід­ність демонстрації своєї фізичної переваги (особливо у хлопців) закладена на генетич­ному рівні.
  3. Вони прагнуть привернути до себе увагу однолітків.
  4. Вони прагнуть швидко отримати бажаний результат.
  5. Вони хочуть прославитися і бути популяр­ними за будь-яку ціну.
  6. Досягнення описаного вище силовими ме­тодами є найпростішим шляхом з усіх можливих (а не навчання самоконтролю, поваги, розвитку інтелектуальної переваги).

ПСИХОЛОГІЯ АГРЕСІЇ

Види агресії:

  • реактивна;
  • аутоагресія;
  • фізична;
  • цільова;
  • пряма;
  • непряма;
  • інструментальна;
  • вербальна;
  • гетероагресія;
  • спонтанна.

ФОРМУВАННЯ ДИТЯЧОЇ АГРЕСИВНОСТІ

Агресивність формується в родинах, де бать­ки надміру запопадливі або ж емоційно холод­ні, ставляться до дитини зневажливо і нега­тивно.

Які діти найчастіше виростають агресивними?

Хлопці:

  1. «Кумири сім'ї», які виросли без батька, лише в жіночому оточенні (від дитини ніхто нічого не вимагає і не контролює її поведін­ку).
  2. Які виросли в сім'ї з жорстоким авторитар­ним батьком і м'якою, поступливою, непослідов­ною матір'ю (агресивність через ідентифікацію з батьком).

Дівчата:

  1. Які виросли в сім'ї з жорстокою авторитар­ною матір'ю при м'якому, поступливому батькові (через ідентифікацію з матір'ю).
  2. Дівчата, полишені без уваги, які самостійно пробиваються в житті. Агресивність для них стає механізмом виживання.

Психологічні особливості агресивної пове­дінки:

  • недостатній розвиток інтелекту;
  • занижена самооцінка;
  • низький рівень самоконтролю;
  • нерозвиненість комунікативних навичок;
  • підвищена збудливість нервової системи через різні причини (травми, хвороби тощо).

Які риси притаманні агресивній дитині? Чому з нею так важко спілкуватися?

1. Агресивна дитина не здатна розуміти ін­ших, зосереджена тільки на собі та внутрішньо ізольована.

  1. Людей довкола агресивна дитина оцінює лише за їхнім ставленням до себе: вони або за­важають їй у досягненні цілей, або не проявляють до неї належної уваги, або намагаються завдати шкоди.
  2. Фіксуючись на собі, очікуючи ворожості, агресивна дитина не в змозі побачити світ іншої людини. Тому їй складно співчувати, співпере­живати, співпрацювати.

НЕГАЙНЕ ВТРУЧАННЯ ПРИ АГРЕСИВНИХ ПРОЯВАХ

Поради на щодень

  1. Якщо агресія незначна, безпечна та її можна пояснити:
  • повністю ігноруйте реакції дитини/підлітка;
  • зрозумійте почуття дитини («Звісно, ти об­разився...»);
  • переключіть її увагу, запропонуйте якесь завдання («Допоможи мені, будь ласка, скласти речі...»);
  • позитивно поясніть агресивну поведінку («Ти злишся, тому що втомився»),
    1. Для зниження агресії слід установити з ди­тиною зворотний зв'язок:
  • констатація факту («Ти поводишся агресив­но»);
  • констатуюче запитання («Ти злишся?»);
  • розкриття мотивів агресивної поведінки («Ти прагнеш мене образити? Ти намагаєшся продемонструвати силу?»);
  • висловлювання своїх почуттів щодо неба­жаної поведінки («Мені не подобається, коли зі мною розмовляють у такому тоні», «Я гніваюся, коли на мене хтось голосно кричить»);
  • апеляція до правил («Ми з тобою так не до­мовлялися»).
    1. Слід зберегти позитивну репутацію. Ди­тині, особливо підлітку, важко одразу визнати свою поразку і провину. Найстрашніше для нього — публічний осуд і негативна оцінка, які провокують психологічні механізми за­хисту.

