"Добрі мама й тато" авторська казка

Добрі мама й тато. Казка для дорослих.

               Жив був хлопчик Миколка. Він був запальний, веселий, спритний. Сусіди й знайомі називали його лагідно «живчик». Микола ріс не по днях, а по годинах. З кожним роком вигадував все нові й нові витівки, бешкетував та все частіше сторонні люди звертали увагу батьків на те, що поведінка малого вже зовсім не веселить, а іноді, навіть й дошкуляє іншим. Та батьки не зважали на ці слова, адже Миколка лагідний та уважний синок, веселий та розумний – нема приводу для хвилювань!

            Ось одного разу на огляді в лікаря виявилось, що в хлопчика тріщина кісточки в нозі. Лікар запевнив, що все можна виправити, треба покласти сина в лікарню, накласти гіпс та через кілька тижнів, після відповідної реабілітації все буде добре – хлопчик знову зможе бігати й навіть грати у футбол. Мамі та татові зовсім не хотілось розлучатись із сином, а ще вони уявляли собі, як в лікарні погано. Їм страшно було собі уявити, що замість друзів, з якими завжди бавився син, йому доведеться спілкуватись з якимись «каліками» в лікарні, а ще в палаті поряд з ним може перебувати, якийсь дурний хлопчисько, а як же бідненьке дитя звикне до нових дорослих (лікарів та медсестер), які будуть піклуватися про нього… О, ні!

               … Батьки відмовились від госпіталізації сина. Тріщина це ж не перелом! Нічого страшного не буде, якщо ми будемо привозити Миколку до лікарів, хоч щодня і все виправиться, затягнеться, заросте - вирішили турботливі батьки. Так буде краще для нашого синочка, адже він не буде страждати від самотності в лікарні чи від інших проблем.   Лікарі, звісно, робили все що могли – надавали рекомендації, проводили можливі процедури.

                   Проходив час, можливо все й було б добре, але…

                 Ви знаєте що таке паркур ? Так це крутий спорт для молоді. Хлопці вправно стрибають через різні перешкоди. Це модно, весело, розвиває м'язи, швидкість , гнучкість, сміливість, впевненість в собі. Ось з'явився майстер паркуру і в місті де жив Миколка з родиною. Всі хлопці були в захваті від сильного тренера, його вмінь. Хто забажав, почав тренування в той же день. Деякі батьки вирішили, що їхнім дітям ще зарано займатись таким спортом. Батьки Миколи були з тих людей, які хотіли для своєї дитини найкращого, наймоднішого, тож відправили хлопчика на заняття. Миколі, звісно сподобалось. Він цілий вечір показував батькам цікаві стрибки, які вивчив на занятті. Але тренер наступного дня покликав батьків та зробив зауваження, що поведінка малого на тренуваннях підриває дисципліну. Батьки запевнили тренера, що в їхній присутності буде все добре й почали ходити на тренування всією родиною – малий стрибав, а батьки сиділи поряд й спостерігали. … Знову «чорна хмара» - тренер зауважив, що на одну ногу Миколка шкутильгає та порадив не напружувати хлопчика своїми заняттями.                  Ну що ж це таке! Збуренню батьків не було меж. Хлопчик з таким задоволенням стрибає, він надзвичайно здібний, а талант треба розвивати та підтримувати!!!

               Пішли батьки до лікарів радитися, чи можна дитині займатися таким видом спорту. Медики, звісно в один голос радили – «НЕ ПОТРІБНІ ВАМ ЦІ ЗАНЯТТЯ!». Можливо кістка вже й зрослась, але від непотрібного навантаження на ногу може знову тріщина з'явитись, або взагалі перелом статись, через невдалий стрибок. А ще хлопчик досить активний, непосидючий та займатись йому краще видами діяльності, які розслабляють, заспокоюють. Та звісно поради порадами, але за життя дитини відповідають батьки і приймають рішення що для дитини краще теж батьки. Ось вони й прийняли рішення, на їхню думку вірне, – паркур хлопчику не зашкодить.        

                   Миколка з радістю ходив на заняття, хоча тренер дуже за нього хвилювався та не покидав надії переконати батьків не приводити дитину до нього, хоча б певний час, поки на всі 100% хлопчик не буде здоровий та трошки підросте. Але… ці заняття сину не нашкодять, так вважає навіть тітка Маня, яка так любить й тішиться нашим синочком.

               І дійсно не нашкодили. …цілий місяць! Та через чотири тижні напруженого графіку занять нога у хлопчика почала боліти.

«Щось погано вас тренер вчить» – коментувала мама.

«Та ні, то лікар не добре вас лікує, ніяких результатів, хоч ходите до нього, як по свячену воду» – втрутилась тітка.

«Треба купити фізкультурний мат та підкладати в те місце де буде приземлятися синок» – подав розумну ідею тато. Мама вирішила не шкодувати грошей на дитятко та придбати найдорожчий та найбільший мат, що був в спорт магазині.

             Невідомо як би закінчилась ця історія з Миколкою та паркуром, якби тренер не вирішив дотриматись найголовнішого правила не нашкодь, та не поїхав би з міста.

             Будуть ще історії про Миколу та його батьків, про інших дітей та добрих батьків, бо життя довге, а для тата і мами дитина в будь-якому віці дитина і вони дбають про неї так, як вважають за потрібне!

       А ви впевнені, що своїми рішеннями не шкодите власній дитині?

Like it