Щоб цього не сталося, необхідно:

  • публічно мінімізувати провину підлітка («Тобі, мабуть, зле», «Ти не хотів його образи­ти»), але в бесіді віч-на-віч розкрити істину;
  • не вимагати повного підпорядкування, до­зволити виконати ваші вимоги по-своєму;
  • запропонувати компроміс.
    1. Контролювати свої негативні емоції.

Коли дитина демонструє агресивну поведінку, це викликає негативні емоції: роздратування, гнів, обурення, страх і безпорадність. Якщо до­рослий уміє керувати своїми негативними емо­ціями, він не підкріплює агресивну поведінку дитини, зберігає з нею гарні стосунки й водночас демонструє, як треба взаємодіяти з агресивною людиною.

  1. Акцентувати увагу на поведінці, а не на осо­бистості за допомогою техніки об'єктивного опи­су поведінки.

Після того як дитина заспокоїлася, обгово­ріть із нею, як вона поводилась під час прояву агресії, які слова говорила, як діяла, не даючи цьому жодної оцінки. Обговорювати необ­хідно лише те, що трапилося «тут і тепер», не пригадуючи минулих вчинків. Замість «чи­тання моралі» краще показати негативні на­слідки поведінки, переконливо продемонстру­вати, що агресія більше шкодить самому агре­сору.

  1. Станьте взірцем конструктивної поведінки за допомогою таких прийомів:
  • нерефлексивне слухання;
  • витримуйте паузу, яка дасть дитині змогу заспокоїтися;
  • навіювання спокою невербальними засо­бами;
  • прояснення ситуації за допомогою навідних запитань;
  • використання гумору;
  • визнання почуттів дитини.

Неправильні дії дорослого при взаємодії з агре­сивною дитиною:

  1. Підвищення голосу, зміна тону на загроз­ливий.
  2. Демонстрація влади («Учитель тут поки що я», «Зробиш так, як я скажу»),
  3. Крик, обурення.
  4. Агресивні пози й жести: стиснуті щелепи, перехрещені або зчеплені руки, розмова «крізь зуби».
  5. Сарказм, глузування, висміювання та пере­дражнювання.
  6. Негативна оцінка особистості дитини, її близьких і друзів.
  7. Використання фізичної сили.
  8. Втягування в конфлікт сторонніх людей.
  9. Непохитне наполягання на своїй правоті.
  10. Нотації, проповіді, «читання моралі».
  11. Покарання або погроза покаранням.
  12. Узагальнення: «Ви всі однакові», «Ти, як завжди...», Ти ніколи не...».
  13. Порівняння дитини з однолітками — не на її користь.
  14. Команди, жорсткі вимоги, тиск.
  15. Виправдання, підкуп, нагороди.

                                                     КОНФЛІКТ

Конфлікт — це:

  • зіткнення протилежно спрямованих, несу­місних тенденцій у свідомості окремої людини, у спілкуванні або стосунках індивідів чи груп людей, пов'язане з гострими негативними пере­живаннями;
  • наслідок невміння або небажання дорос­лих брати до уваги розвиток особистості дитини і знайти їй нове місце поруч із собою.

В основі будь-якого конфлікту лежить ситу­ація, що містить:

  • суперечливі позиції сторін з якогось при­воду;
  • протилежні цілі чи засоби їхнього досяг­нення;
  • розбіжність інтересів бажань, прагнень опо­нентів тощо.

Причини конфлікту:

  • прагнення до домінування;
  • вияв агресивності;
  • вияв егоїзму;
  • незбалансованість рольової взаємодії.

Типові форми поведінки у конфліктній си­туації:

  • уникання;
  • змагання;
  • компроміс;
  • пристосування;
  • співпраця.

Конфлікти в системі «Учень — учень»

Конфлікти між учнями виникають:

  • через образи, плітки, заздрість, доноси;
  • через відсутність порозуміння;
  • при боротьбі за лідерство;
  • через протиставлення особистості учня ко­лективу;
  • у зв'язку із суспільною роботою;
  • у дівчат — через хлопців, і навпаки.

Психологічні джерела конфліктів в учнівській діяльності:

  1. Теперішні діти значно відрізняються від тих, які вчилися 10—15 років тому. Почастішало вживання алкоголю, сигарет, наркотиків, ток­сичних речовин.
  2. Відсутність етичного виховання, виховання моральних норм і цінностей загострюють проти­річчя в конфліктних ситуаціях.
  3. Слабкий розвиток емоційно-вольової сфе­ри, низький рівень розумового розвитку прово­кують конфліктні ситуації.
  4. Значно погіршилася соціально-економічна ситуація в школі.

5. Матеріальні проблеми в сім'ях спричиняють підвищення агресивності і серед учнів, і серед учителів.

Як учителі можуть реагувати на конфлікт:

  1. Профілактика конфліктів — створення по­зитивного клімату в класі.
  2. Придушення, пом'якшення або ігнорування конфлікту.
  3. Передача повноважень — учні самі розв'язують конфлікт.
  4. Медіація конфлікту викладачем — пере­говори між учнями за посередництва вчителя.
  5. Арбітрація конфлікту — конфлікт між шко­лярами розв'язується за допомогою владного втручання вчителя.

Психологічні принципи медіатора (посередника) при розв'язанні конфліктів

Медіатор (посередник) допомагає особливим чином обговорювати проблему, проте остаточне рішення учасники ухвалюють самостійно.

  1. Як дійти згоди:
  • посереднику необхідно ознайомити учас­ників конфлікту зі своєю роллю і пояснити її;
  • уникати звинувачень і виправдань;
  • не перебивати одне одного;
  • казати тільки правду.
    1. Вислуховування іншого:
  • кожен учасник розкаже, що відбулося з ним, а інші слухатимуть;
  • кожен, хто Слухає, повторює те, що було сказане до нього, своїми словами, щоб уникнути непорозумінь;
  • кожна сторона розповідає про своє став­лення до конфлікту.
  1. Вирішення конфлікту:
  • кожна сторона пояснює, що їй необхідно для досягнення згоди;
  • угоду можна записати, в такому випадку кожна сторона її підписує;
  • покажіть, що суперечності можливо вирі­шувати краще, ніж це досі вдавалося учасникам конфлікту.

Психологічні принципи, що регламентують про­цес арбітражу

Арбітр вивчає суть проблеми, обговорює її з учасниками конфлікту, а потім виносить оста­точне й обов'язкове для виконання рішення. Арбітру повинні довіряти, він має бути компе­тентним і кваліфікованим.

Переговори — одна з найефективніших пси- хотехнологій розв'язання конфліктів. У перего­ворах часто бере участь третя особа — посеред­ник.

На етапі підготовки переговорів у вирішенні конфліктів необхідно: щоб кожен з учасників «виклав на стіл» свої потреби і побоювання, а також бажані результати переговорів;

  • зібрати інформацію про зміст конфлікту, про учасників конфліктної взаємодії тощо;
  • аналізувати причини, наслідки і варіанти рішень, які б влаштовували всіх;
  • усвідомлювати і прагнути до розуміння ар­гументів іншої людини, а не тільки власних;
  • розуміти, що досягати згоди легко.

На етапі переговорів відбувається взаємний обмін інформацією, коли учасники конфлік­ту висловлюють свої позиції, оцінюють ситуа­цію, пропонують варіанти вирішення проблеми тощо. На цьому етапі суттєве місце займає пошук та узгодження позицій і мотивів суб'єктів кон­флікту, відпрацювання компромісних варіантів, пошук шляхів консенсусу.

На етапі завершення переговорів важливо уточнювати деталі домовленостей, визначати тер-


міни виконання і розподіл обов'язків, установ­лювати форми контролю тощо. Усе це, як пра­вило, відображають у контракті або оформлених домовленостях.

Долоня і пісок

Дівчина, гуляючи по пляжу разом з мамою, за­питала: «Мамо, як мені поводитися, щоб не втра­тити нових друзів?».

Мама подумала хвилину, потім схилилась і взяла дві жмені піску. Підняла обидві руки вгору і міцно затиснула одну долоню: пісок сипався їй крізь пальці, і що більше вона стискала пальці, то швидше сипався

пісок. Друга долоня була від­критою: весь пісок залишився на ній.

Дівчинка здивовано дивилася, а потім вигук­нула: «Розумію!».          

Література

 Ж . ­­ Психолог ‑   2011 ‑ №8

 
оценить статью
оценить статью
  • Currently 0.00/5
 
 
Другие статьи